Люди свободи. Душа Липківського, всеукраїнство Міхновського, сталь Коновальця

Люди свободи. Душа Липківського, всеукраїнство Міхновського, сталь Коновальця

Аналітика
4557
Ukrinform
Згадаймо українців, чия тривала боротьба допомогла нам здобути Незалежність

24 серпня 1991-го Україна здобула незалежність. З одного боку, це стало результатом тривалої боротьби багатьох поколінь українців, численних людських жертв, а з іншого - творчих зусиль багатьох визначних діячів, яких ми називаємо Людьми свободи. Спільно з Українським інститутом національної пам’яті Укрінформ пропонує читачам згадати світлі образи цих людей, їх віддане на алтар свободи життя і невмирущу спадщину, яку залишили по собі справжні українці.

Євген Чикаленко (1861-1929)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Сучасники називали його українським Дон Кіхотом. Надзвичайно багато праці, завзяття, коштів витрачав на виховання в сучасниках громадянської та національної свідомості. Землевласник Чикаленко вкладав кошти у видавництво газет та журналів, зокрема, “Громадська думка”, “Селянин”, “Рада”, “Літературно-науковий вісник”. Надавав фінансову підтримку Науковому товариству імені Тараса Шевченка. Спонсорував талановитих письменників - Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського. Нічого з цього не приносило йому фінансових дивідендів. Завдяки його сподвижницькій праці з'явилося покоління українців, яке розпочало боротьбу за незалежність у 1917 році.

ДАТИ

1881 - Євген Чикаленко вступає на природничий факультет Харківського університету.

1897 - публікує брошуру із серії “Розмови про сільське хазяйство”, яка здобула серед селян популярність на рівні з “Кобзарем”.

1905 - розпочинає видавати першу щоденну національну газету “Громадська думка”, а згодом - “Рада”.

1919 - Євген Чикаленко емігрує за кордон. До кінця життя мешкає у Польщі, Австрії, Чехословаччині.

ЦИТАТА

“Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені”
(
Євген Чикаленко)

Василь Липківський (1864-1937)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

“Апостол релігійно-національного відродження”, - так називав його Агатангел Кримський. Сам Липківський вважав духовне відродження основою відродження національною. Тому присвятив життя боротьбі за автокефалію - самостійність православної церкви в Україні. Українська Автокефальна Православна Церква постала завдяки його зусиллям у 1921 році. Втім ненадовго. Радянська репресивна машина поглинула її через 6 років, а митрополита Липківського - у 1937-му.

ДАТИ

1884 - Василь Липківський закінчує Київську духовну семінарію, а згодом Київську духовну академію. Серпень 1903 року - стає директором Київської єпархіальної церковно-вчительської школи, але через два роки його звільняють із посади через “українофільство”.

1 липня 1919 року - уперше в Софійському Соборі Литовський відправляє літургію повністю українською мовою.

21 жовтня 1921 - Перший Всеукраїнський православний церковний собор утверджує автокефалію православної церкви в Україні та обирає Василя Липківського Митрополитом Київським і всієї України.

22 жовтня 1937 - Липківського заарештовує НКВД за звинуваченням у керівництві “націоналістичною фашистською організацією українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу”.

ЦИТАТИ

“Щоб відродити нашу Церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади”.
(Василь Липківський)

“Любі брати і сестри! Коли ви бачите, що відроджується наша Українська Церква, лунає в храмах і в школах наша рідна мова, починається наша рідна освіта, то знайте, що це відроджується душа нашого народу, та душа народня, якої нічим не можна зупинити”.
(
Василь Липківський)

Агатангел Кримський (1871-1942)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Кримський татарин із білоруським корінням народився у Володимирі-Волинському. Вчений, що здійснив внесок у розвиток майже всіх галузей української філології, а також етнолог та фольклорист. Письменник і перекладач, що володів понад 60 мовами. Історик та сходознавець, що “будував мости” між українською та культурами народів Сходу. Один із творців Академії наук. Ім'я Агатангела Кримського - у переліку видатних діячів світу ЮНЕСКО. Вченого, який заперечував теорію про “колиску трьох братніх народів”, радянська влада переслідувала з кінця 1920-х, але остаточно знищила у 1942-му. Місце поховання досі невідоме.

