Топ-12 подій 2019 року в світі, що вплинули на Україну

До купи із власними президентськими і парламентськими виборами, поляризацією суспільства, продовженням війни на Сході й окупації Криму Росією, Україна цього року опинялася й у центрі американської внутрішньої політики, й у протистоянні інтересів США і Китаю, й у хвилях процесів у Європі. Укрінформ спробував виокремити ті події 2019-го у світі, які, на нашу думку, мали чи матимуть найбільший прямий чи опосередкований вплив на нашу країну в 2020-му.

1. Липень, 25. Телефонна розмова Трампа і Зеленського, з якої почалося розслідування у справі імпічменту Трампу

Причетність України до цих подій, пов’язаних із внутрішньополітичною боротьбою в Сполучених Штатах, увійде в підручники з історії.

Під час розмови Трамп попросив Зеленського про «послугу» – посприяти в розслідуванні діяльності колишнього віцепрезидента США Джо Байдена та його сина Гантера. Байден-молодший працював одним із керівників української газовидобувної компанії «Бурісма», щодо якої Генпрокуратура України вела справу, а його батько домігся від українського керівництва звільнення тодішнього генпрокурора.

Трамп тоді наказав затримати надання Україні американської військової допомоги в розмірі 400 млн доларів, затвердженої Конгресом, і є стійка версія, що зробив це заради того, щоб стимулювати розслідування цієї справи.

І все би нічого, але співробітник розвідки, котрий опрацьовував цю телефонну розмову Трампа, подав скаргу своєму керівництву. Його непокоїли окремі висловлювання господаря Білого дому, що можуть тлумачитися як тиск на українську сторону. Й у Сполучених Штатах зчинився скандал.

Палата представників, у якій переважають противники Трампа – демократи, використала ці факти для висунення главі Білого дому звинувачення у зловживанні службовим становищем, оскільки він намагався залучити іноземну державу для боротьби з потенційним конкурентом на виборах 2020 року. І розпочала процедуру імпічменту, який оголосила 19 грудня. Республіканці, однак, не визнають Трампа винним.

Весь час, поки тривало розслідування, наша країна перебувала в центрі уваги американських і світових ЗМІ, фігурувала у свідченнях, документах, офіційних рішеннях органів влади США. Експерти та політики відзначають як позитивні, так і негативні наслідки для Української держави від цієї справи.

До позитивів відносять широкий піар для України, привернення уваги до російської агресії, прагнень нинішньої української влади боротися з корупцією.

До негативів – демонстрацію слабкості України, її залежності від зовнішньої допомоги, звинувачення країни в масштабній корупції.

2. Грудень, 9. Саміт лідерів України, Німеччини, Франції та Росії відновив роботу нормандського формату на найвищому рівні

Лідери четвірки не зустрічалися у “нормандському форматі” з 2016 року, коли в складі ще були попередні президенти України і Франції.

Серед головних позитивних підсумків зустрічі Володимира Зеленського, Еммануеля Макрона, Ангели Меркель та Володимира Путіна в Парижі – домовленості про черговий етап звільнення й обміну полонених до кінця цього року.

За більшістю політичних й експертних оцінок, у протистоянні Києва та Москви сторони на саміті досягли «нічиєї на користь України». Путіну не вдалося легко політично та особистісно переграти Зеленського, а український лідер не перетнув «червоні лінії» здачі національних інтересів України.

Натомість, про завершення агресії РФ, виведення російських військ з території України та відновлення контролю Києва на українсько-російському кордоні – поки що не йдеться, адже це не в інтересах і не в планах господаря Кремля.

