Пасічник для Дураковки. Фейкова ЛНР готується до виборів вожака

Пасічник для Дураковки. Фейкова ЛНР готується до виборів вожака

616
Ukrinform
Із Москви пролунав наказ – «Вибори проводити!» – і два «парламенти» в «молодих республіках» заметушилися

Днями так звана центральна виборча комісія «ЛНР» потішила обивателів повідомленням, що після перевірки наданих документів і підписних листів зареєструвала чотирьох кандидатів на посаду глави «республіки».

Це колишній співробітник СБУ Леонід Пасічник, який замінив Плотницького після стрімкої втечі останнього. У якості декору названі також якийсь профспілковий діяч працівників освіти і науки Олег Коваль, науковий співробітник Перевальського районного історичного музею Людмила Руснак та інженер з охорони праці Луганського залізничного вокзалу Наталія Сергун.

Опускання бюлетенів в урни призначено на 11 листопада.

Найсмішніше в нинішній передголосувальній суєті в Луганську – навіть не те, що т. зв. «вибори» тут мають мінусову легітимність. Набагато смішніше, що ще місяць тому (якщо точніше, до 6 вересня) ні про які вибори тут і не думали. Але річ у тім, що в «молодій республіці» влітку стався бунт...

НЕ БУЛО БИ ЩАСТЯ...

На вимогу «в. о. голови ЛНР» Леоніда Пасічника «народна рада» відправила у відставку керівника «центрвиборчкому ЛНР» Олександра Шубіна. Але той цілком закономірно вирішив, що його, висуванця Ігоря Плотницького, відлучати від годівниці – не "по понятіям". Шубін і компанія устигли дійти зі скаргою до приймальні керівника адміністрації президента Росії Антона Вайно; про їх бунт повідомили звичайні такі собі пропутінські московські ЗМІ.

Справа цілком могла закінчитися тим, що Пасічника зобов'язали би повернути стару «цвк» на колишнє місце, а вона перестала би бути ручною. І як тоді проводити "вибори", без яких Пасічник почувається вельми незатишно? Адже Пасічник вже скоро рік як значиться виконуючим обов'язки.

І тут група вірних товаришів запропонувала вихід: та нема потреби переводити папір на бюлетені, нехай Леонід Іванович до кінця виконає програму своєї «п'ятирічки» (у травні за його ініціативою була прийнята «програма розвитку» фейкової республіки до 2023 року), а там подивимося.

Рух за скасування голосування і продовження повноважень «в. о. голови» ширився й міцнів. У ньому взяв діяльну участь навіть такий відомий в Україні й на Московії «політолог» як Володимир Корнілов (який вважає себе незамінним фахівцем з питань Донецько-Криворізької республіки). «От хтось може собі уявити, щоб в СРСР проводилися вибори під час великої вітчизняної? – поділився він своїми міркуваннями з телеглядачами ОРЛО. – Адже згідно зі сталінською конституцією обирати чергову Верховну раду СРСР повинні були якраз у 1941 році. А вибори були проведені в 1946-му, вже після війни».

Аргумент, звичайно, залізобетонний. Але тут, як на гріх, до своїх корешів Мотороли і Гіві раптово рвонув Захарченко. Із Москви пролунав наказ: «Вибори проводити!» – і два «парламенти» в «молодих республіках» синхронно призначають день голосування на 11 листопада. Що там відбувалося і відбувається тепер у Донецьку у зв'язку з майбутнім святом опускання бюлетенів в урни – автор цих рядків стежить не дуже регулярно; а от із тим, як розгортаються події в окремих районах Луганської області – обізнаний.

Зокрема, обізнаний про «виборчу» систему ще живого на даний момент формального керівника окупаційної адміністрації, яким сьогодні є екс-полковник СБУ Леонід Пасічник, що прийшов до влади на хвилі путчу, влаштованого в листопаді минулого року бойовиками поки ще діючого "міністра внутрішніх справ" Ігоря Корнета. Як не кумедно, але є підстави вважати, що «вибори», яких так прагнув уникнути Пасічник, допоможуть йому позбутися головного на даний момент суперника і тим покласти кінець двовладдю, з яким не міг упоратися його попередник Плотницький.

ЗА НАКАЗОМ ІЗ МОСКВИ

Чисто хронологічно "електоральний" процес в ОРЛО розвивався так. 6 вересня «народна рада» вносить зміни в існуючу "конституцію ЛНР", якими продовжує термін повноважень "глави ЛНР" і "депутатів" із чотирьох до п'яти років. У той же день Пасічник підписує обидва квазізакони (хоча як в. о. його на це ніхто не уповноважував). Але тут приходить наказ із Москви, і вже 7 вересня з самого ранку депутати знову збираються у будівлі на площі з неофіційною (народною) назвою Дураковка, щоби призначити вибори зазначених вище осіб.

8 вересня на своє засідання збирається радикально оновлена (після вигнання Шубіна та його соратників) «цвк ЛНР», щоб дати старт кампанії. 10 вересня виходять постанови про порядок висунення кандидатів на «главу» і в «депутати». Де, до речі, визначений гранично короткий термін на збір підписів на підтримку кожного кандидата – з 15 по 26 вересня.

17 вересня – природно, першим! – заявляє про своє «самовисування в якості кандидата на посаду ватажка незаконної «республіки» Леонід Пасічник.

