Врятувати «рядового вишиванку»
Українці звикли, що наші ЗСУ рятують із зони бойових дій не лише людей, а й тварин. Але коли військові попри постійні ворожі артобстріли витягають із розбитого сільського шкільного музею вишиванки, це вражає. Хоча, каже культурна кураторка, засновниця Дня вишиванки Леся Воронюк, це ще раз доводить: українці – нація з високою культурою, до того ж нація, яка готова за свою культуру воювати та рятувати її від ворога. 18 травня, у День вишиванки, в Чернівцях ці врятовані нашими воїнами речі демонструватимуть на окремій виставці, аби їх могла побачити вся країна, а згодом – і Європа та світ.
ВІЙСЬКОВІ НЕ МАЮТЬ ЗАВДАННЯ РЯТУВАТИ ЩЕ Й КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ, АЛЕ ВОНИ ЦЕ РОБЛЯТЬ
- Загалом, це – надзвичайна історія, бо перед нашими військовими ніхто не ставить завдання рятувати культурну спадщину в зоні бойових дій. А вишиті сорочки та рушники – це і є наша культурна спадщина. Почалася ця історія так: якось мені написав військовий, який разом із підрозділом звільняв Харківщину від росіян. Вони зайшли в село, там була школа, в яку влучив снаряд. При школі військові знайшли розбитий етнографічний сільський музей – із речами та вишивками. Там було багато слобожанських сорочок, а ще – рушники, сорочки, скатерки...
Як розповіли Лесі Воронюк військові, цивільних до тієї школи не пускали – це була зона бойових дій, і якби туди приїхали якісь, до прикладу, музейники або профільні науковці, їхньому життю загрожувала б небезпека, вони не змогли би працювати.
- Тому цьому військовому спала на думку ідея скомунікувати зі мною і самому повивозити звідти речі в мішках і переслати їх у безпечне місце, – каже вона.
Пані Леся зазначає, що вони не були знайомі з тим воїном, хіба що він якось брав участь у параді до Дня вишиванки та знав Лесю Воронюк як засновницю цього свята.
- Він просто написав у Фейсбуці та спитав, чи змогла б я забрати на пошті вишиті речі, врятовані з музею на Харківщині, – пригадує дослідниця вишивки.
Наразі вона не може назвати ні військового, ні населений пункт, звідки евакуювали це вишиття. Сподівається, що це можна буде зробити згодом.
- На той момент на Харківщині вже була пізня осінь, ішли дощі, сніг, ті речі в музеї з пробитим дахом і розваленими стінами почали псуватися. Це старий текстиль, за ним і так складно доглядати, а тут вони просто вмирали на очах, – каже пані Леся.
Так військовий із побратимами просто спакували ці сорочки, рушники й скатерки в пакети і прислали в Чернівці.
У ЧЕРНІВЦЯХ СТРІЧАЛИ ПАКУНКИ З ХАРКІВСЬКИМИ ВИШИВКАМИ З ВЕЛИКОЮ РАДІСТЮ
- Ми давно працюємо в Чернівцях над створенням музею вишивки, тому ці пакунки стрічали на “Новій пошті” з величезною радістю. Евакуація вишивок розтяглася в часі: у якийсь момент у тому населеному пункті ущільнилися обстріли і витягати пакунки з сорочками та рушниками з того шкільного музею було дуже небезпечно. Тому в певний час ми навіть втратили надію, що їх вдасться врятувати. Але, зрештою, військові кількома партіями таки переправили слобожанські вишивки до Чернівців.
- Речі, звісно, приїхали пошкодженими, вони потребували догляду. Речі були вогкі, деякі мали іржу, бо з даху на них капала брудна вода, деякі були надірвані: текстиль рветься, якщо висить в умовах надмірної вологості. Ми довго вирішували, що робити з ними – відновлювати чи лишити такими, як є, бо це ж – прямі свідки російського воєнного свавілля.
Сьогодні в Україні є багато майстерень, які могли би підлатати, підшити, замінити втрачені частини вишитих речей, каже Леся Воронюк. Але, зрештою, в Чернівцях вирішили, що ці слобожанські вишиванки просто висушать та відфотографують – бо це є свідки війни.
Леся Воронюк каже, що із військовими вони підтримують зв’язок і чекають можливості колись побачитися особисто, а також показати хлопцям, як врятовані ними речі експонуються в Чернівцях у Музеї української вишиванки.
- У нас є ідеї вивезти їх за кордон на виставку, щоб продемонструвати – що росіяни вчиняють з українською культурною спадщиною, що стається з нашим культурним спадком на територіях, які були окуповані ворогом, – говорить вона.
ЦЯ ІСТОРІЯ – З ХЕПІЕНДОМ, АЛЕ ЧИМАЛО ТАКИХ РЕЧЕЙ ВТРАЧЕНО БЕЗПОВОРОТНО
Загалом, розповідає кураторка, історія цього музею з Харківщини та експонатів, власне, має хепіенд, однак чимало таких речей знищені.
- І це наша безповоротна втрата, її важко навіть оцінити, але це величезна втрата для нашого народу, культури. Харківщина – це багата, красива українська Слобожанщина. Козацька земля. Та історія, яку на цій землі росіяни нищили віками – намагалися принизити, комунізувати, зросійщити, заморити голодом, замовчати... Словом, робили все, аби її викорінити. А в наш час, після всіх тих методів, які раніше не спрацювали, цю спадщину просто фізично знищують, ракетами й снарядами.
ЦІ РЕЧІ ЦІННІ НАСАМПЕРЕД ЯК СВІДКИ ВІЙНИ
Цікавлюся у дослідниці вишивки, що ж за скарб до них приїхав зі шкільного музею на Харківщині.
