З архіву: кінець «андроповщини» та 99,99% бюлетенів – «за» (1984)

З архіву: кінець «андроповщини» та 99,99% бюлетенів – «за» (1984)

Укрінформу 100
2110
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Найтемніша ніч, зазвичай – перед світанком. 1984 рік був роком розгулу КДБ і загвинчування гайок в економіці. А для України – роком втрат: у Римі помер кардинал Йосиф Сліпий, а в таборах і в`язницях радянської глибинки – борці за незалежність України Олекса Тихий, Валерій Марченко, Юрій Литвин. Завершувалося земне життя Василя Стуса. Однак про все це офіційні ЗМІ радянської України не писали. Зате широко розписали головний похорон того року – чергового генсека ЦК КПРС Юрія Андропова. Це був передостанній WIP-похорон радянського режиму. Наступного року тим же шляхом провезуть труну з тілом генсека Черненка. До української незалежності лишалося 7 років.

СМЕРТЬ ЮРІЯ АНДРОПОВА

11 лютого 1984 року. МОСКВА. РАТАУ. «Центральний Комітет Комуністичної партії  Радянського Союзу, Президія Верховної Ради СРСР і Рада Міністрів СРСР з глибокою скорботою сповіщають партію і весь радянський народ, що 9 лютого 1984 року о 16 год. 50 хв. Після тривалої хвороби помер Генеральний секретар Центрального Комітету КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР Юрій Володимирович Андропов».

За практикою, яка склалася в СРСР, по всій країні були скликані траурні мітинги. Ось як про це повідомляло РАТАУ: «На заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах, наукових організаціях, навчальних закладах і установах культури проходять траурні мітинги. Їх учасники, говорячи про величезну втрату, заявляють про свою рішимість ще тісніше згуртуватися навколо Комуністичної партії і її Центрального Комітету…»

Довідково: Генеральний секретар ЦК КПРС Юрій Андропов народився в 1914 році. Починаючи з 1951 року, працював в апараті ЦК КПРС, з 1967 по 1982 рік був головою Комітету державної безпеки.

Під час перебування Андропова на чолі КДБ посилилися гоніння на дисидентів та правозахисників в Україні. Наприклад, 19 вересня 1977 року він поінформував ЦК КПРС про «ворожу діяльність» київського кінорежисера і письменника Гелія Снєгірьова та про погоджене із ЦК Компартії України рішення щодо притягнення його до кримінальної відповідальності. 22 вересня Снєгірьова, який публічно критикував радянський політичний лад, заарештували, а 28 грудня 1978 року він помер, замордований у лікарні.

За офіційною статистикою, за роки перебування Андропова на чолі КДБ в СРСР за політичними мотивами заарештували близько 2 тис. осіб.

Цікавим є і той факт, що саме Юрій Андропов ініціював уведення радянських військ в Афганістан у 1979 році (у січні 1980-го навіть відвідав Кабул) i силове подолання кризи у Польщі в 1980-му.

При правлінні Андропова в якості генерального секретаря ЦК КПРС в СРСР була розгорнута кампанія «за зміцнення трудової дисципліни», названа пізніше «андропівщиною». У Києві та інших містах Радянської України міліція і народні дружини проводили облави в магазинах і кінотеатрах, виявляючи прогульників. При ньому почалися кадрові чистки в правоохоронних органах, на роботу туди були направлені тисячі співробітників КДБ. Щоб розірвати зв`язки міліції з цеховиками, складали списки офіцерів МВС, дружини яких працюють у сфері торгівлі, і пропонували або розлучатися, або звільнятися з органів.

За час, що Андропов був генсеком, у Радянському Союзі істотно зросла кількість громадян, засуджених за кримінальними статтями. Тільки в 1984 році було засуджено 863 тисяч чоловік. В Українській РСР найбільш резонансною стала справа київського «Автоматторгу», керівники якого в шахрайський спосіб заробляли на «недоливах» пива, вина і газованої води з автоматів. До різних строків було засуджено більш як 200 чоловік, а директора «Автоматторгу» Пушкарського та начальника київського міського управління торгівлі Захарченка – до розстрілу. Шестеро фігурантів справи, в тому числі перший секретар Подільского райкому партії, вчинили самогубства.

Андропов помер 9 лютого, але про його смерть газети повідомили лише 11 числа. У похоронах брали участь прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер і віце-президент США Джордж Буш-старший.

Наступним генсеком був обраний Костянтин Черненко. Проте на цій посаді він перебував недовго: трохи більше як за рік – 10 березня 1985 року він помер. Генеральним секретарем став Михайло Горбачов, який був на цій посаді до 1991 року.

ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УРСР ОДИНАДЦЯТОГО СКЛИКАННЯ

4 березня ТАРС-РАТАУ. «Повідомлення Центральної виборчої комісії. За кандидатів у депутати Ради Союзу Верховної Ради СРСР було подано голосів… Українська РСР – 36.367.315, у процентах – 99.99%, подано проти кандидатів у депутати – 5.184…»

Довідково: До 1989 року вибори до Верховної Ради СРСР (як і до ВР УРСР та місцевих рад) відбувалися у добровільно-примусовому порядку та були не громадянським обов'язком та правом вільного волевиявлення, а «виявом одностайної підтримки непорушного блоку комуністів і безпартійних».

Голосування було безальтернативним, бо в бюлетенях значилося лише одне прізвище кандидата на мандат, його можна було закреслити або лишити незмінним. Але, як бачимо по звітах Центрвиборчкому, знаходилися сміливці, які голосували проти.

Оригінальним було висунення кандидатів, робилося це в так званих «трудових колективах», причому висувалося дві кандидатури: перша – хтось із великих партійних чи державних діячів, друга – місцева, директор заводу, або якийсь «передовик виробництва». Напередодні виборів відбувався своєрідний ритуал: партійні і державні діячі публікували «Звернення  до народу», де повідомляли про «листи і телеграми, одержані від колективів підприємств, організацій, установ, колгоспів, радгоспів, навчальних закладів і військових частин, в яких повідомлялося про висунення кожного з нас кандидатами в депутати…» і дякували народові за довіру. Але, оскільки пропозицій багато, а їх, керівників, мало, то «за рекомендацією ЦК КПРС» вони обирали кожен по одному округу для висунення.

Слід зазначити, що перші вибори до Верховної ради Української РСР відбулися 26 червня 1938 року. Тоді було обрано 304 депутати, серед яких Й.Сталін, К.Ворошилов, М.Єжов, М.Хрущов, М.Бурмистенко та відомі вчені О.Богомолець, В.Філатов. 25-28 липня 1938 року в Києві відбулась перша сесія Верховної Ради. Головою її було обрано Михайла Бурмистенка. Президію Верховної Ради УРСР очолив Леонід Корнієць.

Вибори 1984 року стали останніми, проведеними до того, як розпочата М.С. Горбачовим політика перебудови і демократизації привела до частково вільних, а потім вільних на альтернативній основі виборів.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕНЕРГОБЛОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ Й ПЕРШИЙ ЗАПОРІЗЬКОЇ АЕС

11 березня. РАТАУ «На Чорнобильській АЕС завершено будівництво і введено в дію четвертий енергоблок».

Фото: Олексій Красовський, із фондів Укрінформу
Фото: Олексій Красовський, із фондів Укрінформу

10 листопада. ЗАПОРІЖЖЯ. РАТАУ. «9 листопада на Запорізькій АЕС розпочалося виведення першого ядерного реактора на мінімальний контрольний рівень потужності. Попереду – завершальний етап введення в дію першого реактора – енергопуск, після чого електричний струм Запорізької АЕС увіллється в Єдину енергосистему країни».

Довідково: Атомна енергетика України бере свій початок з 1977 року, коли було введено в експлуатацію перший енергоблок Чорнобильської АЕС. ЧАЕС почала працювати у складі одного, потім двох, трьох і нарешті чотирьох енергоблоків-мільйонників. Четвертий енергоблок було введено в дію 11 березня 1984 року, а вже у 1986 році саме на цьому енергоблоці сталася аварія.

Після введення в експлуатацію першого енергоблоку ЧАЕС у наступні роки розгорнулося будівництво Рівненської, Запорізької, Південно-Української та Хмельницької станцій.

Запорізька АЕС – це найбільша атомна електростанція Європи, яка знаходиться на сході України, біля міста Енергодар. Вона має шість блоків, кожен потужністю в 1 мільйон кВт. Жодна інша атомна станція в Європі не виробляє стільки електроенергії.

Відповідно до планів розвитку атомної енергетики в колишньому СССР, на території України мало бути споруджено 9 атомних електростанцій, а з 1977 по 1989 рік планувалося ввести в експлуатацію 16 енергоблоків загальною потужністю 14800 МВт на 5 атомних станціях України.

На час техногенної аварії у квітні 1986 року в Чорнобилі в Україні перебувало в експлуатації 10 енергоблоків, 8 з яких – потужністю 1000 МВт. 3 1986 року і до 1990 року було введено в експлуатацію ще 6 атомних енергоблоків потужністю 1000 МВт кожний: три на Запорізькій АЕС й по одному – на Південно-Українській, Рівненській та Хмельницькій АЕС.

Сім блоків уже відслужили свій 30-річний проектний ресурс і пройшли спеціальний ремонт для продовження термінів експлуатації. У результаті робота одних енергоблоків продовжена на 10 років, інших – на 20.

Після закриття Чорнобильської АЕС в Україні залишились в експлуатації 4 атомні електростанції з реакторами типу ВВЕР: Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Южно-Українська, на яких працює 15 ядерних енергетичних установок із загальною встановленою потужністю 13835 МВт.

 (далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982, 1983

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>