Смоленська катастрофа: таємниця "вибухової" справи
Не проходить й тижня, щоб Росія не захопила на своїй чи чужій території українських заручників: Павла Гриба в Білорусі, двох українських прикордонників з території України, зовсім нещодавно - двох українців-туристів, які подорожували автостопом по Північному Кавказу і Центральній Азії через Росію. Цей список можна продовжувати. Але не тільки у відносинах з Україною Росія бере заручників. І це не лише люди. Таким заручником у відносинах Росії з Польщею вже восьмий рік поспіль є президентський літак Ту-154М, уламки якого Москва уперто під різними приводами відмовляється віддавати Варшаві.
Що за цим стоїть: банальне бажання дражнити польську еліту, намагання взамін виторгувати для себе, наприклад відмову Польщі від активної підтримки політики санкцій проти РФ, чи може щось інше, якась таємниця, про яку можна лише здогадуватися?
ЗАЛІЗНИЙ ЗАРУЧНИК
Обіцяючи віддати уламки урядового літака "вже незабаром", російські можновладці відтягують із цим вже багато років, і кінця-краю не видно.
Офіційно - у Росії продовжується слідство у справі катастрофи і повітряне судно потрібне як доказ. Неофіційно - можна лише робити різного роду припущення. Одне з основних, яке напрошується відразу - це утримання заручника, аби максимально виснажити польську сторону. У Росії прекрасно бачать, які емоції викликає справа Смоленської трагедії у Польщі, скільки "списів поламано" у цій справі в між владою й опозицією. Але це - улюблена гра, свого роду візитна картка росіян: сіяти розбрат і користуватися його плодами. Далеко за прикладами не треба ходити: організація актів вандалізму в Україні і Польщі, аби посварити між собою Київ і Варшаву, тягнеться ниткою до північної сусідки і цьому є безліч свідчень.
Смоленська справа у "польсько-польській війні", як ще над Віслою називають протистояння оточення екс-прем'єра Дональда Туска з ліберальної "Громадянської платформи" (РО) і право-консервативною "Право і Справедливість" (PiS) Ярослава Качинського, вже давно стала елементом внутрішньої політики країни, де обидві сторони взаємно сиплять звинуваченнями у катастрофі.
РОСІЯ І "ПОЛЬСЬКО-ПОЛЬСЬКА" ВІЙНА
Нинішні опозиціонери з РО, які на момент катастрофи разом із Польською селянською партією (PSL) перебували при владі, переконують, що у катастрофі винні сам загиблий президент Лєх Качинський, його оточення та пілоти. Вони переконують: Качинському не подобалася перспектива відходу на запасний аеродром з огляду на погані умови для посадки, що ламало весь графік урочистостей з нагоди 70-річчя Катинського злочину. Відтак, оточення президента на борту, зокрема і командувач ВПС Польщі Анджей Бласік тиснули на пілотів, аби вони за будь-яких обставин посадили урядовий літак, що і призвело до трагічних наслідків. Приблизно такою ж є версія і російського слідства. Росіяни у своїх висновках пішли ще далі: вони заявили, що командувач польських ВПС Бласік віддавав накази пілотам будучи напідпитку. Провини російської сторони (операторів з вежі управління польотами і куратора польоту з Москви), на відміну від поляків, вони взагалі не побачили.
Позиція чинної польської влади і Ярослава Качинського є кардинально протилежною: його брат-близнюк не був самогубцею і не міг ризикувати своїм життям і життям інших 95-ти осіб, які були поряд. Лідер PiS не приховує своєї позиції. Він вже багато років поспіль відкрито звинувачує у катастрофі Дональда Туска та його оточення, а також російську сторону. Провина Туска, щонайменше, моральна: візит екс-президента до Катині готувався халатно, абияк, що могло вплинути на трагічний хід подій. Крім того, на переконання Качинського, відразу після катастрофи Туск припустився фатальної помилки: передав слідство у руки росіян, хоча у відповідності до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію міг домовитися про транснаціональний характер слідства, що забезпечило б його неупередженість та відкритість. Крім того, це запобігло б нинішній ситуації, коли Москва не віддає Варшаві уламки президентського Ту-154М.
Провина росіян, на переконання лідера PiS, набагато серйозніша: вони могли бути зацікавлені у помсті брату за його відверту антикремлівську політику і за те, що саме Лєх Качинський у серпні 2008 року організував візит кількох президентів, зокрема й України - Віктора Ющенка, до Грузії на підтримку Міхеїла Саакашвілі, чим зупинив російські танки неподалік Тбілісі.
Відтак, версія замаху, яку відразу відкинули польська та російська комісії з розслідувань причин катастрофи у своїх рапортах в 2011 році, стала однією з основних у новому слідстві Варшави, відновленому весною 2016 році після перемоги PiS у парламентських виборах в Польщі.
