З архіву: «націоналіст» Шелест та українська вода для Криму (1962-1963)

З архіву: «націоналіст» Шелест та українська вода для Криму (1962-1963)

Укрінформу 100
4446
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

То були часи, коли людям дозволялися лише дві емоції: або «гнів і обурення» (це коли про американських імперіалістів) або «глибоке задоволення і одностайна підтримка» (про керівну роль Партії в усіх без винятку перемогах). Тим, хто випускав у світ новини, ніяк не можна було помилитися і написати просто «задоволення», а не «глибоке задоволення». Або замість слів «заокеанські імперіалістичні верховоди» скористатися  нейтральним «уряд США». Потрібні формули були закладені в пам`ять кожного ще зі шкільної лави і самі вискакували з вуст за помахом керівної руки. Новини РАТАУ не були винятком.

КАРИБСЬКА КРИЗА

24 жовтня 1962 року. Київ. РАТАУ. «Гнів і обурення викликав у трудящих Києва новий безпрецедентний агресивний акт заокеанських імперіалістичних верховодів проти революційної Куби. Зроблену США зухвалу спробу ізолювати острів Свободи від зовнішнього світу робітники, діячі науки і культури, всі жителі столиці України розглядають як підступний намір США задушити суверенну державу – Кубинську Республіку, як відкрите посягання на честь і незалежність волелюбного народу».

Довідково: у жовтні 1962 року у відносинах між СРСР та США виникла найгостріша криза повоєнного часу, яка поставила світ на межу ядерної війни. Згодом її назвали Карибською. Приводом до загострення стосунків між двома державами стало виявлення американським розвідувальним літаком U-2 доказів розміщення на Кубі радянських ракет середньої дальності, здатних нести ядерні боєзаряди.

Як відомо, у 1959 році, внаслідок революції, влада на Кубі перейшла під контроль повстанців на чолі з Фіделем Кастро. Започаткована новим урядом низка комуністичних перетворень привела до конфронтації зі США та розриву дипломатичних стосунків. Хрущов, скориставшись запрошенням Кастро, вирішив розмістити на Кубі ядерні ракети.

14 жовтня 1962 року американський розвідувальний літак U-2 виявив докази розміщення на Кубі радянських ракет середньої дальності, здатних нести ядерні боєзаряди. У виступі по телебаченню 22 жовтня Кеннеді повідомив про своє рішення оголосити з 24 жовтня військово-морську блокаду острова, привести в бойову готовність ЗС США і вступити в переговори з радянським керівництвом. Водночас, війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності.

27 жовтня настала так звана «чорна субота» Кубинської кризи. В цей день над Кубою був збитий американський літак-розвідник U-2, який облітав польові позиційні райони ракетних військ. Пілот літака майор Андерсон загинув. Ситуація загострилася до краю, президент США прийняв рішення через дві доби розпочати бомбардування радянських ракетних баз і військову атаку на острів. Багато американців залишили великі міста, побоюючись швидкого радянського удару. Світ опинився на межі ядерної війни.

28 жовтня в Нью-Йорку почалися радянсько-американські переговори за участю представників Куби та генерального секретаря ООН, які завершили кризу відповідними зобов'язаннями сторін. Уряд СРСР погодився з вимогою США про виведення радянських ракет з території Куби в обмін на запевнення уряду США про дотримання територіальної недоторканності острова. У конфіденційному порядку було заявлено також про виведення американських ракет з території Туреччини та Італії.

2 листопада президент США Кеннеді оголосив про те, що СРСР демонтував свої ракети на Кубі. З 5 по 9 листопада ракети з Куби були вивезені. 21 листопада США скасували морську блокаду. 12 грудня 1962 року радянська сторона завершила виведення особового складу, ракетного озброєння і техніки. У січні 1963 року ООН отримала запевнення СРСР і США в тому, що Кубинську кризу вичерпано.

ПЕТРО ШЕЛЕСТ – ПЕРШИЙ СЕКРЕТАР ЦК КПУ

2 липня 1963 року. Київ. РАТАУ передало інформаційне повідомлення про пленум ЦК компартії України, в якому, зокрема, йшлося: «Пленум обрав першим секретарем ЦК КП України тов. П.Ю.Шелеста».

Довідково: починаючи з 1920-х років на керівні посади в Україну, як правило, призначалися перевірені кадри з Москви – Раковський, Постишев, Молотов, Каганович, П'ятаков, Косіор. Однак, у 1960-х, в часи так званої «хрущовської відлиги» і відносної лібералізації політичного життя, владу в Україні очолив Петро Шелест.

Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Шелест народився у 1908 році на Харківщині у селянській родині, яка походила від козацького сотника Василя Шелеста – одного з гайдамацьких ватажків. Працюючи на підприємствах залізничної, металургійної і машинобудівної галузі, Петро Шелест швидко просувався по кар'єрній і партійній лінії.

У 1940 році він стає секретарем Харківського міськкому КП(б)У і одночасно курує всю оборонну промисловість Харкова. Саме в цей час він знайомиться з тодішнім керівником України Микитою Хрущовим. Під час Другої світової війни і після неї Шелест працює на оборонних підприємствах і в авіапромі у Росії. Наприкінці 1940-х він повертається в Україну, де очолює авіазавод і в досить короткий термін налагоджує випуск літаків Ан-2.

