З архіву: ВР, окупована олігархами, й освячення дзвіниці, що закличе на барикади (1998)

З архіву: ВР, окупована олігархами, й освячення дзвіниці, що закличе на барикади (1998)

Укрінформу 100
1197
Ukrinform
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

1998 рік був багатим на події: вибори до ВРУ, вбивство Вадима Гетьмана, випуск спільно з корейцями нової «Таврії», заснування найвищої державної нагороди «Герой України», осіння девальвація гривні на тлі російської фінансової кризи. А ще були – ратифікація ВР «великого» Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Росією, яку, як могли, затягували російські депутати (а московський мер Лужков прямо заявив про «повернення Севастополя»); 7-годинний візит держсекретаря США Мадлен Олбрайт, результатом чого стала відмова України від участі в російсько-українсько-іранському проекті будівництва атомної станції в Бушері; початок тривалої суперечки з Румунією щодо острова Зміїний; відзначення на високому рівні Дня соборності України (втім, тільки наступного року під тиском громадськості Кучма таки підпише Указ про його офіційне визнання); перша після 30-річної перерви прем'єра «Аїди» Верді в Національній опері й перший студійний альбом  львівського гурту «Океан Ельзи» – «Там, де нас нема» . Про все це писав Укрінформ.

ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ

31 березня 1998 року. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Незалежна Україна вдруге обирала свій парламент – Верховну Раду. Майже 26 мільйонів виборців – 69,64 відсотка з тих, хто має право голосу, скористалися своїм конституційним правом на свободу волевиявлення і політичного вибору».

Члени виборчої комісії дільниці №119/80 Шевченківського району Києва виборчого округу №23 під час голосування в СІЗО головного управління МВС України Київської області в день виборів до Верховної Ради України. 29 березня 1998 року. Київ. Із фондів Укрінформу
Члени виборчої комісії дільниці №119/80 Шевченківського району Києва виборчого округу №23 під час голосування в СІЗО головного управління МВС України Київської області в день виборів до Верховної Ради України. 29 березня 1998 року. Київ. Із фондів Укрінформу

Довідково: 29 березня чергові вибори до Верховної Ради України відбулися за новим виборчим законом за так званою змішаною системою. За ним половина депутатського корпусу мала обиратися за партійними списками з прохідним бар'єром 4%, а друга половина – у мажоритарних округах. Із 30 політичних партій прохідний бар'єр подолали вісім. Найбільше голосів отримали комуністи – 121, далі йшли Народний рух України з 46 депутатами, Виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну!», який отримав 34 місця, Народно-демократична партія – 28, Всеукраїнське об'єднання «Громада» – 24, Партія Зелених – 19, Соціал-демократична партія України (об'єднана) – 17, Прогресивна соціалістична партія України – 16.

Однією з головних особливостей тих виборів було те, що найзапекліша боротьба розгорнулася не між політичними партіями-опонентами, а саме між силами найближчої ідейно-програмної орієнтації, що в більшості випадків пояснюється боротьбою за один і той самий електорат. Приміром «партія влади» на чолі з Леонідом Кучмою вела жорстку боротьбу з «Громадою», яка сконсолідувалася довкола екс-прем'єра Павла Лазаренка і його грошей. Прогресивні соціалісти Вітренко зайняли непримиренну позицію щодо соціалістів Олександра Мороза і комуністів Симоненка, а у виборчих округах у західних областях кандидати від Народного руху затято протистояли кандидатам Національного фронту.

Результати парламентських виборів 1998 року засвідчили подальше падіння впливу правого національно-патріотичного табору (Національний фронт навіть не подолав чотирьохвідсоткового бар'єру) та деяке (тимчасове) зростання підтримки населенням лівих сил. Між тим останні, попри свої сподівання, не здобули більшості в парламенті. Її утворили представники різних, так званих центристських політичних і підприємницьких кіл «сірої» ідеології, які діяли у вищому законодавчому органі держави відповідно до прагматичних інтересів тих структур, котрі фінансували їхню виборчу кампанію. Український олігархат набирав сили.

УБИВСТВО ВАДИМА ГЕТЬМАНА

24 квітня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «У середу в під'їзді свого будинку вбито голову правління УМВБ Вадима Гетьмана».

Вадим Гетьман, Володимир Стретович і Віктор Ющенко. Із фондів Укрінформу
Вадим Гетьман, Володимир Стретович і Віктор Ющенко. Із фондів Укрінформу

Довідково: Вадим Гетьман – відомий український фінансист, народний депутат України першого і другого скликань, голова біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. У 1990 році очолював один із найбільших тодішніх банків – «Україну», у 1992 році – голова правління НБУ. Гетьман був одним із авторів створення вітчизняної платіжної системи, валютно-фінансового ринку та власного виробництва національної валюти, за що його називали «батьком української гривні». Крім того, він виховав цілу плеяду українських фінансистів, серед яких і один із екс-президентів України – Віктор Ющенко.

Вадима Гетьмана було застрелено 22 квітня, на третій день після Великодня, у ліфті його будинку по вулиці Суворова. Нападник стріляв у 62-річного банкіра шість разів.

