З архіву: партз`їзди замість кіно та холерні обсервації (1970)

З архіву: партз`їзди замість кіно та холерні обсервації (1970)

Укрінформу 100
3901
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Партійні з`їзди в ті часи були великим святом. На центральних вулицях майоріли прапори і «розтяжки» із закликами: «Втілимо рішення з`їзду в життя!». Делегатів з`їзду ощасливлювали цінними подарунками, в банкетних залах палаців, де проходили з`їзди, накривали щедрі столи з напоями й наїдками, недоступними для пересічних українців – баликом, червоною ікрою, осетриною, коньяком «Чайка» та «Горілкою з перцем». Банкети тривали ночами кілька днів поспіль. Головним З`їздом звичайно вважався з`їзд КПРС у Москві, але не було жодного республіканського керівника, який би не мріяв повторити всю цю розкіш у власній вотчині. Шелесту, а потім Щербицькому завдяки палацу «Україна» це вдалося. Але про це РАТАУ не писало…

ВІДКРИТТЯ ПАЛАЦУ КУЛЬТУРИ «УКРАЇНА»

17 квітня 1970 року. РАТАУ. «Урочисте відкриття найбільшого центру культури та мистецтв – Палацу культури «Україна».

Довідково: 17 квітня 1970 року в Києві відкрили один із найбільших в Україні палац культури «Україна». Відкриття палацу приурочили до 100-річчя від дня народження Володимира Леніна.

Наприкінці 1960-х років у тодішнього українського керівництва виник задум щодо палацу з величезною залою, адже Жовтневий палац культури, який відігравав тоді роль республіканської аудиторії №1, вважався незадовільним як за розмірами, так і за якістю обладнання. Місце для новобудови визначили не одразу, адже там, де нині знаходиться «Україна», був Володимирський ринок. Пропонувалося побудувати палац на тогочасній Радянській (нині Михайлівській) площі, де раніше стояв зруйнований Михайлівський Золотоверхий монастир. На щастя, цього не сталося, інакше втрачена святиня ніколи б не відновилася. Зрештою, для Володимирського ринку відвели іншу ділянку – на вулиці Горького (нині Антоновича).

У 1965 році РАТАУ повідомило: «На місці колишнього Володимирського базару розпочато будівництво кіноконцертного залу, призначеного для демонстрації кінофільмів і проведення концертів».

Так, саме «кіноконцертного залу», а не палацу культури. За тодішніми радянськими законами будівництво великих споруд, кошторис яких перевищував 3 млн карбованців, треба було узгоджувати в Москві. А там і чути не хотіли про те, щоб у Києві був свій Палац з'їздів. Але тодішній очільник УРСР Петро Шелест пішов на хитрість: надав проект кінотеатру. «За документами, які йшли в Москву – будували кінотеатр, а за проектом – республіканський палац для проведення партійних з'їздів. Тому архітектори передбачили величезну сцену, здатну «прийняти» президію у складі 143 чоловік. У залі можуть розміститися 3 780 глядачів», – згадував згодом Шелест. Коли в Москві зрозуміли, що відбувається, перший поверх уже було збудовано. Довелося поступитися.

Будівництво Палацу «Україна» тривало з 1965 по 1970 рік. Архітектори – Євгенія Маринченко та Петро Жилицький. Споруда виконана у формі трапеції, на сцені може розміститися близько 1500 чоловік. Для оздоблення фасадів та інтер'єрів були використані найкращі природні та штучні матеріали – білий та рожевий мармур, граніт, вапняк, дерево різних порід.

У 1970-1980 роках в «Україні» відбувалися з'їзди компартії та інші партійно-державні заходи. У 1982 році тут відбувались урочистості з нагоди 1500-ліття Києва, а у 1983 році проходив IX міжнародний з'їзд славістів. Тут же відбулась інавгурація Президента Леоніда Кучми, проходило кілька Всесвітніх форумів українців.

У 1996 році будівлю було суттєво реконструйовано, після чого там з'явилися інші приміщення: великий банкетний зал, прес-центр, зал для переговорів. У квітні 1998 року Палацу надали статус «Національний».

ЕПІДЕМІЯ ХОЛЕРИ

26 вересня. Керч, Кримська область. РАТАУ. «Збори партійно-господарсько активу з широкою участю медичних працівників Керчі підбили підсумки великої роботи, проведеної в зв'язку з випадками захворювання холерою в місті. За короткий строк, завдяки здійсненню комплексу профілактичних і протиепідеміологічних заходів, хворобу повністю ліквідовано. В Керчі карантин знято».

Довідково: цікава деталь: про те, що карантин було знято, повідомили, а от про те, що його оголосили – ні. Впродовж майже двох місяців Керч та Одеса були на карантині, а влада в особі центральної преси лише час від часу нагадувала про «профілактику кишкових інфекцій».

Епідемія холери в Україні спалахнула на початку серпня. Перший випадок було зафіксовано в Одесі. 6 серпня там оголосили карантин, який автоматично означав, що виїзд з Одеси дозволявся тільки після огляду в спеціальних медичних установах. Згодом карантин оголосили і в Одеській області. Але ж це був серпень – так званий «високий сезон», на Одещині перебували тисячі відпочиваючих. Люди в паніці почали штурмувати аеропорти і вокзали. Однак, вже 8 серпня повністю припинився виїзд пасажирських потягів і виліт літаків, окрім спецрейсів. Закрилися всі міські пляжі; заборонили виписку відпочивальників з усіх санаторіїв і будинків відпочинку, не залежно від терміну путівок і наявності квитків на виїзд.

Через кілька днів холеру виявили й у Керчі. Як тільки там був зафіксований перший смертельний випадок, місто та його околиці оголосили карантинною зоною. Як і в Одесі, тепер в'їхати сюди могли тільки ті особи, які брали участь в протиепідемічних заходах і мали спеціальний пропуск. Виїзд з міста став можливий також тільки за перепустками, які видавали після так званої обсервації – не менше ніж 5-денного перебування в спеціально створених медичних установах (обсерваторах) під суворим контролем з боку лікарів.

Такі обсерватори, як правило, створювалися в школах, технікумах, пансіонатах, піонерських таборах і навіть в залізничних потягах. В Одесі для створення обсерваторів використовувалися морські судна Чорноморського пароплавства. Охорона кордонів карантинної зони здійснювалася не тільки правоохоронними органами, а й армійськими підрозділами.

Решта території Криму формально була не на карантині. Проте, були скасовані заходи в кримські порти всіх круїзних лайнерів, анульовані нові заїзди до кримських санаторіїв, турбаз та піонерських таборів. На автошляхах були поставлені кордони, що не дозволяли в'їзд на територію півострова, а залізничні та авіаційні квитки в кримському напрямку стали продавати тільки за наявності кримської прописки.

Такий карантин тривав майже два місяці. Зрештою, нові випадки хвороби перестали виявляти і карантин зняли.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>