Судячи з останніх новин, у стосунках наших найближчих сусідів – Росії і Білорусі, – відбувається щось незрозуміле. Нещодавно Білорусь, а саме її президент Олександр Лукашенко, в достатньо жорсткій формі вимагав у Росії не підвищувати ціни на нафту і газ, за що через кілька днів Лукашенку довелось вибачатись. Водночас Білорусь беззаперечно підтримує Росію на міжнародній арені, що й підтвердила голосуванням проти української резолюції на Генеральній асамблеї ООН щодо мілітаризації Криму, а білоруська «філія» РПЦ заборонила своїм вірним молитись в храмах Православної церкви України.

Але Кремлю такої тісної співпраці замало. 17 грудня прем’єр-міністр Росії Дмитро Мєдвєдєв несподівано для багатьох згадав договір між Росією та Білоруссю про створення “союзної держави” і зажадав наповнення його реальним змістом. В Мінську, за неофіційною інформацією, це дуже не сподобалося…

А 21 грудня українські ЗМІ повідомили, що “Росія і Білорусь створюють єдине законодавство”. Точніше, такі висновки робити ще зарано – адже голова Держдуми РФ В’ячеслав Володін заявив лише про завершення підготовки проекту Концепції зближення законодавства РФ та Білорусі.

Отже, Росія і Білорусь об’єднуються? Наскільки в Мінську готові опиратись імперським замашкам Москви? І, звісно, що Україні від такої турбулентності в російсько-білоруських стосунках?

– Пане Ігаре, знову точаться розмови про ідею об’єднання Білорусі й Росії. В канцелярії Путіна навіть очистили від пилу договір 1999 року про створення “союзної держави”…

– По-перше, не варто підміняти поняття: йдеться не про об’єднання, а про реалізацію планів створення так званої “союзної держави”. Я наполегливо рекомендую всім зайти на сайт союзної держави, відкрити договір між РФ та Білоруссю 1999 року і порівняти його з договором про створення Європейського Союзу – там майже дослівно перекладено окремі положення.

В 1999 році і Олександру Лукашенку, і Борису Єльцину було вигідно говорити про інтеграцію. До приходу Путіна Лукашенко проводив політику ліквідації білоруської незалежності, адже він розраховував, що після Єльцина саме він може зайняти кремлівський трон. Для цього потрібно було ввести Білорусь як частину РФ. І цей договір був черговим кроком на шляху інтеграції, початок якого закладено в 1996-му році.

Всю цю гру в інтеграцію Лукашенко продовжував десь до кінця 2001 року, навіть після того як прийшов Путін. Лукашенко вважав, що оскільки він влаштовує "сім’ю" Єльцина, його політична кар’єра продовжується. Але він помилився зі ставкою на олігархів – він ставив на Березовського, на Гуцерієва та на інших, з якими Путін почав війну. В результаті програли олігархи, програв і Лукашенко.

І десь з 2002 року політика Білорусі різко змінилась – риторика залишається та сама, мовляв, Росія і Білорусь братні народи, будуємо “союзну державу” тощо. Але при тому Білорусь не сильно поспішала з інтеграцією. У Білорусі цю стратегію називали “Нафта в обмін на поцілунки” або “Лозунги в обмін на гроші”.

І саме така політика призвела до того, що на сьогодні Росія змушена апелювати не до договорів, які підписувалися з 2000 року майже щорічно, а до документу 99-го року. Бо все те, що підписували після 2000-го не містить конкретних кроків, носить декларативний характер. Простий приклад: за договором 1999 року, єдина валюта Білорусі і Росії мала б бути ще у 2006 році. І Російська Федерація не раз намагалась тиснути Білорусь в цьому питанні. І навіть якщо говорити про інформаційні війни, то перша інформаційна війна була саме на Білорусь в 2002 році, а не на Україну.

– Тоді чому ж про цей договір про створення “союзної держави” згадали саме зараз? Що б це могло означати?

