Війна “Нафтогазу” і “Газпрому”: що далі і чим закінчиться? - 06.03.2018 19:30 — Новини Укрінформ
Війна “Нафтогазу” і “Газпрому”: що далі і чим закінчиться?

Війна “Нафтогазу” і “Газпрому”: що далі і чим закінчиться?

Аналітика
1990
Ukrinform
Від самогубства “Газпром”, на жаль, утримався. Тому багато запитань залишаються без відповідей

На війні, як на війні – цей чи то народний, чи то історичний афоризм можна перекласти як “коли війна, то все дозволено і все може бути”. Про нього мимоволі згадуєш, коли намагаєшся спрогнозувати, як триватиме далі і чим може закінчитися “газова” війна між Україною та Росією та її нинішній спалах.

Отже, запитання (і спроба відповіді на них). Їх, звісно, багато, спробуємо виділити головні, на наш погляд.

Що буде з транзитом російського газу до Європи після того, як “Газпром” заявив про намір розірвати контракт з “Нафтогазом” 2009 року, частиною якого є цей транзит?

Тільки тут відповідь очевидна: нічого незвичайного, як ішов газ, так і йтиме. Експерти в один голос стверджують, що судова процедура розірвання контракту між “Нафтогазом” та “Газпромом” триватиме аж до кінця дії цього контракту. Такої думки також й офіційні українські особи (приміром, заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль, комерційний директор "Нафтогазу" Юрій Вітренко). Росіяни нині справді емоційно збуджені від програшу у Стокгольмі, і щоб не визнавати цієї поразки і нічого не платити “Нафтогазу” здатні на погано прораховані емоційні кроки, але все ж таки не до такої міри, щоб перестати продавати Європі газ. Це ж гроші! Як казав у подібній ситуації Поліграф Шариков, “где же я харчеваться буду?!” Інша справа, що, як вважає виконавчий директор Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Андрій Чубик, можна очікувати, що після завершення опалювального сезону “Газпром” спробує мінімізувати транзит газу територією України. І все ж наразі альтернативи українській ГТС за потужністю у росіян нема.

Як ініційоване “Газпромом” припинення контракту з “Нафтогазом” вплине на “Північний потік 2”? Пришвидшить видачу усіх дозволів на його будівництво чи, навпаки, загальмує? А може, взагалі поховає цей проект?

Експерти, опитані Укрінформом, однозначної відповіді не дають. Приміром, Андріан Прокіп, експерт з питань енергетики Українського інституту майбутнього: “Відтепер європейські країни обережніше ставитимуться до “Північного потоку 2” і придивлятимуться до збільшення використання української ГТС. Водночас, сказати стовідсотково, що проекту не буде – доволі важко”. Це й зрозуміло. Якби “Газпром” замість заяви про намір розірвати контракт з “Нафтогазом” просто перестав його виконувати, тобто - припинив подачу газу на транзит до Європи, тоді обурені європейці відкинули б “Північний потік 2” як проект компанії, здатної на такий неприпустимий у цивілізованому світі крок, як раптове припинення постачання енергоресурсів всупереч укладеним контрактам та ще й в розпал холодів. Однак до такого самогубства “Газпром”, на жаль, ще не дійшов.

Тож ситуація залишається неоднозначною. З одного боку – російський газ до Європи надходить, а отже “Газпром” - надійний партнер (плюс “Північному потоку 2”). З другого боку - Україна, попри те, що втрапила у кризову ситуацію не з своєї вини, забезпечила цілісність транзиту, отже вона - надійний транзитер (мінус “Північному потоку 2”). З третього боку - Росія і Україна є ворогами одна одній, між ними триває справжня війна, а отже транзит з Росії через Україну завжди під загрозою (плюс новому маршруту без посередників). З четвертого боку – країна, яка відверто використовує газ як зброю політичного тиску, не може в принципі бути надійним партнером (мінус новим угодам з нею).

Що буде з транзитом російського газу до Європи через Україну після закінчення контракту 2009 року, а це станеться з 1 січня 2020 року?

Відповідь частково залежить від того, чи буде на той час збудований “Північний потік 2” і, меншою мірою, “Турецький потік”, але тільки частково, бо повністю замінити потужності нашої ГТС (і наших газосховищ) нові газогони не зможуть.

Отже, “Газпрому” таки доведеться домовлятися з “Нафтогазом” після 2019 року. Якщо, звісно, захоче не зменшувати обсяги продажу свого газу до Європи. Чи, можливо, тоді бажань “Газпрому” вже буде замало? Може, тоді Європа захоче замінити частину російського газу на, приміром, американський скраплений? Поки що такого бажання у європейців не видно, адже американський газ, привезений через океан, обійдеться дорожче, ніж російський, але хто напевне наважиться стверджувати, що європейці не від бажання, а вимушено зроблять вибір на користь американського (чи норвезького, чи алжирського, чи катарського, чи іранського)? Ось, не секрет, у Євросоюзі багато хто готовий скасувати санкції проти Росії, власне, гарячих і послідовних їх прихильників там не дуже багато, але ж санкції не скасовують! Бо окрім суто економічних, меркантильних міркувань є ще й політика, а вона, як показує світова історія, завжди підминає під себе економіку.

Чи можна зробити так, щоб європейці купували російський газ на кордоні України й Росії? І щоб про транзит ми домовлялися з Європою, а не з Росією?

Ідея чудова, давно про неї говорять. Однак, як і будь-яка угода, вона залежить від бажання усіх сторін. Україна - “за” (будемо так вважати, хоча, можливо, не всі в Україні захочуть відмовитися від потенційної можливості усіляких “сірих” схем з російським газом, про які можна домовитися з Росією, але не можна – з Європою). Європа – можливо “за” (тобто, за певних умов). Росія – невідомо, швидше “проти”, аби не втрачати важелі тиску (у тому числі – корупційні) на Україну. Але до закінчення чинного контракту нічого мінятися не буде. А потім? Можливо, якщо крім бажань сторін буде зроблена технічна підготовка. Богдан Соколовський, колишній представник Президента України з міжнародних питань у енергетичній сфері: “Для перенесення пунктів передачі газу із західного кордону України на східний треба створити на східному кордоні газовимірювальні станції. У нас їх там нема, хоч Єврокомісія не раз заявляла про готовність профінансувати їх створення. Все, включно із запровадженням європейського законодавства на ринку газу, можна вирішити за 1-3 роки.

* * *

Більшої визначеності у відповідях не буде. Принаймні, на сьогодні. Факторів, які можуть вплинути на стосунки “Нафтогазу” та “Газпрому” (і України з Росією) після закінчення чинного контракту між ними, надто багато, щоб будувати сьогодні певні прогнози. Залишається задовольнятися хрестоматійним: якось воно буде, ще такого не було, щоб якось не було. Головне нам – виграти війну.

Може хто забув, але між Україною та Росією йде війна, і не лише “газова” чи “гібридна”, а справжнісінька, тобто між арміями. На цій війні стріляють і гинуть люди. Це означає, що ситуація може змінитися на абсолютно протилежну залежно від того, що сталося на полі бою.

Хто ще вчора думав, що “Газпром” сам відмовлятиметься від такого вигідного для себе контракту 2009 року, який йому вдалося нав'язати Україні? Але ж відмовляється! Виплата Україні грошей в умовах війни з нею настільки неприпустима для Росії, у тому числі – з пропагандистських міркувань, що можна очікувати на будь-який, навіть очевидно згубний для неї ж у перспективі, крок Кремля.

Юрій Сандул, Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>