3. Грудень, 20. Затвердження закону про оборонний бюджет США на 2020 рік, що передбачає санкції проти компаній, які беруть участь у будівництві газопроводу Nord Stream 2, і військову допомогу Україні

Закон США про бюджетні асигнування на національну оборону - 2020 передбачає найбільше виділення коштів за всю історію США. Його сумарна частина становить $738 млрд, що на $22 млрд більше за оборонний бюджет попереднього року. Серед суттєвих нововведень, таких як створення нового виду ЗС США – Космічних сил, документ також містить важливі статті для України. Зокрема, він ще раз наголошує на недопустимості порушення Росією суверенітету й територіальної цілісності України, й у розділі 4302 затверджує збільшення на $50 млн уже існуючої програми оборонної підтримки для України – до $300 млн.

Не менш важлива вимога міститься в розділі 7503, яка обумовлює санкції проти компаній, залучених до прокладення російських трубопроводів "Північний потік – 2" і "Турецький потік". Й хоча Конгрес дав уряду США не більше 60-ти днів для введення санкцій, швейцарська компанія Allseas, яка прокладала "Північний потік – 2" дном Балтійського моря, вже наступного дня офіційно призупинила свою участь у російському проєкті.

4. Серпень, 19. Зустріч президентів Франції та Росії у резиденції французького лідера в Брегансоні, яка ознаменувала початок політики Макрона щодо потепління відносин Парижа з РФ і переустрою Європи “від Лісабона до Владивостока”

Президент Франції Еммануель Макрон перервав відпустку та запросив господаря Кремля Володимира Путіна до своєї літньої резиденції – форту Брегансон, що на острові поблизу Лазурового узбережжя. Окрім обговорення двосторонніх відносин, французький лідер поділився із Путіним своїм баченням відновлення стратегічного діалогу з Росією, як невід'ємної, на переконання Макрона, частини європейської історії.

Президент Франції, який вбачає себе «рятівником» суверенної Європи на тлі послаблення зовнішньополітичних та безпекових амбіцій Німеччини, виходу Великої Британії з ЄС, політики ізоляції США, запропонував Путіну спільно розбудовувати нову архітектуру європейської безпеки.

Для України така політика французького лідера є небезпечною, адже питання урегулювання «конфлікту в Україні», як це обережно називають у Парижі та багатьох інших столицях, обговорюється на засадах довіри до Путіна, який абсолютно не збирається відмовлятися від своїх агресивних планів знищити Україну, ослабити й розколоти Євросоюз, НАТО, підірвати європейську єдність та цінності.

5. Травень, 23-26. Вибори в Європарламент і обрання нового складу Єврокомісії, що впливає на подальший розвиток відносин України з ЄС

Вибори до Європарламенту, які відбулися 23-26 травня у всіх країнах Євросоюзу, стали «лакмусовим папірцем» для всієї європейської демократії. У виборах взяли участь 50,5% з 427 мільйонів європейців з правом голосу, це стало рекордною явкою за останні кілька виборчих циклів, включаючи попередні вибори 2014 року, коли активність виборців не перевищувала 43,1%.

На думку більшості європейських політиків, така активна позиція громадян стала свідченням віри європейців в Євросоюз та європейську ідею, що було особливо важливим на фоні наміру Великої Британії вийти із складу ЄС та зростання антиєвропейської риторики в цілому ряді європейських країн.

За результатами виборів, провідна політична сила – Європейська народна партія, втратила 39 мандатів, і разом із ними – політичне домінування в Європарламенті, поділивши його із другою за чисельністю політичною групою "Прогресивний Альянс соціалістів і демократів". Незважаючи на те, що більш як 100 мандатів у новому складі Європарламенту отримали антиєвропейські сили, «народники» та «соціалісти» разом із Альянсом лібералів і демократів для Європи, «Зеленими» та Європейськими консерваторами склали потужний проєвропейський блок, який став вирішальним фактором у ході політичних дебатів довкола подальшого формування європейських інституцій.

До нового складу ЄП увійшли європейські політики з числа неформальної групи «друзів України», зокрема, з числа депутатів із Польщі та Балтійських країн, які переконані у тому, що події в Україні, котра протистоїть російській агресії, мають вплив на безпеку і стабільність усієї Європи. Це обумовило активну політику всього Європарламенту з підтримки України і тверду позицію щодо необхідності збереження економічних санкцій проти Росії до повного виконання нею зобов’язань за Мінськими домовленостями.