– Росіяни побачили, що поступово втрачають важелі контролю над Білоруссю. Дивіться, до 2013 рік кредитний портфель Республіки Білорусь де-факто належав росіянам. Росія або через уряд, або через російський Фонд стабілізації та розвитку контролювала понад близько 87% відсотків зовнішнього боргу Республіки Білорусь. Російська Федерація була єдиним постачальником газу та одним із основних постачальників нафти в Білорусь. А також основним інвестором – понад 60% інвестицій в Білорусі мають російське коріння (навіть проведені через офшорні юрисдикції). На відміну від України, РФ не може похвалитися наявністю великих активів у різних галузях економіки, вони зосереджені переважно в одному секторі.

– В нафтогазовому?

– В газовому чи, точніше, в ГТС. З урахуванням навіть офшорних юрисдикцій, сума несплачених російських інвестицій Білорусі близько 9 мільярдів доларів. З них 8 – це Білоруська ГТС. Росіян не пустили в машинобудівну галузь, в автомобільну промисловість, в енергетику – адже навіть атомна станція будується за кредитні кошти, а не як спільний проект Росії і Білорусі. Росіян не пустили в хімічну галузь, в транспортну інфраструктуру. Тому на папері цифра вражаюча, 9 мільярдів доларів, але де-факто росіяни не мають контролю над білоруською економікою.

Окремо згадаю про боргові зобовязання. В 2013-му росіяни контролювали понад 87% відсотків зовнішнього боргу Білорусі, але вже на кінець 2018 року державний борг Білорусі перед Російською Федерацією становить 7,3 мільярда доларів, з яких більша частина – борг за АЕС, а ще близько мільярда – перед Євразійським фондом стабілізації та розвитку. А загальна сума державного боргу Республіки Білорусь близько 17 мільярдів доларів. Отже, на сьогодні росіяни навіть з Євразійським фондом стабілізації і розвитку не контролюють і 50%. Мінськ з 2014-го активно почав перекредитовуватись, і це означає, що росіяни втрачають один з важелів впливу на Білорусь.

– А хто тепер кредитує Білорусь?

– По-перше, Білорусь почала випускати євробонди, почала кредитуватися в Європі. Але в якості основного партнера Мінськ ставить на Китай. І саме китайські кошти, китайський вплив, на думку білорусів, має урівноважити вплив Росії. Чому саме Китай? Тому що Європа навряд чи допоможе. Ми бачимо, якими темпами просувається допомога Україні. Тим паче, Лукашенка називають останнім диктатором Європи, вимагають скасувати смертну кару і тому подібне. Водночас Китаю все одно, який політичний устрій в державі, яку він вибрав в якості партнера.

– Самі ж такі...

– Так. Тому Китай активно входить у Білорусь.

Крім того, як я вже згадав, Білорусь будує атомну станцію, її запуск заплановано на 2019-й рік. Зараз електрогенерація Білорусі переважно газова. Якщо в Україні це гідроелектростанції, або вугілля і АЕС, то Білорусь – лише на російському газі. А після запуску АЕС газова генерація зменшиться. Крім того, Білорусь впроваджує державну програму. Згідно з якою після введення в дію АЕС навіть побутові споживачі муситимуть переходити на електрику – починаючи від плит, закінчуючи опаленням. Це означає, що в перспективі трьох-п’яти років Республіка Білорусь буде значно менше закуповувати російського газу. А отже Росія втрачає ще один важіль впливу.

Згадаймо, що нещодавно Укргазвидобування запустило програму розподільної відповідальності на старих родовищах газу, на старих свердловинах і допускає до нього іноземні компанії. І один з претендентів – Білорусьнафта, тобто Білорусь готова вкладати в це кошти. Якщо Білорусь виграє цей тендер, то може вперше за часи незалежності, з 1991 року почати здійснювати видобуток газу на території, з якої технічно можливе постачання цієї сировини в Білорусь. Україна може стати не зовсім великою, але усе ж альтернативою Росії в постачанні газу в Білорусь.

Росія проводить торгівельні війни і щодо українських товарів, і щодо білоруських. Дуже цікава позиція того ж Китаю: на фоні заборон російського Роспотребнадзора імпортувати білоруські товари, Китай відкриває ринок для білоруського м’яса, для білоруської м’ясної продукції та для білоруської молочної продукції. Це означає, що з 2019 року Білорусь почне достатньо масштабний експорт до Китаю.

