З архіву: села під водою та «правдоруб» Хрущов (1955 -1956)

З архіву: села під водою та «правдоруб» Хрущов (1955 -1956)

Укрінформу 100
2192
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Новинні стрічки тих часів рясніли історичними «перемогами». І не згадувалося, яких жертв вони коштували, скільки людей померло від виснаження на промислових будовах сталінських ГУЛАГів, скільки доль було поламано в процесі «електрифікації всієї країни». Протести проти нелюдських умов існування розцінювалися як контрреволюція. На теренах самої Імперії всіх незадоволених уже винищили, настав час розстрілів у країнах «народної демократії». Ось як про всі ці процеси писало РАТАУ.

КАХОВСЬКА ГЕС

18 жовтня 1955 року. РАТАУ «В яскраву, сповнену героїзму і величі історію гідробудівництва на Дніпрі вписано нову знаменну сторінку: Каховська ГЕС готова дати перший струм».

Водозливна гребля Каховської ГЕС після затоплення, 1955 рік.
Водозливна гребля Каховської ГЕС після затоплення, 1955 рік.

Довідково: Каховська ГЕС стала шостою і останньою у каскаді гідроелектростанцій на Дніпрі, а Каховське водосховище нині найбільше за обсягами води.

Рішення про будівництво гідроелектростанції на цьому місці було прийнято у вересні 1950 року, а через два роки розпочалось саме будівництво, село Ключове – головний будмайданчик, отримало назву Нова Каховка.

Крім виробництва електроенергії, ГЕС мала вирішити ще кілька питань – покращення судноплавства на Дніпрі та стати гідровузлом, від якого підуть канали для зрошення земель півдня України і Криму.

Ціною неймовірних зусиль, і в рекордно короткі терміни гідроспоруда була зведена. Вже 18 жовтня 1955 року було завершено монтаж першої турбіни Каховської ГЕС.

Щоб спорудити дамбу через Дніпро, за 5 років (з 1951 по 1956) довелося перемістити 50 мільйонів кубометрів грунту і направити течію ріки в нове русло. Уже в 1955 році почалося заповнення водосховища. Цій події передувала драматична епопея переселення в степові райони Херсонщини мешканців селищ, розташованих уздовж Дніпра. Відповідно до проекту, з місць затоплення потрібно було відселити жителів 27 сіл. Селян змушували розбирати хати та рубати сади. Це робили для того, щоб дно майбутнього водоймища було рівним.

Олександр Довженко, який був у цих місцях перед затопленням писав у своєму щоденнику: «Ніякої роз'яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили в двори, обміряли, записували і кожному індивідуально повідомляли про затоплення... Більш того, всім, хто не встиг переселитися в певний термін, заявляли: «Якщо до такого-то числа не переїдеш, попереджаємо - будемо ламати будинок бульдозером, незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні». Люди змушені були підкоритися...»

Зрештою, під водою опинилося 257 тисяч гектарів знищених унікальних Дніпровських плавнів, тисячі гектарів орної землі і велика кількість не досліджених археологічних та історичних пам'яток.

Повністю Каховська ГЕС була прийнята в промислову експлуатацію 19 жовтня 1959 року.

ХХ З'ЇЗД ПАРТІЇ

9 березня 1956 року. Київ. РАТАУ. «З великою активністю обговорюють трудящі столиці України підсумки роботи історичного ХХ з'їзду КПРС».

Микита Хрущов виступає на ХХ з'їзді КПРС в Кремлі. Фото: Укрінформ
Микита Хрущов виступає на ХХ з'їзді КПРС в Кремлі. Фото: Укрінформ

Як відомо, той «історичний» з'їзд проходив в Москві 14-25 лютого 1956 року. Щоправда, «трудящі столиці», навіть, не здогадувались про те, що дійсно стало історичним.

В останній день роботи XX з'їзду, 25 лютого 1956 року, тодішній перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов виступив на закритому засіданні із доповіддю «Про подолання культу особи і його наслідків», у якій Йосифа Сталіна звинувачено у свавіллі в органах НКВС, судах та прокуратурі, що привело до численних жертв у 1930-1950 роки.

Виступ Хрущова шокував делегатів з'їзду, адже був повною протилежністю багаторічній радянській пропаганді, що представляла Сталіна не інакше, як «великим вождем і вчителем» або «батьком народів».

