З архіву: шахтарі проти продуктового дефіциту та НРУ проти Кравчука (1989)

З архіву: шахтарі проти продуктового дефіциту та НРУ проти Кравчука (1989)

Укрінформу 100
2451
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Цей рік був визначальним і для горбачовської Перебудови, й для боротьби українців за незалежність. У 1988-у, після публікації в московській пресі «відкритого листа» сталіністки Ніни Андреєвої «Не можу поступитися принципами», здавалося, що чергова відлига захлинулася. У тому листі було все, чим нині живе путінський режим – побєдобєсіє, відмивання Сталіна, шовінізм і антисемітизм, і в коридорах зашкарублого українського ЦК КПУ партійні клерки з роздруківками «листа» в передчутті потирали руки: «Почалося!»… Але програли. Україна вже на повні груди вдихала свіжий вітер свободи. Це були найкращі роки для ЗМІ, бо нарешті журналіст міг писати все, що бачив, думав і відчував…

ПРОЩАЛЬНИЙ МАТЧ ОЛЕГА БЛОХІНА

28 червня 1989 року. КИЇВ. РАТАУ. «Важко писати про подію, свідками якої стали мільйони. Саме такою подією став прощальний матч Олега Блохіна – збірна Радянського Союзу зустрілась зі збірною світу».

Довідково: В Україні на той час Блохін був живою легендою, першою українською зіркою світової величини. У 1976-1986 роках (на заздрість москвичам) існував справжній уболівальницький культ Блохіна. У його прощальному матчі на Республіканському стадіоні в Києві в присутності 100 тисяч глядачів збірна СРСР зіграла зі збірною світу з рахунком 3:3. На останніх секундах гри донька Блохіна – Ірина – вивела татуся за руку з поля. Це був символічний момент. А потім Олег прощався з болільниками і, не витримавши, розплакався й зник у роздягальні.

Після матчу Блохін сказав: «Мабуть, легше пережити фінальну гру чемпіонату світу, ніж такий матч. Я вдячний організаторам, гравцям, які приїхали у Київ, людям, які прийшли на стадіон. Я все своє життя грав для людей».

СТРАЙК ШАХТАРІВ НА ДОНБАСІ

20 липня. ДОНЕЧЧИНА. РАТАУ. «Не вщухає спалах страйків на Донеччині. Навпаки, до майже сорока шахт, що припинили роботу на кінець дня 18 липня, вранці 19-го приєднались ще 28 шахт».

Довідково: Поштовхом до початку масових страйків послугувало погіршення забезпечення шахтарських регіонів продовольчими й промисловими товарами в умовах тотального товарного дефіциту. Невдоволені були шахтарі й поганою технікою безпеки, через що гинули їхні товариші, браком гідної оплати праці.

Страйк шахтарів почався 10 липня 1989 року в Мєждурєченську (Кузбас), а згодом охопив і Донбас.

Станом на ранок 20 липня по Донецькій області в страйку брали участь колективи 67 шахт і шахтоуправлінь. Загальна кількість гірників, що облишили роботу, перевищувала 22 тисячі чоловік.

21 липня у Донецьку область прибула комісія Ради Міністрів СРСР і розпочала переговори зі страйккомом. А наступного дня М.Горбачов та М.Рижков надіслали телеграму голові Урядової комісії по розгляду вимог гірників Донбасу Л.Рябєву. В телеграмі говорилося про те, що всі вимоги шахтарів погоджені комісією і будуть негайно розглянуті у Верховній Раді СРСР та Раді Міністрів СРСР з участю представників шахтарів.

Вранці 25 липня було досягнуто домовленості по 53 пунктах вимог шахтарів. У Москві терміново було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР по її виконанню. Горбачов виступ шахтарів визнав правомірним, а їхні вимоги – такими, що заслуговують на увагу.

26 липня шахтарі Донеччини відновили роботу.

ОБВАЛ ПОРТАЛУ ГОЛОВПОШТАМТУ

3 серпня. КИЇВ. РАТАУ. «2 серпня 1989 року в 16 годин 20 хвилин стався обвал біля входу в приміщенні Центрального Головпоштамту. На очах у сотень киян у самому центрі міста портал могутньої споруди Головного поштамту над сьомим поверхом впав на п'ятий поверх і повалив чотири колони, які тримали весь портал головного входу, поховавши під собою тих, хто там знаходився на той час ховаючись від дощу».

