З архіву: більшовицький суд над дезертирами і перший голод в Україні  (1920-1921)

З архіву: більшовицький суд над дезертирами і перший голод в Україні (1920-1921)

Укрінформу 100
1374
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

У 1920 році більша частина України була вже під владою більшовиків. Як правило, на радянських територіях одразу ж розгорталася діяльність РОСТА – Російського телеграфного агентства. Згодом було створено і центральний інформаційний орган радянської Української Республіки – УкрРОСТА, агентство, яке стало відділенням РОСТА в Україні.

Головне відділення УкрРОСТА розміщалося в Харкові, а його першим керівником став журналіст і компартійний діяч Давид Ерде.

27 квітня 1921 року УкрРОСТА перетворюється на Радіотелеграфне агентство України – РАТАУ. Саме з такою назвою наше агентство проіснувало аж до 1990 року.

Назва "радіотелеграфне" була не випадковою. В умовах повоєнного руйновища та перебоїв у телеграфно-телефонному зв'язку, саме на радіо була зроблена ставка, як на оперативний засіб передачі інформації. Аж до вісімдесятих років ХХ століття РАТАУ передавало частину своєї інформації через радіоефір – у вигляді оперативних вісників новин.

Першим керівником РАТАУ став відомий літератор та громадський діяч Володимир Нарбут (молодший брат українського художника-графіка Георгія Нарбута – автора перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок) – ред.).

Більшовики скасовують смертну кару (щоб потім відновити)

21 січня 1920 р. Київ. Роста. «Распубліковано таке рішення ВЦВК і Раднаркому від 17 січня про скасування смертної кари: падіння Юденича, Колчака і Денікіна, заняття Ростова, Новочеркаська і Красноярська і взяття в полон «Верховного правителя» створюють нові умови боротьби з конт-революцією...»

Як відомо, з приходом до влади більшовиків у 1917 році, смертна кара на території колишньої Російської імперії була скасована. Однак, вже 13 червня 1918 року був прийнятий декрет про відновлення смертної кари – розстріл міг офіційно застосовуватися за вироком революційних трибуналів. 17 січня 1920 року було видано постанову «Про скасування застосування вищої міри покарання (розстрілу)». Проте, на практиці смертна кара застосовувалась. Так, 7 лютого був розстріляний колишній «верховний правитель» Олександр Колчак і його прем'єр-міністр Віктор Пепеляєв.

Згодом, у наказі Реввійськради Республіки (йдеться про уряд більшовицької Росії) від 4 травня 1920 року «Про революційні військові трибунали» останні отримали право застосовувати смертну кару у вигляді розстрілу. А декретом ЦВК від 22 травня 1920 року «Про порядок приведення у виконання губернськими революційними трибуналами вироків до вищої міри покарання в місцевостях, оголошених на військовому положенні, а також в місцевостях, на котрі поширюється влада революційних військових рад фронтів» передбачалося, що рішенням губернського виконкому засуджений може бути позбавлений права на оскарження вироку, а смертна кара повинна виконуватися негайно.

Тиф і нестача медперсоналу

10 лютого. Харків. Роста. «З огляду на сильний розвиток на території України висипно-тифозної та інших епідемій і з огляду на гостру нестачу в медичному персоналі, постановою Всеукрревкома закликати в порядку трудової повинності весь медичний фармацевтичний персонал, в межах України».

12321
Перший курінь шостої бригади УГА, 1919 рік. Фото: Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Довідково: В Україні епідемія висипного тифу почалася восени 1919 року. Місія Червоного Хреста, що прибула в жовтні, назвала ситуацію катастрофічною.

Взимку 1919-1920 року на висипний, поворотний і черевний тифи хворіло близько половини цивільного населення. Територіально епідемія охопила всі регіони України, але найбільше лютувала на Поділлі й західному Правобережжі. В цілому в 1920 році на всі види тифу в Україні перехворіло близько 4,3 млн чоловік.

На думку деяких дослідників, саме тиф спричинив катастрофу в Українській Галицькій Армії, де хворіло до 90% вояків і старшин, значно ослабив Армію УНР і, зрештою, став однією з причин поразки українського фронту.

Разом із тим, на початку 1920 року тиф вразив і Червону армію, в якій постраждало близько 11% особового складу.

Вже починаючи з 1921 року, захворюваність на висипний тиф знизилася, а з 1923 року взагалі пішла на спад.

Дезертирів – під партійний суд

28 квітня. Київ. Укрроста. «До всіх товаришів комуністів. З огляду на мобілізацію КП (б) України всі члени партії і кандидати, зареєстровані в районах, мають з'явитися в свої райони для військової реєстрації та заповнення мобілізаційної картки. День явки для товаришів чоловіків 29-го квітня, для товаришів жінок 30-го квітня. Ті хто не з'явиться  будуть віддані партійному суду, як дезертири».

Зліва направо: польський генерал Антоні Лістовський, Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра, військовий міністр УНР Володимир Сальський, командир дивізії Січових Стрільців Марко Безручко, літо 1920 року. Фото: memory.gov.ua
Зліва направо: польський генерал Антоні Лістовський, Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра, військовий міністр УНР Володимир Сальський, командир дивізії Січових Стрільців Марко Безручко, літо 1920 року. Фото: memory.gov.ua

Довідково: 21 квітня 1920 року між Армією УНР та Військом Польським був підписаний договір про спільну війну з «совітами» і почався похід на Київ. Вже 25 квітня польські війська атакували позиції Червоної Армії.

