З архіву: один рік, який переважить десятиліття (2014)

2014-й рік був схожий на якийсь шалений калейдоскоп. Розпач, страх, радість перемоги – в січні-лютому. Потім знову: розпач, страх і нескінченне очікування перемоги, яке триває і дотепер. Ми всі пережили стільки, скільки не переживали за 20 років до того. Ментальні зміни в народі відбувалися на очах – від довоєнної віри в «мир і дружбу», до ненависті й самопожертви. Іноді не віриться, що все це відбувалося з нами, а не в якомусь апокаліптичному фільмі-катастрофі. Це був лише один рік, але рік стрімкого змужніння нації, і він потребує ретельного дослідження з боку істориків. Десятки тисяч новин зі щоденної стрічки Укрінформу стануть їм у нагоді.

ДИКТАТОРСЬКІ ЗАКОНИ 16 СІЧНЯ

17 січня 2014 року. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Голова Верховної Ради Володимир Рибак підписав усі закони, які парламент ухвалив 16 січня».

Довідково: 16 січня Верховна Рада України ухвалила пакет законів, які дістали назву «диктаторських законів 16 січня». Закони ухвалювалися підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а їхні тексти стали доступні лише після того, як депутати за них проголосували.

Документи викликали негативну реакцію суспільства як такі, що порушують демократичні норми. Ці закони обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство. Зокрема, заборонялися рух у колонах більше п'яти автомобілів, встановлення наметів, носіння шоломів, допомога протестувальникам, поширення інформації про силові структури тощо.

Наступного дня пакет прийнятих законів підписав тодішній президент Янукович. Незважаючи на численні протести й заклики світової та української громадськості не публікувати тексти законів, вони все ж таки були оприлюднені 21 січня і набули чинності.

Після того, як закони вступили в дію, протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову. Кількасот тисяч людей, обурених прийняттям «диктаторських законів» 16 січня, зібралися на народне віче. Висміюючи заборону з боку МВС надягати мотоциклетні шоломи й будівельні каски, жінки з`явилися на Майдані з кастрюлями й дуршлагами на головах. Колона, очолювана Автомайданом і бійцями «Правого сектора», пішла до Верховної Ради, однак зіткнулася з кордоном «Беркуту» на вулиці Грушевського.

Почалися сутички, які тривали усю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію бруківкою, фаєрами, «коктейлями Молотова». Були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів світло-шумові гранати і гумові кулі, сльозогінний газ та водомет.

Під час силового протистояння на Грушевського був пошкоджений фасад входу на стадіон «Динамо», спалені каси стадіону і розібрана частина огорожі. Пошкоджень зазнав і пам'ятник Валерію Лобановському. 22 січня протестувальники загорнули пам'ятник у брезент.

За повідомленнями столичних медиків, з 16:00 19 січня до ранку 21 січня по медичну допомогу звернулися 122 постраждалі, 50 із них були госпіталізовані. За даними медичної служби Євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського було поранено 1400 осіб.

НА МАЙДАНІ ЗАГИНУЛИ ПЕРШІ АКТИВІСТИ

22 січня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «В середу вранці з'явилися повідомлення про загибель трьох мітингувальників на вулиці Грушевського у Києві, де тривають сутички між правоохоронцями та демонстрантами».

Довідково: Першою жертвою став 20-річний дніпропетровський вірменин Сергій Нігоян, який загинув зранку 22 січня від смертельного вогнепального поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва хлопці були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку. За кілька днів від вогнепального поранення легень у лікарні помер 45-річний львів'янин Роман Сеник. Лікарі кілька днів боролися за його життя, але не змогли врятувати.

Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів'янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого викрали невідомі просто з лікарні напередодні.

Через кілька днів унаслідок численних травм, отриманих 22 січня, помер ще один учасник Майдану – киянин Олександр Бадера.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані. Тоді ж уперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.

«НЕБЕСНА СОТНЯ»

21 лютого. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «На Майдані Незалежності відбувається прощання із загиблими у силовому протистоянні в центрі Києва».

Довідково: Тіла загиблих перед відправленням на батьківщину привезли на Майдан. Священик зі сцени оголосив імена жертв та відправив панахиду «за убієнних на полі бою в столиці нашої незалежної України».

18 лютого демонстранти пішли до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України. Однак канцелярія парламенту відмовилася реєструвати цей документ, що викликало обурення серед мітингувальників і призвело до сутичок із силовиками. Протягом 18 лютого під час зіткнень протестувальникам довелося знову відступити до Майдану. 19 лютого демонстрантам все ще вдавалося утримувати позиції на Майдані, в той час як силовики почали підготовку до «антитерористичної операції». Проти євромайданівців збирали «ударний кулак» спецназівців і співробітників СБУ з «найлояльніших» до чинної влади регіонів країни, на території заводу «Арсенал» було підготовлено концтабір для утримування інтернованих протестантів.

