Дії Дональда Трампа дедалі менше нагадують звичайний дипломатичний маневр і щоразу більше викликають запитання щодо зміни пріоритетів американської політики на користь Кремля. Поки Росія знищує українські міста, рішення Вашингтона створюють для Москви додаткові економічні можливості, послаблюють певні санкційні перешкоди та порушують питання про ймовірне обмеження бойових спроможностей України.

Міжнародна безпека ризикує стати предметом торгу, у якому стратегічні інтереси союзників можуть поступитися нафтовим прибуткам, внутрішнім рейтингам і політичним домовленостям. Для України це не абстрактна дипломатична суперечка, а питання виживання держави.

Є щонайменше чотири чинники, які дають підстави говорити про ризики нинішнього курсу Вашингтона для України.

ЧИННИК №1. АКТИВИ «ЛУКОЙЛУ»: МІЛЬЯРДНИЙ ДИСКОНТ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ КРЕМЛЯ

Міжнародний портфель російського нафтового гіганта «Лукойл» оцінюється приблизно у 20–22 млрд доларів. Це не лише певні підприємства, а й нафтопереробні потужності, родовища, мережі автозаправних станцій та інші активи на різних континентах.

Принципове питання – у тому, чи ціна є відповідною до реальної сукупної вартості цього міжнародного бізнесу, його інфраструктури, грошових потоків і перспектив отримання прибутку.

За оцінюванням ІАЦ «Андромеда», вартість приблизно 22 млрд доларів не можна автоматично вважати справедливою ринковою оцінкою всього портфеля. Реальна вартість портфеля може вдвічі або й більше перевищувати цю суму. Це зумовлює запитання, чи не перетворюється значний дисконт на інструмент політичного заохочення з боку Москви. Санкційний тиск, обмежене коло потенційних покупців і політичний контроль над угодою створюють умови, за яких вартість активів може істотно відрізнятися від їхньої довгострокової економічної цінності.

Окремої уваги потребують участь консорціуму на чолі з американським інвестором Тоддом Боелі, роль американських державних структур і можливі зв’язки деяких учасників процесу з політичним оточенням Трампа. Ці обставини можуть створювати ризик конфлікту інтересів і потребують максимальної прозорості.

Для Кремля це – потенційна можливість перетворити санкційну кризу на керований процес передавання міжнародного бізнесу. Для американських інвесторів – шанс отримати значні активи. Водночас виникає запитання, чи не стане економічна угода інструментом ширших домовленостей із Москвою.

Саме тому я розглядаю цю історію як можливий механізм політичного заохочення Кремля. Навіть без установленого факту хабарництва така угода може створювати враження політичної винагороди за лояльність.

ЧИННИК №2. РОСІЙСЬКИЙ ДИЗЕЛЬ: ЕКОНОМІЧНІ ВИГОДИ ДЛЯ МОСКВИ ТА ПЕРЕДВИБОРЧІ ІНТЕРЕСИ ВАШИНГТОНА

Дев’ятого жовтня американська влада видала генеральну ліцензію, яка дозволяє визначені операції з російським дизельним пальним. Трамп оголосив про постачання понад 300 тис. тонн, а подальші обсяги можуть бути значно більшими.

Це рішення ухвалене в період, коли Україна систематично завдає ударів по російській нафтовій інфраструктурі, намагаючись обмежити доходи Кремля від енергетичного експорту. Російські нафтопереробні підприємства та експортні маршрути стали важливими елементами економічного фронту війни.

На цьому тлі рішення Вашингтона про послаблення окремих обмежень може відкрити додаткові можливості для реалізації російського пального.

Трамп пояснює свої дії необхідністю знизити американські ціни на пальне. Проте економічний ефект від додаткових постачань залишається дискусійним, тоді як політичний наслідок очевидний: Росія отримує можливість повернутися на ринок, який західні санкції мали значно ускладнити для неї.

Перед проміжними виборами американська адміністрація зацікавлена продемонструвати виборцям результат у боротьбі з високою вартістю життя. Але чому рахунок за цю політику має оплачувати Україна?

Особливо цинічно виглядає ситуація, коли від Києва вимагають обмежити удари по російських нафтопереробних підприємствах, тоді як Москва продовжує атакувати українську енергетичну інфраструктуру.

Такий підхід важко назвати збалансованим: від держави, яка обороняється, вимагають обмежень, водночас створюючи додаткові економічні можливості для держави-агресора.

Збіг цих рішень у часі з американською виборчою кампанією дає підстави припускати, що короткострокові внутрішньополітичні інтереси можуть впливати на зовнішню політику. Путін отримує економічний перепочинок, а Трамп намагається продемонструвати власним виборцям контроль над цінами.

Це і є стратегічна ціна політики, у якій економічна кон’юнктура починає переважати над безпекою союзника.

ЧИННИК №3. РОСІЙСЬКА ВОЄННА РОЗВІДКА, ДЖОН МАРК ДУГАН І РИЗИКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ

Російський вплив не обмежується енергетичними угодами. Інформація, особисті зв’язки та компрометувальні матеріали також можуть ставати інструментами впливу на політичні рішення.

Джон Марк Дуган, колишній заступник шерифа округу Палм-Біч у Флориді, фігурує в розслідуваннях російських дезінформаційних операцій. Після переїзду в Росію він почав поширювати матеріали, які відповідають інтересам Кремля.

У жовтні 2024 року видання The Washington Post опублікувало розслідування, у якому, з посиланням на документи, ішлося про те, що Дугана фінансував представник російської воєнної розвідки. Інші дослідження його діяльності також документували зв’язки з російською пропагандистською інфраструктурою.

Цей випадок дає змогу предметно розглянути, як громадянин США, що перебуває в Росії, може бути залучений до інформаційних операцій, спрямованих проти західних держав.