Фото Володимира Фаліна. Із фондів Укрінформу
Фото Володимира Фаліна. Із фондів Укрінформу

Довідково: У Києві в цей час ішов невеличкий дощ, і перехожі зібралися під козирком над входом до Головпоштамту, де тривав ремонт. Вже після того, як робітники пішли на обід, 700-тонний портик упав на людей. Під уламками виявили тіла 11 загиблих, 2 громадян було госпіталізовано. Серед жертв, крім п'яти киян, були й троє мешканців Сахалінської області (серед них – 12-річний хлопчик), двоє москвичів та один житель міста Старий Оскол.

Першими на місце трагедії прибули колишні десантники, які відзначали неофіційний «День десантника». Одразу за ними з`явилися працівники міліції, бійці цивільної оборони найближчих підприємств, воєнізовані загони пожежників. Допомагали потерпілим і перехожі. У ніч з 2 на 3 серпня були завершені роботи по розбиранню завалу. Двоє потерпілих після тривалого курсу лікування були виписані з лікарні.

Серед причин трагедії називали й помилки під час будівництва поштамту ще у сталінські часи (колони порталу не були зв`язані з основною будівлею), і вібрацію від лінії метро, але більшість схилялися до невмілих дій ремонтників, які збивали облицювальну плитку з фасаду.

«НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕБУДОВУ»

13 вересня. КИЇВ. РАТАУ. «Три дні в столиці працював установчий з'їзд Народного руху України за перебудову, на якому було прийнято статут НРУ і обрано його керівника».

Фото: cv.archives.gov.ua
Фото: cv.archives.gov.ua

Довідково: Народний Рух України за перебудову був створений як незалежна громадсько-політична організація, не підпорядкована жодній із громадських організацій чи державних установ. Установчий з'їзд відбувся за участю 1109 делегатів. Головою Руху було обрано письменника Івана Драча.

Раніше, у лютому 1989 року, в газеті «Літературна Україна» було опубліковано підготовлений ініціативною групою проект Програми й Статуту Руху. З березня по вересень у містах та областях України пройшли установчі конференції новоствореного руху.

Комуністична партія, відчувши загрозу своєму існуванню, яка надходила від нової громадської організації, влаштувала гучну контрпропагандистську кампанію, на підприємствах і установах організовувалися мітинги проти «реабілітації петлюрівщини». По телебаченню йшли прямі дебати між очільниками НРУ і компартією, яку представляв Леонід Кравчук – на той час завідувач ідеологічного відділу та секретар ЦК КПУ. Проте спроби верхівки КПУ заборонити Народний Рух зазнали невдачі.

21 січня 1990 року Народний Рух України за перебудову організував «живий ланцюг» між Львовом і Києвом, присвячений річниці проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР, а в серпні того ж року взяв активну участь у святкуванні 500-ліття запорізького козацтва на Нікопольщині та Запоріжжі. Головною ідеєю Руху завжди була незалежна суверенна Україна.

ЗАКОН «ПРО МОВУ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР»

29 жовтня. КИЇВ. РАТАУ.  «Верховна Рада Української РСР ухвалила закон «Про мову в Українській РСР».

Довідково: Питання про державний статус української мови першими порушили письменники, присвятивши його обговоренню пленуми й з'їзди Спілки письменників. Установчі збори Товариства української мови ім. Т.Шевченка у лютому 1989 року (з жовтня 1991 – Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка) схвалили проект Закону. Доопрацьований робочою групою ВР УРСР, проект документа було опубліковано у вересні 1989 року для всенародного обговорення.

Ухвалений закон набув чинності 1 січня 1990 року і став першим в історії УРСР законом про правовий статус і порядок використання української мови та інших мов у республіці. Він складався з преамбули та 40 статей, розміщених у 6 розділах.

Закон встановлював, що українська мова є державної мовою в Української РСР.

На підставі Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року», якою передбачалося утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни. Проте ця програма виконувалася дуже повільно, особливо в східних і південних областях. Саботували її виконання комуністи й інші проросійські політичні сили, які відстоювали принцип двомовності.

Закон 1989 року діяв аж до ухвалення за часів Януковича законопроекту «Про засади державної мовної політики», відомого як «закон Ківалова–Колесніченка» і скасованого тільки нинішнього року Конституційним судом. Наразі жодного закону про українську мову в Україні немає, діє лише пряма норма Конституції.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982 1983,  1984,  1985,  1986,  1987-1988

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-