Потсдам. Конференція, яка перекроїла повоєнну Європу 

Потсдам. Конференція, яка перекроїла повоєнну Європу 

Укрінформ
Велика трійка проголосила мир, але попереду була “холодна війна” 

З 17 липня по 2 серпня 1945 року, рівно 75 років тому, у німецькому місті Потсдамі зустрілися лідери трьох держав-переможниць у Другій світовій війні – СРСР, США та Великої Британії. Вони вирішили майбутнє (принаймні на більш як чотири десятиліття) Німеччини й перекроїли кордони в Східній і Центральній Європі. Відлуння цих рішень Європа відчуває й досі.

Потсдамська конференція стала третім самітом наймогутніших світових лідерів того часу, керівників ключових держав антигітлерівської коаліції. Перші дві зустрічі пройшли, відповідно, у Тегерані в листопаді 1943 року та в Ялті в лютому 1945-го. Участь у перших двох брали голова Ради народних комісарів СРСР Йосип Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт і прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль.

Ялтинська конференція 1945 року
Ялтинська конференція 1945 року

Склад третьої і останньої зустрічі Великої трійки дещо змінився. Рузвельт не дожив до Дня перемоги над Німеччиною зовсім мало – помер у квітні 1945 року, тож США представляв Гаррі Труман. А зміна керівництва британської делегації сталася буквально під час конференції: Черчилль програв вибори у свої країні, і 26 липня, прямо в розпал потсдамських перемовин, його замінив Клемент Етлі. Отже, до кінця зустрічі Сталін залишився єдиним, хто брав участь у всіх трьох історичних конференціях.

ПАЛАЦОВІ ІГРИ

«Переможну» конференцію логічніше було проводити, звісно ж, у Берліні. Але місто було фактично знищене. Потсдам же, розташований усього за 30 км від столиці, уцілів більше. Розчистити та відремонтувати дороги в Потсдамі мала Червона армія, яка звільняла місто.

Місцем проведення обрали затишний палац у діброві на березі озера Юнґфернзее. Цецилієнгоф – це велика резиденція, побудована у фахверковому стилі та стилізована під середньовічні сільські садиби Англії, з вигадливими димарями (жодна з 55 димових труб не схожа на іншу), еркерними вікнами, п’ятьма внутрішніми двориками. Остання резиденція Гогенцоллернів, що була побудована Вільгельмом ІІ для сина, кронпринца Вільгельма та його дружини Цецилії Мекленбург-Шверинської.

Під час підготовки до історичної події все майно сім’ї кронпринца, яка залишила палац на початку 1945 року, вивезли на ферму на березі озера, де його знищила пожежа в липні 1945 року. Предмети інтер’єру були замінені іншими меблями в стилі тієї ж епохи з довколишніх замків - з урахуванням особистих вподобань керівників делегацій. Усе було зроблено на найвищому рівні. Оформленням приміщень займалися делегації, входи до покоїв були окремі.

Нині тут музей Потсдамської конференції. Усе виглядає майже як 75 років тому.

Так, у кутовій кімнаті, де зупинявся Сталін, бачимо темну шкіряну кушетку й величний письмовий стіл, в еркері – величезний портрет «отця народів» (поставлений пізніше) під чудовою назвою «Ранок нашої Батьківщини». Кімната Гаррі Трумена декорована витонченими меблями в стилі класицизму, запозиченими з потсдамського Мармурового палацу. Темна кімната Вінстона Черчилля переобтяжена неоготичними меблями з палацу Бабельсберг.

На одній з терас перед палацом – майданчик з газоном, у куточку – три плетені крісла. Музейні працівники стверджують, що це ці самі, у яких лідери позували для історичної фотографії від 25 липня.

Перед парадним в’їздом до резиденції – великий газон: зелена трава з червоною зіркою з квітів посередині. Саме так його оформили перед початком історичної зустрічі. Зірка – комплімент Сталіну.

