З архіву: вороги на Донбасі й ліквідація куркулів як класу (1928-1929)

З архіву: вороги на Донбасі й ліквідація куркулів як класу (1928-1929)

Укрінформу 100
2310
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин».

Для України починалися темні часи. Набувало розмаху полювання більшовицької влади на ворогів народу. Їх шукали крізь – і в промисловості, й на селі. Під репресії потрапили інженери, керівники підприємств, навіть німецькі фахівці, заможні селяни, особливо з числа етнічних українців. Найбільш цинічно й жорстоко розправлялися з тими, хто насмілився протестувати проти недолугої політики Сталіна і його поплічників.

Суд у «Шахтинській справі» 

3 липня 1928 року. Харків. РАТАУ. «Десятки днів Найвищій Суд розбирався у злочинах, що їх чинила група ворогів у Донбасі, Харкові та в Москві... Шахтинська справа викрила найогидніше злочинство, що його багато років чинили люди, яким не тільки була довірена провідна роля в нашій кам'яновугільній промисловості, але які були залучені й до участі у величезній творчій праці».

Обвинувачувані по «Шахтинській справі». Москва, 1928 рік. Фото: memory.gov.ua
Обвинувачувані по «Шахтинській справі». Москва, 1928 рік. Фото: memory.gov.ua

Довідково: так звана «Шахтинська справа» стала найгучнішою подією 1928 року. Вона була першим показовим політичним процесом, під час якого засудили велику групу керівників вугільної промисловості Донбасу. Завдяки цій справі містечко Шахти, (яке у 1920-1924 рр. було територією України), стало відоме в усій радянській імперії.

Вперше Шахти привернули увагу каральних органів ще у 1923 році. Тоді гірники Власівсько-Парамоновської копальні, виснажені безгрошів'ям і голодом, висунули петицію з 12 пунктів із вимогами поліпшення економічних умов праці, підвищення зарплати, дотримання техніки безпеки, розвитку самоврядування. Був організований страйк і маніфестація. Звісно, активістів заарештували, а протести вщухли, коли Шахтинський район приєднали до Росії та змінили керівництво шахтоуправління.

У травні 1927 року невдоволення повторилися, але вже через введення нового колективного договору, що підвищував норми виробітку і знижував розцінки, внаслідок чого реальна зарплата шахтарів знизилася удвічі. Цього разу «проковтнути» невдоволення на копальнях ОДПУ не збиралося. Почали шукати винних. І, звісно, ними виявилися інженери і техніки шахт.

Згодом на стіл Сталіну лягла доповідна записка повноважного представника ОДПУ по Північному Кавказу Юхима Євдокимова, в якій він звинувачує в аваріях на шахтах тресту «Донвугілля» нелегальну контрреволюційну шкідницьку організацію, що складається зі «старих» технічних фахівців. Після цього настала черга масових арештів спеців.

Доставка папок з документами по «Шахтинський справі» на процес. Фото: wikipedia
Доставка папок з документами по «Шахтинський справі» на процес. Фото: wikipedia

Перші арешти відбулися 13 та 14 червня 1927 року. Дізнання велося групою слідчих ОДПУ по Північно-Кавказькому краю і ДПУ УРСР. Всього було заарештовано кілька сотень людей: частину затриманих було звільнено, інших – 82 чоловіки – засуджено у позасудовому порядку Колегією ОДПУ. Власне на сам судовий процес у справі «Про економічну контрреволюцію на Донбасі» було виведено 53 чоловіки. Серед них – керівники «Донвугілля», Управління нового будівництва Донбасу, 5 директорів шахт і рудоуправлінь, 5 головних інженерів шахт, чотири німецькі фахівці та інші. Всі вони були звинувачені у приналежності до «контрреволюційної організації», що «діяла» в 1922-1928 в Шахтинському та інших районах Донбасу, в Харкові й Москві.

Судові засідання, які проходили в колонній залі Будинку Союзів, почалися 18 травня 1928 року і тривали 41 день. Захищали підсудних 15 відомих московських адвокатів. А хід процесу висвітлювало 120 журналістів.

Голова Верховного суду Вишенський оголошує вирок. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Голова Верховного суду Вишенський оголошує вирок. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

На суді деякі з підсудних визнали лише частину з висунутих звинувачень, інші повністю їх відкинули; були й такі, що визнали себе винними за всіма статтями обвинувачення.

Зрештою, суд виправдав чотирьох підсудних, чотирьом призначив заходи покарання умовно, дев'ять чоловік були ув'язнені на термін від одного до трьох років. Більшість обвинувачених було засуджено на тривалі терміни – від чотирьох до десяти років, 11 осіб були засуджені до розстрілу.

