З архіву: перший день єднання з Європою і перший подих війни з Росією (2003)

З архіву: перший день єднання з Європою і перший подих війни з Росією (2003)

Укрінформу 100
2292
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Попри те, що проєвропейські й євроатлантичні кроки України були радше символічними, аніж радикальними, Росія на них реагувала із роздратуванням. Путін, тільки-но прийшовши до влади, взяв курс на реванш і почав відновлення імперії зі спроби анексії невеличкого клаптика української землі – острова Тузла. Тоді, здавалося, Україна зуміла відстояти свою територію. Але в Кремлі зрозуміли – шантажем можна добитися поступок. Укрінформ широко висвітлював україно-російський конфлікт довкола Тузли.

ДЕНЬ ЄВРОПИ

20 травня 2003 року. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Київ став першим містом України, де відзначили День Європи».

Святкування Дня Європи в Україні. Фото: Укрінформ
Святкування Дня Європи в Україні. Фото: Укрінформ

Довідково: Указом президента України Леоніда Кучми від 19 квітня 2003 року кожної третьої суботи травня в країні відзначається День Європи. 17 травня його святкували вперше. Головні урочистості проходили на Європейській площі Києва (яка після первісної з ХІХ ст. назви Європейська була перейменована на Царську – на честь російського імператора Олександра ІІ, далі більшовиками – на площу III Інтернаціоналу, а пізніше – на честь радянського "імператора" – на Сталінську, у 1941-1943 роках перейменовувалася на честь Адольфа Гітлера, а з 1961 року – на площу Ленінського Комсомолу). 2003 ж року над нею замайоріли два прапори – український та Євросоюзу, а в небо злетіли тисячі кульок із дванадцятьма золотими зірками – символами країн-членів ЄС. Розпочалося свято знаменитим фіналом дев'ятої симфонії Людвіга ван Бетховена – «Одою до радості», яка стала гімном об'єднаної Європи. На сцену, прикрашену знаменами 17-ти держав, піднялися міністр закордонних справ України Анатолій Зленко, представник Європейської комісії в Україні Норбер Жустен, глави диппредставництв.

Після завершення офіційної частини Романо Проді (тодішній президент Європейської комісії) запросив киян і гостей скуштувати європейських страв та напоїв на Хрещатику і насолодитися рок-концертом. У перервах між виступами артистів на великому екрані показували інформаційні ролики – про ЄС та його проекти в Україні. На той час Європа була найбільшим інвестиційним донором для України. За десять років Союз асигнував нам понад один мільярд євро.

Від Європейської площі до майдану Незалежності вперше простяглося «Європейське містечко». Тут у наметах 17-ти країн учасники свята дізнавалися про роботу посольств та культурні заходи, спілкувалися з послами та брали участь у конкурсах. Кілька годин поспіль тривав святковий концерт, в якому брали участь близько десятка гуртів і солістів із Болгарії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Великобританії та інших країн. Серед українських виконавців були Олександр Пономарьов, який «випробував» на співвітчизниках нову пісню «Asta la vista baby» – з котрою через тиждень поїхав на Євробачення в Ригу. Увечері ж хедлайнером концерту стали «ВВ». Олег Скрипка наголошував зі сцени, що українці – справжня європейська нація. 

ШЕВЧЕНКО І КУБОК ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЧЕМПІОНІВ

5 червня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Форвард збірної України й італійського «Мілана» Андрій Шевченко у вівторок прибув до Києва з визначним трофеєм – Кубком чемпіонів.

Під час зустрічі Андрія Шевченка в аеропорту «Бориспіль». Зйомка 3 червня 2003 року, Київ. Фото: Укрінформ
Під час зустрічі Андрія Шевченка в аеропорту «Бориспіль». Зйомка 3 червня 2003 року, Київ. Фото: Укрінформ

Довідково: 29 травня 27-річний Андрій Шевченко у складі італійського «Мілану» стає володарем кубку Ліги Чемпіонів. Тоді в фіналі «Мілан» у серії післяматчевих пенальті переграв туринський «Ювентус» із рахунком 3:2. Останній, переможний гол у ворота Буффона забив саме Андрій Шевченко.