У 1954 році Шелест переходить на суто партійну роботу – спочатку він став на чолі Київської міської організації, а потім Київської обласної організації компартії України. В цей же час, ставши керівником СРСР, Микита Хрущов зміцнював своє оточення, в тому числі й за рахунок кадрів з України. У червні 1963 року Хрущов висуває на посаду секретаря ЦК КПРС керівника компартії України Миколу Підгорного, а пост керівника компартії України пропонує зайняти Петру Шелесту.

Однак, попри довірені стосунки з Хрущовим, вже через півроку Шелест опинився серед змовників на чолі з Леонідом Брежнєвим, Миколою Підгорним та Олександром Шелепіним, які вели закулісну роботу й у жовтні 1964 року домоглися відсторонення Хрущова від влади. Саме активна участь у заколоті проти Хрущова дала Шелесту можливість очолювати Україну до осені 1972 року.

Але протягом цього часу Петро Шелест був досить незручним керівником УРСР для Москви. Він намагався відстоювати економічні інтереси України, йдучи й на відкриті конфлікти з Кремлем. Він також переймався розвитком української мови, підтримував культурницькі ініціативи на кшталт створення музею козацтва на острові Хортиця у Запоріжжі та музею народного побуту в Пирогові. Окрім того, саме Петро Шелест ініціював видання 26-томної Історії міст і сіл УРСР.

У 1972 році, внаслідок кулуарних інтриг, Петро Шелест переїздить до Москви, так би мовити «на підвищення» – заступником голови Ради міністрів СРСР. Насправді ж Брежнєв його просто усунув, поставивши на місце керівника УРСР більш лояльного Володимира Щербицького. Через рік Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.

Ще будучи очільником України, у 1970 році Петро Юхимович опублікував книгу «Україно наша Радянська». Як вважають деякі історики, саме ця книга і стала офіційним приводом для звільнення Шелеста з посади – його звинувачували в націоналізмі, зокрема, за ідеалізацію минулого України і самобутності УРСР. За легендою, останньою краплею стало те, що заголовок книги було набрано в три рядки, так що по перших літерах читалася абревіатура – «УНР». У 1973 році книгу взагалі визнали ідеологічно-помилковою і вилучили з продажу та бібліотек, а залишок накладу знищили.

Після виходу Петра Шелеста на пенсію кремлівське керівництво не дозволило йому повернутися в Україну. Він помер у Москві 22 січня 1996 року у віці 88 років, однак, 13 червня того ж року, згідно із заповітом, був перепохований у Києві на Байковому кладовищі.

ПІВНІЧНО-КРИМСЬКИЙ КАНАЛ

17 жовтня. Красноперекопськ, Кримська область (нині – Яни Капу, АРК). РАТАУ. «З усіх кінців області до Перекопського валу прибули трудівники полів, представники підприємств і будівництв Кримської області, гості з Херсонщини, щоб разом з будівельниками каналу урочисто відзначити велике свято всіх трудящих України – прихід до Криму дніпровської води... Трохи більше, ніж в кілометрі від вала, де зібралися учасники мітингу, водну магістраль перегородив водяний насип. 13 годин 45 хвилин. Надається команда, і одразу ж лунає гуркіт вибуху. Вгору злетіли десятки тонн землі. Шлях живильної вологи на простори Криму відкрито!»

Фото: tsdkffa.archives.gov.ua
Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

Довідково: саме цього дня потужний вибух зруйнував останню земляну перемичку в руслі Північно-Кримського каналу, і дніпровська вода самопливом стала надходити у Красноперекопськ (нині – Яни Капу).

Рішення про будівництво Північно-Кримського каналу було ухвалене у вересні 1950 року тією ж постановою, що й про будівництво Каховської ГЕС, адже канал мав відгалужуватись від Каховського водосховища. Будівництво каналу та зрошувальних систем розпочалось у 1957 році.

Відкриття першої черги з урочистим перерізанням стрічки Микитою Хрущовим відбулося 17 жовтня 1963 року. У 1965 році вода дійшла до Джанкоя і тільки через шість років, в 1971-му – до Керчі.

У 1972-1990 році велося будівництво другої черги каналу – для водопостачання Сімферополя і Південного берега Криму. Окрім того, вздовж каналу на території півострова для заощадження води і гарантованого водопостачання було споруджено шість наливних водосховищ, для зрошення земель – 126 насосних станцій і ще 256 різних гідротехнічних споруд.

У 1997 році була здана третя черга каналу, однак не вдалося завершити будівництво четвертої, хоча були передбачені ще й п'ята з шостою. Незважаючи на це, Північно-Кримський канал – найдовша штучна іригаційна споруда на території Європи і третя за довжиною в усьому світі. Його довжина складає 402,6 км, ширина на різних ділянках коливається від 30 до 120 м, середня глибина 4,6 м.

До 2014 року канал забезпечував до 85% потреб Криму в прісній воді.

Після анексії Криму Росією місцева влада не уклала відповідної угоди з Держводагентством України і не розрахувалася з боргами за перекачування води (близько 1,5 млн гривень). Натомість здійснювався несанкціонований забір води. У травні 2014 року Україна почала будувати поблизу Каланчака, на мосту поблизу траси Херсон–Армянськ, пункт обліку подачі води до Криму і перекрила подачу води на півострів.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960,  1961


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-