Якщо подивитися на ці тенденції, то зрозуміло, що в найближчі 4-5 років вплив Росії на Білорусь знизиться в рази.

– Хіба Росія так просто її відпустить?

– Білорусь на сьогодні в дуже вразливій ситуації: пік виплат за державним боргом (зокрема і Російській Федерації) припадатиме на 2019-2020 роки. Після цього стабілізація з виплатами. Саме тому Росія має два варіанти: або вона дотискає Білорусь сьогодні, або вона її втрачає.

Що росіяни хочуть отримати? Навряд чи вони прагнуть політичного транзиту влади, адже вони не мають випливу на політичні структури в Білорусі. Можна навіть сказати, що не мають потужних політичних структур взагалі. Недарма Лукашенка називають диктатором. Він в останні 15 років змагається не лише з прозахідною опозицією, а й з проросійською. І з останніми – значно жорсткіше. В Білорусі про це жартують, що “В Белоруссии Россию может любить только один человек. А остальные, кто любит Россию иначе, – идут в тюрьму”. Відповідно, Росія зараз намагається відновити роботу з реалізації положень договору 1999 року, адже він передбачає координацію дій у фінансовій сфері, координацію дій у митній сфері, координацію основних економічних показників між державами. Таким чином росіяни бажають зайняти ключову позицію хоча б у кількох галузях білоруської економіки. Адже якщо ти контролюєш економіку, то тільки тоді ти можеш здійснювати політичний перехід влади через політичні маніпуляції. Це, власне, те, що відбувалося в Україні.

– А наскільки Білорусь готова цьому опиратись?

– Поки що Білорусь демонструє, що буде працювати проти реалізації цих планів. Швидше за все, Лукашенко знову спробує відновити схему “Лозунги в обмін на гроші”. Приміром, останнє голосування Білорусі в Організації Об’єднаних Націй: вона проголосувала проти української резолюції, навіть тоді, коли Казахстан і Китай утрималися – це був явний сигнал Москві. Друге, заява про заборону білоруським православним ходити до Української помісної церкви (при тому, що у Білорусі взагалі немає парафії Української помісної церкви). Усе це політичні сигнали Москві, спроба знизити градус конфлікту.

Але в цій ситуації усе залежить не стільки від гри Мінська, як від гри Пекіна. Вже з півроку у Білорусі обговорюють можливість випуску суверенних облігацій на китайському фондовому ринку в юанях – панда-бондів (аналог євробондів). На це, звісно, потрібен дозвіл китайського уряду. І цей дозвіл отримано. Китайська рейтингова агенція надала Білорусі дуже високий кредитний рейтинг – АА+ – це рейтинг на рівні Польщі, Словаччини чи Угорщини.

Відповідно, зараз білоруси обирають банки, і якщо Республіка Білорусь зможе випустити панда-бонди протягом I або II кварталу 2019-го року в сумі більш, ніж півмільярда доларів, це закриває дефіцит рефінансування, що буде означати, що Китай як гравець демонстративно входить в цю шахову партію між Білоруссю та Росією.

– Поясніть, будь ласка, детальніше роль Китаю.

– Він просто буде підтримувати, допомагати Мінську виплатити борг Російській Федерації і зменшити залежність від неї. Крім того, Китай зараз відкриває багато підприємств на території Білорусі: автозавод, завод із випуску двигунів внутрішнього згорання, завод з випуску амінокислот, триває розробка проекту виробництва калійних добрив, ведуться переговори щодо розміщення на території Білорусі потужностей для розробки і використання лазерних технологій. У військовій сфері Китай уже збудував завод з виробництва реактивних систем залпового вогню «Полонез», а тепер будує завод з випуску ракет до них в Білорусі. Китай спільно з Білоруссю розробляє зенітно-ракетний комплекс та оперативно-тактичний ракетний комплекс. Причому всі ці розробки йдуть без Російської Федерації, а це означає, що Росія не має доступу до них. І це лише те, що відбувалося за останні 7-8 місяців, тільки «Полонез» був раніше.

