З архіву: важке розставання зі смертною карою й легкий другий строк Кучми (1999)

З архіву: важке розставання зі смертною карою й легкий другий строк Кучми (1999)

Укрінформу 100
2469
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

1999 рік в Україні пройшов під знаком президентських виборів. Кучма став єдиним (поки що), хто відбув на цій посаді два строки. Разом із тим, уперше на цих виборах було масштабно застосовано політичні технології, за допомогою яких скомпрометували та розсварили його суперників. А ще це був рік загибелі В'ячеслава Чорновола, аварій на українських шахтах, підписання між Україною і Молдовою договору про держкордон, постанови КМУ про закриття з 1 січня 2000 року всіх витверезників. Цього року Віталій Кличко відстояв звання чемпіона світу в суперважкій категорії; в Рогатині Івано-Франківської області відкрили пам'ятник Роксолані; 36-річний театральний режисер Андрій Жолдак поставив у театрі Франка «Три сестри» Чехова, а у жовтні відбулася українська прем'єра фільму Єжи Гофмана «Вогнем і мечем (гетьмана Богдана Хмельницького в ньому блискуче зіграв Богдан Ступка). Про все це писав Укрінформ.

ЗАГИБЕЛЬ В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

27 березня 1999 року. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «В автокатастрофі загинув народний депутат України, лідер Руху В'ячеслав Чорновіл».

В’ячеслав Чорновіл на святі Івана Купала у селі Пирогово (фото 1997 року). З фондів Укрінформу
В’ячеслав Чорновіл на святі Івана Купала у селі Пирогово (фото 1997 року). З фондів Укрінформу

Довідково: В'ячеслав Чорновіл загинув 25 березня 1999 року в автомобільній аварії на 5-у кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша близько 23.30. Автомобіль «Тойота», в якому був В'ячеслав Чорновіл, врізався в КамАЗ із причепом, що розвертався посеред шосе. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, а прес-секретаря лідера НРУ Дмитра Понамарчука госпіталізували з важкими травмами до лікарні. Офіційна версія – нещасний випадок, а версія народна, якої дотримуються прихильники В.Чорновола – політичне вбивство напередодні президентських виборів.

Наступного дня після аварії тодішній очільник МВС Юрій Кравченко заявив, що аварія на бориспільському шосе – нещасний випадок і що жодної іншої версії слідство не розглядатиме. Міністр навіть не став чекати офіційних висновків фахівців.

Невдовзі від серцевого нападу несподівано помер головний свідок і один із трьох пасажирів «КамАЗа» Іван Шолом. Водія «КамАЗа» Володимира Куделю спочатку засудили – слідство встановило, що він скоїв злочин – ДТП з тяжкими наслідками, але незабаром відпустили за амністією. Вже у червні 1999 року справу про загибель В'ячеслава Чорновола було закрито, але остаточної крапки не поставлено. Слідчі дії розпочиналися й припинялися кілька разів. У червні 2011 року з дозволу Тараса Чорновола відбулася навіть ексгумація тіла В'ячеслава Чорновола, але світло на загадкову смерть політика так і не пролилось. Чотири роки тому Апеляційний суд повернув справу на дорозслідування, втім суттєвих зрушень відтоді теж не відбулося.

Ховали В'ячеслава Чорновола 29 березня на Байковому кладовищі. Прощалися в Будинку вчителя. У Володимирському соборі відслужили панахиду. Провести в останню путь відомого політика та громадського діяча з усіх куточків України з'їхалося понад 200 тисяч людей. Вулиці Києва були встелені квітами. На Львівщині оголосили траур: В'ячеслав Чорновіл після перших демократичних виборів був головою обласної ради, зробивши по суті цей регіон «острівцем свободи». Його світлій пам'яті були присвячені велелюдний мітинг-реквієм біля пам'ятника Шевченку та панахида у соборі св. Юра. Ці останні проводи стали однією з наймасовіших акцій часів Незалежності.

