5 грудня. Пам’ятні дати

5 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Світова громадськість відзначає сьогодні Міжнародний день волонтерів (Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку).

Проголошений рішенням 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1985 року на знак визнання важливої ролі добровольчих та інших організацій у соціальному й економічному розвитку суспільства. Волонтер – у перекладі з англійської мови означає добровільний помічник. Це люди, які цілком безоплатно працюють у дитячих будинках, притулках, школах-інтернатах і будинках престарілих. Вони доглядають хворих і допомагають старшим людям поратися по господарству. Офіційно вважається, що волонтерський рух бере початок у 20-х роках XX століття. Після Першої світової війни, у 1920 році, під Страсбургом, був здійснений перший волонтерський проект за участю німецької та французької молоді, у рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими й французькими військами. Потім цю естафету підхопила Індія, й рух поширився світом. У 1987 році в світі налічувалося 80 мільйонів волонтерів, на початок ХХІ ст. – понад 100 мільйонів. Українцям здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження українського волонтерства по праву можна вважати 2014 – Революція Гідності, війна на сході нашої країни, тисячі поранених, мільйони біженців, відсутність налагодженої інфраструктури в армії – все це лягло на плечі українських волонтерів. Саме волонтери першими добровольцями йшли на фронт, волонтери збирали по світу гроші й везли на передову від шкарпеток і мила, й закінчуючи приладами нічного бачення; шукали потрібні ліки, приймали біженців, плели маскувальні сітки й готували борщові набори. Саме завдяки українським волонтерам – їхній небайдужості, порядності, активній громадській позиції та фанатичній відданості справі, Україна вистояла й зберегла незалежність. Саме українські волонтери є одним із нових облич України – чесних і відкритих. На тлі майже тотальної недовіри українців до судів, прокуратури, міліції – рівень довіри до волонтерів – один із найвищих, адже ці люди жертвували не тільки власним часом, коштом, силами, а іноді – життям.

Всесвітній день ґрунтів. Вперше з ініціативою заснування Всесвітнього дня грунтів виступив Міжнародний союз грунтознавства (IUSS) у 2002 році. Однак тільки в грудні 2013 року на 68-й Генеральній Асамблеї ООН 5 грудня було офіційно проголошено Всесвітнім днем грунтів. Разом з тим було оголошено, що 2015 рік стане Міжнародним роком грунту.

День працівників статистики. Це професійне свято відзначається в Україні згідно з Указом Президента  № 1120/2002 від 2 грудня 2002 року щорічно в цей день. Свято  встановлено «…на підтримку ініціативи Державного комітету статистики України та враховуючи значний внесок працівників цієї галузі у розвиток економіки держави…». Саме цього дня 2001 року відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

Події дня:

150 років тому (1865) відбулося введення в дію залізниці Одеса-Балта – першої залізниці на українських землях, що знаходились у складі Російської імперії. Як відомо, на західноукраїнських землях перша українська залізниця була прокладена від Львова до Перемишля, Кракова і Відня 1861 року. Залізниця Одеса-Балта використовувалася головним чином для перевезення до Одеси вирощеного на Поділлі збіжжя. У 1870 Одесу було з’єднано залізницею з Києвом, Москвою і Петербургом. На початку довжина колій Одеської залізниці складала лише 234 км, а нині має 4 тисячі км головних магістральних шляхів. Сьогодні Одеська залізниця відіграє важливу роль у реалізації зовнішньоекономічної діяльності країни, забезпечує тісну співпрацю з портами південної частини Чорного моря. Магістраль сприяє розвитку промисловості на Вінниччині, Черкащині, Миколаївщині, Херсонщині, Кіровоградщині та Одещині.

24 роки тому (1991) у Верховній Раді пройшла інавгурація Леоніда Кравчука, який став першим Президентом України. Вже 8 грудня у Біловезькій Пущі Кравчук разом із вищими посадовими особами Білорусі і Росії підписав угоди про розпуск СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав.

