«Після перегляду наших відео противник здається в полон» - керівник пресслужби 24 бригади Іван Петричак
«Шукати ексклюзив на війні нині дуже складно. Єдиний можливий ексклюзив сьогодні – це показ героїв, людей, їхніх доль. І для цього треба заїжджати впритул».
Так каже керівник пресслужби 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила, мобілізований тележурналіст ТСН Іван Петричак.
До Дня журналіста Іван розповів інформаційній службі НСЖУ про історії, які розповідають військові медійники, про труднощі, з якими вони стикаються, і про стійкість, яка стала необхідною ознакою їхньої професії.
«МЕТА ФІЛЬМУ – ПОКАЗАТИ ВОЇНІВ ТА ОБ'ЄДНАТИ ДОВКОЛА НИХ СУСПІЛЬСТВО»
Торік у серпні в столичному кінотеатрі «Жовтень» відбулася прем’єра документальної стрічки «Вогнетривкі. Рік оборони Часового Яру». Фільм авторства служби комунікації 24-ої бригади показав танкові бої, кадри з дронів, роботу солдат, сержантів та командирів, – і ціну, якою тримається українська оборона.
- Для нас це не фільм, а спроба відобразити реальність. Документування дійсності в той спосіб, яким ми на той час могли це зробити, – каже Іван Петричак. – Зараз ми зробили б усе по-іншому, бо наразі можливостей більше. В команду прийшли нові фахівці, зʼявилась професійна техніка.
За майже рік стрічку показали загальнонаціональні і регіональні телеканали, її виклали на платформу MEGOGO. На бригадному ютубі «Вогнетривкі» зібрали понад 300 тисяч переглядів – серйозний результат для українського сегмента, тим більше для військового матеріалу хронометражем понад годину.
- Глибина перегляду велика, люди дивилися до кінця і коментували. У значній більшості йшлося не про сам фільм, – пояснює Іван. – Це були відгуки про роботу нашої армії, наших піхотинців. Люди дякували воїнам за оборону, за ту ціну, яку вони платять. І ці відгуки, насправді, найцінніші. Бо першочергова мета проєкту – показати воїнів та об'єднати довкола них суспільство. І, з огляду на відгуки, пресслужбі це вдалося.
Фотовиставка «Вогнетривкі». 23 лютого цього року пресслужба 24 бригади виїхала у Вільнюс, столицю Литви, для відкриття європейської виставки фотографій пресофіцера Олега Петрасюка, яку раніше показували в Києві та Львові. Команда пресслужби повернулася в Україну, а виставка поїхала далі Європою. В організації допомагають українські діаспори. Її вже побачили в Литві та Швеції, далі – Німеччина, Польща і, ймовірно, Велика Британія.
15 квітня 2026 року на першій церемонії премії з документалістики імені Руслана Ганущака головну нагороду отримав документальний репортаж відділення комунікації «Божевільня. Костянтинівка». Стрічка – про прифронтову реальність міста, що живе під постійними обстрілами.
Автор цього матеріалу Костянтин Мельников – колишній воєнний журналіст ICTV, а нині пресофіцер відділення комунікацій 24-ої бригади.
За словами, Івана Петричака, висока відзнака роботи пресслужби – це насамперед мотивація рухатися далі.
- Коли ти потрапляєш в армію з цивільного життя, ти проходиш певні етапи трансформації, – каже він. – Людям важко, люди втомлюються, бо, на відміну від цивільної роботи, ми працюємо тут цілодобово. Вночі виїжджаємо, вдень монтуємо, без вихідних. Життя фактично на роботі. Але такі здобутки, відзначення їхньої роботи – мотивує колектив працювати краще.
ОСОБЛИВІ ІСТОРІЇ. «КАБАН» І ПІХОТИНЕЦЬ СЕРГІЙ
Сьогодні відділення комунікацій фокусується на документуванні історій бійців бригади та їх трансформації упродовж часу війни. Дві з таких історій – вже в роботі.
Перша – про кулеметника на позивний «Кабан». Команда фіксує історію цього воїна вже два роки поспіль.