- Ці речі цінні насамперед як свідки війни. Тут чимало сорочок, зокрема є і понад 100-річні, вони ідентичні тим, що висять в експозиціях у державних музеях. Є багато рушників 60-70 років минулого сторіччя – ці речі ще поки не перейшли в категорію музейних експонатів, але їм до цього лишилося зовсім небагато часу. Є також рушники віком близько ста чи й більше років. Тобто це речі які мають подвійну цінність: і як свідки війни росії проти України, і як мистецькі речі.
З її слів, цінності вишитим рушникам і сорочкам надають люди.
- Одна й та сама сорочка 100-річної давності в 90-ті й зараз вартує зовсім інші гроші. Тоді в 1990-ті давніми сорочками в селах могли мити чи накривати підлогу, порізати на тряпчини для господарських потреб чи виміняти на мило та інші побутові штуки, і ці речі перепродавалися та масово виїжджали в Канаду. Зараз же така сорочка може коштувати 1-1,5 тисячі доларів. Це все тому, що протягом цих років багато дослідників, музеїв, науковців працювали над тим, аби пропагувати цінність української вишивки.
Тому, наголошує вона, зараз українці й рятують вишивки з розбомблених слобожанських сіл.
ТАМ Є ДВІ ДИТЯЧІ СОРОЧЕЧКИ, СКЛАДНО УЯВИТИ, ЯКА ДОЛЯ СПІТКАЛА ЇХНІХ ВЛАСНИКІВ
Окремо Леся Воронюк говорить про дві дитячі вишиті сорочечки із цієї колекції.
- Вони зшиті на дітей близько 5-6 років, цим речам десь півстоліття, вони вишиті приблизно у 1980 роках. Сорочечки цінні тим, що очевидно їх принесли в музей жителі того села, аби вони були збережені. Колись їх носили маленькі українці. Складно уявити, яка доля тепер спіткала тих людей... Але ці експонати засвідчують, що сорочки українці люблять, і це – невід’ємна частина нашого життя.
ЦІ ВИШИВКИ НЕ МОЖНА ТРИМАТИ У ФОНДАХ, ЇХ ТРЕБА ПОКАЗУВАТИ СВІТУ
Торік, каже Леся Воронюк, їм з командою також передавали на зберігання вишиті речі.
- Це були речі з приватної сімейної колекції з Чернігівщини: люди евакуювалися, їхали далі за кордон і просили взяти вишивки на зберігання та перетримку з умовою, що у разі, як їм не буде куди повертатися на Чернігівщині, вони залишаться в музеї та стануть частиною фондів. Там були сімейні вишиті рушники, скатерки та цілий чернігівський стрій – сорочка, кирсетка і спідниця, це речі чиєїсь прабаби, сімейна реліквія. Торік ми цей стрій показували в Європі колегам. Це було дуже боляче – бачити їхню роботу та порівнювати з нею нашу. Бо вони працюють зі своєю спадщиною, переоцінюючи її в сучасному світі, придумують щось нове, розвиваються в цьому напрямку – а ми мусимо рятувати, у нас завдання зберегти те, що є.
Речі з чернігівської приватної колекції, а також із харківського шкільного музею культурні куратори з Чернівців поки що зберігатимуть у своєму музеї. У разі, якщо буде відновлена та школа й музей, їх обов'язково повернуть на Харківщину.
- У той час, поки вони будуть залишатися у нас, ми збираємося максимально їх пропагувати – я вже зазначала, що маємо плани організувати виставки з цими врятованими вишивками у Європі, щоб показати те, як росія нищить українську культуру. Це загалом відрізняє нашу діяльність від музеїв, де такі речі, зазвичай, тримають у фондах. Ми ж хочемо, аби вони максимально були на видноті, – каже пані Воронюк.
СОРОЧКА КОБИЛЯНСЬКОЇ, ЗАШИТІ В КОМІР ТРИЗУБИ ТА СКВЕР ВИШИВАНОК
Загалом, цьогоріч у Чернівцях у межах фестивалю до Дня вишиванки 18 травня відбудеться кілька знакових подій. Оскільки свято збігається із Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та річницею виходу воїнів ЗСУ з Азовсталі, організатори не робитимуть флешмобів, відзначатимуть свято у просвітницькому форматі. Так, зокрема, презентують відтворену сорочку Ольги Кобилянської (амбасадоркою цього проєкту буде актриса Римма Зюбіна), також – книгу “Нетлінні”, фотоальбом із дослідженням вишивок із державною символікою. Зі слів Лесі Воронюк, найбільше таких вишивок зафіксовано у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, також у Рівненській, Волинській та Чернівецькій. Це був своєрідний культурний спротив у 70-80 роки ХХ століття – вишивати на маніжці, рукаві, комірі, навіть під коміром тризуб, жовто-сині мотиви. Людина носила і знала, що того тризуба ніхто не бачить, проте він там є. Такі сорочки люди ховали в дуплах дерев, у скринях на городі, замуровували в стіни, але вишивали їх, аби показати свою українську позицію.
Також у межах святкування Дня вишиванки в Чернівцях презентують концепцію скверу, де студенти вперше відзначали свято і роблять це дотепер. Є проєкт реконструкції, за ідеєю, у сквері Дня вишиванки через застосування світильників та інсталяцій планують відтворити вишивки усіх регіонів і Криму. Леся Воронюк зазначає, що це буде дуже красивий, сучасний, динамічний сквер – Чернівці, з її слів, мають використовувати можливість не прикриватися війною і не відкладати усі проєкти на потім. Поки є нагода, їх варто втілювати вже, бо потім треба буде відновлювати країну на сході та півдні.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото – з архіву Лесі Воронюк