ДЕРЖПРЕМІЯ ЗА ФІЛЬМ «ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ»

26 серпня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Президент України Леонід Кучма своїм указом присудив Державну премію України імені Олександра Довженка творцям художнього фільму «За двома зайцями».

Воскові фігури героїв кінокартини
Воскові фігури героїв кінокартини "За двома зайцями" - Проні Прокопівни (Маргарита Криницина) та Сергія Голохвастова (Олег Борисов), Київ, 25 червня 2012 року. З фондів Укрінформу

Довідково: кінокомедію «За двома зайцями» за мотивами п'єси Михайла Старицького було знято в 1961 році українською мовою на київській кіностудії імені Олександра Довженка. Фільмові було присуджено другу категорію й планувалося показувати тільки на території УРСР, але кінострічка настільки сподобалася глядачам, що її переклали російською для всесоюзного прокату. Оригінальна звукова доріжка українською мовою впродовж тривалого часу вважалася втраченою, але була віднайдена в маріупольському фільмофонді в 2013 році. Тоді ж у Києві, в рамках кінофестивалю «Молодість» відбувся і показ фільму з оригінальною українською озвучкою. Натурні зйомки «Зайців» проходили в Києві, зокрема на Володимирській гірці, в Андріївській церкві.

Лише через 38 років блискуча комедія й її талановиті творці були удостоєні державних нагород. Серед нагороджених – Маргарита Криницина і Наталя Наум. Посмертно удостоєні цієї премії режисер-постановник картини Віктор Іванов і актор Олег Борисов. Утім, всенародну любов кінострічка завоювала давно і з роками її популярність не падає.

Приємним подарунком для шанувальників фільму стало і відкриття на Андріївському узвозі пам'ятника Свиридові Петровичу і Проні Прокопівні в серпні 1999 року. Сьогодні це один із найулюбленіших пам'ятників киян і гостей міста.

ПАМ`ЯТНИК РОКСОЛАНІ

26 жовтня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Древньому Рогатину, що на Івано-Франківщині, виповнилося 800 років. З такої нагоди на площі Роксолани відбулося велелюдне віче. Настя Лісовська ступила на рідну землю босими ногами. Саме такою втілив її у бронзі скульптор Роман Романович».  

Пам’ятник Роксолані в Рогатині. З фондів Укрінформу
Пам’ятник Роксолані в Рогатині. З фондів Укрінформу

Довідково: легенда стверджує, що Настя Лісовська народилася приблизно в 1505 році в м. Рогатин на Галичині в родині священика. Ще неповнолітньою дівчиною потрапила в полон до кримських татар під час чергового набігу на українські землі й була продана до гарему султана Сулеймана ІІ (прозваного Великим, Пишним). Стала султановою наложницею, а згодом і дружиною. Турки звали її Хуррем («радісна», «весела»). Щодо імені Роксолана, то воно має кілька версій свого походження. Приміром, візантійські та західноєвропейські середньовічні автори називали роксоланами (також скіфами й сарматами) русичів і загалом слов'ян. Дехто з науковців стверджує, що Роксолана – єдина султанша, яка за тисячолітню історію Османської історії не носила чадри.

Бронзовий пам'ятник Насті Лісовській у Рогатині було відкрито 24 жовтня. Майбутню дружину турецького султана Сулеймана Пишного відомий львівський скульптор Роман Романович зобразив босоногою, з гілочкою квітучої шипшини в руці. Турецька бранка вийшла зворушливою дівчиною, але, водночас, у ній проглядається і сильна вольова жінка. Офіційна версія стверджує, що моделлю для Романовича слугувала студентка місцевого медичного інституту, але злі язики казали, що бронзова Роксолана до болю в очах схожа на дружину тодішнього мера Рогатина (згодом міністра енергетики та вугільної промисловості Насалика). Втім, містяни з чималим пієтетом ставляться до своєї землячки й пам'ятник їм подобається.