ДАТИ

1889-1892 - Агатангел Кримський навчається в Лазаревському інституті східних мов у Москві, де готували перекладачів І чиновників для роботи на Сході, Після закінчення отримує дворічну стипендію для поїздки до Лівану й Сирії, а повернувшись, викладає, пише серію підручників, перекладає Коран на російську.

1918-1928 - під час гетьманату Скоропадського повертається до Києва, де стає секретарем Всеукраїнської академії наук, а фактично керує нею. Очолює історико-філологічний відділ Академії і кабінет арабо-іранської філології. Викладає в Київському університеті, створюючи українську школу орієнталізму.

1928 - більшовицький уряд не затверджує Кримського на посаді секретаря ВУАН, а невдовзі ліквідує всі установи, які очолює вчений.

1930-ті - Агатангела Кримського практично усунули від науково-викладацької роботи.

25 січня 1942 - офіційна дата смерті вченого в ув'язненні в Казахстані, у Кустанайській загальній тюрмі №7. Деякі дослідники дотримуються думки, що до Кустаная він не доїхав, а загинув у дорозі.

ЦИТАТА

“Я тоді був зовсім закоханий в Україну. Україна мені навіть снилася. Я був тоді патріот до фанатизму... але ні. Ці слова дуже слабі, щоб виразити мої тодішні почування! Це було якесь містичне кохання”.
(
Агатангел Кримський)

Микола Міхновський (1873-1924)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У 27 років написав “Самостійну Україну” - брошуру, з якої розпочався новітній український націоналізм. У ній вперше сформульована політична вимога утворення самостійної Української Держави. Все життя Міхновський залишався “білою вороною”, змушений іти проти течії. В добу повсюдної популярності соціалізму початку минулого століття його погляди були незручними і недоречними. Міхновський, як ніхто інший серед його сучасників, випередив час. Через 91 рік після того, як “Самостійна Україна” побачила світ, його ідея стала реальністю.

ДАТИ

1900 - бере участь у створенні першої української політичної партії - Революційної української партії (РУП) та видає у Львові брошуру “Самостійна Україна”.

1904 - виходить із РУП і засновує Українську Народну Партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України.

16 березня 1917 - створює товариство “Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка” з метою формування українських військових частин.

З травня 1924 - загинув у Києві за невідомих обставин. За однією з версій - вбитий Державним політичним управлінням.

ЦИТАТА

“Українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали, на всій Україні, без огляду на державні кордони. Коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т.д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно, як нерозлучну і єдину цілість”.
(
Микола Міхновський)

Микола Леонтович (1877-1921)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Всесвітньовідома мелодія “Щедрик”, яку написав за мотивами української народної щедрівки, стала символом Різдва у багатьох країнах. Син священика з Поділля, він отримав духовну освіту, але став учителем співу та композитором. Склалося так, що його люблять і пам'ятають не стільки завдяки створеній ним музиці, як за те, що зафіксував і вдихнув нове життя у старовинні народні пісні. За підтримку української державності та за те, що відроджував усну народну творчість, Миколу Леонтовича застрелив у батьківському домі чекіст.

ДАТИ

1901 - укладає перший збірник обробок народних пісень.

1905 - організовує хор робітників на Донбасі, куди переїжджає працювати вчителем музики у залізничній школі.

1916 - створює останню версію “Щедрика”, яку виконує зі сцени хор студентів Київського університету під керівництвом Олександра Кошиця.

1918-1919 - викладає у музично-драматичному інституті ім. Лисенка й створює першу Українську державну капелу.

5 жовтня 1921 - вже після вбивства Леонтовича його «Щедрик» вперше презентують за кордоном, на концерті в Карнегі-холі у Нью-Йорку. Мелодію виконала Українська республіканська капела під керівництвом Олександра Кошиця.