Проти демонстрантів з боку вулиці Інститутської були застосовані 3 водомети, було підтягнуто БТРи. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де в той час розташовувався штаб євромайданівців та перебували поранені. За офіційними даними, під час пожежі загинули дві людини, 41-у врятовано. Пожежу загасили тільки 20 лютого вранці. Тим часом переговори лідерів опозиції з тодішнім президентом Януковичем не дали результатів.

18-19 лютого на Майдані під час масових заворушень загинуло 28 осіб. 20 лютого в Україні було оголошено днем жалоби.

20 лютого протестувальники перейшли в контрнаступ, і, незважаючи на значні втрати, змогли зайняти Український дім, Жовтневий палац і відтіснити силовиків до урядового кварталу. Однак, на дахах будівель навколо Майдану розташувалися снайпери, які відкрили прицільний вогонь по майданівцях. Проти активістів діяли не тільки силовики, а й спеціально підібрані бандити – «тітушки». У Києві продовжувався транспортний колапс: під'їзди до міста охороняють автоматники, метро не працює три дні через оголошену владою терористичну загрозу. Не працює залізничне сполучення із Львівською та Івано-Франківською областями.

Загалом з 18 по 21 лютого на Майдані загинули близько 118 осіб. Всіх їх згодом назвали «Небесною Сотнею».

Кількість жертв серед мирного населення на Майдані вразила не тільки зарубіжних спостерігачів, а й багатьох із оточення Януковича. Тож парламент 21 лютого абсолютною більшістю голосів (386) схвалив у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Також було схвалено Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Юлію Тимошенко. Наступного дня вона була звільнена.

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням покинув країну. Спочатку він залишає Київ і виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки. Янукович та більшість членів його уряду втекли до Росії.

Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабмін та МВС перейшли під контроль і охорону Майдану.

23 лютого народні депутати 328-и голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів президента України». Вибори було призначено на 25 травня 2014 року. Виконання обов'язків президента України покладено на спікера парламенту Олександра Турчинова. 27 лютого Арсенія Яценюка призначено прем'єр-міністром України.

Революцію Гідності було завершено.

ПОЧАТОК АНЕКСІЇ КРИМУ

27 лютого. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Невідомі озброєні люди в уніформі без розпізнавальних знаків близько п'ятої ранку 27 лютого захопили будівлі Верховної Ради і Ради Міністрів Криму».

Довідково: Поки що жодних вимог вони не висувають. Над кримським парламентом і над Радою міністрів підняті прапори Росії, спущений прапор України. Міліція оточила квартал, у якому знаходиться будівля уряду.

Лідер Меджлісу Рефат Чубаров від імені кримськотатарського народу закликав усіх жителів Криму зберігати спокій і не виходити на вулиці.

Тим часом президія Верховної Ради АРК звернулася до жителів автономії з питанням про необхідність проведення так званого «референдуму з питань удосконалення статусу і розширення повноважень Автономної Республіки Крим». У той же день депутати Верховної Ради Криму, які зібралися на сесійне засідання у захопленій озброєними людьми будівлі парламенту автономії, проголосували за проведення референдуму щодо статусу Криму і відставку уряду Анатолія Могильова.

28 лютого добре озброєні люди у військовій формі без розпізнавальних знаків узяли під контроль аеропорти в Сімферополі й Севастополі, захопили військовий аеродром у селищі Новофедорівка Сакського району. Того ж дня ввечері невідомі захопили кілька вузлів зв'язку в Криму і пошкодили магістральні волоконно-оптичні кабелі. Таким чином було заблоковано роботу Укртелекому по всьому півострову. В ніч на 29 лютого був захоплений Кіровський військовий аеродром. 16 військових вантажівок, вщерть напханих солдатами, в'їхали на територію аеродрому. Вантажівки їхали в супроводі 2-3 «Хаммерів».

У результаті були захоплені українські військові частини та українські кораблі, екіпажі яких героїчно намагалися врятувати судна і не здатися ворогу.

Після того, як самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму, 1 березня російський президент направив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Цього ж дня Рада Федерації під головуванням Валентини Матвієнко о 17:20 одностайно проголосувала за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема.

Незважаючи на засудження дій Росії не тільки українською, а й міжнародною спільнотою, 16 березня у Криму було проведено незаконний «референдум» за входження до складу Російської Федерації. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила «незалежність» Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Путін спільно із самопроголошеним керівництвом Криму підписали Договір про прийняття його до складу Росії.