Окрім того, у Європарламенті, за ініціативою литовського депутата Андрюса Кубілюса, започатковано концептуальний перегляд концепції Східного партнерства – за рахунок просування ідеї «Тріо асоціації» у складі України, Молдови і Грузії. Перед цими країнами, які мають амбітні Угоди про асоціацію з ЄС, поки що на рівні політичних дебатів у ключовій євроінституції, але вперше відкривається перспектива членства в ЄС, яка розглядається як потужний стимул для реформ та демократичних перетворень.

Формуванню в Європарламенті «проукраїнської» позиції та солідарності з боротьбою України проти російської гібридної агресії сприяла також широка європейська компанія із протистояння російським інформаційним впливам та спробам втручання у європейські вибори.

Комплекс згаданих подій призвів до формування позитивного ставлення ключових європейських інституцій до відносин з Україною.

Єврокомісію очолила колишній міністр оборони ФРН Урсула фон дер Ляєн, яка має величезний досвід роботи в НАТО та добре обізнана із викликами, які несе з собою агресивна політика Росії по відношенню до сусідів та до Європи.

Новопризначений Високий представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель під час слухань у Європарламенті вже заявив, що ЄС має зробити все, щоб сприяти економічному розвитку й реформам в Україні, підтримати її суверенітет і територіальну цілісність.

Європарламент, Європейська Рада та Європейська Комісія зберігають чітку і консолідовану позицію щодо необхідності збереження санкцій проти Росії до досягнення реального прогресу у врегулюванні конфлікту на Сході України та неухильно дотримуються політики невизнання незаконної анексії Криму Російською Федерацією. 9 грудня Євросоюз продовжив санкції проти Росії на наступні шість місяців, до 31 липня 2020 року.

6. Червень, 25. ПАРЄ повернула делегацію РФ без санкцій, що підірвало довіру до Ради Європи

На літній сесії Парламентської асамблеї Ради Європи проросійському лобі вдалося проголосувати резолюцію, за якою для російської делегації були абсолютно штучно та у порушення регламенту створені умови для повернення до Асамблеї. Це відбулося на тлі рішучої протидії цьому з боку української, а також кількох інших делегацій у ПАРЄ, які наголошували на неприпустимості скасування відносно Росії санкцій в Асамблеї, допоки триває російська агресія проти України та залишається окупованим Крим.

Рада Європи показала свою неспроможність і слабкість діяти в сучасних геополітичних та безпекових реаліях заради цілей організації: утверджувати демократію, верховенство права, захищати права людини. Західні демократії у РЄ обрали шлях умиротворення агресора. Це стало зрадою не лише принципів організації, а й національних інтересів України.

Нині Київ понизив політичні й дипломатичні амбіції співпраці з Радою Європи та спільно з дружніми країнами шукає шляхи відновлення довіри.

7. Серпень, 27-28. Візит до України ексрадника президента США з питань національної безпеки Джона Болтона, який пов’язують із планами придбання китайським інвестором компанії “Мотор Січ”

Сполучені Штати виступали й продовжують виступати категорично проти придбання Китаєм виробничих потужностей чи технологій, пов'язаних із військовою сферою, у тому числі ПАТ "Мотор Січ". І хоча на той час радник президента США з питань нацбезпеки Джон Болтон під час візиту до Києва прямо не коментував позиції Вашингтона по "Мотор Січі", він дав чітко зрозуміти, що нарощування військового потенціалу Китаю є небезпечним, у тому числі для національної безпеки України. У грудні цього року президент АТ "Мотор Січ" В'ячеслав Богуслаєв підтвердив продаж акцій підприємства китайським компаніям. Зараз угоду перевіряє Антимонопольний комітет.

