24 січня. Пам’ятні дати

24 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні в Україні день пам’яті загиблих під час обстрілу терористами мікрорайону «Східний» у Маріуполі, а в світі відзначають Міжнародний день освіти.

Цього дня у 2015 році терористи завдали удару з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» та «Ураган» по Орджонікідзевському району м. Маріуполя (мікрорайон «Східний») та прилеглому до нього селища Виноградне Волноваського району. Внаслідок цього злочину загинуло 30 осіб, з них 2 дітей, 108 – було поранено, пошкоджено 30 житлових будинків, 7 закладів освіти, об’єкти інфраструктури та лінію електропередач. Частково зупинив роботу металургійний комбінат «Азовсталь». Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ встановила, що обстріл мікрорайону «Східний» був здійснений саме терористами так званої «ДНР». Служба безпеки України навела докази, що обстріл житлових кварталів Маріуполя здійснювався з російської артилерії та за наказом офіцерів російської армії. Ввечері 24 січня Україна попросила терміново зібрати Радбез ООН для прийняття рішень та заяви щодо ситуації на Донбасі. Проте, російська сторона заблокувала цю заяву. У зв’язку з трагедією у Маріуполі, Указом Президента в Україні 25 січня 2015 року було оголошено днем жалоби. У червні 2015 року в Маріуполі встановили пам’ятник жертвам обстрілу мікрорайону «Східний».

Разом з тим, сьогодні в світі відзначають Міжнародний день освіти, який було встановлено 3 грудня 2018 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. На той час Брюсселі проходила Глобальна конференція з питань освіти і прийняття резолюції, ініційованої Нігерією і підтриманої 58 державами-членами, продемонструвало політичну волю, спрямовану на підтримку інклюзивної, доступної та якісної освіти для всіх. ООН зазначає, що освіта є правом кожної людини, вона дає можливість вибратися з бідності і забезпечити добробут в майбутньому. Однак близько 262 мільйони дітей і підлітків й досі не мають змоги піти або закінчити школу. Започаткувавши цей День, держави-члени наголосили на важливості рівноцінної за якістю освіти на всіх рівнях, з тим щоб всі люди мали можливість для продовження освіти протягом усього життя, що допомагало б їм набувати необхідні знання та навички та дозволяло повноцінно брати участь в житті суспільства і вносити вклад в забезпечення сталого розвитку.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Феодосія Добжанського (1900–1975), визначного американського біолога, генетика, зоолога, еволюціоніста українського походження, якого колеги-науковці називали новим Дарвіном. Професор Колумбійського університету, автор понад 500 наукових праць. Один із засновників синтетичної теорії еволюції. У своїй праці «Генетика і походження видів» (1937) на основі численних досліджень дійшов висновку, що еволюція – це не лише природний добір, а й зміни у генофонді певної живої істоти. Поштовхом до створення нових видів стає генетичне різноманіття, яке постачає матеріал для природної селекції. Отже, замість розглядати мутації та природний добір окремо, учений почав розглядати їх у синтезі. Народився Феодосій Добжанський у Немирові, походив з польсько-українського роду. Його дід володів чималими маєтностями під Києвом, але після участі в польському антиросійському повстанні 1863 року царат землі відібрав, а діда заслав до Сибіру. Батько майбутнього вченого викладав у гімназії Немирова математику, мати була родичкою російського письменника Федора Достоєвського (учений неабияк пишався цим фактом). Сім’я жила доволі скромно, у 1910 році переїхала в Київ. Феодосій після закінчення київської гімназії навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Київського університету (1917-1921); з 1921 по 1924 – аспірант кафедри зоології Української академії наук. Саме в цей «київський період» Добжанський знайомиться з Володимиром Вернадським та Григорієм Левитським (відомий український цитолог і генетик, майбутній сподвижник Вавилова), що й визначило подальше наукове спрямування його долі. До того ж, у Києві він знайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталею Сіверцевою - ученицею академіка Івана Шмальгаузена. У 1924 році молодий науковець переїздить до Росії, де стає асистентом на кафедрі генетики і експериментальної зоології Ленінградського університету, а також працює фахівцем Бюро євгеніки і генетики Комісії з вивчення виробничих сил Росії АН СРСР. У 1927 році Добжанський отримує стипендію Фонду Рокфеллера, їде до США й починає працювати у всесвітньо відомій лабораторії Томаса Моргана в Колумбійському університеті. У 1931 році він ухвалює остаточне рішення назавжди залишитися в США. Рішення було надзвичайно мудрим – повернись Добжанський в СРСР, на нього б чекала доля Вавилова і Левитського (останній загинув у травні 1942 року в енкеведистській тюрмі в Челябінській області, де нидів за звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі»), а також сотень інших науковців, репресованих радянським режимом.

79 років тому народився Юрій Покальчук (1941-2008), харизматична постать у сучасній українській літературі, відомий український письменник, поет, перекладач, науковий працівник, кандидат філологічних наук, голова міжнародного відділу Спілки письменників України. У 1997-2000 роках – президент Асоціації українських письменників. У 2000-2002 роках – член Національної ради телебачення і радіомовлення. Знав понад десяток іноземних мов. Завдяки Покальчуку український читач має можливість на рідній мові насолоджуватися творами Гемінгвея, Селінджера, Борхеса, Кортасара, Амаду, Варгаса Льоси, Кіплінга, Рембо, Радіге, Жене. Читав лекції в Англії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії. Автор понад 20 книг прози та поезії, мав понад 600 публікацій у періодичній пресі. Автор сценаріїв і співпостановник телефільмів, працював на телебаченні, здебільшого на «1+1». Лідер музичного гурту «Вогні великого міста». Покальчук понад 16 років опікувався підлітками з колонії. Помер 10 вересня 2008 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Цього дня 1961 року у Львові народився Олександр Ірванець, український письменник, перекладач. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій, серед яких найвідомішими є «Рівне/Ровно», «Очамимря: повість та оповідання», «Хвороба Лібенкрафта», «Сатирикон ХХІ», «Пісні війни»: вірші останніх років». Твори письменника перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. 17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.

Роковини смерті:

55 років з дня смерті Вінстона Леонарда Спенсера Черчілля (1874-1965), одного з найвизначніших політичних діячів Великобританії ХХ ст. Двічі обіймав посаду прем’єр-міністра Великобританії – 1940–1945, 1951–1955. Був одним із лідерів Консервативної партії, хоча у 20-х роках залишив консерваторів і перейшов до лібералів, але згодом, на початку 30-х знову повернувся до торі. Коли в червні 1941 року Гітлер напав на СРСР, переконаний антикомуніст Черчилль заявив у парламенті: «Небезпека для Росії – це небезпека для нас» (до речі, Черчилль був одним із небагатьох високопосадовців, хто застерігав від згубної політики «умиротворення Гітлера», добре розуміючи далекосяжні плани нацизму). Відтоді Британія всіляко допомагала СРСР, Черчилль листувався зі Сталіном, тричі з ним зустрічався й відгукувався про нього досить позитивно. Втім, після закінчення війни, побачивши дії «батька радянських народів», піддавав тирана різкій критиці. У 1953 році Вінстон Черчилль був удостоєний Нобелівської премії з літератури за блискуче написану книгу про Другу світову війну – британський лідер був не тільки видатним політиком, військовим, але й неабияким письменником і журналістом. Висловлювання Черчилля давно стали афоризмами. «Якщо країна, обираючи між війною і ганьбою, обирає ганьбу, вона одержує і війну і ганьбу»; «Війна – це, передусім, перелік помилок і прорахунків»; «Відповідальність – це та ціна, яку ми платимо за владу».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-