Приїхавши до Києва з Кубком, Шевченко поклав квіти до пам'ятника своєму вчителеві Валерію Лобановському на стадіоні «Динамо». На запитання журналістів про найзаповітнішу футбольну мрію, Андрій Шевченко відповів: «Потрапити зі збірною України на чемпіонат світу чи Європи».

Андрій Шевченко біля пам’ятника Валерію Лобановському. Зйомка 3 червня 2003 року, Київ. Фото: Укрінформ
Андрій Шевченко біля пам’ятника Валерію Лобановському. Зйомка 3 червня 2003 року, Київ. Фото: Укрінформ

Кінець 90-х, початок 2000-х – зіркова доба в кар'єрі українського футболіста. У травні 1999 році його за 25 мільйонів доларів купив італійський «Мілан». За цю команду він проведе 208 ігор і заб'є 127 голів. У 2004 він отримає «Золотого м'яча», ставши кращим футболістом Європи і Героя України з врученням ордена Держави за виняткові спортивні досягнення, піднесення авторитету України в світі. До того ж одружиться з американською фотомоделлю Крістен Пазік, а хрещеним батьком його доньки стане сам Сільвіо Берлусконі – тодішній глава уряду Італії.

МИРОТВОРЧИЙ КОНТИНГЕНТ В ІРАКУ

6 червня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «5 червня ВР проголосувала за закон «Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції у Республіці Ірак».

Під час проводів миротворців. - Зйомка 7 серпня 2003 року. Київ. Фото: Укрінформ
Під час проводів миротворців. – Зйомка 7 серпня 2003 року. Київ. Фото: Укрінформ

Довідково: До Іраку відправляли окрему механізовану бригаду в складі трьох батальйонів, зокрема й хімбату, що перебував у Кувейті. Український контингент мав налічувати до 1800 військовослужбовців збройних сил. На 6 червня українську бригаду було укомплектовано з 1632 добровольців, серед яких були й жінки. 

Ініціатором відправки українських військових в Ірак був тодішній секретар РНБО Євген Марчук. Президент Кучма спочатку був проти цієї ідеї, але згодом змінив думку. Після скандалу з убивством Георгія Гонгадзе і нібито продажем Іраку комплексів «Кольчуга», міжнародному іміджу країни було завдано величезного удару, а президент опинився, по суті, в дипломатичній ізоляції. Крок України з миротворцями спрацював – двері елітного клубу «американських друзів» знову були відчинені.

Уточнення маршруту перед патрулюванням. Українські миротворці розраховують тільки на власний професіоналізм і військовий досвід. Зйомка 4 вересня 2003 року, Ірак. Фото: Укрінформ
Уточнення маршруту перед патрулюванням. Українські миротворці розраховують тільки на власний професіоналізм і військовий досвід. Зйомка 4 вересня 2003 року, Ірак. Фото: Укрінформ

11 серпня перша колона українського миротворчого контингенту (19-й окремий спецбатальйон) перетнула кувейтсько-іракський кордон. Український контингент був третім за кількістю військовослужбовців після американського і британського. Наші військові були дислоковані в провінції Васіт, за 140 км від Багдада, і перебували в підпорядкуванні польського командування багатонаціональної дивізії «Центр-Південь». Офіційно українці повинні були виконувати виключно господарські миротворчі функції, а також контролювати ділянку кордону з Іраном. Але невдовзі стало зрозуміло, що доведеться брати участь у справжній війні. Найбільшою небезпекою для наших військовослужбовців були радіокеровані фугаси. Втім, українські фахівці досить швидко навчилися нейтралізувати їх глушниками радіочастот.

Із наближенням в Україні президентських виборів посилюватися настрої, спрямовані на виведення військ. 11 січня 2005 року парламент ухвалив постанову, якою пропонував Президенту повернути миротворців на батьківщину. Новообраний Президент Віктор Ющенко видав відповідний Указ, і з 1 березня почалося виведення військ. Утім, за цей час військову службу в Іраку і Кувейті встигли пройти понад 6 тисяч українців. Загинуло 18 українських військових.

ОСТРІВ ТУЗЛА

7 жовтня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Учора Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко побував з робочим візитом у Москві. Головним терміновим питанням порядку денного стала ситуація з незрозумілими кроками Росії в Керченській протоці».