Водночас, не менш важливим аспектом візиту Болтона стало його знайомство з новою владою в Україні й формування власної позиції щодо "тіньової дипломатії" Трампа, яка спричинила розслідування з імпічменту президента США. Радник Трампа був категорично проти "drug deal" (брудних оборудок – ред.) навколо України, назвав Руді Джуліані "ручною гранатою, яка підірве всіх", і вже 10 вересня пішов із посади через суперечки з ряду питань із президентом Трампом.

8. Грудень, 20. Палата громад британського парламенту проголосувала за законопроєкт про вихід із ЄС 31 січня наступного року, що, зокрема, приведе до змін договірної бази України із Великою Британією

Після тривалого періоду непевності Велика Британія, схоже, все-таки покине Євросоюз 31 січня наступного року. Переконлива перемога на парламентських виборах цього місяця Консервативної партії Бориса Джонсона дає йому необхідні голоси для остаточного ухвалення цього доленосного рішення. З огляду на те, що “час Ч” настане вже зовсім скоро, а роботи у Лондона попереду ще – не початий край, очікувати на виважений та по-британськи спокійний Брекзіт вже не варто. Сполучене Королівство надто інтегроване у глобальні процеси, особливо в ЄС, аби ці зв’язки враз перервати. Припинення членства в Євросоюзі не має прецедентів і вимагає суттєвої зміни договірної бази з усім світом, особливо у митних аспектах, які раніше суцільно перебували у компетенції Брюсселя.

Наразі Україна веде переговори з Великою Британією про укладення нової угоди, яка би охоплювала різні сфери наших відносин, насамперед політичну та економічну, а також створювала би зону вільної торгівлі між двома країнами. Якщо Україна вдало скористається Брекзітом, то може отримати економічні та інші переваги.

9. Грудень, 7, 20. Зустрічі Путіна з Лукашенком. Акції протесту в Мінську проти «поглиблення інтеграції» Росії та Білорусі, яке може призвести до втрати Білоруссю суверенітету та поглинення її Росією.

Очікувалося, що 8 грудня 2019 року, до 20-річчя утворення номінальної «Союзної держави Росії та Білорусі», буде підписаний пакет документів про «поглиблену інтеграцію», що вже загрожуватиме справжньою втратою суверенітету Республіки Білорусь. Побічним ефектом цього міг стати один із варіантів вирішення Путіним «проблеми-2024» (згідно з Конституцією РФ, він не може бути президентом країни більше двох термінів поспіль), шляхом переформатування російської державності в російсько-білоруську під його верховним керівництвом. Однак опір білоруської громадськості та й самого Лукашенка привели до того, що замість урочистого підписання паперів відбувся ряд переговорів лідерів Росії та Білорусі: в Сочі 7 грудня, в Петербурзі 20 грудня (плюс ще можливі двосторонні саміти наприкінці 2019 – на початку 2020 років). Зустрічі, які відбулися, супроводжувалися масовими протестами білоруської опозиції в Мінську під гаслом «Ні інтеграції з Росією!». У свою чергу, інформація про суть і підсумки переговорів, які тривають, дається дуже дозовано. Йдеться, зокрема, про «плідну роботу», «досягнуті домовленості», але також і «невирішені питання», серед яких – ціни на енергоносії та податкова сфера «Союзної держави». Те, як саме закінчиться «перетягування каната» між Москвою і Мінськом по кейсу «суверенітет в обмін на економічні преференції», має велике значення і для Києва.