Перед початком конференції радянська делегація влаштувала фуршет у Білому салоні. Протягом усього її перебігу делегації намагалися перевершити одна одну, влаштовуючи пишні бенкети й вечірки. Святкували…

Власне зустріч лідерів розпочалася о 17-й годині 17 липня у великій, на два поверхи, залі за величезним круглим столом діаметром 3,05 м. Його спеціально виготовили в Москві на меблевій фабриці «Люкс». Через великі фронтальні вікна, прикрашені кесонами, відкривається вид на озеро. Улітку 1945 року ніщо не заважало насолоджуватися чудовим краєвидом. А через шість років саме тут постане потворна Берлінська стіна, яка зникла лише в 1989-му.

Загалом лідери зустрічалися на 13 засіданнях. Делегації працювали з ранку до ночі.

До речі, 30 травня 2007-го в Цецилієнгофі відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн на ту пору ще «Великої вісімки»…

ЧОТИРИ «Д» ДЛЯ НІМЕЧЧИН

Рішення Потсдаму мали величезне значення. На конференції ухвалили справді історичні рішення, які, по суті, стали програмою повоєнного устрою континенту, «новим мирним порядком». І не тільки європейського. Саме в Потсдамі закладено основи майбутньої Організації Об’єднаних Націй – засновано Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) п’яти держав (СРСР, США, Великої Британії, Франції та Республіки Китай), які досі складають п’ятірку постійних членів Ради Безпеки ООН. Першим завданням РМЗС мала стали підготовка проєктів мирних договорів з Королівством Італія, Болгарським Царством, Королівством Румунія, Королівством Угорщина і Фінляндією.

Щодо Німеччини, переможеного агресора, було ухвалено програму «чотирьох Д»: денацифікація (розпуск нацистських партій, гестапо, СС та створення Міжнародного трибуналу для покарання головних воєнних злочинців), демілітаризація (роззброєння Німеччини), демократизація (у системі місцевого самоврядування та правосуддя; скасування всіх нацистських законів), декартелізація (реструктуризація економіки Німеччини, обмеження з боку держави щодо концентрації економічного потенціалу у вигляді картелів, синдикатів, трестів та інших видів монополістських об’єднань).  

Територію Німеччини було вирішено визнати в кордонах 1937 року (за пропозицією Гаррі Трумана), але при цьому поділити на чотири зони окупації (Францію, яка також була визнана державою-переможницею та отримала свою зону, на конференцію не запросили, хоча її представники підписали деякі заключні документи). Згодом це розділення врешті-решт призвело до створення двох німецьких держав – ФРН і НДР (і протистояння двох військових блоків -НАТО і Варшавського договору).

Водночас було закладено підвалини для майбутнього повернення Німеччини до світової спільноти. «Ми зробимо все, що можемо, аби Німеччина знову стала гідною нацією. Щоб вона врешті-решт знайшла свій шлях з економічного хаосу, у який вона сама себе загнала, назад до свого місця в цивілізованому світі», – заявив Труман, повертаючись із Потсдама до Вашингтона. 

Що думав про «свій» шматок Німеччини Сталін – широкому загалу невідомо. Але згодом НДР стала потужним плацдармом для радянської армії в Європі.

Саме з відповідної зони окупації кожна з 4 держав мала задовольняти свої претензії щодо репарацій. Спільної процедури їх отримання в Потсдамі визначено не було.

Ще одне надважливе рішення – було посунуто кордони в Східній і Центральній Європі. Радянському Союзу відійшли території колишньої Східної Пруссії з містом Кенігсбергом (нині це Калінінград, який став анклавом Росії після розпаду СРСР, там розташовано російську військову базу).

Польща, втративши на користь східного сусіда свої території, які стали західною Україною та західною Білоруссю (ця тема предметом обговорення конференції не була), отримала як «компенсацію» частину Східної Пруссії, території до річок Одер та Нейсе, а також територію «вільного міста Данциг» (Гданськ).

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ

Рішення щодо «територіальної реорганізації» Центральної та Східної Європи потребувало, як вирішили три лідери, упорядкування населення. Народи почали пересувати, наче шахові фігури.

Як заявив британський прем’єр Черчилль: «Якби можна було переселити 3-4 млн поляків на схід від «лінії Керзона», то можна було б переселити 3-4 млн німців на заході, аби звільнити місце полякам».

Трійка планувала «упорядковане та гуманне» переселення загалом 14 мільйонів німців із Польщі, Чехословаччини та Угорщини (де вони компактно проживали).

Цілком упорядковано та гуманно зробити не вдалося: на шляху до нового помешкання померло щонайменше 2 млн чоловік.