ПЕРЕПОХОВАННЯ ОСТАНКІВ ІВАНА МАЗЕПИ

27 жовтня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Повернення останків Івана Мазепи з румунського міста Галац в Україну стало визначною подією в нашому житті. 24 жовтня у Батурині – колишній гетьманській столиці – відбулись урочистості з цієї нагоди».

Гетьман України Іван Мазепа. Репродукція з фондів Укрінформу
Гетьман України Іван Мазепа. Репродукція з фондів Укрінформу

Довідково: Іван Мазепа помер 2 жовтня 1709 року в селі Варниця поблизу Бендер, що належали тоді Туреччині. Оскільки ховати Мазепу в турецькій землі не можна було, його тіло вирішили перевезти у Галац, на Молдовщину, яка була на той час православним князівством під опікою султана.

Загалом прах Мазепи пережив п'ять перепоховань. І навіть до сьогодні достеменно не відомо, де знайшли спокій останки великого гетьмана. Російський царат упродовж віків називав його зрадником, Московська церква, підпорядкована владі, піддала анафемі. Навіть після своєї смерті Мазепа непокоїв Російську імперію. Його ім'я стало символом зрадництва. «Мазєпинцами», аж до початку ХХ століття, називали в Росії всіх українців, хто викликав підозру. Згодом таким жупелом стане Бандера.

Ідея про повернення праху гетьмана Івана Мазепи в Батурин виникла в українського письменника, академіка Богдана Сушинського. Питання вирішувалося на міждержавному рівні. Українські та румунські історики, дипломати, діячі культури й політики провели величезну роботу задля того, щоб відбулася ця важлива подія.

19 жовтня 1999 року урна з прахом гетьмана перетнула український державний кордон, а вже 24 жовтня її передали директору Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Аллі Олещинській. Того дня у Батуринському державному заповіднику встановили меморіальну плиту на місці перепоховання державця. Було відкрито також Алею гетьманської слави і стелу з барельєфним зображенням гетьмана авторства Богдана Лепкого, яку привезла в дарунок тернопільська делегація.

Щоправда, науковці сумніваються щодо того, що в 1999 році в Батурині був перепохований прах саме Мазепи. Ця подія мала радше символічний характер, але вона була досить важливою на той момент для України, яка, будуючи незалежність, мусила реставрувати і власне минуле.

КУЧМУ ВДРУГЕ ОБРАНО ПРЕЗИДЕНТОМ

16 листопада. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «За попередніми даними Центрвиборчкому, за Леоніда Кучму віддали свої голоси 15 110 343 виборці, що становить 56,18 відсотка. За Петра Симоненка проголосували 10 190 690 виборців. Це 37,89 відсотка. Отже, Леонід Кучма випередив лідера комуністів на 18,29 відсотка...»

Президент України Леонід Кучма під час інавгурації. Київ, 30 листопада. 1999 рік. Національний палац
Президент України Леонід Кучма під час інавгурації. Київ, 30 листопада. 1999 рік. Національний палац "Україна". Фото Володимира Самохоцького. Із фондів Укрінформу

Довідково: 14 листопада Леоніда Кучму вдруге обрали президентом України. Він залишається поки що єдиним президентом в історії незалежної України, обраним на цю посаду два рази поспіль. За відсутності головного конкурента – В'ячеслава Чорновола, найбільше голосів дали західні регіони – Закарпаття, Івано-Франківщина, Львівщина, Тернопільщина, Волинь, Рівненщина і Буковина: від 92,30 до 73,21 відсотка голосів «за». З помітною перевагою він переміг Петра Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській областях, містах Києві та Севастополі, а також (для декого несподівано) на Донеччині – 52,88 відсотка проти 41,28 у Симоненка.

