Як Путін Трампа звабив, або Чому не можна слухати на ніч російських казок

Як Путін Трампа звабив, або Чому не можна слухати на ніч російських казок

Аналітика
1136
Ukrinform
Доля упевнено веде Дональда Трампа до імпічменту, бо він не розуміє, як влаштовані не тільки США, але й Росія

Ось і пролунало в США з уст офіційної особи чарівне слово «імпічмент». Його вимовив один з сенаторів. Утім до цього, як мінімум, ще далеко, але сьогодні ближче, ніж учора. Дональд Трамп відчайдушно захищає своє святе, як він думає, право керувати країною так, як вважає за потрібне, бо ж він президент. І чим затятіше він це робить, тим більше його затягує у вирву можливої втрати влади. Так людина, втрапивши в трясовину, тим швидше йде на дно, чим більше сіпається, не знаходячи опори.

Новини зі США, які демонструють, як саме конкретно Трампу «плетуть лапті» його колеги по американському істеблішменту, можна прочитати, приміром, тут, або ось тут, чи можна і тут, і тут. Загалом, Трампу зараз так несолодко, що серед українців почалися хвилювання: а чи не зміниться політика США, коли президентом, згідно з тамтешнім законом, стане віце-президент? Ми ж бо сьогодні загалом задоволені політикою Трампа щодо Кремля. Ми, можна сказати, вже «перетягли» американського президента на свій бік, і він тепер не «їхній», а «наш». А той Пенс як себе поведе?

Побоювання абсолютно безпідставні. Якщо цілком серйозно, то політика будь-якої держави, навіть зовсім маленької, ніколи не визначається бажаннями, примхами чи переконаннями однієї людини. Причому, нема ніякого значення, як ми називаємо політичний режим у цій країні. Тим більше це очевидно для такої наддержави, як США. Політику визначає колектив, і він настільки чисельний, наскільки у конкретній державі політична система є демократичною. Навіть КНДР керує вузький колектив невідомих публіці (а надто – за межами цієї країни) осіб, а зовсім не отой молодик, якого ми уявляємо таким могутнім та страшним, що скоро неслухняних дітей ним лякатимемо. У Росії демократії нема, тому там «рулить» невелика група осіб, відомих в світовій історії під різними назвами – «барони», «сірі кардинали», «бояри», «члени політбюро», «олігархи», тощо. У США, де майже ідеальна демократична політична система, вплив на владу, тобто – на ухвалення владою рішень, має просто таки величезна, порівняно з Росією, кількість людей. Так ось, консенсусне рішення колективу американців, які реально керують США, вже визначилося: Росія – ворог, Росія – загроза, Росію треба зупинити. І ні Трампу, ні Пенсу, ні будь-якій іншій посадовій особі США змінити це рішення не під силу. Тим більше, що якраз віце-президента США Пенса у цьому ніхто й не підозрює, як Трампа.

Інтрига з Трампом, за якою зараз спостерігає весь світ, виникла через те, що він, схоже, не зрозумів чи вперто не хоче розуміти банальної істини про колективне керівництво. Чому так? А тому що він – несистемний, нетиповий для США політик. Настільки, що, власне, можна говорити, що він не політик взагалі.

Ось як про Трампа сказано в одному з матеріалів німецької DW: «Дедалі більше американців вважають цього президента здатним майже на все: цього 70-річного чоловіка, який поводиться як дитина, який майже не може себе контролювати, марнославство та намагання сподобатися іншим якого знову і знову накликають на нього лиху долю». Тут і характеристика ситуації, в яку втрапив Трамп, і про його особисті якості, які і роблять його неполітиком.

Але чому Трамп такий і чому він конфліктує з американською політичною елітою?

Чому такий, який є, то це питання до його біографів – вони мають розповісти, що і хто формував особистий характер чинного президента США. А ось щодо того, чому Трамп попався саме на «російській» темі, то є така версія-припущення у спрощеному, метафоричному та такому, що потребує певної уяви, вигляді.

Трамп наслухався російських казок про «царя-батюшку» у Кремлі, такого сильного, розумного і «крутого», що вертить усім світом, як циган сонцем. Це визнають усі, навіть вороги, які його бояться, тому «цар» і отримує у західних ЗМІ першість у номінаціях на кшталт «людина року». Наслухався і наговорив сам собі: Я що, гірший? Я теж хочу вертіти світом, і щоб мене боялися! Він такий «крутий», хоча очолює країну, куди слабшу за Америку! Отже, я буду «крутішим». Принаймні, будемо, для початку, вертіти світом разом, як він і пропонує. А потім – вже я завжди буду «людиною року»!

І скажіть, що тут нема логіки. До речі, без жартів, коли ми говоримо про тісні непублічні контакти Путіна і Трампа, за навіть припущення про можливість яких, власне, останнього сьогодні і б’ють в США, то як ми собі ці контакти уявляємо? Конкретніше, на чому зійшлися Путін і Трамп, точніше – чим Путін привабив Трампа? Невже хтось думає, що Трампу, чи членам його команди, дали примітивного хабара, хай навіть в іноземній валюті? Трампа за голі долари не купиш, він вам не український депутат на початку своєї першої каденції. Росіяни могли його спокусити до тісної таємної співпраці тільки перспективою поділитися секретом оволодіння такою «царською» владою, як у Володимира Путіна.

Якби Трамп був типовим американським політиком, тобто, якби знав, як насправді функціонує американська політична система, що в принципі не передбачає ніякого «крутого» президента а-ля Путін, він би ніколи не пішов би на таємні контакти з Кремлем. А якби ще й розумів конструкцію російської політичної системи, яка теж, до речі, не передбачає такого президента і тому «абсолютна особиста влада» російського лідера – це не більш, ніж пропагандистська картинка для непосвячених, то просто не повірив би «російським народним казкам» і, відповідно, не втрапив би у нинішню халепу. Однак повірив, бо «як дитина» – дивись ще раз цитату з матеріалу DW.

Мораль: не слухайте на ніч російських казок, і взагалі їх не слухайте.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-