1936 - Пітер Вільховський (родом з України), який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів до “Щедрика” - “Carol of the Bells”.

ЦИТАТА

“Коли б Леонтович не написав нічого більше, як «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду», «Козака несуть», «Гри в зайчика»..., його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди запевнене”.
(
Станіслав Людкевич)

Марко Безручко (1883-1944)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Кадровим військовим став у вишах та армії Російської імперії. Під час Української революції 1917-1921 років долучився до визвольного руху. Талант полководця повною мірою проявив у 1920 році, коли українці спільно з поляками дали відсіч більшовикам. 6-та стрілецька дивізія під командуванням Безручка отримує низку блискучих перемог у боях з червоними. Найбільшу славу їм приносить героїчна оборона Замостя. Захисникам міста вдалося на два дні зупинити кінноту Семена Будьонного. Відтак розпочався контрнаступ, який увійшов в історію як “диво над Віслою”. “Українець, який врятував Варшаву від більшовизму”, - так називають Марка Безручка історики. Поляки хотіли нагородити його найвищим орденом Virtuti Militari. Та генерал відмовився від нагороди зі словами: “Я воював за Україну, а не за Польщу”.

ДАТИ

1914 - закінчує Миколаївську військову академію.

Березень 1918 року - Службовець Головного управління Генерального штабу армії УHP.

Лютий 1920 року - з інтернованих у Польщі українських вояків формується 6-та стрілецька дивізія.

21 квітня 1920 року - Марка Безручка підвищують до рангу полковника, а 5 травня - генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки.

1921-1924 - військовий міністр в уряді УНР, член Вищої військової ради УНР.

ЦИТАТА

“Це був скромний, поважний «вояк з крови й кости», добрий психолог, знаменитий тактик, приязно ввічливий супроти кожного, турботливий за вояцтво. Щирий, “непідфарбований обставинами” визнавець незалежности України”.
(
Зі спогадів сотника Дмитра Герчанівського)

Георгій Нарбут (1886-1920)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

“Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець”. Так у 1912 році написав про себе Георгій Нарбут на власноруч створеному родинному гербі. На 1917-й рік він мав за плечима чудову кар'єру графіка у Петербурзі. Та все ж із початком Української революції митець переїздить до Києва. Тут він стає творцем державної символіки Української Народної Республіки, її стилю: герба, печатки, а також грошей, марок, цінних паперів, шрифтів. Долучається до заснування, а згодом очолює Українську академію мистецтв. Його напрацювання в естетиці української державної символіки досі ніхто не перевершив.

ДАТИ

1914 - на всесвітній книжковій виставці у Лейпцигу Георгія Нарбута нагороджують золотою медаллю та дипломом.

1917-1918 - Георгій Нарбут розробляє проект Державного Герба, грамоти, листівки, марки у ЗО, 40 та 50 шагів.

1918 - проектує малу Державну Печатку УНР.

1917-1920 - 13 українських банкнот із 24-х, які випустили за цей час, зроблені за ескізами Нарбута.

1920-ті - французький журнал “L`Amour de l`Art” рекомендує під час розробки ескізів для державних знаків брати за зразок марки, створені Георгієм Нарбутом.

1952 рік - комуністична влада знищила ескізи різних видів українських цінних паперів доби Української революції, які зберігалися у Львові. Серед них близько 50 ескізів грошових знаків та марок Георгія Нарбута.

ЦИТАТА

“Він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням, українською стихією насичені всі його твори, і формальне джерело його генія б'є незмінно з рідного чорнозему Чернігівщини”. 
(
Федір Ернст)

Лесь Курбас (1887-1937)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Театральний режисер-реформатор, він зумів вийти за межі форматів, усталених у 1920-х роках в українському театрі й культурі в цілому. Метою було повернення “до Європи і до самих себе”. Для цього закликав відкинути російські культурні стилі, критично оцінити звичні штампи, подолати обмеження свободи самовираження й не боятися виходити до світу. Цей рух до оновлення культури насильно припинили 1937-го - за допомогою револьверів Нагана у Сандармосі. Курбаса та співзвучне йому покоління українських митців нарекли “Розстріляним відродженням”. Завдання, так влучно сформульовані Курбасом, усе ще залишаються невиконаними і напрочуд актуальними.