Другий термін Кучми майже одразу був позначений протистоянням між ним і парламентом. Інавгурація новообраного президента відбулася не в стінах українського парламенту, а в національному палаці мистецтв «Україна», юридично підпорядкованому Державному управлінню справами. А ще друга президентська каденція Леоніда Кучми була затьмарена «Касетним скандалом», пов'язаним із резонансним убивством опозиційно налаштованого журналіста Георгія Гонгадзе. Оприлюднення плівок Мельниченка, де йшлося про можливу причетність президента до зникнення і фізичного знищення журналіста, завдало по політичному репутаційному іміджу Кучми величезного удару.

Другим таким ударом була справа про постачання Україною систем радіотехнічної розвідки Іраку. І хоча явних доказів причетності України до продажу «Кольчуг» так і не було надано, президент України фактично опинився в міжнародній ізоляції. За другої каденції президента Кучми посилився тиск на ЗМІ, зокрема з'явилися так звані медведчуківські «темники». Втім, попри величезну політичну турбулентність, Леонідові Даниловичу все ж удалося досидіти свій другий президентський термін.  

КС УКРАЇНИ СКАСУВАВ СМЕРТНУ КАРУ

31 грудня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Конституційний Суд України прийняв рішення у справі за поданням 51 народного депутата щодо конституційності положень низки статей Кримінального кодексу, що передбачають смертну кару як вид покарання. Суд вирішив, що вони не відповідають Конституції України, тобто неконституційні... За такий вердикт КС проголосували 10 його суддів, 6 були проти». 

Довідково: Це була довгоочікувана подія. Зі вступом України до Ради Європи у листопаді 1995-го наша держава взяла на себе певні зобов'язання щодо дотримання норм європейського права, зокрема, щодо накладення мораторію на виконання смертних вироків. Але страти фактично тривали.

Про це досить швидко дізналися в ПАРЄ. У січні 1997-го ПАРЄ ухвалила резолюцію 1112, де попередила: якщо ситуація не зміниться, то постійну делегацію Верховної Ради в ПАРЄ позбавлять повноважень. У січні 1998 року на черговій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи на порядку денному вже стояло питання про недопущення української делегації до роботи в ПАРЄ. Це був скандал. Доповідачка Правового комітету ПАРЄ Рената Вольвенд, яка відвідала Україну в листопаді 1997 року, навела в своїй доповіді такі цифри: після ухвали зазначеної резолюції в Україні було страчено ще 13 в'язнів (остання страта відбулася 11 березня 1997 року), а всього кількість страт, здійснених в Україні впродовж її членства в Раді Європи, сягнула 180. До того ж, на вимогу європейських парламентарів надати списки страчених, українські високопосадові чиновники вправно «відфутболювали» тих від одного відомства до іншого, обмежуючись незрозумілими відписками.

Обуренню західних партнерів не було меж, а українські високопосадовці намагалися всіляко викрутитися з неоднозначної ситуації, в якій опинилися. Президент Кучма написав офіційного листа, в якому запевняв, що з березня 1997 року жодної страти таки не було.

Дебати на засіданні ПАРЄ були вкрай неприємними для вух української делегації, яку очолював голова Комітету в міжнародних справах та зв'язках з СНД Борис Олійник. «Ця держава не має поводитися так, як нині, якщо хоче зберегти за собою місце у ПАРЄ, – заявив австрієць Петер Шидер. – Ми вважаємо, що ви не заслуговуватимете на членство у Раді Європи, якщо у вас руки в крові».

Приїхала тоді до Страсбурга й міністр юстиції України Сюзанна Станік. Вона й привезла списки страчених. Українська делегація втрималась у ПАРЄ, а остаточно крапку в питанні смертної кари було поставлено 22 лютого 2000 року, коли з Кримінального кодексу України було вилучено навіть саме поняття про страту.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982 1983,  1984,  1985,  1986,  1987-1988,  1989,  1990,  1991,  1992,  1993,  1994,  1995,  1996,  1997,  1998

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-