– Темпи шалені…

– Так! Причому, Китай входить у Білорусь з державними коштами. Чому це важливо: вони ніколи не захищають своїх приватних інвесторів, але Китай достатньо жорстко захищає інтереси державних корпорацій. Якщо Китай обирає Білорусь в якості цеху зі збору продукції для регіону, це означає, що Китаю не вигідна інтеграція Білорусі і Росії. Якщо Росія, яка нині під санкціями, поглинає Білорусь, то Білорусь автоматично потрапляє під санкції. Чи потрібна в такому разі Китаю Білорусь? Ні. Що станеться в такому разі з китайськими інвестиціями? Як мінімум, це означає втрачені гроші.

– Тобто Китай буде максимально допомагати Білорусі позбуватися економічної залежності від Росії, так?

– Цілком – ні, тому що торговельна війна між Білоруссю та Росією Китаю також не вигідна. Росія – це ринок. Китай буде допомагати Мінську балансувати так, щоб Росія не мала, скажімо, контрольного пакету впливу на Білорусь.

– І наскільки погодяться усі сторони на такий баланс?

– Білорусь ставить на Китай як на ключового союзника, бо вона бачить Китай поки що як одну з небагатьох можливостей позбавитися російського впливу. Це підтверджується тим, що Білорусь змогла рефінансувати 47% державного боргу за 4 роки. Причому це не формат стосунків між Україною та кредиторами 1994-1995 років, коли останні давали відтермінування та погоджувалися на списання частини боргі. Білорусь мала платити сьогодні на сьогодні. За допомогою Китаю та доступу на європейські фінансові ринки сплачувала.

Росії така кооперація Китаю та Білорусі, швидше за все, не дуже подобається, але що Росія може зробити проти Китаю?..

– А наскільки така модель балансу між Білоруссю, Росією та Китаєм, яку ви описали, вигідна, чи, може, небезпечна Україні?

– З погляду військової безпеки ця модель вигідна Україні, бо це гарантія безпеки: Китаю вигідні держави, які торгують між собою, а не воюють. Питання в тому, навіщо Україні потрібна Білорусь? Кілька тижнів тому обидві країни підписали меморандум про відновлення судноплавства по Дніпру, для Білорусі цікавий і український ринок, і спроби виходу через Україну на ринки третіх держав – це для Білорусі також елемент виходу із залежності від Росії. Водночас у цьому меморандумі зацікавлені і турецькі компанії, і вони готові вкладатися у відновлення фарватеру на Дніпрі. Це вже інвестиції для України, а не для Білорусі.

В такому разі виникає питання, що дасть Білорусі логістика білоруських товарів по Дніпру до портів Чорного моря? Це стане альтернативою возити товари через Російську Федерацію південним коридором до Ростова-на-Дону або до портів Чорного моря. Це означає, що Білорусь починає залежати від України в питаннях інфраструктури. А якщо Білорусь залежатиме від якоїсь держави інфраструктурними проектами, я сумніваюсь, що будуть недружні дії відносно цієї держави. Від цього ж залежить твій експорт і загалом функціонування твоєї економіки.

Україні варто подумати, якими великими проектами можна втягнути Білорусь у співпрацю. Якщо Україна створить кілька проектів, схожих на відновлення судноплавства на Дніпрі, а інтерес в них у Білорусі є, то в такому разі вона прив’яже Білорусь до себе. І якщо у Білорусі буде інтерес у співпраці з Україною, то, відповідно, інтерес у якихось діях, які можуть їй нашкодити, зникає.

– Тобто уже не варто говорити про те, що Росія може використати Білорусь у війні проти України?

– Поки що відкидати зарано. На Білорусь чекає дуже важкий 2019 рік. Якщо вона утримає цю комбінацію з Китаєм, про яку я розповів, використання Росією Білорусі у війні з Україною для Лукашенка означатиме смерть, як політичну, так і фізичну. Він це розуміє і саме тому, незважаючи на всі розмови, кордон між Україною та Білоруссю достатньо спокійний з 2014 року. Якщо цей спокій завершиться, то з того моменту почне сипатися влада Лукашенка, а якщо посиплеться його влада, він втрачає все. І саме тому він буде до останнього опиратися агресивним ініціативам Москви.

Записав Микола Романюк, Київ