На тих, хто дістався нового дому, чекали табори або, в кращому разі, примусове розселення. Нових сусідів у голодній та зруйнованій країні ніхто не чекав.

Попри те, що розмістити «закордонних німців» планувалося в усіх 4 окупаційних зонах, переважна більшість їх намагалася потрапити на захід поділеної історичної батьківщини. Процес тікання людей на захід почався ще в останні місяці війни, коли її результат уже був зрозумілим. Німці рятувалися від військ Червоної армії, яка наступала зі сходу. Американців і британців у них було менше підстав боятися, німці сподівалися на їх цивілізованість, до того ж цим народам вони не завдали таких страждань. Від початку зими 1945 року потоки біженців заповнили дороги тоді все ще Третього Рейху.

«Населення пішло». Так охарактеризував цей процес Сталін.

Але в планах осі Москва – Лондон – Вашингтон ішлося не лише про німців і поляків (біженцями стали до 2 млн поляків, які залишили території, що «приватизував» СРСР). Італійці поїхали з Югославії, угорці – з Чехословаччини, болгари – з Греції, румуни – з Болгарії…

«Не буде більше ніякого змішання народів, як це було в Лотарингії та Ельзасі», – заявив Черчилль. Причому сказав він це навіть не в Потсдамі в липні, а за пів року до того, у Ялті – уже тоді проговорювалося питання масштабного переселення. Мета – «створення етнічно відокремлених національних держав».

Правильно це чи ні – сказати важко. З одного боку: наявність великих національних меншин (або заяви про таку наявність за мовним принципом) для агресорів ХХІ століття можуть стати виправданням для захоплення територій сусідніх держав під приводом «захисту співвітчизників». А для декого – приводом шантажувати сусіда через, мовляв, неповагу до прав нацменшини. Але  з іншого — людей примусово депортували із землі їх пращурів і від батьківських могил, і для багатьох народів це надовго залишиться величезною драмою і історичною травмою.

УЧОРАШНІ ДРУЗІ

Але тоді, улітку 1945 року, лідери Великої трійки заглядати так далеко в майбутнє не могли.

Утім, вони цілком усвідомлювали, що після спільної боротьби проти головного ворога ідеологічне змагання двох систем, яке на кілька років дещо відійшло на другий план, поновлюється з новою силою. Причому, на боці комуністів гратиме, добровільно або під примусом, уже низка держав, а не лише Радянський Союз.

Новий президент США Гаррі Труман був набагато меншим симпатиком Кремля, ніж його попередник Рузвельт. Він був відверто незадоволений зростанням впливу Москви на країни Східної Європи. І хоча демонструвати в Потсдамі відверту антирадянськість він не міг, напруження під час переговорів відчувалося. Американський лідер, недосвідчений у зовнішній політиці, почувався досить упевнено, адже мав «козир» – атомну бомбу, наказ про скидання якої на Хіросіму він віддав по телефону, поки зустрічався з колегами в Потсдамі. Бомби впали на Хіросіму 6 серпня, а на Нагасакі – 9-го. Щоправда, під час зустрічей двоє інших учасників конференції про це ще не знали.

Труман також вимагав якнайскорішого вступу СРСР у війну з Японією, з якою бойові дії вели переважно американці. СРСР розпочав війну з Японською Імперією 8 серпня.

За підсумками конференції від імені глав урядів Великої Британії, США та Республіки Китай було виголошено Потсдамську декларацію, яка вимагала капітуляції Японської Імперії (яку уряд Японії відхилив).

Потсдамська конференція завершила роботу 2 серпня. Японія капітулювала рівно через місяць, 2 вересня.

Чимало людей вважають, що Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року оголошенням війни Третьому Рейху з боку Франції та Великої Британії після вторгнення в Польщу військ нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Але насправді та велика війна не тільки завершилася в Азії, вона там і розпочалася ще влітку 1937 року, коли Японія вторглась на територію сусідніх країн.

…Буквально невдовзі після завершення 75 років тому найстрашнішої війни ХХ століття почалася війна інша, яка увійшла в історію під назвою «холодна». Підвалини для неї також було закладено в Потсдамі.

Ольга Танасійчук. Потсдам – Берлін

Фото автора та архівні

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-