Окремого розслідування потребують повідомлення про обставини його виїзду зі США, наприклад, про можливе використання перуки під час перетину кордону з Канадою, а також твердження про його ймовірний доступ до відеоархівів, пов’язаних із Джеффрі Епштейном.

Якщо такі матеріали справді опинилися в руках російських спецслужб, їх потенційно можуть використовувати не лише для пропаганди, а й для дискредитації представників політичної та фінансової еліти, тиску на них і впливу на політичні процеси.

Ця проблема заслуговує на серйозну увагу американських інституцій. Якщо Вашингтон прагне захистити демократію від іноземного впливу, розслідування російських операцій мають бути послідовними й не залежати від того, чиї політичні інтереси вони зачіпають.

У поєднанні з економічними домовленостями та рішеннями щодо України ця історія порушує питання, які потребують відповідей. Американське суспільство має право знати, чи існують чинники, не відомі громадськості, які можуть впливати на рішення президента у сфері національної безпеки.

ЧИННИК №4. РИЗИК ВТРАТИТИ КОНГРЕС: ЯК ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ МОЖЕ ВПЛИВАТИ НА ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ

Четвертий чинник пов’язаний із внутрішньополітичною ситуацією у США. Напередодні проміжних виборів республіканці ризикують втратити контроль над Конгресом.

За прогнозом Decision Desk HQ на початку жовтня 2026 року, імовірність перемоги демократів у Палаті представників становила 76%. Модель віддавала демократам перевагу приблизно у 235 місцях проти 200. У Сенаті демократи також мали конкурентні позиції, хоча боротьба там була складнішою.

Це прогнози, а не результати виборів, однак вони свідчать про серйозні ризики для позицій республіканців.

Для Трампа втрата обох палат означатиме не просто зміну співвідношення сил у Конгресі. Вона може призвести до втрати контролю над порядком денним, нових розслідувань і необхідності публічно захищати рішення адміністрації.

За таких умов адміністрація може бути особливо зацікавлена у швидких економічних результатах. Зниження цін на пальне, домовленості з Москвою та жорсткіші вимоги до Києва можуть подавати виборцям як свідчення рішучості президента.

Однак використання зовнішньої політики для досягнення короткострокових передвиборчих цілей може мати довгострокові наслідки. Якщо Вашингтон послаблює тиск на Кремль і обмежує можливості України захищатися, це створює ризики для всієї системи європейської безпеки.

НАСЛІДКИ У ВАШИНГТОНІ: РОЗСЛІДУВАННЯ, РИЗИК ІМПІЧМЕНТУ ТА ОСЛАБЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОЗИЦІЙ ТРАМПА

Якщо демократи отримають контроль над Палатою представників, Трамп зіткнеться з посиленням парламентського контролю. Комітети матимуть можливість вимагати документи, проводити слухання, викликати посадовців і розслідувати можливі конфлікти інтересів.

Предметом можливих перевірок можуть стати міжнародні бізнес-угоди, контакти з російськими представниками, рішення щодо санкцій та обставини використання президентських повноважень у зовнішній політиці.

За певних політичних обставин можлива й нова спроба імпічменту. Палата представників може схвалити відповідні статті простою більшістю, однак для імпічменту в Сенаті необхідні дві третини голосів присутніх сенаторів.

Тому головний ризик для Трампа полягає не так в усуненні з посади, як у посиленні парламентського контролю, нових розслідуваннях і звуженні можливостей для політичного маневру.

Конгрес також може спробувати законодавчо закріпити обмеження на згортання допомоги Україні та послаблення санкцій проти Росії. Успіх таких ініціатив залежатиме від підтримки обох палат і можливості подолати президентське вето.

Якщо нинішній курс Білого дому справді суперечить довгостроковим інтересам США, саме американські інституції мають стати механізмом стримування цієї політики.

ВІДПОВІДЬ УКРАЇНИ: МОДЕЛЬ ІЗРАЇЛЮ ТА ШЛЯХ СТРАТЕГІЧНОЇ САМОСТІЙНОСТІ

Україна повинна зробити принциповий висновок: національна безпека не може залежати тільки від політичної волі одного іноземного президента.

Модель Ізраїлю важлива для нас передусім з огляду на здатність держави самостійно визначати критичні безпекові інтереси, розвивати власну оборонну промисловість і зберігати свободу дій навіть за умов складних відносин із союзниками.

Україні потрібні власні ракетні й дронові розробки, потужний оборонно-промисловий сектор, стійка енергетична система, ефективна розвідка, технологічна незалежність і прямі стратегічні партнерства з європейськими державами.

Партнерство зі США залишається важливим, однак не має передбачати відмови України від власних національних інтересів. Україна повинна самостійно визначати умови своєї безпеки, відстоювати суверенітет і не погоджуватися на територіальні поступки, які не забезпечують справедливого та стійкого миру.

Відповідь на політику тиску має полягати не в дипломатичній образі, а в посиленні держави. Не в очікуванні чергової гарантії, а в створенні власних спроможностей. Не в залежності від політичних циклів у Вашингтоні, а в побудові системи безпеки, здатної витримувати їхні наслідки.

Якщо політика Трампа й надалі визначатиметься короткостроковими економічними інтересами та домовленостями з Кремлем, Україна має зосередитися на посиленні власної сили й стратегічної самостійності.

Україна не має права платити своїм суверенітетом за чужі виборчі рейтинги, бізнесові інтереси чи геополітичні домовленості. Наше майбутнє визначатиметься не тим, наскільки зручними ми будемо для Вашингтона або Москви, а тим, наскільки сильними зможемо стати самі.

Микола Зенцев, голова експертної ради ІАЦ «Андромеда», генерал-майор запасу

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства