З архіву: шахтарський апокаліпсис від Звягільського та «кінець світу» від Марії Деві Христос (1993)

З архіву: шахтарський апокаліпсис від Звягільського та «кінець світу» від Марії Деві Христос (1993)

Укрінформу 100
3891
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Новини 25-річної давнини, знайдені в архівах, змушують зрозуміти істину, яку ми часто-густо забуваємо: юридична незалежність, яку здобула Україна в 1991 році, не була ані ментальною, ані навіть політичною. Україна довгі роки лишалася в парадигмі «руского міра». І тому так важко просувалася в народі ідея реабілітації воїнів УПА, які боролися за Україну, й так легко піддавалися українські шахтарі на заклики Звягільського та інших «червоних директорів» іти по зарплату (та й за донбаською автономією) на Київ, а віруючі – на заклики «Білого братства» – колективно «спасатися» перед неминучим кінцем світу.    

СТРАЙК ШАХТАРІВ У ДОНЕЦЬКУ

11 червня 1993 року. ДОНЕЦЬК. УКРІНФОРМ. «Четверту добу вирують пристрасті на Жовтневому майдані в Донецьку перед будинком обласної Ради, де проходить страйк шахтарів».

Довідково:  Страйк шахтарів на Донбасі 1993 року був наймасовішим за всю історію України. Приводом для невдоволення стало багаторазове підняття урядом державних цін без відповідної індексації заробітної плати. Страйк почали робітники шахти імені Засядька (очолюваної Юхимом Звягільським), але протест швидко поширився на інші шахти й підприємства Донбасу. Загалом за час страйку з 7 по 20 червня у ньому взяли участь 230 із 250 шахт, близько 40 шахтобудівних управлінь, 400 підприємств металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, інших галузей.

Були висунуті не лише економічні, але й політичні вимоги, зокрема провести референдум щодо недовіри Президенту та Верховній Раді. Йшлося і про надання регіональної автономії Донбасу.

Вже наступного дня, 8 червня, до Донецька прибула урядова комісія на чолі з віце-прем'єром Віктором Пинзеником, проте комісія відмовилася обговорювати політичні вимоги, що викликало невдоволення робітників.

На фото: страйкарі під час акції протесту. З архіву Укрінформу.
На фото: страйкарі під час акції протесту. З архіву Укрінформу.

10 червня під головуванням прем`єр-міністра Леоніда Кучми відбулося засідання президії Кабінету міністрів України, на якому були розглянуті питання, порушені шахтарями під час страйку.

12 червня директора шахти ім. Засядька та одночасно міського голову Донецька Юхима Звягільського призначають першим віце-прем'єром України. Відразу ж Звягільський став наполегливо пропонувати страйкарям сісти за стіл переговорів, і одночасно заручився підтримкою директорів шахт та підприємств Донбасу.

17 червня страйкарі з Донбасу вийшли на марш протесту, і Верховна Рада під їхнім тиском прийняла рішення про призначення на 26 вересня 1993 року консультативного референдуму щодо висловлення недовіри Президенту і парламенту. Втім, референдум так і не відбувся.

18 червня Юхим Звягільський після переговорів із прем'єром Кучмою оголосив, що, окрім збільшення тарифної сітки першого розряду, суттєвого підвищення зарплатні не буде, оскільки «грошей в Україні немає». Наступного дня було укладено угоду між страйкарями й урядовою комісією, а страйк закінчився.

СТЯГИ УКРАЇНИ НА ВІЙСЬКОВИХ КОРАБЛЯХ

26 серпня. КРИМ. УКРІНФОРМ. «24 серпня на дев'ятнадцятьох кораблях з`єднання морських частин прикордонних військ України в Балаклаві під Севастополем були вперше підняті українські державні прапори і військово-морські стяги прикордонних військ України».

На фото: підняття прапора на кораблі Військово-Морських Сил України. Фото Укрінформу
На фото: підняття прапора на кораблі Військово-Морських Сил України. Фото Укрінформу

Довідково: Досі, впродовж двох років усі українські прикордонні кораблі несли службу під символікою колишнього СРСР. Підняття на кораблях зелених полотнищ із синьо-жовтою смугою і малим гербом України було здійснено у відповідності до наказу начальника Державного комітету охорони кордонів України генерал-полковника Валерія Губенка.

СТАТУС ВЕТЕРАНІВ ДЛЯ ВОЇНІВ УПА

22 жовтня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «...Верховна Рада таки зробила крок назустріч воякам УПА. Повторним поіменним голосуванням було прийнято статтю, за якою статус ветеранів надається тим з них, хто протягом 1942-1944 років брав участь у боях проти німецьких загарбників і не вчинив злочинів проти людства».

