З хворої голови - на здорову. Гібридні дії Кремля
Кремль продовжує маніпулювати та шантажувати світ своїми гібридними діями, заявами, підкріплюючи це цілком реальними смертельними актами тероризму та агресії в центрі Європи. Масовані комбіновані атаки на Київ та інші міста і регіони України, основна ціль яких – цивільна інфраструктура та мирні мешканці, що відбуваються у ці холодні грудневі дні, вкотре демонструють усю тактику, стратегію та істинні наміри Москви: залякати і примусити піти на поступки.
І це стосується не лише України, а й її союзників, партнерів на Заході, тих, хто поділяє принципи демократичного розвитку, прогресивного співіснування й партнерства. Щоправда для Кремля такі принципи – незрозумілі, а, може, й апріорі неприпустимі. Водночас попри власні акти терору, що бачить весь світ, Кремль знову завів свою шарманку про нібито «неготовність» України до мирних перемовин. Про це впродовж останнього тижня, святкових різдвяних днів неодноразово заявляли у МЗС РФ. Зокрема і сам очільник російського відомства С.Лавров в інтерв’ю російським ЗМІ не забувся вкотре звинуватити європейські країни в тому, що вони нібито перешкоджають мирному врегулюванню війни в Україні і навіть «готуються до війни з Росією і не приховують цього». За його висловлюваннями, саме Європа і ЄС стали головною перешкодою до миру.
Нічого нового ми тут, щоправда, не почули, все за улюбленими методами та викривленою логікою російських можновладців: перекладати провину з хворої голови на здорову. При цьому глава російського МЗС пригрозив Європі «нищівною» відповіддю на можливий напад, водночас додавши, що Росія нібито не планує ні на кого нападати. Здається, ми таке вже чули трохи раніше з уст очільника Кремля, тож тепер його підлеглі, мабуть, мають нести улюблені цитати, вони ж наративи, від «шефа» далі в люди. Суттєвим є те, що такі висловлювання та заяви високопосадовців РФ з’являються саме у час завершальних стадій переговорного процесу з приводу майбутнього мирного врегулювання, до якого причетні не лише Україна, РФ, а й США та ЄС. Цілком очевидно, що Кремль звинувачує Захід у «торпедуванні» мирних ініціатив для того, щоб зняти з себе відповідальність за затягування та перешкоди у перемовинах, знайшовши вигідного для себе відбувайла – Захід.
У своїх заявах російські високопосадовці узгоджено подають і ЄС, і США як майже злочинне «угрупування», що «підіграє» Україні та саботує переговори. Основна увага у таких заявах лягає на звинувачення ЄС та НАТО у намаганні затягнути перемовини щодо можливого мирного врегулювання російсько-української війни. Водночас про власну позицію та воєнні злочини у Кремлі воліють мовчати, як і про те, що переговори про врегулювання війни залежать передусім від безпеки та надання дієвих гарантій територіальної цілісності України, зокрема і зі сторони країни-агресорки. Очевидно, що Москва вкотре перекладає відповідальність за свої злочини та їхні наслідки на інших, приховуючи та замовчуючи, що саме російська агресія була, є і буде головною перешкодою не лише для мирного врегулювання, а й для миру та стабільності на європейському континенті загалом.
Раніше в Кремлі вже заявляли, що не бачать місця для Європи за столом переговорів щодо так званого мирного плану, ініційованого президентом США Д.Трампом через категоричну позицію ЄС. Більше того, дійшло до звинувачень у тому, що саме європейські лідери перешкоджають мирному врегулюванню ситуації в Україні і нинішня позиція ЄС нібито «суперечить цілям досягнення миру». Кремль вважає, що зміни, які Україна та ЄС намагаються внести до плану Трампа, погіршують його і не сприяють довгостроковому миру. Ці заяви є частиною інформаційної війни з боку Росії, яка намагається покласти відповідальність за відсутність прогресу у врегулюванні війни на Захід та Україну, при цьому зберігаючи видимість готовності до переговорів.
Продовжує Кремль і свою улюблену мантру про уявного зовнішнього ворога ще й для того, щоб згуртувати навколо спільної «загрози» власних громадян, а заодно і виправдати економічні, військові промахи, ускладнення, перекласти провину за погіршення внутрішньої ситуації на зовнішні чинники. Нагадаємо, що це класичний підхід авторитарних режимів під час військових конфліктів для послаблення внутрішньої критики, бо ж у всьому і завжди для Кремля винен Захід.
Тож, схоже, в останні дні року російська сторона не знайшла нічого розумнішого як додати обертів у свою пропагандистську кампанію, спрямовану на дискредитацію української влади та Заходу загалом. Очевидно, що головною метою подібних кремлівських заяв є подальше прагнення залякати українців та міжнародну спільноту, дестабілізувати і без того складну ситуацію.
Подібну стратегію перекладення відповідальності за власні злочини росіяни застосовують повсякчас, заздалегідь готуючи підґрунтя для свого «відбілення». Водночас можемо розглядати заяви російських дипломатів та високопосадовців як цілком логічне продовження морально-психологічного тиску на українське суспільство та прямий виклик Заходу.
Очевидно, що подібний російський шантаж буде тривати й далі. Згадаймо, як перші особи РФ неодноразово вдавалися до погроз, серед яких і ядерні, відкрито погрожували «вдарити» по Берліну та Лондону. Не будемо забувати і про те, що головна мета Путіна у цьому протистоянні полягала в намірах не лише підкорити Україну, а й підірвати міць НАТО, розколоти єдність США та Європи, фактично підпорядкувати Східну Європу собі.
Європейські лідери неодноразово заявляли, що визнають Росію найбільшою загрозою як європейській, так і глобальній безпеці. Загалом поведінка Росії в Європі в усі часи була деструктивною. У цьому вся суть російської політики та дипломатії: ставити свої інтереси на противагу загальним, залякувати, погрожувати силою і навіть відкрито йти війною, як це сталося в Україні.
Найцинічніше тут те, що Москва вкотре розраховує на безкарність. Але, сподіваємося, не цього разу. Злочин має бути покараний, а агресія і терор не можуть мати винагороду у вигляді скасування покарання, це неприпустимо. Погодьтеся, що просто стерти з пам’яті та історії майже чотири роки повномасштабних бомбардувань українського цивільного населення, руйнування міст і сіл, цивільної інфраструктури, життів мільйонів українців просто неможливо. Міжнародне право чітко забороняє амністію за воєнні злочини, злочини проти людяності, тортури, насильницькі зникнення та геноцид. Тому злочинця треба не задобрювати, а карати, іншого шляху немає.
Попри складнощі переговорного процесу маємо і позитивні тенденції: європейські лідери наголошують на важливості єдності між ЄС та США у питанні надання Україні дієвих гарантій безпеки, які б унеможливили повторну агресію з боку РФ. Напередодні особистої зустрічі українського та американського президентів, що стала результатом тижнів дипломатичних зусиль, президентка ЄС Урсула фон дер Ляєн офіційно підтвердила непохитну підтримку України з боку ЄС, а спільна стратегія на 2026 рік передбачає комплексний політичний та економічний тиск на Москву. Оприлюднений план на 2026 рік включає не лише санкційний тиск, а й інтенсивний супровід Києва на шляху до повноправного членства в Європейському Союзі. І це дає надію та орієнтир для подальшого розвитку українського суспільства, що демонструє мужність і відстоює спільні європейські цінності і кордони.
Тарас Попович, журналіст, правозахисник
В заглавній ілюстрації використана графіка Нікіти Тітова
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства