Мандрівка української бібліотеки з Торонто в Тернопіль
Історія бібліотеки філії Українського національного об’єднання в Торонто сягає близько 90 років. Вона сформувалася завдяки поколінням емігрантів, які видавали книги й періодику українською. За цей час завдяки їхній активній діяльності бібліотека зібрала понад 20 тисяч книг. Експерти зазначають, що багато з них не були доступні в Україні і є цінними для вивчення та осмислення історії.
Чому ця бібліотека, як і багато інших українських книгозбірень у Канаді, припинила свою діяльність, як вдалося перевезти такий великий обсяг літератури в Україну та що відбуватиметься з колекцією надалі, дізнавалася кореспондентка Укрінформу.
ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ УКРАЇНСЬКИХ БІБЛІОТЕК У КАНАДІ
Українське національне об’єднання (УНО) засноване в 1932 році після подорожі голови ОУН Євгена Коновальця Канадою. Пріоритетом від початку заснування організації було створення українських бібліотек у кожній філії.
- Книгозбірня в Торонто була однією з найпотужніших. У місті активно працювали українські видавництва, сюди ж надходили книги, які видавали в Нью-Йорку, Вінніпезі, інших містах світу, де активно діяла наша діаспора. Бібліотека розташовувалася поблизу Торонтського університету, тож одними з найактивніших її відвідувачів були саме студенти. Серед них – багато відомих особистостей, наприклад, колишній посол Канади в Україні Роман Ващук, – розповідає українка, яка народилася в Канаді, громадська діячка та бібліотекарка Анастасія Бачинська.
Із часом філія УНО в Торонто переїхала в інше приміщення, яке було віддалене від університету, і книгозбірня стала менш популярною. До 2019 року організація оплачувала роботу двох бібліотекарів, але кількість відвідувачів далі знижувалася. У 2020 році, коли почалася пандемія СOVID-19, бібліотека зачинила свої двері.
- Я на той час була директоркою молодіжних програм УНО. Й оскільки через пандемію занять не проводили, мене попросили зібрати книги з бібліотеки для подальшого зберігання. Мене зацікавила ця справа, позаяк маю ступінь магістра Торонтського університету за спеціалізацією «Історія української діаспори». Уже в перші дні роботи з книгами я усвідомила велику цінність колекції і важливість її належного збереження, – пригадує Анастасія.
ШІСТЬ МІСЯЦІВ РОБОТИ Й 440 КОРОБОК
Процес пакування книг тривав майже пів року. Анастасії допомагали її чоловік та брат, а також небайдужі українці: Максим Окаринський, Лев Павленко, Антон Строгий та Петрусь Савка.
- Ми сортували книги за категоріями у пронумеровані коробки та створили кодекс, щоб можна було швидко знайти те, що потрібно. Під час роботи я знайшла багато старовинних видань, які мають велику цінність для історії філії УНО в Торонто. Наприклад, книгу Євгена Коновальця «Причинки до історії української революції», яку він привіз із собою під час візиту до Канади в 1928 році і власноруч підписав. Усі ці видання ми залишили у приміщенні філії як частину нашої спадщини та історії. А основну частину колекції, яка є також цінною, змушені були запакували і зберігали в безпеці на складі. Нам вдалося домовитися, що це буде безплатно. Однак через три роки нас попросили звільнити приміщення, і розпочалися мандри бібліотеки зі складу на склад, де була можливість безоплатного зберігання. Паралельно шукали приміщення для постійного розміщення книг, – розповідає Бачинська.
За її словами, справжнім порятунком у цій ситуації стала пропозиція директора Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Євгена Філя перевезти колекцію у Тернопіль, і в стінах закладу презентувати її українцям.
- Я вірила, що ми зможемо знайти нову домівку для книг, і це вдалося. Організовували перевезення майже рік. Насамперед потрібно було зібрати кошти, адже йшлося про вантаж близько 7 тонн. Нам довелося подолати багато труднощів, але ми це зробили – і книги вирушили в Україну. Ми не закрили бібліотеку, бо це було б дуже прикро, а відкрили її в іншому місці, хоч і за тисячі кілометрів від Торонто. Вона продовжить своє життя і приноситиме знання і користь людям, – з усмішкою каже Анастасія.
«ЦІ КНИГИ Є ПРОДОВЖЕННЯМ ТІЄЇ УКРАЇНИ, ЯКА ВІДРОДИЛА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»
Вантаж із книгами доставляли в Україну морем 78 днів. Через активні обстріли Одеси корабель майже два тижні очікував у Туреччині й урешті, наприкінці грудня минулоріч, колекцію привезли в Тернопіль.
- Попереду нас чекає дуже багато роботи з дослідження цих видань та їх упорядкування, – зауважує директор музею Євген Філь.
Уже після доставляння в Тернопіль коробки з виданнями кілька днів переглядали та упорядковували головна зберігачка фондів музею Оксана Ваврик та зберігачка фондів Ганна Галунка. Разом із ними вирушаю у приміщення, де зберігаються перевезені книги й періодика. У кожній підписаній коробці – дбайливо складена література. Усе розподілене відповідно до тематики.
- Це книги з історії, культури та етнографії, твори української класики, періодичні видання та матеріали з родинних бібліотек української канадської діаспори. Є підбірки, присвячені українській вишивці, музична література, енциклопеції, дитячі видання, велика колекція творів Шевченка, спогади діаспорян, книги про життя і діяльність українців в еміграції, – розповідає Оксана Ваврик.
Мою увагу привертають книги спогадів про різні регіони Тернопільщини: Збаражчину, Теребовлянщину, Зборівщину, які вихідці із цих регіонів видали за кордоном.
- Поверхнево оглянувши колекцію, ми побачили цінні книги, які відображають період УНР, Карпатської України, визвольні змагання ОУН-УПА, є праці наших дисидентів, які видавали за кордоном, – зазначає Євген Філь.
За його словами, щоб опрацювати і впорядкувати передані фонди силами музейних працівників, потрібно близько 5 років. У закладі вже почали над цим працювати.
Першим кроком стала презентація канадійської бібіліотеки за участі спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука, народних депутатів, голови Інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова, обласної та міської влади, громадських діячів.
- Ця колекція – приклад сили єдності українського народу. Саме завдяки цій єдності унікальні книги десятиліттями зберігалися в українській громаді Канади, були вбережені від забуття та радянської цензури й сьогодні повернулися в Україну. Ці книги знайшли правильне місце – осередок, звідки вони підуть далі: до науковців, молоді, суспільства. Вони мають бути доступними, поширеними й оцифрованими – працювати на майбутнє української нації, – зазначив під час відвідин музею Стефанчук.
Він додав, що держава готова надати підтримку музеєві в оцифруванні та популяризації переданих фондів. Зокрема, до цієї справи готовий долучитися Український інститут національної пам’яті.
- Цінність цієї літератури полягає в тому, що її надрукували українські політичні та робітничі емігранти. Ці книги – величезний ковток зі свободи, яка існувала поза тоталітарним суспільством, поза тоталітарною владою, яка панувала в Україні, – зазначив Олександр Алфьоров.
Він додав, що особливо цінною є колекція Миколи Плавʼюка – останнього Президента України в еміграції, який у 1992 році передав першому Президенту України Леонідові Кравчуку печатку УНР.
Багато таких колекцій відомих українців в еміграції втрачено.
ЧОМУ ЗАКРИВАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ БІБЛІОТЕКИ В КАНАДІ
Перевезення бібліотеки з Торонто в Тернопіль стало першим випадком такої взаємодії. Закриття українських бібліотек у Канаді – явище непоодиноке. На сьогодні останньою професійною українською бібліотекою у Східній Канаді є бібліотека Святого Володимира в Торонто, у фондах якої зберігається 120 тисяч книг і періодики. Саме тут тепер працює Анастасія Бачинська. Після упорядкування колекції вона так захопилася цією сферою, що опанувала фах бібліотекаря.
За словами Анастасії, серед причин закриття книгозбірень у Канаді, які роками підтримувала українська діаспора, – високі ціни на оренду приміщень. Особливо якщо йдеться про великі колекції книг. Також важлива зручна локація, яка дуже впливає на кількість відвідувачів, регулярне поповнення фондів сучасними виданнями. І тут теж усе зводиться до фінансів.
- Усі кошти, які діаспора може зібрати, ми витрачаємо на підтримку України в боротьбі проти російської агресії. Адже сьогодні дуже важливо зробити все можливе, щоб Україна вистояла. Це наш пріоритет, – наголошує Анастасія. – Я дуже хотіла б, щоб після перемоги України в цій жорстокій війні зацікавлення українською книгою лише зростало, щоб наша діаспора відродила видавничу діяльність, щоб продовжувалися обміни книгами й українська культура розвивалася і процвітала в усьому світі.
Юля Томчишин
Фото авторки, із фейсбук-сторінки Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини, КП «Кінодністер», www.pyat.ca