ВІЙНА НА ДОНБАСІ

15 квітня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «У Донецькій області почалася оголошена раніше спецоперація за участю армійських підрозділів, мета якої обеззброїти бандитів і звільнити захоплені ними будівлі. Населення, щоб уникнути випадкових і невиправданих жертв, має зберігати спокій і залишити «гарячі точки».

Довідково: Особи, причетні до безладів у східних областях України, зокрема ті, що брали участь у захопленні адмінбудівель, мали час до 9.00 понеділка, згідно з Указом в.о. Президента України Олександра Турчинова, аби скласти зброю і звільнити будівлі, і в такому разі їх звільнили б від кримінальної відповідальності.

Рада національної безпеки і оборони залучила Збройні Сили України до встановлення конституційного ладу на Сході України, де Російська Федерація розгорнула спецоперацію за кримським сценарієм.

Днем раніше, а саме 13 квітня під час антитерористичної спецоперації в Слов'янську терористи вбили 42-річного полтавчанина, бійця спецпідрозділу «Альфа» Геннадія Біліченка. Його розстріляли з машини охоронної фірми «Явір-2000». Капітан помер на місці, ще кілька його співробітників отримали поранення. Г. Біліченко став першою жертвою війни на сході України.

РФ почала стягувати війська до східного кордону з Україною під виглядом навчань майже зразу після анексії Криму. Прикордонники неодноразово фіксували порушення українського неба російською авіацією та безпілотниками. Світові лідери піддали критиці такі дії президента Путіна, і Обама закликав Росію відвести так звані «навчання» армії подалі від кордону України.

30 березня, за даними розвідки, небезпека військового нападу на територію України з боку РФ досягла критичного рівня. Росія зосередила на кордоні з Україною близько 100 тисяч військових, переважно десантно-штурмові підрозділи, а також сотні БТРів, артилерійські системи, пускові установки, бойову авіацію.

Тим часом у «тилу» теж почалися заворушення. На вулицях міст Східної України масово почали з'являтися озброєні люди. Сепаратисти проводили мітинги під російськими «триколорами» та намагалися захопити урядові будівлі у Донецьку, Луганську та Харкові. Пізніше стало відомо, що сепаратистами на Сході України керують російські спецслужби.

Невдовзі Сходом України прокотилася хвиля штурмів і захоплень будівель. У Донецьку, Луганську і Харкові проросійські активісти практично синхронно пішли в наступ. Поступово у низці міст та сіл на Донбасі з'явилися військові без розпізнавальних знаків або й із російськими шевронами, а сепаратисти оголосили про створення двох терористичних організацій «Луганська народна республіка» і «Донецька народна республіка». У цей час в Україні розпочали масштабну антитерористичну операцію.

СУТИЧКИ В ОДЕСІ

2 травня. ОДЕСА. УКРІНФОРМ. «В Одесі в ході протистояння між прибічниками євромайдану та антимайдану на Куликовому полі загинула людина. Під час сутичок також підпалили місцевий Будинок профспілок».

Довідково: Унаслідок зіткнення колони, яка проводила марш за єдність, з організованою групою осіб, які намагалися завадити проведенню маршу в районі вулиці Грецької в м. Одеса, почалися масові заворушення в районі Грецької площі, а після закінчення футбольного матчу – й на Куликовому полі, біля Будинку профспілок. Масові заворушення набули суттєвого поширення і на деякий час повністю вийшли з-під контролю органів внутрішніх справ. Учасниками масових заворушень з обох боків використовувалась зброя, предмети, пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень та запалювальні суміші. Було вбито юриста, помічника судді, члена «Правого сектора» Ігора Іванова, буквально одразу за ним – майданівця Андрія Бірюкова.

Десь о 18-й годині проукраїнські сили почали тіснити антимайданівців до місця їхньої дислокації – Куликового поля. Табір колаборантів було спалено, а самі вони забарикадувалися у Будинку профспілок. Невдовзі в будівлі виникла пожежа.

У масових безладах в Одесі загинуло 48 людей, поранено понад 250. Із них 32 особи загинули внаслідок пожежі в Будинку Профспілок (отруєння чадним газом, опіки), шестеро померли від  вогнепальних поранень, 10 загинули в результаті падіння з висоти, намагаючись врятуватися від пожежі (серед них був і депутат Одеської обласної ради В'ячеслав Маркін). Міліція встановила, що більшість ідентифікованих учасників провокацій і заворушень в Одесі є громадянами Росії та Придністров'я.

