«Фурія» та «Heidrun», повітряні розвідники

На вулиці невеликий «плюс» і сильний вітер. Запорізькі степи, що ведуть до фронту, почали танути й перетворюватися на місиво з багнюки. Розгледіти там хоч натяк на дорогу неможливо.

«На позиції до одного з екіпажів йтимемо пішки, якщо небо буде "чистим". Заїжджати туди не можна, щоб не "спалити" позицію, бо інакше ворог не пошкодує КАБів. Скидатиме доти, доки не "розбере" її разом із нами», – говорить боєць на позивний «Марік».

З ним та пресофіцером 260 бригади ТрО «Хортиця» їдемо на позиції до екіпажів повітряних розвідників «Фурія» та «Heidrun».

За чотири роки повномасштабної війни «Марік» вивчив Запорізьку область, мабуть, краще за свій рідний Маріуполь. Дорогою він постійно стежить за «небом», але моніторингові канали ніяк не напишуть «чисто». Натомість є повідомлення про рух ворожих дронів і пуск керованих авіаційних бомб. Останні ми добре чуємо. Вони падають – і земля наче вібрує, у повітрі лунає гучний «гуп», а потім видно стовпи чорного диму.

Іноді «Марік» зупиняється, уважно дивиться на телефон, змінює маршрут. Боєць розуміє, як працюють оператори дронів, адже сам керував і «Мавіками», і «крилами».

Застрягнути «десь на Запорізькому напрямку» не хоче ніхто з нас, бо виштовхати авто не вдасться, а пішки йти доведеться довго і важко. Та й узагалі – не найкраще місце для прогулянок.

«Зустрічайте», – відправляє «Марік» голосове повідомлення побратимам.

Ще кілька хвилин – і ми на місці.

ВІД ПАПЕРОВИХ ЛІТАЧКІВ ДО РОЗВІДУВАЛЬНИХ «КРИЛ»

- Хлопці перейшли на дрони з артилерії. Це складний шлях. Дуже багато інформації нової одразу навалюється. Але війна змінюється, фронт змінюється, треба розвивати БПЛА, – говорить «Марік», командир взводу безпілотних авіаційних комплексів артилерійської батареї.

Заходимо до бліндажа екіпажу розвідувальних «крил», що мають назву «Heidrun». Знайомимося з хлопцями. Обидва не говіркі, не звиклі спілкуватися із журналістами. Пригощають кавою. Поступово розговорюємося.

Пілота «літачка» звати Іван. Він місцевий, з Вільнянського району. Працював різноробом. Говорить: щойно дізнався, що війна почалась, одразу пішов до військкомату.

- Рік-півтора водієм на медеваку працював. Були на Харківщині. Там і за 100 метрів до позицій заїжджав, забирав пораненого. Потім були потрібні люди на гармати Д-30. Пішов. Був номером обслуги. І от запропонували навчитися керувати розвідувальним дроном. А я в своєму житті літаки паперові тільки запускав. Ніколи б не подумав, що таким колись буду займатися, – каже Іван.

Йому 33 роки, зізнається, що доволі важко вчити щось нове. Він такий, що все «по поличках» розкладає – краще засвоює, коли інформація надходить поступово.

- Страшно розбити «крила» чи загубити. Тому хочу все добре знати, – пояснює.

Іван показує сам дрон, розповідає, що і як працює.

- Що бачите на екрані, коли «пташка» злітає? – питаю.

- Спочатку бачу темний екран, – сміється. – Потім камеру активую і бачу ті села, що в окупації, позиції орків, сіру зону. Кожен політ ми погоджуємо зі суміжними бригадами, які працюють в одній смузі з нами, щоб їхній РЕБ нас не заглушив, – розповідає.

