Білорусь-2020: садистське придушення першої хвилі протесту

Білорусь-2020: садистське придушення першої хвилі протесту

Укрінформ
Але це ще не фінал, оскільки народ почувається вкрай ображеним

Третій день, а найбільше – третю ніч у Білорусі тривають протести проти шокуючих підсумків виборів. Денні спроби не просто мирного, а часом підкреслено миролюбного, доброзичливого протесту, зустрічають, однак, рішучу відсіч. Потім - більш жорстокі нічні побиття, під час яких «силовики» заганяють протестантів, як дичину, а далі накидаються – всі разом. У відповідь - спроби перекривати дороги і робити барикади з підручного матеріалу. І знову все те саме - садистські жорстокі побиття, закривавлені люди, громові спалахи світлошумових гранат, гази.

Фото: TUT.BY
Фото: TUT.BY

ПРОТЕСТ ВЖЕ НА ОКОЛИЦЯХ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ІНТЕРНЕТУ

Вранці у середу в Білорусі був значною мірою відновлений інтернет. Це зроблено з кількох причин. По-перше, в країні добре розвинена IT-індустрія. Два дні без інтернету вже завдали великої економічної шкоди в цій сфері. Але важливим є й інший фактор: після трьох нічних побоїщ і масових затримань влада відчула себе більш впевнено. Це підкреслено і офіційно оголошеними цифрами затриманих. Перша ніч протестів - понад три тисячі, друга ніч - понад дві тисячі, третя ніч - понад тисячу. 3, 2, 1 - арифметично наочне зменшення показників. Учасники, спостерігачі та аналітики кажуть, що цифри, можливо, і варто було б скорегувати. Однак, схоже, що тенденція справді є такою. Це не означає, що на четверту ніч протестів не буде зовсім. Але те, що перша хвиля протесту пішла на спад, видається очевидним.

Якщо говорити про протест у столиці, то одним з показників цього стало те, що основні осередки перемістилися з центру Мінська на околиці. Приміром, у ніч на середу найгарячішим місцем став район «Кам'яна гірка», який межує вже безпосередньо з місцевоим МКАДом. Як розповів один з учасників протесту, якщо перші дві ночі можна було у центрі ходити і викрикувати гасла, то тепер і з окраїнної Кам'яної гірки доводилося тікати дворами. Причому зачистка була дуже жорстокою і масовою.

Фото: TUT.BY
Фото: TUT.BY

ПОМИЛКОВА ОРІЄНТАЦІЯ У ПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

При цьому співчуття до протестуючих і побитих учасників білоруських протестів, велика кількість біло-червоно-білих прапорів на акціях, не повинні приховувати сумного факту. А саме - масового нерозуміння у країні того, що відбувається і загальної картини світу. «Ми такого не чекали! Хіба таке можливо?..» (А ви Україну і Євромайдан не бачили? Ні?.. Як там починалося, як розвивалося. Ви думали, це українці такі кровожерливі?)

От скажімо, Валерій Цепкало у довгому інтерв'ю-включенні «Настоящему времени» апелює постійно і виключно до радянського досвіду, образу Великої Вітчизняної, «фошиздів» тощо.. Але він з дружиною втік з Мінська до Москви. Його прорадянські, неорадянські погляди, які дивно поєднуються з успіхами у розвитку IT-технологій, не є секретом. Тож тут усе більш-менш зрозуміло.

Але, ось зовсім інший випадок. Начебто ліберальний журналіст, колишній активіст національно- демократичного «Белорусского народного фронта» Франак Вячорка починає інтерв'ю-включення на «Дожде»: «Я в ужасе, конечно, я такого не ожидал. Я, конечно, видел раньше такие сцены – в Портленде...». Все, крапка. Розмову з шановним експертом можна закінчувати. Це що - цензура, самоцензура, лівий ідіотизм? Чому Портленд??? А прикладів ближче і точніше немає? Знову ж таки, Київ 2013-2014. Минулорічна Москва, зрештою. Так ні ж. Не режим Януковича і не режим Путіна. Ні, перший приклад - США! В яких, звичайно, теж є свої проблеми, але є як демократія, так і жорсткий контроль за діями поліції.

Важко сподіватися на перемогу, якщо мислячі і говорящі голови несуть таку ахінею. А якщо якась проміжна перемога і буде досягнута, то далі ось ця каша у головах призведе до ще більш тяжких наслідків і втрат.

Фото: TUT.BY
Фото: TUT.BY

ДУМКА І ПОГЛЯД БІЛОРУСЬКОГО ЕКССИЛОВИКА

Завдяки моїм білоруським контактам, мені вдалося отримати свідчення та оцінки подій, які відбуваються у Білорусі, від однієї цікавої людини, яка там мешкає. Це старший офіцер у відставці, який служив у силових органах. Він болісно сприймає ситуацію, в тому числі і тому, що його сина під час протестних акцій також затримали. Але при цьому у нього професійні знання, ментальність, розуміння ситуації з «того боку» - силовиків, які придушують протести.