Сім'ї загиблих одеситів отримали від міської ради матеріальну допомогу і всю необхідну допомогу в похованні спеціалізованим комунальним підприємством. Після трагедії в Україні були оголошені дні жалоби 3 і 4 травня. В Одесі – 3,4,5 травня.

ІЛОВАЙСЬКА ТРАГЕДІЯ

30 серпня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Завдяки перемовинам, які провів Президент України Петро Порошенко, вдалося досягти домовленостей стосовно виводу з оточення українських військовослужбовців, які знаходилися під Іловайськом».

Довідково: В опорний пункт висунутої на вістря бригади Нацгвардії в Комсомольському 30 серпня вийшли з оточення наші перші бійці Іловайського угруповання – 28 чоловік з батальйонів МВС «Миротворець» (14), «Херсон» (3), і «Дніпро-1» (11). З ними – кілька чоловік зі складу батальйонів територіальної оборони МО. Всього за ніч до позицій українських силовиків вийшло близько ста бійців.

1 вересня з оточення під Іловайськом вийшли ще 69 бійців батальйону «Донбас», у тому числі всі 4 дівчат-бійців. Також вийшли з оточення ще 11 бійців спецбатальйону МВС «Світязь» і 4 бійців спецбатальйону МВС «Дніпро-1».

Перед тим, 18 серпня 2014 року в ході АТО українські війська увійшли в Іловайськ. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста. Однак, для стримування наступу сил АТО в напрямку Іловайська та недопущення оточення Донецька, 24 серпня 2014 року (в День Незалежності України) відбулося вторгнення на територію України окремих підрозділів ЗС РФ, дислокованих у прикордонних районах. Військовий російський марш в район м. Іловайськ для підтримки терористичних організацій реалізовано трьома батальйонно-тактичними групами: особовий склад понад 3,5 тис. осіб, близько 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат (з техніки були зняті усі тактичні знаки ЗС РФ та нанесені тактичні позначки сил АТО).

В операції зі звільнення Іловайська, яка потім закінчилася трагедією, брали участь шість добровольчих підрозділів (загонів) загальною чисельністю 397 осіб. Всього в оточення підрозділами ЗС РФ попали близько 1200 бійців. Президент Росії Володимир Путін, граючи роль миротворця, 29 серпня запропонував проросійським бойовикам відкрити для українських військових гуманітарний коридор, яким би вони могли вийти з оточення.

Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті. Наслідком цих дій стала загибель 366 військовослужбовців ЗСУ, отримання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості 429 особами, знищення військової техніки та іншого майна Збройних Сил України на загальну суму понад 298 млн грн.

BOEING 777

17 липня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Сьогодні орієнтовно о 16:00 зник з екранів радарів літак авіакомпанії «Малайзійські авіалінії» Boeing 777, який здійснював рейс за маршрутом «Амстердам - Куала - Лумпур». За останні дні це третій трагічний випадок після того, як з російської території було збито літаки АН-26 та Су-25 Збройних сил України. Ми не виключаємо, що цей літак також був збитий, і наголошуємо, що Збройні Сили України не здійснювали жодних дій щодо враження цілей у повітрі».

Довідково: Внаслідок трагедії загинули 298 осіб – 283 пасажири літака і 15 членів екіпажу. Серед загиблих – 80 дітей, член Першої палати парламенту Нідерландів Віллем Віттевеен, близько ста вчених і медиків, які займалися проблемами боротьби зі СНІДом, речник ВООЗ Гленн Томас.

Літак було збито у небі над селом Грабове Донецької області в зоні воєнних дій на Сході України. За кількістю жертв ця авіатроща стала найбільшою в історії України. На борту лайнера перебували 192 громадянини Нідерландів (один із них мав подвійне громадянство Нідерланди/США), 44 малайзійці (включно з 15 членами екіпажу й двома немовлятами), 27 австралійців, 12 індонезійців (серед них – одне немовля), 10 британців (один із них мав подвійне громадянство Велика Британія/ПАР), чотири німці, чотири бельгійці, три філіппінці, один канадець і один громадянин Нової Зеландії.

Із перших днів катастрофи Україна послідовно дотримувалася висунутого припущення про те, що літак був збитий ракетою ЗРК «Бук» російського походження, випущеною або бойовиками-сепаратистами, або російськими військовими. Такого ж висновку дійшла Рада з питань безпеки Нідерландів, яка у жовтні 2015 року оприлюднила фінальний технічний звіт щодо катастрофи Боїнга рейсу МН-17. Голландський Радбез встановив, що літак було збито боєголовкою 9N314M, запущеною із системи «Бук».