Безпілотний комплекс, яким керує Іван, літакового типу. Його основною перевагою є те, що для запуску не потрібна катапульта: він невеликий, легкий, запускається з руки. Літачок має нічну та денну камери. Завдяки їм бійці знаходять ворожі гармати, мотоциклетні групи, виявляють ворожі позиції. Усю цю інформацію передають суміжникам, які завдають ударів та знищують живу силу й техніку загарбників.

- Було таке, що ми простежили за орками і наша ефпівішка по них відпрацювала. Наступного дня вдень ми літали там і бачили мішки з «200», – розповідає.

Поки говоримо з хлопцями, чуємо, як вібрує земля, – ворог скидає бомби.

- Так гучно тут завжди? – питаю Івана.

- Це не гучно, перед тим, як ви приїхали, було гучніше. Я намагався записати голосове «Маріку», то КАБи не дали, довелося переписувати, – відповідає.

- Це вони вас хочуть вистежити? Це взагалі наскільки далеко вибухи? – уточнюю.

- Ой, та це далеко – може, за два кілометри. Близько – то коли за 100 метрів прилітає. Вони б’ють цікаво: незрозуміло, чи залякати хочуть, чи просто навмання, – припускає Іван.

Він додає, що у ворога багато дронів і чимало з них кращі, ніж ті, що є в нашої армії. Також боєць говорить, що роботи в таких екіпажів, як їхні, багато, але погода не дуже дозволяє – сильний вітер.

ЕКШН VS «ОЛД СКУЛ»

Після спілкування з екіпажем «Heidrun» вирушаємо на позиції «Фурії».

Дорогою «Марік» пояснює, що для керування БПЛА літакового типу треба пройти навчання та отримати сертифікат. Мовляв, це як керувати різними авто: є категорії, і на кожну з них слід вчитися та іспити складати.

Якщо говорити про відмінності та схожість «літачків», то обидва літають на відстань близько 50–60 км, їхнє головне завдання – розвідувати та коригувати роботу артилерії. Утім, «Heidrun» порівняно з «Фурією» майже безшумний.

- Коли він іде на висоті 200–300 метрів, ворожа піхота його не бачить і не чує. А от «Фурію» чути добре, – говорить боєць.

За час війни він керував різними типами дронів. Тривалий час літав на «Мавіках». Каже, що керувати ними – це як грати на приставці, а от «крила» – це зовсім інший тип, ніби «олд скул».

- На початку війни ми працювали з відкритого поля, та тепер ми пріоритет для ворога. Розриву між «Мавіками» і піхотою вже немає. «Мавіки» – це перша лінія. Дрон не почав літати на більшу відстань, але фронт наблизився до нього, «з'їв» відстань. На «Мавіках» ти – мисливець, той, хто завдає удару, а на «Фурії» – спостерігач. Коли перейшов на «крила», мені спочатку не вистачало цього екшена. І взагалі, «Мавіки» – це перші розвідники, вони дають перші дані артилерії, – розповідає «Марік».

«Крила» потребують певних умов: їм треба місце посадки та злету. Якщо «Мавіки» можуть зупинитися в повітрі, зависнути, роздивитися, то «крила» постійно в русі. Щоб керувати таким дроном, треба знати місцевість і вміти добре орієнтуватися.

- Тут немає автоматики, навігатора. Кажу ж, тут «олд скул» – лише візуальне орієнтування на місцевості. Не можна навчитися літати й водночас не наступати «на граблі». Я, на жаль, не можу весь свій досвід взяти й передати. Але оператори «крил» часто телефонують – і ми по відеозвʼязку, в онлайн-режимі разом проходимо «граблі». Не я ці «граблі» розкидаю, – війна. Моє завдання – допомогти їх пройти. Треба враховувати багато чинників: потужність батареї, силу вітру, зміну погоди, РЕБ – як чужий, так і свій. У РЕБ завдання яке? Зробити так, щоб ніхто не літав. А наше завдання – летіти. Це все складно. Ну й ховатись треба, бо ворог не пожаліє КАБів. Знайти пілота – найвищий пріоритет. Знаходимо ми – і нас так само. Тому «на вулиці» (на землі) без потреби ніхто не перебуває, – говорить співрозмовник.