10. Липень, 9. Початок поставок російських С-400 до Туреччини, що викликало загострення відносин Анкари із Вашингтоном, у тому числі можливість введення США санкцій, та у відповідь – закриття авіабази НАТО в Туреччині

Коли у 2017 році Туреччина підписала з РФ угоду про постачання систем С-400, після невдалих спроб купити системи ППО у країн-членів НАТО, цей проєкт здавався занадто нелогічним, аби бути реалізованим. Країна-член НАТО купує в країни, яку Альянс вважає потенційним агресором, системи протиповітряного захисту. Ще більше обурення в Альянсі викликало, коли від теорії Анкара та Москва перейшли до практики. Усього за підписаним контрактом, Туреччина отримає від РФ 4 дивізіони ЗРК С-400. Росія вже передала Туреччині 2 дивізіони С-400: перший етап постачання завершився у липні, другий – у вересні цього року. Введення в експлуатацію отриманих комплексів передбачається у квітні 2020 року.

В НАТО стверджують, що С-400 несумісні з системами НАТО і можуть загрожувати винищувачам F-35, зокрема в процесі введення в експлуатацію С-400 Росія може отримати секретні дані про ці натовські винищувачі.

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг заявив, що дії Туреччини створюють проблеми Альянсу, попри те, що кожна держава може сама вирішувати, яке обладнання закуповувати. Найбільш негативну реакцію дії Анкари викликали у Вашингтоні, де погрожують виключенням Туреччини з програми виробництва винищувачів F-35 та накладенням санкцій. 11 грудня комітет Сенату США підтримав законопроєкт щодо запровадження санкцій проти Туреччини. В Анкарі на таке рішення відреагували погрозою закрити авіабазу "Інджирлік" та базу "Куреджик", яка є частиною системи ППО НАТО в Європі. Наразі ситуація досягла небезпечного рівня напруження, але жодна зі сторін не бажає відступати від заявлених позицій.

11. Квітень, 24. Путін підписав указ, за яким жителі окупованої частини території Донецької та Луганської областей можуть отримати російське громадянство у спрощеному порядку

24 квітня президент РФ Володимир Путін затвердив указ, згідно з яким мешканці тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей України мають право отримувати російське громадянство за спрощеною процедурою. Пізніше у квітні Путін видав новий указ, яким, зокрема, спрощувалося отримання громадянства РФ для тих українців, які постійно проживали на території окупованого Криму. 17 липня в указ були внесені нові зміни, за якими “паспортизація” поширювалася на всіх жителів Донбасу.

На початку грудня в МВС РФ заявили, що російські паспорти отримали 125 тис. громадян України, які проживають на території ОРДЛО, всього ж було подано понад 160 тис. заявок.

Ці паспортні укази Путіна було різко засуджено Урядом України та негативно оцінено міжнародною спільнотою, зокрема, США та ЄС, які заявили про невизнання таких паспортів. 

У жовтні було оприлюднено інструкції для консульських установ ЄС щодо ідентифікації та невизнання російських паспортів, виданих для жителів Донбасу. Як заявив представник України при ЄС Микола Точицький, ця настанова ЄС зводить нанівець зусилля РФ щодо російської "паспортизації" українців на тимчасово окупованих територіях і робить "токсичним" відповідний указ президента РФ.

12. Грудень, 15. Трюдо заявив, що упродовж наступних трьох років Канада розраховує прийняти понад мільйон мігрантів з усього світу

Новообраний уряд Канади на чолі з Джастіном Трюдо продовжує оголошений під час минулої каденції курс на “відповідальне нарощування кількості мігрантів”. Усупереч хвилі націоналізму, що охопила протягом останніх років планету, Канада залишається відкритою до прийому людей зі всього світу. Зважена політика керівництва держави із ретельного відбору новоприбулих, їх якісної адаптації та пріоритезування економічних категорій мігрантів, дозволяє підтримувати позитивне ставлення до них серед населення. Ба більше, вже кілька держав виявили намір створити у себе програму приватного спонсорства біженців за прикладом Канади, а в Оттаві оголосили про започаткування окремих каналів для прийому правозахисників, журналістів та гуманітарних працівників, яким загрожує небезпека.

Володимир Ільченко, Андрій Лавренюк, Ярослав Довгопол, Дмитро Шкурко, Максим Наливайко, Олег Кудрін, Ольга Будник, Василь Короткий