- На перших кадрах зафіксовано, як хлопець, якому 20 років, разом із побратимами штурмує ворожу позицію. Нашоломна камера відзняла увесь бій, – розповідає Іван Петричак. – Сам «Кабан» тоді відзначився особливим способом стрільби з важкого кулемета. Він тримав його в руках і стоячи вів прицільний вогонь у двері ворожого бліндажу – ніби його зброя важить не 15 кілограмів, а 3, як звичайний автомат. Тоді одного ворога взяли в полон, інших знищили... Протягом двох наступних років група «Кабана» розпалася, хтось загинув, хтось, отримавши поранення, комісувався або перевівся. Сам хлопець отримав травматичну ампутацію ноги, пройшов складну реабілітацію та нині ходить на протезі. Штурмовиком бути вже не може, але мотивацію не втратив. Зараз керує екіпажами FPV-дронів.
«Кабан» – родом із Донбасу. Прийшов на фронт у 19 років, щоб уберегти від окупації домівку, де лишалися мати і бабуся. На жаль, домівка все одно опинилася під окупацією, рідні виїхали. Але він продовжує службу в бригаді і мотивує інших.
- Попри все, він продовжує доводити до кінця справу, в яку вірить... А ми це документуємо, щоби розповісти про це іншим – каже Петричак.
Друга історія – піхотинець Сергій Криніцький. Цей матеріал команда випустила нещодавно, і він одразу став відомим.
- Інтерв’ю з Сергієм ми записали одразу після його виходу з позиції у Часовому Яру, яку він тримав упродовж року! Його побратими там загинули, він лишився один, тримав оборону і взяв у полон значну кількість противника. Ці перші його емоції зафіксовані в матеріалі, – розповідає Петричак. – Нині Сергій отримав найвище почесне звання – Героя України.
Зараз історію про солдата 24-ої бригади знімають Reuters, низка українських телеканалів і друкованих видань.
- Костянтин Мельников возить велику кількість знімальних груп, які вже записані в чергу, щоб поспілкуватися з Сергієм. Це теж показник нашої роботи: про цю людину дізнався світ, – додає Іван.
За його словами, одним із головних завдань, які ставлять собі за мету, – показувати, чим українці відрізняються від росіян.
- Росіяни підписують контракт за гроші, а коли приходять сюди, швидко шкодують про це і втрачають мотивацію. Наші це бачать, а найголовніше – розуміють, що їх можна знищувати, що їх не варто боятися, – каже Іван Петричак.
За його словами, знімати війну стає дедалі складніше, бо зона ураження ворожими дронами збільшилася до десятків кілометрів.
- Під’їхати до лінії фронту – найскладніше. Але ми це продовжуємо робити, – каже керівник пресслужби.
Зйомки планують, зокрема, з огляду на погоду: дощ означає меншу активність ворожих дронів – отже, можна їздити.
- Ми націлені на укріплення статусу військового продакшену і відкриваємо для себе нові напрямки – офлайн-заходи, виготовлення кінопродукту, – резюмує Петричак.
«ЦЕ НЕ ПРОСТО ПІДТРИМКА – ЦЕ УЧАСТЬ У ДОКУМЕНТУВАННІ»
Національна спілка журналістів України називає пресслужбу 24-ої бригади «своєю підшефною». За час співпраці вдалося провести журналістські збори на два службові автомобілі, капітальний ремонт одного з них, а також передати команді чотири камери GoPro Hero 11.
- І матеріально, і морально така підтримка впливає дуже позитивно, – каже Іван. – Постійно хочеться розвиватися, шукаємо можливості. І те, що Національна спілка журналістів допомагає нам, – це вагомо.
Камери, передані Спілкою, працюють і приносять результати – унікальні кадри роботи піхоти і танкових підрозділів, які 24-та ОМБр публікує на своїх ресурсах.
- Я би сказав, що Часовоярська кампанія – одна з найкраще задокументованих кампаній цієї війни. Ми фіксуємо на GoPro роботу піхоти, унікальні випадки з танковими підрозділами, – каже Петричак. Це ексклюзив, який важко зняти, не будучи військовослужбовцем бригади. – Публікуємо ці відео на бригадних соцмережах, а далі їх розбирають на цитати і поширюють видання по всьому світу. Є випадки, коли деякі ютуб-блогери та телеграм-канали просто «крадуть» наші матеріали – перезаливаючи їх як свої власні, обрізавши логотип бригади. Індуси перекладають та озвучують, американці – заливають на свої акаунти. Нам образливо, звичайно, що порушують наше авторське право, але головній меті це не заважає. Бо навіть такі поширення набирають мільйони переглядів, і про нашу армію та стійкість українців так чи інакше дізнаються все більше людей по всьому світу. Тому допомога у збільшенні кількості GoPro від НСЖУ не просто підтримка – це участь у документуванні. І ми вдячні.