Південна частина острова Тузла, з якої українські прикордонники спостерігають за будівництвом дамби, що стала причиною прикордонної проблеми. Фото: Укрінформ
Південна частина острова Тузла, з якої українські прикордонники спостерігають за будівництвом дамби, що стала причиною прикордонної проблеми. Фото: Укрінформ

Довідково: У вересні 2003 року, на тлі пісенно-танцювального Року Росії в Україні, від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю у напрямку до острова Тузла починають насипати греблю з метою з'єднання її з російським берегом. 

Історичне тло ситуації таке: до 1921 року те, що нині є островом, з'єднувала з російською територією коса. Але внаслідок потужного шторму цю територію було відірвано від російського берега. Утворився острів коса Тузла. 1941 року його було передано до Кримської автономії, і відповідно 1954-го ця територія увійшла до складу УРСР. Загалом відстань між косою Тузла і російським берегом – 5,5 км.

На занепокоєння української сторони ситуацією яка склалася, на всі ноти, заяви та звернення росіяни відповідали мовчанням, продовжуючи будувати греблю. Це було прямим порушенням положення міжнародного права і двосторонніх домовленостей. Офіційна Москва пояснила, що ідея будівництва дамби належить «виключно краснодарській владі й виключно з екологічно-господарських міркувань». Втім, несподівана для українців поява російської загати на спільній протоці між Чорним і Азовським морями пояснювалась радше тим, що Москва не хотіла платити Києву за користування Керч-Єнікальським каналом і Керченською протокою. А це – 15-18 млн доларів на рік за прохід російських суден через територіальні води України. Україна контролювала і фарватери, а це багатомільйонні канальні й лоцманські збори за проведення ними майже дев'яти тисяч кораблів щороку. Україна має й переважне право на розробку багатих мінеральних ресурсів підводного шельфу, де міститься щонайменше 125 перспективних нафтогазових родовищ. Росія ж давно й настирливо вимагала спільного використання Азовського моря. А морський кордон усе ще не було визначено...

Наприкінці жовтня ситуація наблизилася до критичної позначки. З нашого блок-поста було добре видно й без біноклів, як російські плавзасоби шастають у територіальних водах України. На насипаній росіянами дамбі бачили людей зі зброєю, про це сповістив прем'єр-міністр Криму Сергій Куніцин. Він намагався зв'язатися з губернатором Краснодарського краю, але той «ховався і не виходив на зв'язок». Прикметно, що зустрічати росіян із хлібом-сіллю на Тузлі ніхто не збирався: місцеві рибалки вимагали від українських прикордонників видати їм зброю. Тим часом, вже 30 вересня на Тузлі перебувало 300 українських прикордонників.

23 жовтня, терміново перервавши візит у Латинську Америку, на Тузлу прибув Президент України Леонід Кучма. «Ми готові погодитися, що Азовське море є внутрішнім морем, але кордон повинен проходити не по дну, як наполягає російська сторона, а на поверхні моря. І ми цю позицію обстоюватимемо», – наголосив Президент України. Того ж дня, за 102 метри від української території росіяни припинили будівництво. 2 грудня 2003 року на Тузлі відкрилася нова прикордонна застава. 24 грудня в Керчі Леонід Кучма і Владімір Путін підписали угоду про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Цей документ передбачав спільне використання двома країнами Керч-Єнікальської протоки і визначав Азовське море внутрішніми водами України й Росії. Відтепер гроші мали ділити «по-братськи». По суті, Росія добилася того, чого хотіла. На той момент.

Прикметно, що восени 2003 року Меджліс кримськотатарського народу оприлюднив ухвалену ним заяву «Про загрозу територіальній цілісності України», де закликав вище керівництво України вжити відповідних рішучих заходів у захисті незалежності й територіальної цілісності України, а також відзначив важливість всебічної інтеграції України в європейське та євроатлантичне співтовариство, застерігаючи, що надалі можуть виникнути ще більш серйозні проблеми. На жаль, заклики не були почуті.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982 1983,  1984,  1985,  1986,  1987-1988,  1989,  1990,  1991,  1992,  1993,  1994,  1995,  1996,  1997,  1998,  1999,  2000,  2001,  2002

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-