ДАТИ

1907-1912 - навчається у Віденському та Львівському університетах.

1916 - починає грати у найвідомішому на Наддніпрянській Україні театрі Миколи Садовського.

Березень 1917 року - засновує Молодий театр у Києві.

Березень 1922 року - засновує театр “Березіль”.

1925 - Курбас знайомиться із драматургом Миколою Кулішем, з яким вони створили неперевершений творчий тандем.

1934 - режисера засуджують до 5 років ГУЛАГу, а через три роки, в 1937-му, розстрілюють в урочищі Сандармох на Соловках.

ЦИТАТА

“Мрія Курбасова полягала у створенні українського театру як театру якости, кругозору, європейського охоплення, ба навіть світового. Він хотів повнотою й без сліду знищити інстинкт національної меншости”.
(
Валерій Інкіжинов)

Євген Коновалець (1891-1938)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Завдяки йому український визвольний рух продовжив боротьбу після поразки Української революції 1917-1921 років, діяв у новому підпільному форматі 1930-х та з новою силою повстання розгорівся у 1940-х. Постать полковника є “містком” між двома поколіннями учасників боротьби за незалежність: тими, хто боровся в 1917-1921, і тими, хто повстав у 1940-і. Євген Коновалець створив та очолив одне з найбоєздатніших військових формувань доби Української Народної Республіки - корпус Січових стрільців, згодом Організацію українських націоналістів - чи не найуспішніший політичний проект українців минулого століття.

ДАТИ

1914 - із початком Першої світової війни Євгена Коновальця мобілізують до австрійської армії. Як кадет-аспірант бере участь у боях із росіянами у Галичині.

Грудень 1917 року - засновує Галицько-буковинський курінь (згодом - курінь та корпус Січових стрільців), що відіграє важливу роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві у січні 1918-го та у відстоюванні незалежності УНР.

Листопад 1921 року - започатковує Українську військову організацію.

28 січня - 3 лютого 1929 орку - у Відні на І Великому зборі Організації українських націоналістів Євгена Коновальця обирають головою Проводу ОУН.

23 травня 1938 року - у Роттердамі гине від вибухового пристрою, підсунутого агентом НКВД.

ЦИТАТА

“У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю”.
(
Євген Коновалець)

Олена Степанів (1892-1963)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У 22 роки ця дівчина вже стала живою легендою в Галичині. Із початком Першої світової війни вона добровільно записалася до легіону Українських січових стрільців. Як хорунжа та командирка стрілецької чоти УСС, бере участь у запеклих боях із росіянами. У бою під Лісовичами потрапляє в полон, і її вивозять до Ташкента. Драматична історія жінки-військовополоненої набуває розголосу. За перипетіями ув'язнення стежили не тільки українці-галичани, для яких вона стала національною героїнею, а й західноєвропейська преса. Повернення із заслання через Фінляндію, Швецію, Німеччину до Галичини вітали численні делегації жіночих рухів цих країн. Згодом Олена Степанів ще візьме участь в організації Листопадового зриву 1918-го. Потім аж до арешту та заслання у табори Мордовії присвятить себе викладанню та науковій роботі. А ще вона подарує Україні чудового сина - відомого історика Ярослава Дашкевича.

ДАТИ

Листопад 1919 року - Олена Степанів виїжджає до Відня, де закінчує університет зі ступенем доктора філософії.

1922-1936 - викладає географію та історію в гімназії сестер Василїянок у Львові, а також географію на філософському факультеті Українського таємного університету.

1944-1946 - старша наукова співробітниця і завідуюча сектором економіки промисловості львівського відділу економіки Академії наук; доцентка Львівського університету.