Замовні вбивства в «лихі» 90-ті не були в Україні чимось надзвичайним. Приміром, лише за 1997 рік в країні було скоєно 38 нападів на журналістів, зокрема, було вбито головного редактора «Вечірньої Одеси» Бориса Дерев'янка. Але смерть Гетьмана, політика з «першого ешелону» української влади, сколихнула всю країну. Щоправда, шокуючу новину сповістили передусім інформагентства, телебачення і радіо. Газети звістку про смерть фінансиста подали дещо пізніше: «Голос України» – 24 квітня, «Урядовий кур'єр» – 25-го.

Правоохоронні органи офіційно відпрацьовували три версії. Вони стосувалися діяльності Вадима Гетьмана на посаді голови біржового комітету, купівлі УМВБ Торгового дому на Контрактовій площі Києва і його участі в передвиборчій кампанії. Підозрюваного у вбивстві Сергія Кулєва, члена так званої «банди Кушніра» (донецьке злочинне угрупування), було затримано лише у 2002 році. Процес був довгий, зрештою, суд засудив Кулєва до довічного ув'язнення з конфіскацією майна. Замовник убивства не був названий і покараний.

Вадима Гетьмана поховали на Байковому кладовищі Києва. У 2005 році йому було посмертно присвоєно звання «Героя України».

ОСВЯЧЕННЯ ДЗВІНИЦІ МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО

2 червня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «Традиційно остання субота та неділя травня відзначаються киянами як День рідного міста. А до свята слід робити подарунки. В суботу на одному з найкрасивіших столичних майданів – Михайлівському відбулося урочисте відкриття й освячення відбудованої дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря».

Свято-Михайлівський Золотоверхий собор. Із фондів Укрінформу
Свято-Михайлівський Золотоверхий собор. Із фондів Укрінформу

Довідково: Михайлівський Золотоверхий монастир заснований 1108 року київським князем Святополком Ізяславичем, онуком Ярослава Мудрого. Він був другим за популярністю місцем після Києво-Печерської лаври серед паломників. Величний комплекс споруд, до складу якого входив і Михайлівський Золотоверхий собор, простояв більше восьми століть, але був по-варварськи зруйнований і розграбований у 30-х роках ХХ століття за правління більшовиків. Лише після перенесення столиці України з Харкова до Києва за п'ять років було знищено понад 30 церков, а за всі роки комуністичного правління кількість стертих з лиця землі культових споруд перевищила дві сотні. Чимало унікальних фресок монастиря осіло у спецсховищах Москви і Ленінграда (нині Санкт-Петербург).

Михайлівський Золотоверхий відбудовували всім миром. На відродження святині жертвували і бідні українські пенсіонери зі своєї мінімальної пенсії у 47 гривень, і українські младоолігархи, які вже встигли відчути смак дармових грошей, і українська діаспора на всіх континентах – трудовим доларом.

Першою була відбудована 49-метрова дзвіниця монастиря у її первозданному вигляді в стилі українського бароко.

Того теплого сонячного дня, 30 травня 1998 року на площі перед монастирем було велелюдно: лунали козацькі литаври, чувся церковний спів. У церемонії відкриття брали участь тодішні високопосадовці, зокрема Президент Леонід Кучма, прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко та очільник Києва Олександр Омельченко. Освячення дзвіниці здійснив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату патріарх Філарет. Леонід Кучма виступив із промовою, в якій, зокрема, йшлося про те, що «...Відроджуючи духовні святині, ми збудуємо квітучу Україну...»

Через 15 років, пізньої осені 2013-го, Михайлівський Золотоверхий монастир урятував за своїми стінами учасників розгромленого «Беркутом» Майдану, став острівцем християнської любові й плацдармом, з якого почала свою ходу Революція Гідності. У найтемніші часи реакції його набатний дзвін скликав киян на барикади.

ДЕРЖАВНА ВІДЗНАКА «ГЕРОЙ УКРАЇНИ»

26 серпня. КИЇВ. УКРІНФОРМ. «23 серпня, напередодні чергової річниці незалежності України, Указом Президента засновано найвищу відзнаку держави «Герой України».

Державна відзнака «Герой України». Фото twitter
Державна відзнака «Герой України». Фото twitter

Довідково: Нагорода присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або вагомі трудові здобутки у будь-якій царині діяльності. За героїзм вручається орден «Золота Зірка», за трудові звершення – орден Держави. Першим нагородженим став патріарх української науки, президент НАН Борис Патон. Відтоді звання Героя України були удостоєні 440 осіб, серед яких чимало видатних українців – діячів науки, культури, спорту, борців за незалежність країни, політв'язнів, але й чимало одіозних постатей, приналежних здебільшого до українського політикуму й бізнесу, які отримали нагороду за особисту лояльність до того чи іншого президента. Серед тих, кого називають найчастіше – імена Юхима Звягільського, Тетяни Засухи, Юрія Бойка, Володимира Литвина. Апофеозом несмаку стало нагородження в 2011 році тодішнім президентом Януковичем свого давнього приятеля, поета Бориса Білаша, який уславився хвалебними одами на адресу патрона, змальовуючи його то руським богатирем, то описуючи інтимний процес спільного миття в лазні.

…У лютому 2014 року в історії найвищої української відзнаки, так само як і в історії України, почалася нова сторінка: звання Героя України були удостоєні загиблі Герої Небесної Сотні.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960 1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978,  1979-1980,  1981,  1982 1983,  1984,  1985,  1986,  1987-1988,  1989,  1990,  1991,  1992,  1993,  1994,  1995,  1996,  1997

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-