Об’єднання Білорусі та Росії в 2019? Нереально!

Об’єднання Білорусі та Росії в 2019? Нереально!

Укрінформ
Анексія Білорусі Росією в найближчий час майже неможлива, але вектор на об’єднання все ж становить загрозу для України та регіону

Кінець 2018 року відзначився резонансними подіями в сфері білорусько-російських відносин. Вустами прем’єра Дмитра Медвєдева Росія здула пилюку з договорів про утворення Союзної держави з Республікою Білорусь, нагадавши правителю Мінська про взяті ще в далекому 1999 році зобов’язання. Відверта демонстрація намірів Росії до запізнілої реалізації договору не може не викликати питання: наскільки реальним є вірогідність об’єднання Росії та Білорусі в 2019 році та які наслідки це матиме для України та її сусідів.

Нещодавній російський наступ на білоруську незалежність вочевидь був частиною так званого «кримського консенсусу» в російській внутрішній політиці: путінський режим підгодовує населення зовнішньополітичними «перемогами» («повернення» Криму, «розгром» ІДІЛ в Сирії), подразнюючи імперські амбіції росіян, натомість отримуючи лояльність та рейтинги. Приєднання Білорусі як величезний прорив в об’єднанні «русского міра» своїм пропагандистським ефектом могло б стати головним успіхом Кремля в 2019 року та відвернути увагу від економічних та соціальних проблем. На жаль для Москви, здійснити таке об’єднання в односторонньому порядку неможливо. Значною перешкодою для планів росіян все ще виступає незмінний президент Білорусі Олександр Лукашенко, абсолютно не зацікавлений у зменшенні своєї персональної влади. А саме це чекає на його режим в разі офіційного «об’єднання» з Росією, а по факту підпорядкування Кремлю. Тому Лукашенко в притаманній йому гострій формі виступає проти вимог росіян, заявляючи, що не допустить поглинання Білорусі Росією.

Втім, поза публічними заявами «заклятих друзів», якось залишилось в тіні очевидне: про поглинання Білорусі Росією не йдеться. Поки що, принаймні.

Дипломатичні ігрища навколо договору про утворення Союзної Держави тривають вже 20 років без жодних практичних успіхів. Більш того, навіть в разі втілення положень договору, повної втрати суверенітету Білорусі положення договору не передбачають (стаття 3 договору). Незалежно від першочергових цілей підписання, цей договір став частиною білоруської політики демонстрування формальної лояльності РФ в обмін на фінансову підтримку. Відсутність практичних успіхів на поприщі об’єднання за останні два десятиліття свідчить, що повна імплементація зазначеного договору найближчим часом, особливо враховуючи публічну позицію правителя Білорусі, є дуже малоймовірною. Олександр Лукашенко завжди був підкреслено формальним у підтримці «братніх взаємин» з Росією, між тим, проросійська опозиція в Білорусі зазнає утисків та знаходиться під повним контролем спецслужб, і навіть ефір російських каналів підлягає ретельній цензурі. Фактично, інтерес білоруського правителя у збереженні всієї повноти влади є нині основною противагою російським інтересам в об’єднанні.

Здавалося б, чому ж тоді російське нагадування про існування договору про утворення Союзної Держави та необхідність все-таки починати його реалізацію сприйняли в дусі чергового акту російської експансії? Дійсно, повну анексію Білорусі Росією за негативними наслідками для Східної Європи можна порівняти з «аншлюсом» Австрії нацистською Німеччиною в 1938 р. Аншлюс призвів до фактичного оточення й окупації Чехословаччини, з подальшою агресією Третього Рейху та початку Другої Світової війни. Теоретично, анексія Білорусі Росією, крім зростання російських військових ресурсів за рахунок білоруських мобілізаційних запасів та військово-промислового потенціалу, дозволить росіянам загрожувати Україні, Польщі та Литві зі значно більшої кількості напрямків (чого варті для України лише додаткові 1000 кілометрів кордону з ворогом, що зробить Житомир, Рівне та Луцьк фактично прифронтовими містами). До того ж вклинення Росії між державами Балтії та чорноморськими країнами створює безліч проблем для транзиту, економіки та перспектив розвитку Балто-Чорноморських інтеграційних проектів.

Усі ці загрози стануть наслідками повної анексії Білорусі. Чого, повторюю, за існування режиму Лукашенка не варто чекати. Але головною проблемою є те, що створити нові вектори військового тиску на Україну та інші східноєвропейські держави Росія може і без повного приєднання Білорусі. Достатньо реалізувати військові положення договору про Союзну Державу і створити ряд російських військових об’єктів у Білорусі. Тривожним дзвіночком виступає те, що початок розмов про реалізацію договору з російського боку супроводжувався затвердженням військової доктрини Союзної Держави в грудні 2018-го. Це цілком може означати, що саме прогресу у військовій інтеграції Росія буде добиватися від Лукашенка цього року.

У будь-якому разі, 2019-й, як рік пікових виплат Білорусі по борговим зобов’язанням Росії, є для Кремля чи не останньою можливістю добитися серйозних поступок від Мінська, особливо на тлі проникнення Китаю в білоруську економічну та фінансову сфери. Як стверджує Ігар Тишкевич, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього: «Але в якості основного партнера Мінськ ставить на Китай. І саме китайські кошти, китайський вплив, на думку білорусів, має урівноважити вплив Росії». Це дає Лукашенку шанс зменшити залежність від РФ уже в найближчому майбутньому. В свою чергу, зухвала анексія українського Криму в 2014 році чітко показала, чим закінчується наявність російських військових сил та баз на твоїй території. Тому в інтересах Мінська опиратись реалізації саме військового зближення з Росією.

Москва володіє значними ресурсами для тиску на Білорусь, і вочевидь продовжуватиме заявлений курс. Успішність цього курсу багато в чому залежатиме від стабільності режиму Лукашенка та його контрдій у відповідь на російські випади. В будь-якому разі, хоча варіант повного поглинання Білорусі Росією в 2019 році залишається дуже малоймовірним, будь-які успіхи Москви у справі проникнення в Білорусь нестимуть загрозу для України.

Вячеслав Масний, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-