29 грудня 1949 року - заарештована й засуджена до 10 років ув'язнення в таборах Мордовії.

ЦИТАТА

“Величаєте мене героїнею, і тому ніяко мені. Не сповнила я досі нічого геройського. Я сповняю лише обов'язок свій... Я з любові до України взяла кріс та пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все”.
(
Олена Степанів)

Йосип Сліпий (1893-1984)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Очолив Українську греко-католицьку церкву в час, коли її намагалася знищити радянська тоталітарна машина. На долю митрополита випало 18 років концтаборів. Але й там він залишався із вірянами та не покинув піклуватися про довірену йому церкву. За звільнення митрополита клопотали американський президент Джон Кеннеді і Святіший Отець Іван XXIII. Коли врешті опинився на Заході на волі, продовжив боротьбу за права переслідуваної церкви та єднав українські громади в різних країнах світу.

ДАТИ

1911 - вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії.

1928 - стає ректором Львівської богословської академії.

22 грудня 1939 року - митрополит Андрей Шептицький висвячує Йосипа Сліпого на єпископа з правом наслідування митрополичого престолу.

Листопад 1944 року - Йосип Сліпий очолює Українську греко-католицьку церкву.

10 квітня 1945 року - Сліпого заарештовує НКВД.

26 січня 1963 року - виходить на свободу завдяки міжнародному тиску на радянську владу.

ЦИТАТА

“Без жодного захисту перед морозом, що доходив до 40 градусів нижче нуля, одягнений у лахміття, з ногами, обвитими деревною корою, що прив'язана була до колін і кісток шматтям. А проте завжди погідний, повний зрозуміння для всіх, благородний навіть у стосунках з наглядачами і таборовими шпигунами”.
(
Франц Гробауер)

Вільгельм фон Габсбург - Василь Вишиваний (1895-1948)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

За походженням Вільгельм-Франц Лотрінген Габсбург належав до однієї із найбільш знаменитих та могутніх династій старої Європи. Водночас він був серед тих багатих, впливових та перспективних людей XX століття, що обрали політичну приналежність до української нації. Користуючись походженням, авторитетом і знайомствами в імперських колах, ерцгерцог лобіював українські інтереси в Австро-Угорщині. З початком Української Революції взяв участь у збройній боротьбі за свободу українців. Після поразки Української Народної Республіки жив у Європі й майже відійшов від політики. Проте не уник переслідування з боку радянської влади за зв'язки з ОУН. Загинув у Лук'янівській в'язниці Києва.

ДАТИ

1915 - служить у 13-у полку уланів, який формувався переважно з українців. Один із вояків подарував ерцгерцогу вишиванку, яку той часто одягав. За це отримав друге ім'я - Василь Вишиваний.

1916 - стає депутатом парламенту Австро-Угорщини, де знайомиться із депутатами - представниками українців та лобіює автономію для українських земель у складі імперії.

1918 - переймає командування легіоном Українських січових стрільців на Херсонщині.

1919 - очолює відділ закордонних зв'язків Генштабу армії УHP. За рік подає у відставку на знак протесту проти військової допомоги Польщі Україні в обмін на Галичину.

1921 - виходить збірка україномовних поезій Василя Вишиваного “Минають дні” з присвятою “Борцям, що впали за волю України”.

1947 - у радянській зоні окупації Відня Вільгельма Габсбурга заарештовує контррозвідка Союзу за звинуваченням у співпраці з ОУН та західними розвідками.

ЦИТАТИ

“Заради України він пішов із батьківської домівки, розірвав зв'язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, заплатив життям.
(
Юрій Терещенко, Тетяна Осташко)

“Я людина без батьківщини, без дому, покинутий і, як Габсбург, можливо зненавиджений. Я не мага, і не мав би нічого більше для себе чекати, якби мене не стримувало моє «останнє», моє «все» - віра у вільний Український Нарід. Цією вірою я живу, і се для мене моє «Все» і моє «Останнє».
(
Вільгельм Габсбург, 1921)

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Далі буде.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-