21 рок тому (1994) в Будапешті був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, за яким в обмін на відмову від ядерної зброї Україні були надані гарантії дотримання положень Заключного акта НБСЄ, Статуту ООН і Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Згідно з Будапештським меморандумом, Україна добровільно позбулася третього у світі ядерного потенціалу і стала без’ядерною державою. Жодна з країн так і не ратифікувала цей документ, посилаючись на одне з його положень, за яким він набував чинності з моменту підписання. Франція і Китай, два інших учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, надали аналогічні гарантії, зробивши відповідні заяви, але не поставили свої підписи під Будапештським меморандумом. Згодом питання про статус меморандуму та за його перегляд виступав президент Ющенко, проте так і не була скликана міжнародна конференція для підготовки нового договору про гарантії безпеки і заміни Будапештського меморандуму. Саме цим скористалась Росія, коли 1 березня 2014 року Рада Федерації дозволила використання Збройних сил Росії на території України, анексувавши Крим.

Ювілеї дня:

148 років від дня народження Юзефа Пілсудського (1867-1935), державного і політичного діяча Польщі, глави польського уряду і держави довоєнного періоду, маршала. Для поляків складна і суперечлива особистість «Начальника польської держави», «Коменданта» (таке прізвисько було у Пілсудського) була знаковою. Саме завдяки його титанічним зусиллям вдалося відродити Річ Посполиту після більш ніж вікової окупації сусідами – Росією, Пруссією і Австрією. Пілсудський походив з давнього шляхетського роду, у молодості захоплювався ідеями соціалізму (редагував підпільну соціалістичну газету, був  одним із співзасновників Польської Соціалістичної партії); за підготовку замаху на Олександра ІІІ був засуджений до 5-річного заслання у Сибіру; командував бригадою в армії імператора Франца-Йосипа І; організовував пограбування поштових потягів та банків, сидів у німецькій тюрмі, був комендантом польських легіонів і першим маршалом республіки. (До всього ще й вірші писав). Для Пілсудського не існувало аксіоми на кшталт «Політика – це мистецтво можливого». Він допускався помилок в оцінці ситуації, зазнавав нищівних поразок, але після кожної з них зміцнював свій авторитет і здобував нових прибічників. Реакції його були швидкими, а дії – рішучими. Навіть за часів комуністичного правління образ Пілсудського залишався непохитним – це був справжній культ особистості на неофіційному рівні. Для українців Пілсудський бачиться дещо з іншого боку. З його іменем пов’язані, передусім, агресивні дії Польщі у листопаді 1918 року стосовно Західно-Української Народної Республіки (хоча звинувачувати у цьому можна в більшій мірі не Пілсудського, а українських політиків, зокрема Симона Петлюру); посилення процесу полонізації в окупованій Західній Україні наприкінці 20-х рр. в результаті режиму «санації» (оздоровлення) та сумнозвісної «пацифікації» (умиротворення, успокоєння) – жорстоких репресивних акцій у вересні-жовтні 1930 року, здійснених силами польської армії та поліції проти  українського населення, та спрямованих на придушення національно-визвольного руху.

145 років від дня народження Степана Тимофійовича Аббакумова (1870-1919), вітчизняного диригента. Закінчив Київське музичне училище, Петербурзьку консерваторію. Диригуванню навчався у відомого угорського диригента Артура Нікіша у Лейпцизі. Диригував виставами українського музичного гуртка в Петербурзі. У 1904 році заснував у Петербурзі заочні курси теорії музики. З 1913 року – у Києві. Виступав як оперний і симфонічний диригент. Автор підручників з теорії музики та творів для голосу, хору, симфонічного оркестру.