Окремо керівник пресслужби наголошує на важливості придбання автомобілів.
- Машини ламаються, а вони потрібні. Попри складні умови, підрозділ продовжує рости і розвивати нові напрями роботи. Люди працюють уже не однією групою, а кількома одночасно: бойові виїзди на передній край для зйомок матеріалів для соцмереж бригади, супровід цивільних журналістів, записи інтерв’ю в тилу та поїздки по всій Україні для роботи з ветеранами. А також виїзди за кордон – для представлення фотовиставок бригади та участі у конференціях. Бути мобільними за таких умов нам необхідно.
Звертаючись до колег-журналістів у день професійного свята, яке відзначається 6 червня, Іван Петричак закликає не втрачати віру в свою справу.
- Це найважливіше! – наголошує пресофіцер. – Іноді здається, що те, що ти робиш, – маловажливо. Наприклад, виїхати на зйомку на місце, куди ворог завдає ударів важким озброєнням. Передусім ти зважуєш: чи вартує ця зйомка такого ризику? Але коли робота зроблена, минає час, ти переглядаєш матеріал свіжим поглядом і розумієш: вау, зараз ти не зможеш повернутися туди знову. Це вже історія. І вона вчасно зафіксована у відео й на фото та збережена для поколінь. Бачиш, що герої твоїх фільмів – деяких уже немає на цьому світі – зафіксовані в кадрі. Герої твоїх матеріалів, які далі несуть службу, – переглядають і пишаються ними. Нещодавно я бачив, як герой нашого фільму дворічної давнини поставив на аватарку скріншот зі стрічки – прямо з титрами. Не найкраща фотографія, але видно, що людина це передивляється і показує. Наші відео бачать родичі, воїни, новоприбулі бійці. А ще – це бачить противник! У нас є випадок, коли росіянин здався в полон після перегляду одного з наших інтервʼю.
Важливо розуміти, що робота журналістів сьогодні – це не просто творчість заради творчості. Вона має бути практичною і працювати на вимогу часу – як зброя! Тому хотілося б, щоби кожен журналіст це розумів, не втрачав віру у свою справу і далі ніс цю місію. Бо це важливо!
* * *
Підтримка пресслужби 24-ої бригади – частина ширшої роботи Національної спілки журналістів України на допомогу Силам оборони. Цю діяльність Спілка веде у двох вимірах – матеріальному та інформаційному.
З перших місяців повномасштабного вторгнення НСЖУ системно організовує журналістські збори на потреби військових медійників та прифронтових редакцій: службові автомобілі, ремонт техніки, камери, засоби захисту. Окремий напрям – безпека самих журналістів у зоні дії ворожих дронів: нещодавно за участі парламентарів удалося зібрати кошти на детектор дронів для медійників, а прифронтові редакції отримують підтримку в межах програми Frontline Press.
Водночас Спілка заохочує медіа розповідати про армію та про самих журналістів. У межах ініціативи «Журналісти важливі!» НСЖУ закликає редакції готувати публікації про цінність журналістської праці, ризики та виклики професії під час війни. Логічним продовженням цього руху стала ініціатива на підтримку колег у погонах «Пресофіцери важливі!», яка об’єднує зусилля на підтримку колег, що організовують інформування про героїв і військові дії та супроводжують цивільних журналістів на фронтові позиції.
У межах проєкту НСЖУ запровадила однойменну спеціальну відзнаку, якою вшановує найавторитетніших пресофіцерів Сил оборони. Серед відзначених – військові журналісти Володимир Фітьо, Сергій Скібчик, Роман Чоп, Ілля Євлаш, Сергій Череватий, Євген Алхімов, Андрій Полухін, Катерина Петренко, Надія Замрига, Рубен Саруханян, Іван Петричак, Ірина Рибакова.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ, ексклюзивно для “Укрінформу”
Перше фото: Пресофіцер Іван Петричак налаштовує камеру снайпера “Скіфа” перед бойовим виходом, центральна частина м.Часів Яр, 2025 р. / Олег Петрасюк