21 вересня «цвк» інформує населення про те, що про своє бажання брати участь у «виборах» місцевого вождя заявили 8 осіб. Якщо не рахувати власне Пасічника, реальним суперником йому міг стати директор Луганського лікеро-горілчаного заводу Леонід Держак. Не так через володіння необмеженими кількостями «вогняної води», як з огляду на своє походження. Леонід Нестерович – вихідець зі згуртованої команди луганських «комсомольців», на чолі яких стояв незабутній Олександр Єфремов. Беручи до уваги налагоджені зв'язки, зокрема й з деякими представниками путінської команди, а також чималий капітал угруповання, збитий за півтора десятка років перебування при владі, цей «горілчаний король» міг добряче попсувати кров новій команді «господарів» Луганщини. Але вже не попсує.

Фото с сайта dontimes.news
Фото з сайту dontimes.news

Бо як повідомила 27 вересня «цвк», підписні листи вчасно змогли здати всього чотири кандидати з восьми. Леонід Держак у цій четвірці не фігурував. Про нього сказано лише, що «центрвибочком не володіє інформацією про те, з яких причин кандидати не здали підписні листи». Стара музейна працівниця з глибоко провінційного Перевальська от зуміла набрати потрібну кількість підписів, а всесильний директор лікеро-горілчаного – не зумів. Втім, не можна виключати, що Держак таким маневром вибивав з окупаційної адміністрації якісь преференції – і таки вибив.

ГРОМАДЯНИ І ГРОМАДЯНКИ

Ну, а далі настав час висунення кандидатів у депутати «народного зібрання». «Законодавців», якщо дозволено так висловитися. Якщо в когорту кандидатів на посаду головного вождя ще міг би (хоча б чисто теоретично) затесатися хтось стороній, то у питанні кандидатства в «депутати» всякі випадковості були придушені в зародку.

Справа в тому, що формувати списки «кандидатів у депутати» дозволено лише двом так званим громадським організаціям.

Одна – «громадський рух «мир Луганщині» їм. Л. І. Пасічника, друга – «луганський економічний союз», заснована досить відомою в області підприємицею (яка свого часу успішно "віджала" надприбутковий комбінат хлібопродуктів) Зінаїдою Надьон. Враховуючи коротку часову дистанцію, відведену на збір підписів, тільки ці два угруповання і могли здійснити таку процедуру. Так що уявити, що якась інша група громадян встигне зареєструватися в органах «ЛНР» і вступити в електоральну заворушку – це з області дитячих мрій.

Загалом, ледве встигли ці дві структури здати на перевірку свої підписні листи – час вийшов. Обидва списки були зареєстровані «цвк», і далі процес піде плавно і без надриву. Але є в усій цій... скажімо так, процедурі, одне слабке місце. Воно у юридичному плані, десь трохи нижче «конституції», зліва від «закону про вибори».

«Головою Луганської народної республіки може бути обраний громадянин Луганської народної республіки, який досяг віку 30», – ідеться в п. 3 ст. 57 так званої «конституції ЛНР». Обирається він теж «громадянами Луганської народної республіки». Але цього не може бути! Тому що цього не може бути ніколи. На окупованій території ОРЛО громадян НЕМАЄ. Не в епічному сенсі, а в чисто канцелярському: в «молодій республіці» нема «закону про громадянство». Ніякого. Навіть такого ублюдочного, як цитована щойно «конституція». Або «закон про вибори в ЛНР». До речі, в останньому громадяни згадуються, але без доважка «Луганської народної...» Мабуть, до окремих умів на Дураковці щось таке все ж почало доходити...

Строго кажучи, спроба прийняти закон про громадянство в Луганську робилася. У безконечно далекому 2015-му один «депутат» пропонував свій законопроект – але сам же його й відкликав з невідомої причини. Ризикну припустити, змусили його це зробити старші товариші з чисто меркантильних міркувань. Навіть якби вдалося примусити всіх жителів окупаційної зони прийняти «громадянство ЛНР», це дало б, за логікою місцевих вождів, українській владі потужну підставу позбавити їх українського громадянства, а разом із ним – і пенсій та інших виплат. У нас же нема накопичувальної пенсійної системи – пенсії людям похилого віку платять їхні більш молоді й здорові сучасники. А з якого дива їм розщедрюватися на громадян якогось незрозумілого утворення? Ось найкращі уми і не хочуть наражатися на ризик залишитися зовсім без мільярдних надходжень української гривні.

* * *

Я хоч і похвалився певною обізнаністю у справах ОРЛО, але, приміром, скільки обивателів на тій території обзавелися «паспортами» «ЛНР» – не знаю. Можу лише повідомити, що серед моїх родичів і знайомих таких немає, і на припущення, що вони можуть отримати таку книжечку, всі без винятку обурено пирхають. Зате стосовно ОРДО промайнула інформація, причому з двох сторін. Виявляється, від 10 до 14 відсотків жителів спокусилися таки на аусвайси «ДНР».

Не дарма ж мене спочатку дивували повідомлення «цвк ЛНР» про те, що в підписних листах двох могутніх «рухів» міститься трохи більше як півтори тисячі підписів у кожному комплекті (і в кожному забраковано по дві з гаком сотні). А в самому ж тільки ЛЕСі налічується 14 тисяч членів! Щоб зібрати 1500, вистачить кількох годин. Не кажучи вже про 70-тисячний «мир Луганщині».

Які ще потрібні аргументи, щоб показати злоякісність цих... терутворень?

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-