137 років від дня народження Олександра Олеся (справж. – Олександр Іванович Кандиба; 1878-1944), українського прозаїка, драматурга, поета. Його називали «українським Гейне» і «українським Надсоном». Понад вісімдесят композиторів – українських, російських, чеських, французьких – клали його вірші на музику. Його успіх перед Першою світовою війною, та й згодом, після буремних подій революції та громадянської війни, коли чимало українців роз’їхалося по світам, був колосальним. Його рідний син Олег Ольжич називав батька «поетом гімназистів і телефоністок». Сам Олександр Олесь жодним чином не претендував на звання «високочолого пророка» чи «володаря дум». Його цілком влаштовувала любов гімназистів і телефоністок. «Популярність, - писав Олесь у листі до відомого мецената Євгена Чикаленка, - се зайва річ і не потрібна. Роздути все можна, але роздуте завжди лопається». Чоловік Лесі Українки Климент Квітка згадував, що Леся «… по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет, і притім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто». Микола Зеров у 1920 роках закидав Олесеві, що той, мовляв, «весь ніби зроблений був по мірці тодішнього масового читача». Втім, як виявилося, скептик Зеров помилявся. Читач (чи, радше, слухач) Олеся не перевівся й до сьогодні.

125 років від дня народження Фріца Ланга (1890-1976), німецького кінорежисера. Працюючи у Німеччині, зняв фільми «Зморена смерть», «Нібелунги», «Доктор Мабузе – гравець», «Метрополіс». У 1935 році емігрував до США, працював у Голлівуді, поставив антирасистський фільм «Шаленство», антифашистські кінострічки «Полювання на людину», «Міністерство страху» і «Кати теж помирають» (знятий спільно з Б. Брехтом) і ряд кримінально-пригодницьких фільмів. З 1958 року – знову у Західній Німеччині, де зняв нові версії фільмів «Ешнапурський тигр» та «Індійська гробниця». Фріц Ланг, який досяг значного успіху у німому кіні, спромігся повторити цей успіх і у звукових фільмах. Його всесвітньо відомий фільм «Метрополіс» - найдорожчий за всю історію німецького кіно (він майже розорив провідну кіностудію УФА), надзвичайно розширив межі кінематографії, і справив чималий вплив на сучасне кіно. У 1963 році Фріц Ланг знявся у Годара (фільм «Презирство», патріарх кінематографа грав самого себе).

65 років від дня народження Юріса Поднієкса (1950-1992), відомого латвійського кінорежисера-документаліста («Чи легко бути молодим?», «Післямова», «Падіння імперії», «Ми»).

Роковини смерті:

145 років з дня смерті Олександра Дюма-батька (1802-1870), французького письменника, автора знаменитих історико-пригодницьких романів «Три мушкетери», «Через двадцять років», «Віконт де Бражелон», «Королева Марго», «Граф Монте-Крісто» та ін.

100 років з дня смерті Юхима Степановича Кримського (1838-1915), українського літератора, педагога і видавця. Батько Агатангела Кримського. Автор шкільних підручників та методичних посібників з географії, арифметики, мови, брошур на етнографічно-побутові теми, краєзнавчих і бібліографічних праць. Заснував у Звенигородці друкарню, де видавав головним чином власні полемічні твори, спрямовані проти шахрайства місцевої влади. За викривальні дії був притягнутий до судової відповідальності. Відомий також як краєзнавець (писав про Звенигородку), етнограф, лектор-популяризатор наукових знань серед трудящих, організатор у Звенигородці бібліотеки для народу.

90 років з дня смерті Владислава-Станіслава Реймонта (1867-1925), польського письменника. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1924). Автор романів «Комедіантка», «Обітована земля». Найбільш відомим твором письменника є роман «Селяни», за який і була присуджена Нобелівська премія. Нині творчість цього польського письменника вивчають лише фахівці. Але роман «Селяни» і по сьогодні вважається в польській літературі одним із кращих творів про село.  З Реймонтом листувався і перекладав його твори українською Михайло Павлик.

Два роки тому пішов із життя Нельсон Мандела (1918-2013), державний і політичний діяч ПАР, активіст національно-визвольного руху, борець проти апартеїду, перший президент нерасової ПАР (1994–1999), лауреат Нобелівської премії миру. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-