Польсько-український наступ розвивався блискавично. Більшовицький фронт був прорваний і деморалізований. До 28 квітня українці та поляки зайняли лінію Чорнобиль-Козятин-Вінниця. Тому так гостро й постало у більшовиків питання мобілізації і боротьби з дезертирством. 6 травня була взята Біла Церква. 7 травня 1920 року союзницькі війська увійшли до Києва.

Однак, 14 травня в Білорусі почався наступ радянського західного фронту. Протягом 7-10 червня Червона армія захоплює Бердичів, Житомир, Білу Церкву, Фастів, Васильків, Гостомель, Чорнобиль. А 12 червня більшовики увірвалися до Києва.

Хлібний податок замість продрозкладки

30 березня. 1921 р. Укроста. «На користь розвитку сільського господарства і забезпечення за селянами більш вільного розпорядження результатами своєї праці, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет ухвалив замінити розверстку на продовольство, сировину і фураж – податком».

Виїзд червоної валки з хлібом. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Виїзд червоної валки з хлібом. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Як відомо, на початку 1921 року економіка в Україні опинилася у вкрай важкому становищі. Адже після захоплення влади більшовицьке керівництво почало комуністичні перетворення, які передбачали відмову від ринкового регулювання економічного життя.

Таке «господарювання» спричинило повний колапс в сільському господарстві: навчені досвідом примусового  вилучення запасів хліба на користь держави, так званої «продрозкладки»,  українські селяни почали різко скорочувати посівні площі.

Наприкінці 1920 року влада зробила спробу доповнити розкладку вирощеної продукції розкладкою засіву й обробітку землі. Однак незабаром стало зрозуміло, що подібний шлях веде у безвихідь.

Про потребу заміни продрозкладки продподатком йшлося в резолюції за підписом Леніна, де, зокрема, говорилося: «Задовольнити бажання безпартійного селянства про заміну розкладки (в розумінні вилучення лишків) хлібним податком».

Хлібозаготівельна кампанії в Україні. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Хлібозаготівельна кампанії в Україні. Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

27 березня 1921 року спеціально скликана Надзвичайна сесія ВУЦВК постановою «Про заміну продрозкладки податком» затвердила це рішення в Україні. За такою суто радянською термінологією ховалося бажання тодішньої влади заохотити селянство якомога більше працювати – тепер надлишок їхньої продукції буде не вилучатися, а обмінюватися на промислові товари. Фактично це означало своєрідне «призупинення» побудови комунізму і відновлення ринкових відносин.

Уже влітку було оголошено про «новий курс економічної політики», яка дозволила підприємництво та приватну власність. Проте, вже через кілька років більшовики знову почали утискати підприємців.

А у 1929 році це набуло тотального характеру, і до початку 1930-х років в СРСР залишалися лише крихітні, вцілілі через «недогляд місцевої влади» острівці приватної власності.

Голод: вся допомога Поволжю і безпомічна Україна

5 серпня 1921. Київ. Ратау. «Збір врожаю. До Києва надходять повідомлення про інтенсивний збір по всьому Правобережжю нового врожаю. Польові роботи всюди в повному розпалі, в багатьох місцях вони вже закінчуються. В цілому ряді повітів Київщини, Волині та Поділля почалося надходження продподатку. Вісті про голод дійшли до найвіддаленіших сіл, і селянство жваво відгукується на лихо, віддаючи податок без жодної затримки».

Голодуючі півдня України
Голодуючі півдня України

Довідково: 27 березня 1921 року спеціально скликана Надзвичайна сесія ВУЦВК затвердила рішення про заміну продрозкладки продподатком, але через нестачу продовольчих запасів його впровадження було відкладено до нового урожаю. Тим часом хліб у селян продовжували вилучали примусово. На початок літа 1921 року продовольчих запасів у селян вже не залишалося. Вже в червні масштабне вивезення продовольства з України пояснювалося тим, що зберігається «надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви і Пітера».

До такої політики більшовицької влади додалася ще й посуха весни-літа 1921 року, яка вразила південні губернії України. 29 червня президією ВУЦВК була створена комісія по «допомозі населенню, що постраждало від неврожаю», яку очолив голова ВУЦВК відмий комуніст Григорій Петровський.

Попри ускладнення ситуації з продовольством у південних губерніях України Кремль і надалі вимагав хліба. 28 липня політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій гарантувало збір в УРСР 100 млн пудів продподатку.

Хлібозаготівельну кампанію підкріпили відповідним інформаційним полем, адже конфіскація останнього збіжжя у селян голодуючих регіонів виглядала суцільним нонсенсом. Тож у радянській українській пресі інформацію про голод в Україні блокували – дозволялося говорити лише про голод у Поволжі і, відповідно, про внесок України у його ліквідацію.

Поволжя було на слуху за кордоном. Тому, починаючи із серпня 1921 року, за організацію допомоги голодуючим цього регіону взялася міжнародна спільнота. Натомість про проблеми в Україні мало хто за кордоном здогадувався.

Масове й жорстоке вилучання хліба з України до Росії призвело до недосіву в наступному 1922 році. І лише тоді радянський уряд офіційно оголосив голодуючою частину території південної України, а главі УРСР Християну Раковському було дозволено звернутися по допомогу до міжнародних організацій. Допомога Україні з-за кордону тривала з березня 1922 по червень 1923 року.

(Далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918, 1919


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-