«Шахтинська справа» стала початком масових репресій проти технічної еліти не тільки на шахтах, а й взагалі у промисловості. Поняття «шахтинці» почало використовуватись, як загальне для так званих «шкідників». В пресі йшла пропагандистська кампанія, в колективах проходили збори і мітинги. Згодом за допомогою «пильних робітників» були арештовані понад чверть інженерів не тільки Шахтинського району, а й усього Донбасу.

Колективізація охоплює все більше сіл

19 вересня 1929 року. Харків. РАТАУ. «Процес перетворення розпорошених відсталих господарств бідняків і середняків на великі колективи і зв'язана з цим ліквідація куркульні, як кляси охоплює все більше районів і сіл. Цифри колективізованих районів зміняються щодня, щодня до списку районів з новим соціалістичним великим господарюванням прилучаються нові райони».

Перша колективна оранка на полях колгоспу ім. Д. Бідного. Донецька область, 1930 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Перша колективна оранка на полях колгоспу ім. Д. Бідного. Донецька область, 1930 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Як відомо, с початком 30-х років Україну чекали найстрашніші часи: розкуркулювання, масова колективізація, Голодомор та війна проти селянства. Про цю добу Роберт Конквест у своїй книжці «Жнива скорботи» писав: «Це один із найзначніших і разом з тим найжахливіших періодів сучасної світової історії».

Курс на колективізацію був проголошений більшовиками ще у 1927 році XV з'їздом ВКП(б). Проте, на початок 1929 року в Україні було колективізовано менше 8,6% селян. Тому в листопаді того ж року на черговому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено «пришвидшити темпи колективізації». Для цього до України відрядили близько шести з половиною тисяч робітників з «активних більшовиків і червоноармійців», переважно етнічних росіян, які мали очолити колгоспи, сільради, МТС, партійні осередки та виконкоми різних рівнів. Вони були фанатиками комуністичної ідеї, а ще – люто ненавиділи українське селянство.

Так закінчився відносний спокій на селі, що був у часи НЕПу – звідусюди почали надходити повідомлення про випадки опору владі та напади на партійних активістів. Кількість зареєстрованих терактів проти більшовицьких активістів зросла вчетверо. За даними статистики, у 1929 році їх було вбито близько 1,5 тис.

У грудні 1929 року на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів Сталін оголосив про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун. Законодавчу базу для такого рішення – постанови «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» та «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством», політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило на початку 1930.

Інспектор праці допитує кулака. Одеська область, 1929 рік. Фото: Укрінформ
Інспектор праці допитує кулака. Одеська область, 1929 рік. Фото: Укрінформ

«Успіхи» не забарилися: станом на кінець 1930 року в Україні було розкуркулено 70 407 господарств, 31 593 сім'ї були вислані за межі України – у північні райони СРСР та у Сибір.

Такими ж темпами зростала і соціальна напруга на селі. У різних частинах України спалахують стихійні чи організовані виступи і повстання. Загалом впродовж 1930-го року ОДПУ зафіксувало понад 4 тис. масових виступів, в яких взяли участь майже 1,2 млн осіб.

Протягом 1931 року розкуркулення набрало ще більших масштабів. Однак Москві цього було замало, і вона продовжувала цей процес: податковий тягар на індивідуальні господарства збільшили у 2-3 рази, селянам заборонили реалізовувати на ринках вирощену продукцію, зобов'язавши здавати її державі за вкрай низькими цінами. До того ж найбільш упертих і непокірних могли оголосити куркулями чи підкуркульниками і вивезти з села. І як наслідок, багатьом селянам не лишалось нічого іншого, як вступати до колгоспів.

Червона хлібна валка. Одеса, 1930 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Червона хлібна валка. Одеса, 1930 рік. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Але й колгоспникам велося не краще: хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, майже весь урожай забирала держава.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року спричинила в Україні голод. До весни 1932 голодною смертю померло понад 100 тис. українців. Ця ситуація ще більш загострила антикомуністичні настрої в суспільстві. Україною знову котяться протести. Цей селянський рух опору показав владі що, попри увесь тиск і терор, українське село не змирилося.

Саме тоді Сталін в одному з листів до Кагановича написав свою відому фразу: «...Якщо не візьмемося просто зараз за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити». Тож комуністичний режим взявся до «остаточного вирішення» українського питання. І таким «вирішенням» став Голодомор 1932-1933 років.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-19231924-1925, 1926-1927.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>