Опитування “Левади-Центру”: чому росіяни хочуть миру із Заходом - 06.08.2018 20:39 — Новини Укрінформ
Опитування “Левади-Центру”: чому росіяни хочуть миру із Заходом

Опитування “Левади-Центру”: чому росіяни хочуть миру із Заходом

674
Ukrinform
Падіння доходів росіян у 10-13% ще замало для реальної загрози політичному режиму Путіна

Російський соціологічний “Левада-Центр” опублікував підсумки своїх чергових опитувань росіян (проводилися з 19 по 25 липня). Дві цифри схвилювали експертів та журналістів. Перша: рейтинг схвалення діяльності Володимира Путіна на посаді президента РФ склав 67%, це фантастична цифра для України, але в Росії це рівень перед анексією Криму. Друга: політику “розширення економічних, політичних, культурних зв’язків, зближення з країнами Заходу” підтримали 68% опитаних, а протилежну - “скорочення зв’язків, стосунків, віддалення від країн Заходу” - лише 21%.

Такі підсумки вельми втішили противників путінського режиму в Росії та по всьому світі. “Ура!” - такі з’явилися від них коментарі, а один з найавторитетніших експертів — знавців Росії — Лілія Шевцова свій назвала “Начало”.

Що ж, оптимізм порядних людей, викликаний цифрами від “Левади-Центру”, цілком зрозумілий. А щодо його обґрунтованості — справа не така ясна.

Найлегше розібратися з рейтингом Путіна. Загалом, нема сумніву, що він впав. Невдоволення верховним правителем останнім часом помітне і без соціологів. Одна тільки реакція на законопроект про підвищення пенсійного віку чого варта. Однак так само очевидно, що це падіння рейтингу нічого кардинально не змінює і не може змінити. Просто тому, що рейтинг популярності (довіри) політика має вирішальне значення лише там, де питання влади вирішуються на загальних виборах. Тобто, в країнах, де є демократія. В Росії демократії нема, в Росії питання влади вирішується у «тьорках» (виборах, якщо хочете) всередині вузького кола найвищої політичної еліти, образно кажучи — в Кремлі. Тоді навіщо нам серйозно оцінювати рейтинги Путіна, Медвєдєва чи будь-кого іншого російського політика, включно з опозиційними? А тим більше хвилюватися, коли він коливається в той чи інший бік на якісь відсотки?

Більшість росіян готова воювати із Заходом лише на словах

Куди цікавіший факт, що росіяни дружно хочуть миритися із Заходом. Лілія Шевцова оцінює це так: “Російська зовнішня політика замість ресурсу для забезпеченню добробуту Росії перетворилася для країни на важкий тягар, витягуючи кошти з бюджету на війни та зовнішньополітичні авантюри. Люди почали це розуміти. Ми бачимо приголомшливий провал кремлівської пропаганди, яка десятиріччями нав’язувала суспільству образ Заходу, як ворога”.

“Левада-Центр” подає свої цифри у динаміці, тобто настрої липня 2018 року можна порівняти з тими, що були раніше. Так ось, політику “розширення і зближення” із Заходом завжди підтримувала більшість росіян — найменше (50%) у липні 2015 року, найбільше (71%) - у листопаді 2016. І політику “скорочення і віддалення” найменше (17%) підтримували у листопаді 2016, а загалом вона ніколи не перевищувала 37% (липень 2015). Це дані лише за роки після анексії Криму, але й раніше співвідношення “прибічників і ворогів” Заходу серед росіян було практично таким самим.

Тобто, як бачимо, про якісь різкі зміни настроїв росіян не йдеться. Звісно, маємо на увазі настільки різкі, щоб можна було говорити про кардинальну зміну політичної ситуації в Росії. На жаль, це не так, говорити про “початок” краху режиму Путіна, а тим більше — російського політичного режиму загалом (без персоналій) — не доводиться.