На фото: учасники урочистого віче з нагоди 64-річчя УПА у Львові. З архіву Укрінформу.
На фото: учасники урочистого віче з нагоди 64-річчя УПА у Львові. З архіву Укрінформу.

Довідково: Закон «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» народжувався невиправдано довго. Ще перше читання законопроекту наштовхнулося на рифи десятої статті, яка регламентувала надання статусу ветеранів війни і всім без винятку воякам УПА.

На той час в Україні працювала комісія, яка вивчала документи тих часів, свідчення очевидців. Оскільки вона на той час свої висновки не дала, депутат Геннадій Ванаєв закликав депутатів зачекати й прийняти закон без 10 статті. Але ця пропозиція не була почута головою парламенту Іваном Плющем. Та й демократична меншість парламенту наполягала на своєму.

Відчуваючи, що 10 стаття закону в тому вигляді, як пропонує патріотична меншість, не пройде, депутат Юрій Гнаткевич запропонував компромісний варіант, за яким статус ветеранів війни надається лише тим з вояків УПА, які протягом 1942-1944 років брали участь у боях проти німецьких загарбників.

Депутати того ж дня ухвалили закон. Однак, відповідно до нього, значна частина вояків УПА статусу учасників війни не отримала. Без статусу залишилися повстанці, які з 1944 до середини 50-х років не припиняли збройної боротьби з окупантом, тому що згідно зі сталінськими законами вони були визнані «злочинцями»; також ті, хто не був репресований і, відповідно, не був реабілітований. Водночас статус учасника бойових дій отримали «колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів», тобто службовці НКВД, які боролися з повстанським рухом на Західній Україні та Буковині.

У Верховній Раді України практично всіх скликань не припинялися спроби поставити питання про статус воїнів УПА. Проте довгий час це питання не вирішувалося.

Лише 28 січня 2010 року Президент Віктор Ющенко визнав бійців УПА і підпільників ОУН учасниками боротьби за незалежність України, видавши відповідний указ. Цей президентський указ у квітні 2010 року був оскаржений, але Київський апеляційний адміністративний суд і Окружний адміністративний суд Києва підтвердили законність указу Ющенка.

Крім активістів ОУН і воїнів УПА, борцями за українську незалежність було також визнано членів формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави (гетьманату Павла Скоропадського), Української Bійськової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ» та Української Головної Визвольної ради.

Влітку 2015 року Верховна Рада України  нарешті ухвалила відповідний закон, який того ж року вступив у дію. І тепер вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 

На фото: представники ВМС у Севастополі
На фото: представники ВМС у Севастополі

«БІЛЕ БРАТСТВО»

11 листопада. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Головний центр громадських зв'язків МВС України повідомив про затримання керівників релігійного об`єднання «Біле братство» Марії Цвигун та Юрія Кривоногова».

Довідково: На початку 1990-х років на фоні економічної кризи по всій країні виникає безліч «просвітницьких» та релігійних організацій, але найвідомішою стала тоталітарна секта «Велике Біле Братство ЮСМАЛОС», яка, до речі, навіть була зареєстрована Мін'юстом. Небезпеку цієї організації влада розуміє не відразу. Проте, вже у 1992 році прокуратура відкрила кримінальне провадження проти лідерів Братства. Масштаби цієї організації вражали – у 1991-1993 рр. в Україні налічувалось до 80 тис. «білих братів», а в Києві – близько 7 тисяч. Відділення Братства були також у Росії, Білорусі та Казахстані.

З літа 1993 року сектанти почали з'їжджатися до Києва, адже на 24 листопада був «призначений» кінець світу. Зранку 10 листопада «білі брати» зібралися на Софійській площі. Незважаючи на підсилену охорону, перевдягненим сектантам удалося потрапити до Софійського собору, де вони вдалися до хуліганства і погрому. Зрештою керівники релігійного угрупування «Біле Братство» Юрій Кривоногов і його дружина Марина Цвигун (яка іменувала себе Марією Деві Христос) були затримані біля Софійського собору. Вони були звинувачені в злочинах за статтями 143 і 209 Кримінального кодексу. Всього ж були затримані понад 600 «братів».

Через два роки керівники «Білого братства» отримали різні строки ув'язнення: Марина Цвигун засуджена до 4 років позбавлення волі, Кривоногов – до 7 років.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982 1983,  1984,  1985,  1986,  1987-1988,  1989,  1990,  1991,  1992

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-