Голова Ради з питань безпеки Нідерландів Тібе Йоустра в інтерв'ю голландським ЗМІ заявив, що ракета, якою було збито літак, була випущена з території, контрольованої бойовиками. Водночас міжнародна група журналістів-розслідувачів Bellingcat встановила номер зенітного ракетного комплексу «Бук» зі складу російської 53-ї зенітно-ракетної бригади, яким був збитий літак «Малайзійських авіаліній». Крім того, Bellingcat, провівши власне дослідження на основі аналізу соціальних мереж та інших відкритих джерел, підготувала звіт, у якому ідентифікувала 20 російських військових, причетних до катастрофи МН-17. Цей звіт із іменами та фотографіями військових група передала нідерландській прокуратурі. Згодом свої висновки оприлюднила Міжнародна слідча група, якій вдалося встановити більшу частину маршруту, яким ЗРК «Бук» прямував на територію України, а також маршрут його руху в зворотному напрямку.

За версією слідства, комплекс переміщувався з території Росії на територію Східної України й пізніше вивезений назад у РФ. Висновки МСГ фактично збігаються з результатами розслідування групи Bellingcat.

24 травня 2018 року представник Міжнародної спільної слідчої групи (JIT) з розслідування катастрофи МН17 (із кримінальної поліції Нідерландів) Вілберт Паулсен на прес-конференції в Гаазі повідомив, що слідство встановило, що літак рейсу МН17 був збитий з установки «Бук», що потрапила з РФ на непідконтрольну територію Донбасу. 25 травня уряди Нідерландів та Австралії заявили, що покладають на РФ відповідальність за збитий "Боїнг" рейсу MH17.

6 червня в уряді Нідерландів заявили, що не бачать підстав для притягнення України до відповідальності за аварію літака рейсу MH17 в небі над Донбасом за незакриття повітряного простору, про що офіційно було повідомлено депутатам нижньої палати парламенту (палаті представників) Нідерландів.

ПЕТРО ПОРОШЕНКО – П'ЯТИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

2 червня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Центральна виборча комісія офіційно назвала Петра Порошенка президентом України за підсумками виборів 25 травня».

Довідково: Згідно з протоколом, за підсумками голосування 25 травня 2014 року обраним президентом України є кандидат на пост президента України Петро Порошенко. Протокол був підписаний усіма 15 членами Центрвиборчкому, а також уповноваженими представниками кандидатів у президенти.

Порошенко набрав більшість голосів виборців – 54,7%. Таким чином, вибори визнані такими, що відбулися в один тур. Свій голос на виборах віддали 18 мільйонів 19 тисяч 544 українці. За Порошенка проголосували 9 мільйонів 857 тисяч 308 людей.

7 червня Петро Порошенко офіційно став главою Української держави. На урочистий захід прибули 50 іноземних делегацій, а саме святкування розтягнулося майже на весь день і привернуло увагу всієї країни.

МИРНИЙ ПЛАН

5 вересня. УКРІНФОРМ. «Екс-президент України Леонід Кучма і представники ДНР і ЛНР підписали на зустрічі Трьохсторонньої контактної групи у Мінську протокол про припинення вогню на Донбасі, що має набрати чинності з 18.00 за московським часом у п'ятницю 5 вересня»

Довідково: Протокол був підписаний у Мінську і спрямований на імплементацію мирного плану. 20 вересня було підписано Меморандум, що складався з 9 пунктів, зокрема, передбачав припинення застосування зброї сторонами, залишення підрозділів і формувань на тих позиціях, на яких вони перебували станом на 19 вересня, заборону застосування всіх видів зброї та наступальних дій, відведення великокаліберної зброї на відстань не менше, ніж на 15 км з кожного боку.

Перше засідання Тристоронньої контактної групи з реалізації мирного плану на сході України відбулось ще 8 червня 2014 року в Києві. На зустрічі були присутні представники України, ОБСЄ та Росії. З 23 червня Україну представляв екс-президент Леонід Кучма. Водночас до роботи групи долучилися представники так званих «ДНР» та «ЛНР».

Як знаємо, у подальшому російсько-терористичні війська регулярно порушували усі досягнені домовленості, й досі тримають неподалік лінії зіткнення заборонену зброю та здійснюють фактично щоденні обстріли української території, що призводить до втрат з-поміж числа особового складу ЗС України та до жертв серед мирного населення – жителів прилеглих контрольованих Україною територій.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960,  1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982,  1983,  1984,  1985,  1986,  1987-1988,  1989,  1990,  1991,  1992,  1993,  1994,  1995,  1996,  1997,  1998,  1999,  2000,  2001,  2002,  2003,  2004,  2005,  2006,  2007,  2008,  2009,  2010,  2011,  2012,  2013