Але які все ж таки висновки можна зробити з опитування “Левади-Центру”? Звичайні, без сенсацій.

Насамперед — про здоровий глузд (але не про мораль і політичну культуру) більшості громадян РФ. Більшість — це, звісно ж, обивателі. Їхнє головне прагнення у житті — добробут і безпека, як і кожного обивателя по всьому світу. Конфронтація зі США і Заходом — шлях, який веде у протилежному від добробуту і безпеки напрямку. Цю нехитру істину російський обиватель затямив дуже добре, уроки історії на такому первинному (найпростішому) рівні він засвоїти цілком здатен.

З весни 2014 року, коли почалося протистояння із Заходом, загальне падіння реальних доходів населення Росії склало 10-13% (дані того ж таки “Левада-Центру”). Це зовсім немало, і росіяни ясно усвідомлюють, що це сталося через погіршення стосунків із Заходом. Усвідомлюють, але реагують зовсім не “патріотично”: замість перемогти ворога, через якого вони втрачають добробут, вони прагнуть з ним замиритися. Росіяни дуже легко впадають в антиамериканську пропагандистську риторику, коли це нічим не загрожує їхньому добробуту, а якщо вони бачать чи відчувають, що це вже не риторика (слова), а конкретна конфронтація (санкції), через які вони втрачають зарплату та інші матеріальні блага, ось тоді вже “давайте миритися”. І якщо Кремль хотів тотальною пропагандою нацькувати росіян на Захід, зробити його смертельним ворогом в їхніх очах, аби змусити росіян “сплотить ряды” навколо російської влади, то це йому очевидно не вдалося. Тут і справді, як каже пані Шевцова, приголомшливий провал.

Але чи так вже наполегливо російська влада хоче втокмачити своєму обивателю думку про Захід як про смертельного ворога Росії? Може й хоче, але робить це якось непереконливо, непослідовно, що є невластивим для російської влади, коли вона ставить перед собою справді важливе для себе завдання. Адже російський обиватель чудово бачить (від нього це й не приховують), що влада теж не хоче війни із Заходом, вона теж прагне з ним замиритися. Той же Путін постійно наголошує, що хоче нормалізації стосунків зі США та Євросоюзом, напрошується на зустріч з Трампом, найвища російська еліта купує нерухомість і бізнес на Заході, навчає там дітей тощо. Для російського обивателя очевидно, що політика замирення із Заходом є державною політикою Росії, а отже підтримати її у відповіді соціологам - цілком лояльний до влади вчинок, жодної “фронди” він тут не бачить, і має абсолютну рацію. Тобто, не варто вважати 68% росіян, які хочуть миру із Заходом, свідомими противниками політики Кремля. Та й несвідомими — теж.

“Начала” ще треба чекати

Повторимо. Російський обиватель у своїх діях і симпатіях цілком прагматично виходить насамперед з міркувань власного добробуту, а не якогось там “патріотизму” чи “імперськості”. Тому, по-перше, він не хоче серйозної війни, тим більше — з могутнім Заходом, бо розуміє: тоді кінець його добробуту. Тому, по-друге, він не виступає проти власної влади і готовий брати участь у будь-якій риториці державної пропаганди (хоч проти “піндосів”, хоч проти “хохлів”), бо розуміє: спротив владі чи хоча б публічне невдоволення її діями означає кінець його власного добробуту — виженуть з роботи, посадять, покалічать, вб’ють. (Через це, до речі, неможливо до кінця довіряти опитуванням “Левади-Центру”, бо проводять вони його “вдома у респондента методом особистого інтерв’ю”.)  Тому, нарешті, нам слід розуміти: реальна загроза чинному російському режиму настане лише тоді, коли реальні доходи росіян впадуть настільки низько, що їм буде вже нічого втрачати. Падіння у 10-13% явно для цього замало. Утім, все починається з малого. Може, це й справді “Начало”, а далі буде більше й більше?

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>