Чому в Росії заговорили про знищення України як держави?

Чому в Росії заговорили про знищення України як держави?

Укрінформ
Коли цивілізаційний міф втрачає популярність, ядерною зброєю її не відновиш

У всій цій історії з концентрацією російських військ на наших кордонах прикметним є не стільки їх чисельність і кількість озброєння, скільки недвозначне публічне наголошування (хоч і не з перших вуст) мети такого загострення: знищення України як держави.

Таким спостереженням поділився міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, відзначаючи відмінність нинішньої риторики російських чиновників від того, що говорилося в 2014-му.

Ідея руйнування української державності не є новою для Путіна. Її навіть можна назвати ідеєю-фікс, яка мучила кремлівського вождя з перших днів його царювання в постєльцинській Росії. Він раз-по-раз дозволяв собі говорити про те, що Україна – «штучне утворення», «геополітичний проєкт», що вона «скроєна з клаптиків» і т.п.

І справа навіть не в заздрощах мегаімперії, яка через саму присутність України в світовій історії виявилася позбавленою власних історичних витоків. Справа в принципах існування імперій як класу. Бо, відповідно до них, території, які примикають до кордонів таких імперій, мають бути або випаленою землею, або усіяні уламками інших держав, нездатними до самостійної політики – така собі антропогенна зона смітників і забур’янених пусток навколо сучасних мегаполісів.

Усі відомі імперії створювалися й існували не лише виключно за рахунок силового захоплення чужих територій і поневолення мешканців цих теренів. Важливо було нав’язати навколишнім “варварам” свій світогляд. Бо не засвоївши світогляд своїх поневолювачів, завойовані народи не могли почуватися щасливими.

Кап
Карикатура Сергія Йолкіна

А світогляд суспільства і влади сучасної Росії – це “рускій мір”, як Богом втілена ідея “навернення усього грішного навколишнього світу на шлях високої моралі й вселенського терпіння”. Власне такі задачі й ставили отці ідеї – Тютчев і Достоєвський, презентуючи її свого часу російському цареві Александру ІІІ.

Існування будь-якої іншої ідеї на кордонах імперії, та ще підсиленої державністю автентичного населення, завжди було загрозою для російських імператорів.

Натомість ліквідація чужої державності ніколи не вважалася для Росії чимось аморальним, варварським, не сприймалася як паплюження прав суверенних народів.

Святим уявлялося лише право на державність російського – не стільки народу, більшість якого становили позбавлені історичної тяглості піддані зруйнованих раніше державних утворень, скільки правлячого класу.

Дивно, але більшість освічених начебто росіян і досі не розуміють: що такого поганого було в окупації країн Балтії на початку Другої світової війни чи в намаганні зруйнувати як незалежну державу Фінляндію. Йшлося ж бо про захист священних кордонів СРСР!

Щодо Другої світової, то показовою є одна деталь, наведена британським істориком Аланом Джоном Персивалем Тейлором.

Вивчаючи архіви, він виявив, що Гітлер, розпочинаючи в 1939 році війну проти Польщі (в рамках секретного протоколу Пакту Молотова-Ріббентропа), зовсім не планував знищити її державність. За його задумом, Польща в усіченому варіанті мала зберегтися як сателітна держава. Чому ж він змінив свою думку?

Бо нарвався на спротив Сталіна, який вперто стояв на своєму: Польща має бути знищена, з тим, щоб про неї не залишилося жодної згадки. Нарешті диктатори дійшли згоди, записавши в протоколах: “Не припускатися на своїй території будь-якої агітації за (державу) Польщу”.

Сучасні поляки вважають спільну окупацію Польщі гітлерівською Німеччиною і більшовицьким СРСР четвертим (за деякими версіями – п’ятим) поділом Польщі. Тим підкреслюється системність спроб Росії (а вона була зацікавленим фігурантом усіх попередніх розшматовувань країни) стерти Польщу з історичних мап європейської цивілізації.

Власне кажучи, домовленості між Гітлером і Сталіним по суті мало чим відрізнялися від тез документів, підписаних Російською імперією і Пруссією 25 жовтня 1795 року, чим був узаконений Третій поділ Польщі.

Польська держава відтоді надовго припинила існування. А трохи пізніше – 26 січня 1797 до підписаної в Петербурзі конвенції була включена таємна стаття, за якою Росія, Австрія і Пруссія зобов'язалися не згадувати у титулатурі своїх правителів назв «Польща», «Польське королівство». Передбачалося також ліквідувати польське громадянство, спільно протидіяти спробам відновлення держави.

Автори конвенції вважали, що Польща зникла з політичної мапи Європи назавжди і пам'ять про неї повинна загинути.

Як так сталося, що польське суспільство, яке мало величезний досвід як державності, так і діяльності демократичних інституцій і громадянського суспільства, дозволило здійснити над собою таку наругу?

Щоб зрозуміти це, варто уважно вивчити, як відбувалися перший і другий поділ Польщі, як Єкатєріна ІІ і прусський король Фрідріх ІІ Гогенцоллерн планомірно руйнували польські державні інституції, інспіруючи війну між центром і регіонами, католицькою і православною церквами, різними верствами населення, проводячи катастрофічні зміни руками самих поляків – але під дулами гармат і в присутності 40-тисячного контингенту російських “миротворців”.

Утім, міжусобно ворогуюча Польща, роздрібнена, майже доведена до внутрішньої конфедерації – після кожного, начебто остаточного поділу, знаходила сили до повстання і продовження боротьби за незалежність.

І саме через це з’явився отой пункт Петербурзької конвенції, й оте уточнення в Пакті Молотова-Ріббентропа, які забороняли згадувати про таку державу як Польща...

Чим це схоже на нашу ситуацію сьогоднішнього дня?

Тим, що бачимо явні спроби Російської імперії повторити сценарій кінця XVIII століття – це й намагання інкорпорувати в українську владу своїх ставлеників і відвертих зрадників, і примус до вигідних договорів та колаборації (як з енергоносіями, так і з Харківськими угодами), і кампанія по дискредитації України, як суспільства, “толерантного до нацизму” і “схильного до громадянської війни”.

Навіть “пробне” відділення Криму від України в 2014 році, на думку російських стратегів, свідчить про неминучість цього процесу.

Чому все настільки затягнулося? З тих же причин, що й поділами Польщі – матеріал виявився надто непоступливим для “м’якої сили”. Всю першу після 2014 року п’ятирічку російською пропагандою освоювалися шалені гроші, аби змінити владу на київських пагорбах на більш лояльну.

Сьогодні ж для кремлівського керівництва очевидною стала істина – що Україна, яка за всіма їхніми розрахунками мала б от-от розвалитися через “штучність її створення”, тим не менш – тримає удар.

Нова влада, після певних спроб “подивитися” в очі Путіну, серйозно взялася за проросійські сили в Україні, заблокувавши роботу путінських пропагандистських рупорів.

Якогось електорального світла для прихильників «руского міра» в кінці тунелю – не видно. Шансів у Медведчука й компанії на наступне президенство – практично немає. Якщо хтось і прийде на зміну Зеленському на наступних виборах, то він навряд чи буде більш прихильним до Кремля.

Сьогодні українські блогери охоче цитують російську пропагандистку Скабєєву, що “Зеленський – то Порошенко в квадраті”. Не знаю, чи реальна ця цитата, чи вигадана – в інтернеті її не знайшов.

Але шукаючи, мав щастя наслухатися в Ютубі багато інших її сентенцій. В яких звучить якась патологічна ненависть як до українського народу, так і до нинішнього керівництва держави.

Можливо навіть – ця злоба емоційніша, ніж за часів п’ятого президента. Тоді Кремлю все було зрозуміло – при владі перебували вихідці з Майдану. Сьогоднішні ж заяви українських керівників про те, що Україна неминуче віддаляється від Росії, про бажання швидкого членства в НАТО – супроводжуються коментарями роспропагандистів, пересипаними такими виразами: на місці України “залишиться випалена земля”, “стратити всіх, хто довів до цієї ситуації”, “віддали Україну на ґвалтування США”...

І за цим – глибока образа на тих, кого наче вважали потенційними васалами, а вони – “не виправдали...”

Тож те, що Росія відмовилася від “мирного” плану поглинання України через його нездійсненність – це добра для нас новина. Вони не побачили в цьому жодних шансів, значить – цей шлях для них закрито.

Але є й тривожна: розбрат усередині України, пошук внутрішніх ворогів і політична боротьба, яка переходить всі межі суспільної етики – все ще обнадіюють потенційного загарбника. Нагромадженням танків і «градів» на наших кордонах він дає знак, що готовий прийти на перший заклик. Й уважно слухає: чи відлунює у відповідь.

Нема сумнівів, що, хоч що трапилося б, – повне знищення такої держави як Україна неможливе. Що, до речі, показала й історія Польщі. Але втрати й часи тяжких випробувань та приниження, яких на долю України вже й так випало чимало, нам аж ніяк не варто на себе накликати.

Згадаймо: саме розбрат став причиною тих трагічних періодів у житті Польщі, про які написано вище.

Чому Росія свого часу так багато зусиль доклала, аби знищити державність Польщі, на яку не посягав навіть Гітлер?

Не тільки через те, що Польща, спочатку як Річ Посполита, а потім як Польська республіка, була тривалий час потужним конкурентом Росії у Східній Європі – й таке не прощається.

Але тут є ще й, так би мовити, онтологічний фактор – сама присутність Польщі на карті Європи ламала струнку концепцію “руского міра” як об’єднаної спільноти усіх слов’ян, усіх православних і всіх російськомовних під турботливою опікою Росії. Польща сама завжди претендувала на те, щоб очолювати процеси слов’янського і східноєвропейського єднання.

Ще гіршою, мабуть, для Росії є ситуація з державністю і євроатлантичним вибором України як історичної серцевини цього самого “руского міра” (малорос Достоєвський не вважав українців окремим народом, відмінним від великоросів, вони, на його думку, мали пліч-о-пліч іти хресним ходом за океан, аби перевиховувати здичавілих американців). Ми маємо розуміти, який це для них, великоросів, шок. Яка нездоланна прірва. Яка невтамовна печаль, руйнівна для російської ментальності.

1
Карикатура RFE/RL

Не випадково заява Дмитра Кулеби в Брюселі про те, що Україна ніколи не повернеться в “рускій мір”, була російськими пропагандистами сприйнята з більшим жахом, ніж пропозиція Андрія Єрмака розмістити на нашій території американські системи Patriot.

Бо з ракетними системами можна боротися. Але коли твій цивілізаційний міф втратив популярність навіть у найближчих сусідів, то це дзвіночок – імперія приречена. І жодні ядерні ракети не зберуть її докупи.

Євген Якунов

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-