Говоримо про його позивний і якось само собою згадуємо початок війни. 24 лютого 2022 року «Марік» вивіз родину з Маріуполя до Запоріжжя. Чоловік розповідає, що в рідному місті бачив розстріляні машини з тілами вбитих людей, їхав через зруйновані населені пункти Донеччини... 25 лютого на запорізькому вокзалі були справжній хаос і паніка. В евакуаційний поїзд намагалися потрапити всі. Тоді такі, як «Марік», почали наводити порядок, щоб спочатку сідали жінки з дітьми, а вже потім – усі інші. Після того як родина виїхала, він пішов до військкомату. Відтоді й почалося його інше життя.

ЗНАЙТИ ПРАВИЛЬНІ ОРІЄНТИРИ

Ми вийшли з машини і пішли до позицій. Земля під ногами розʼїжджалася, чоботи вмить стали важкими, як кувалди. Подумала: якщо доведеться бігти, то це навряд чи вдасться.

Екіпаж «Фурії» – також дві людини: оператор камери та оператор БПЛА.

За камеру відповідає боєць на позивний «Вадос». Він долучився до війська у 2023 році, підписав контракт. Рік служив у піхоті. Має три поранення. Спочатку перевівся до підрозділу «Мавіків», а потім на «Фурію».

- Бути в піхоті й на «крилах» – це різне. Як піхотинець, я був на Купʼянському напрямку. Там тримали село Іванівку, у штурми ходили. У 2023–2024 роках дронів було небагато. Якби були, то можна було б посадку, яку захопив ворог, «розібрати», а не штурмувати її. От «Фурія» залітає в тил далеко, там знаходимо скупчення, техніку, даємо координати, арта далі працює, – говорить хлопець.

Він зізнається, що перший політ на «крилах» – це стрес.

- Та капець. Коли літали, то нас РЕБами сильно давили. Місцевість важко було зрозуміти. Головна складність – зорієнтуватися. Якщо ти на 1000 метрів піднявся, то треба орієнтири шукати, щоб розуміти, де ти. Вчимося під час кожного вильоту, – розповідає «Вадос».

ЯКЩО НЕ СТАНЕ ПІХОТИ – МИ ВСІ МИ БУДЕМО ПІХОТОЮ

Зовнішній пілот, або ж оператор, БПЛА «Фурія» – 44-річний Ігор (позивний «Сармат»). От він якраз і є представником тієї самої «олд скул», про яку говорив «Марік». У цивільному житті працював у сфері продажів.

- У мене було 100 людей у підпорядкуванні. В армію не прагнув. Але якщо війна вже почалася… Коли Мелітополь під окупацію потрапив, була загроза для Запоріжжя. Вивіз дітей з дружиною і 10 березня пішов до військкомату. Спочатку – стрілецька рота, рота вогневої підтримки. Потім вивчилися на ПТРК, але майже не працювали, бо ландшафт не давав змоги. Восени 2022 року були у штурмовій роті. Там я вивчився на бусоліста, був командиром розрахунку. Ми мали піхотний міномет, яким нищили живу сила противника, легкі авто. Працювали з розвідкою. Тоді ще не було FPV і «Мавіків» у такій кількості. Ми в посадках машину залишали, відпрацьовували та їхали. Десь пів року так велося. У мене були «прибиті» точки, з яких ми працювали. Розвідка нам казала цілі. Потім ми перейшли на більший калібр, але вже було багато дронів і ми не дуже їздити могли. Наше завдання було прикрити піхоту, першу лінію оборони, щоб противник не підійшов до них на відстань кидка гранати, – згадує «Сармат».

- А тепер які завдання?

- Тепер зовсім інші – розвідка, корегування. Але дивимось і на нашу лінію оборони: щоб ніхто не заходив, щоб усе добре замасковано було. Якщо ми побачимо, то ворог також, – говорить.