За пропозицією глави уряду Миколи Булганіна доповідь Хрущова була схвалена з'їздом без обговорення. У скороченому вигляді її надіслали в усі партійні організації СРСР та керівникам комуністичних партій світу, але без права публікації у відкритій пресі. Однак, у червні 1956 року, через Польську об'єднану робітничу партію ця доповідь потрапила спочатку до Ізраїлю, а звідти - до США, де й була вперше опублікована. Не маючи іншого виходу, 30 червня Президія ЦК КПРС ухвалила постанову «Про подолання культу особи і його наслідків», в якій був викладений скорочений і пом'якшений варіант доповіді Хрущова і визначались рамки допустимої критики сталінізму.

Так, доповідь не торкалась питань колективізації і «розкуркулення», чисток в армії та  проблем репресованих після повернення з полону радянських військовополонених, помилок в управлінні державою в роки радянсько-німецької війни. Однак, не зважаючи на це, вона стала початком реабілітації багатьох несправедливо засуджених, допомогла в поверненні на батьківщину німецьких і японських військовополонених. Разом з тим, було послаблено цензуру та змінено зовнішню політику СРСР, проголошено курс на «мирне співіснування» з капіталістичним світом.

Не зважаючи на те, що доповідь Хрущова була схвалена з'їздом, через рік старе кремлівське керівництво, яке в середині 1950-х років все ще посідало високі державні і партійні пости, спробувало змістити Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС. Проте, Хрущову вдалося вистояти у внутріпартійному протистоянні, і згодом він домігся зняття зі своїх посад і виключення з партії учасників «антипартійної змови» Маленкова, Булганіна і Молотова.

Згодом, так звана десталінізація почала поступово згортатись і повністю зупинилась після приходу до влади у 1964 році Леоніда Брежнєва.

У Радянському Союзі повна версія доповіді Хрущова на XX з'їзді КПРС була опублікована лише у 1989 році.

«КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗАКОЛОТ» В УГОРЩИНІ

24 жовтня. Будапешт. РАТАУ з посиланням на ТАРС передало: «Учора пізно ввечері підпільні реакційні організації зробили спробу викликати в Будапешті контрреволюційний заколот проти народної влади... Нападів зазнали ряд державних і громадських установ... Уряд Угорської Народної Республіки звернувся до уряду СРСР з просьбою про допомогу».

На вулицях Будапешта під час повстання. Фото: Укрінформ
На вулицях Будапешта під час повстання. Фото: Укрінформ

Довідково: 23 жовтня 1956 року в Угорщині спалахнуло повстання проти комуністичного режиму, жорстоко придушене радянськими військами.

Як відомо, після закінчення Другої світової війни Угорщина опинилася у сфері впливу СРСР. Досить скоро угорці відчули, що значить «братня любов старшого брата: в аграрній країні продукти видавалися по картках, катастрофічно не вистачало продовольства, вперше за всю історію свого існування Угорщина була змушена імпортувати зерно. На додаток в країні відбувалися репресії та переслідування інакомислячих.

Після смерті Сталіна  прем'єр-міністром Угорщини став Імре Надь - людина ліберальних поглядів. Для угорців він став реформатором, а для Москви - «правим уклоністом». Тому навесні 1955 року його прибрали з уряду, а на додачу ще й виключили з партії.

Незадоволені люди почали масово виходити на вулиці, вимагаючи проведення в країні демократичних перетворень, виводу радянських військ, зміщення сталіністів з державних посад.

23 жовтня 1956 року – на вулиці Будапешта вийшло майже 200-тисяч людей. Уже ввечері демонстранти захопили будівлю угорського радіо і ряд промислових об'єктів столиці, зокрема й кілька заводів з виробництва зброї. У парку був повалений і розбитий величезний пам'ятник Сталіну, від якого залишилися лише чоботи. Наступного дня в Будапешт увійшли радянські війська.

Як вважають деякі історики, початок збройної конфронтації, в результаті якої загинула величезна кількість людей, спровокували угорські спецслужби, які почали стріляти у беззбройний натовп.  А 4 листопада радянські війська – 17 дивізій, 60 тисяч військовослужбовців і майже шість тисяч танків під командуванням заступника міністра оборони СРСР Івана Конєва оточили Будапешт і остаточно придушили повстання.

У СРСР Угорське повстання називали не інакше як «контрреволюційним заколотом», але саме революційні події в Угорщині стали поштовхом для зародження в СРСР, зокрема й в Україні, потужного протестного руху, особливо в студентському середовищі.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>