ТЕОРІЯ ЗАМАХУ
Весною 2016 року з огляду на виявлення "прихованої і невідомої раніше інформації", яка може пролити нове світло на обставини Смоленської катастрофи, при міністерстві національної оборони Польщі було створено урядову підкомісію з розслідувань Смоленської катастрофи. На відміну від попередніх комісій її члени не приховували, що однією з основних версій, яку вони розглядають, є замах на президента, тобто викликаний ззовні вибух на борту літака, що стався за кілька секунд до зіткнення літака із землею.
Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич, у відомстві якого відновлено слідство, віддавна є прихильником цієї версії. Очолювана ним парламентська група з питань розслідування причин катастрофи, яка працювала в Сеймі ще з 2011 року, намагалася довести, що саме вибух, а не зіткнення із землею стало причиною катастрофи. Він аргументував це так: від зіткнення з березою (основна версія попереднього слідства) не могло відірватися крило літака, та й при падінні літака з невеликої висоти повітряне судно не могло бути настільки знищено, а тіла так сильно понівечено. Версія Мацеревича: пілоти вже готувалися відійти на друге коло, але аварія бортових приладів у зв'язку з дією зовнішніх чинників (вибух) призвели до трагедії.
Польське слідство зараз планомірно відпрацьовує всі версії, шукає сліди, які могли б дати точну відповідь: Смоленська катастрофа - це спланований замах чи усе ж трагічна випадковість. Ексгумація жертв катастрофи, яка зараз триває, а потім аналіз біологічних проб у міжнародних лабораторіях, повинні підтвердити або виключити наявність тротилу чи інших вибухових речовин на тілах загиблих.
Нещодавня інформація, яку оприлюднив Мацеревич, хоч і до певної міри була очікуваною, усе ж таки стала сенсаційною. Ще б пак! Фактично вперше офіційно поінформовано про слід ймовірного замаху. Більше фактів на справу проливає стаття у свіжому номері видання Gazeta Polska. Ймовірний момент вибуху (надзвичайно різке зростання тепла, що зареєстрував датчик температури) експерти комісії виявили на фрагменті 4,5-секундного запису реєстратора, і цей фрагмент, як виявилося, був вирізаний і не брався до уваги попередньою польською комісією. При цьому вирізали цей кусок з обігу слідства, як підкреслює видання, саме за ініціативою російської сторони. Мовляв, він бракований і не впливає на загальну оцінку ситуації на борту літака. Але нинішня польська комісія твердить протилежне: саме в цьому фрагменті може критися розгадка.
Можна скільки завгодно говорити про фантастичність тези, висунутої Мацеревичем і нинішньою Смоленською комісією, якби не одне, а може й кілька "але". Українцям як нікому іншому відомо про віроломство Росії. Особливо це проявилося останнім часом. Здавалося, що там, де ніколи не варто було сподіватися підступу чи того, що Москва не наважитися на агресивні кроки, з тріском пробивалося чергове "дно". Крим, Донбас, МН-17, вбивства, численні затримання і викрадення людей в якості заручників для подальшого торгу Кремля.
Чого варта лише справа авіалайнера Малайзійських авіаліній! Аби приховати свою причетність до загибелі 298 людей Росія придумувала різні версії про українські "Бук" та СУ-25, які збили літак, і навіть "несвіжі" трупи в літаку, аби підставити матінку-Росію.
Але, якщо зовсім без емоцій, то справді виникає питання ролі російських диспетчерів у катастрофі, які, до речі, в польському слідстві зі свідків стали підозрюваними у спричиненні катастрофи. За версією польського слідства, навмисне доведення до катастрофи, що зараз інкримінують російським диспетчерам, абсолютно може не суперечити версії замаху. Диспетчерів руху до певної міри можна порівняти до водія автомобіля, який має виконати обгін на небезпечному відрізку дороги. Уява водію підкаже, що це небезпечно і може завершитися трагічно. У диспетчерів руху в Смоленську ця уява чомусь не спрацювала, або щось змусило її виключити... Фактом є те, що замість однозначної заборони вони зрештою дозволили пілотам літака Качинського діяти на власний ризик і знизитися до небезпечної висоти. Те, що уламки літака й досі перебувають у Росії, попри те, що польські експерти мали до них доступ на етапі слідства, також наштовхує на певні роздуми щодо ролі Москви у трагічних подіях, що розгорілися на світанку 10 квітня 2010 року у Смоленську.
Усі ці факти ще не є безумовним свідченням замаху і невмисного доведення до катастрофи. Це має довести слідство і найголовніше - у це має повірити міжнародна спільнота. Але багаж знань з останніх майже чотирьох років новітньої історії Європи дає приводи припускати, що неймовірні на перший погляд припущення щодо дій росіян не завжди залишаються у розділі "фантастика".
Юрій Банахевич, Варшава.