Боєць згадав, як йому сказали про вакансії в підрозділі БПЛА та можливість навчитися літати. Тоді він одразу окреслив: якщо мова про «Мавіки», то точно ні.

- Ними керувати – не для мене, це для тих, хто вміє грати в ігри. Я навчитися зможу, але треба часу багато, – пояснює.

«Сармат» говорить, що у 2022–2023 роках їм не вистачало артилерії.

- Ми минулого року отримали класний міномет, але він сильно запізнився, бо тепер уже на ті позиції, звідки ним працювати треба, не зайдеш. Також запізно отримали дрони. Якби таких «птахів» мали на початку війни, могли б стежити за противником і не підпускати їх до нашої піхоти взагалі. Через відсутність чи нестачу «очей» противник підходить до піхоти й починаються контактні бої, – каже.

Відчувається, що він розуміє кожного піхотинця, адже свого часу був одним із них. Говорить, що по посадках добряче набігалися, адреналіну на все життя вистачить.

Перший політ на «Фурії» був, за словами бійця, важким. Керував дроном «тремтячими руками».

- Далеко полетіти не вдалося. Сильно РЕБи давили звʼязок. У ручному режимі керувати треба було. Був на нервах. «Маріку» телефонував, він допомагав, – пригадує.

- Страшно було «птаха» загубити? – питаю.

- І це також. Але якщо ти знаєш, що йдуть бої і треба нашим хлопцям допомогти, то страшніше – не допомогти їм. Бо сам був у таких ситуаціях. У мене інше ставлення до вильотів. Я завжди кажу: якщо не стане піхоти, то ми всі будемо піхотою. Маємо вивернутися навиворіт, але піхоті допомогти. Усе зло йде на них. Головне – піхоту підтримувати. Завжди. Будь-якими способами, – відповідає.

Питаю в нього, на чому, крім «Фурії», хотів би навчитися літати. Майже миттєво відповідає:

- На ударному дроні, щоб результат бачити. Після міномета мені не вистачало дії якоїсь, щоб не лише бачити, а й завдавати ударів.

«Сармат» говорить про перевагу ворога: що в них багато «крил», вони добре розвинені, і до рівня противника ми поки що не дійшли. Сподівається, це «поки що».

У цивільному житті, коли Ігор ще не був «Сарматом» і розвивав чужий бізнес, він часто їздив в Оріхів та інші міста. Говорить, що війна сильно змінила область. Оріхів, який він добре знав, – розбитий, а деякі села взагалі неможливо знайти.

- Нам треба було знайти одне село… Роботине. Літали довго. От розуміємо, що має бути десь під нами, але не бачимо – і все. А тоді хлопці по якихось орієнтирах зрозуміли і нам кажуть: «Так ось же воно». Ми прямо над ним були весь час! Не видно його, під нуль все знесено. І, на жаль, таких багато. Ворог після себе випалену землю залишає. Навіщо? Не розумію. І не розумію, навіщо вона в такому стані їм… – важко зітхає боєць.

Довідково. Безпілотний авіаційний комплекс А1-СМ «Фурія» розробило ТОВ «НВП "Атлон Авіа"» у 2014 році. За цей час виготовлено понад 100 комплексів у різних модифікаціях для потреб ЗСУ, СБУ, Національної гвардії України. У 2019–2020 роках БПАК пройшов повний цикл державних випробувань і був узятий на озброєння ЗСУ.

RQ-35 Heidrun – розвідувальний БПЛА від данської компанії Sky-Watch, який на озброєнні Сил оборони України. Одна з партій цих дронів була закуплена за донати, які зібрав американський актор Марк Гемілл, амбасадор платформи UNITED24. Його найвідоміша роль – джедай Люк Скайвокер у кіноепопеї «Зоряні війни».

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка / Укрінформ