Росія, Іран та Туреччина зібралися ділити шкуру «невбитої» Сирії

Росія, Іран та Туреччина зібралися ділити шкуру «невбитої» Сирії

Аналітика
1836
Ukrinform
Російські громадяни добряче заплатили і ще заплатять – і життям, і добробутом – за «перемоги» російської зброї на Близькому Сході

Путін готується пожинати плоди своєї військової перемоги над сирійською опозицією до Башара Асада. Учора в Сочі, можна сказати – в урочистій обстановці, троє президентів – Росії, Ірану та Туреччини – оголосили (у спільній заяві), що починають роботу по скликанню Конгресу сирійського національного діалогу. Цей орган, на думку президентів, має примирити усіх ворогів у сирійській війні і облаштувати післявоєнну Сирію.

Про примирення і діалог вже сказано і ще буде сказано чимало пишних слів. Але, без патетики і пафосу, яка відповідь на головне питання: війна у Сирії закінчилася?

На даний момент – майже так. Даруйте, але чіткішої (чи зрозумілішої) відповіді нема. Суцільні «з одного боку», «з іншого боку», «але», «тим часом» і тому подібні застереження.

Так, Росія зуміла силою зброї зберегти Башара Асада при владі. Сирійська опозиція, яка колись контролювала більшу частину території країни, тепер зачепилася лише за шматочки землі на півночі країни. Ті, хто категорично вимагав усунення Башара Асада (та й продовжує вимагати), не можуть підкріпити свої вимоги силою.

Президент Сирії Башар Асад
Президент Сирії Башар Асад

Так, «Ісламська держава» втратила всі великі населені пункти, її остаточний і цілковитий військовий розгром – справа недалекого майбутнього. За всіма формальними ознаками війна скінчилася (чи ось-ось закінчиться) і настав мир. Власне, саме так і оцінюють загальну ситуацію і Путін, і Асад, і їхні колеги з Туреччини та Ірану. Отже, виходячи з такої оцінки, тепер час для всіляких примирливих конгресів, реальна мета яких – зафіксувати на папері спільну військову перемогу тих, хто тис один одному руки перед телекамерами у Сочі.

Але – про застереження. Сирійська опозиція зазнала відчутної військової поразки, але не знищена остаточно. Більше того – вона й не буде знищена, бо її взяли під захист США. Одночасно з новинами з Сочі надійшла новина з Вашингтона: «США мають намір зберегти свою військову присутність на півночі Сирії після перемоги над терористичною організацією «Ісламська держава». Тобто, терористи ІДІЛ знищені, але американські війська з Сирії не підуть. Причина – «Посадові особи США сподіваються використовувати постійну присутність американських військ в північній Сирії для підтримки сирійських демократичних сил (в яких домінують курди), щоб чинити тиск на Асада і змусити його піти на поступки в мирних переговорах в Женеві». Як бачимо, США зовсім не вважають, що боротьба з Асадом закінчилася. Вже хоча б з цього боку перемога Путіна з союзниками не може вважатися остаточною.

Сирійські демократичні сили (курди) // Фото: Alalam.ir
Сирійські демократичні сили (курди) // Фото: Alalam.ir

Далі – курди. Поки Асад за підтримки російської авіації та іранських вояків воював з опозицією, сирійські курди облаштували собі на півночі країни фактичну державну автономію. Що тепер з ними робити? Турецький президент категоричний: «Ніхто не має сподіватися, що ми опинимося на цій конференції під одним дахом з людьми, які замахуються на національну безпеку Туреччини. «Демократичний союз» сирійських курдів – терористи!» Іран не називає курдів терористами і взагалі хоче вести з ними свою окрему гру, а Росія, котра багато десятиліть «вкладалася» в політичну і матеріальну підтримку курдів, звісно ж аж ніяк не згодна підтримувати в цьому питанні турків. Одним словом, одна тільки ця курдська проблема (а вона, до речі, не обмежується кордонами Сирії) здатна насмерть розсварити тріо сочинських «переможців».

А ще є проблема Ірану. Тегеран, який і справді добряче доклався до перемоги над антиасадівською опозицією, у тому числі жертвуючи своїми солдатами, тепер вимагає «призові» у різних формах посилення іранської присутності та іранського впливу по всьому регіону. А це не може сподобатися не лише Туреччині чи навіть Росії (вони про це принаймні зараз помовчать), а таким потужним регіональним державам як Ізраїль та Саудівська Аравія. Тобто, якщо Росія потуратиме посиленню Ірану в регіоні, то вона добряче зіпсує свої наразі загалом непогані стосунки з цими країнами. Не кажучи вже про те, що Іран залишається ворогом США, і всі друзі Ірану не можуть розраховувати на дружбу з американцями (а кремлівські ой як хочуть такої дружби).

Загальний підсумок усіх цих та деяких інших «з одного чи іншого боку» і породжує згадану малозрозумілу відповідь на питання «чи закінчилася війна у Сирії?» - «на даний момент» і «майже так». У майбутньому, причому зовсім недалекому, там, у Сирії та Близькому Сході, можливе все, включно з новою кровопролитною війною. Для Росії – і для Кремля, і для мільйонів російських громадян – це означає, що російська армія з Сирії не піде. Путіну та його друзям це, може, й подобається, а от російські громадяни ще добре заплатять – і життям, і добробутом – за «перемоги» російської зброї на Близькому Сході.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-