За його словами, кампанії, які проводилися напередодні виборів і були звернені до силових органів, виявилися не просто не ефективними, а просто безглуздими. До 9 серпня різні структури МВС і армії були ізольовані від подібних впливів і психологічно «накачані» владою. При цьому, за інформацією джерела, серед протестувальників була і є певна кількість провокаторів, які у певних ситуаціях першими загострюють становище, викликають сильне озлоблення, озвіріння ОМОНу і спецназу. З тієї ж серії, на думку екссиловика, рідкісне, але широко освітлюване використання «коктейлів Молотова".

Зрозуміло, що у таких випадках соціологічні дослідження проводити неможливо, але найбільш масовою віковою групою протесту видається 16 – 35 років. Учасників у віці 45+, «досвідчених мужиків», поки не так багато.

Щодо наявних законних місць утримання, то вони справді заповнені до межі. Тому розповіді про утримання частини затриманих «у гаражах», ймовірно, – правда.

При цьому у разі більш широкого і жорсткого протесту резерви влади ще не вичерпані. Приміром, за даними джерела, Мінськ наразі оточений військами (так би мовити, друга лінія оборони).

... Напрошуються коментарі до наведених свідчень. І знову згадується український, насамперед київський досвід-2013. Тоді ж теж жорстокість ОМОНу, «Беркуту» спочатку стала несподіваною. Але потім психологи і люди, які залишили ці підрозділи, детально розібрали ситуацію, описали атмосферу, в якій відбувається професійна підготовка, буття «силовиків»…

І зараз білоруська влада-2020 по суті повторила у розширеному вигляді прийом української влади-2013. Тоді під час розгону молодого Майдану в ніч на 30 листопада влада теж хотіла підкресленою жорстокістю відбити тягу до протестів у майбутньому. В Україні вийшло навпаки, але там і ситуація була зовсім іншою (наявність оформленої опозиції, в тому числі в парламенті; існування організованих груп людей, які мають досвід силового протистояння). У Білорусі з цим складніше. Контроль влади тут є повним і всеосяжним.

Фото: TUT.BY
Фото: TUT.BY

ЖОРСТОКІСТЬ ОМОНУ ПРОТИ «ЛАНЦУГІВ САЛІДАРНАСЬЦІ»

Але поки не можна казати, що протест придушено. Надто вже масова і показова образа нанесена електорату, народу. І це не може пройти безслідно. Після цього неможливо жити так, ніби «нічого не було». Так, активну частину протесту на якийсь момент можуть «зачистити». Так, активістам, яких часто обирають випадково (мабуть, через брак місць, після побиття у РУВС когось віддають під суд, а когось і відпускають), можуть присуджувати великі штрафи, давати великі терміни «за організацію» протесту. Паралельно можна гасити погрозами і умовляннями страйки, що спалахують то тут, то там.

Але у відповідь і білоруське суспільство, його «мережевий протест» шукатиме все нових форм протидії ненависній владі. Як, приміром, жіночі «ланцугі салідарнасьці», які відбулися у середу по всій країні.

До того ж, життя триває. Є економіка, що буксує, очікуються санкції Заходу, нікуди не подінуться імперські плани Росії щодо поглинання «братньої країни». Спроби Лукашенка сховатися під «китайским дахом», звичайно, можуть урізноманітнити його зовнішньополітичну гру. Але не настільки, щоб зробити його режим стабільним.

Однак, і у дестабілізованому вигляді цей режим ще може триматися досить довго, терзаючи своє населення. І тут доречною є одна яскрава деталь. Пам'ятаєте, ми казали про протести на Кам'яній Гірці? Так от, місце відпочинку там називається Парк імені Уго Чавеса... Не дай Боже, щоб цей процес розвивався, і Мінськ ставав більш схожим на Каракас, а Білорусь – на Венесуелу. Але, з іншого боку, треба пам'ятати, що режим спадкоємця Чавеса Ніколаса Мадуро, попри масові протести, навіть бої, санкції Заходу, сяк-так поки існує…

І наостанок - гірка пігулка проти українського самозамилування. У нинішньому столітті соціологічні опитування у нас показували, що найпопулярнішим іноземним лідером був Владімір Путін. Потім почалася війна, і під пісеньку «Ла-ла-ла-ла-ла» ВВХ повалили з п'єдесталу. Але хто ж став у нас наступним популярним політиком? Правильно - Олександр Лукашенко.

І саме зараз було б ду-у-же цікаво дізнатися, чи зберіг він цей статус в Україні? А якщо ні, то хто у нас тепер є кумиром серед глав іноземних держав? Навіть боюся починати припускати…

Олег Кудрін, Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-