Дно Каховського моря перетворюється на ліс

Дно Каховського моря перетворюється на ліс

Укрінформ
Рік після екологічної катастрофи – як нині почуваються тут люди та природа

Дорога, якою їдемо з групою журналістів до колись Каховського водосховища, здається, загубилась у часі. Як багато південних доріг України – вона побита часом, присипана типовою південною пилюкою, машини намагаються оминати не лише ями, а й такі траси, однак краєвиди сіл варті цієї мандрівки. 

Єдине, що відрізняє дорогу 2024-го від краєвиду 20-річної давнини – рекламні плакати, які тепер пропонують не напої чи продукти, а закликають вступати до різних підрозділів Збройних сил України. І сонячні панелі – їх багато. І так, їх помітно на подвір’ях чимраз більше, тільки-но наближаємось до Запоріжжя.

Світлана Охріменко
Світлана Охріменко, заступниця директора Національного заповідника «Хортиця».

Рівно рік тому росіяни вдарили по Каховській ГЕС, спричинивши руйнування дамби. Це викликало катастрофу, яку можна порівняти із Чорнобильською за наслідками для людей та довкілля. «Екоцид» – так називає події річної давнини Світлана Охріменко, заступниця директора Національного заповідника «Хортиця». Ми їдемо, щоб подивитися, що сталося із Каховським морем, якої шкоди завдала ця техногенна катастрофа Хортиці та дніпровським плавням. А також збираємося дізнатись, чи є потреба відновлювати Каховський водозабір у таких же обсягах, як раніше, чи, можливо, є сенс думати над тим, щоб пристосовуватись до сучасних умов. Пригадуємо, як рясніли медіа катастрофічними прогнозами із спустелення дна моря та ідеями засіювати його медоносними культурами за допомогою дронів.

Колишнє вже Каховське водосховище знаходиться за 15 кілометрів від окупованих росіянами територій. Саме тому для того, щоб потрапити сюди, треба мати спеціальний дозвіл та супровід. Заїжджаємо у Запоріжжя. Місто, яке часто потрапляє у зону обстрілів та зазнає уражень. У багатьох вікнах міської забудови видно фанеру, – свідчення пережитих прильотів чи влучань десь поруч. Попри те, що місто зазнало значного відтоку корінних мешканців, на їхні місця, – розказує по дорозі журналістка родом із Запоріжжя, – приїхали жителі із «гарячіших» місць. Оренда на житло з початку повномасштабного вторгнення зросла вдвічі. Але це не зупиняє людей. І місто працює та стійко тримається. Зі світлом бувають перебої, як в усіх, вода доступна. 

Сирена тривоги не зупиняє ні містян, ні їхнє життя. Випадковий перехожий, на запитання, чи йде він в укриття, лише розсміявся і замахав руками: «Що там? Та тривога в нас постійно», і побіг у справах. Здається, що такий фаталізм уже характерний для мешканців прифронтових міст України. 

Військовий проводить невеличкий інструктаж, попереджає, що сюди, на територію колишнього Каховського водосховища (ніяк не вдається звикнути до слова «колишнє») залітають ворожі дрони, тому при перших звуках згори радить терміново ховатися в кущі. Власне кущів на дні колишнього моря наросло вже багато. Синє Каховське море за рік перетворилось на зелене. Море зелені.

Бігдан
Олег Бігдан, начальник державної екологічної інспекції Південного округу

«Зараз тут 20 рослин на квадратний метр. З часом виживуть найсильніші, ми очікуємо за 4 роки повноцінний ліс», – каже Олег Бігдан, начальник державної екологічної інспекції Південного округу. Насіння верби, очерету, осоки і навіть маків потрапили у поживне середовище мулу завдяки вітру. «Стались сприятливі для них умови і вони проросли».

Рік тому з водосховища почала відходити вода. Нижче за течією з’явились кардинально інші проблеми – підтоплення. Під водою виявилися близько 80 населених пунктів. 68% з них ще й під окупацією. «У перші дні у нас падав рівень води із швидкістю 10 сантиметрів на годину», – каже екоінспектор. Подекуди було зафіксовано мор риби.

Втім, без води в Запорізькій області залишилася лише частина громад.Там досі підвозять воду, це питання вирішується на рівні керівників місцевих адміністрацій. «Дуже постраждали місцеві мешканці, адже вони жили буквально біля моря. Тепер вони живуть вже біля лісу».

Каховське водосховище сьогодні.
Каховське водосховище сьогодні.

Так, те, що ми наближаємось до моря, нам повідомили. Але це, повторюю, було зелене море. Попри кардинальну зміну ландшафту, у садах місцевих мешканців вже дозрівають абрикоси, зеленіють яблука та груші, добре почувається і виноград. Для додаткового зрошення місцеві тепер б’ють свердловини, пояснює журналістка з нашої групи. 

160 тисяч гектарів – територія Каховського водосховища. Для порівняння –  це трохи менше площі такої країни, як Монако. Його кордони – це валуни, які позначають колишній берег.

Спустившись по хиткому камінні, ноги торкаються мушель. Їх наявність теж вказує на те, що раніше тут була вода. Олег Бігдан називає цифри, якими розраховують збитки, завдані природі та людям. На сьогодні загальна сума збитків 77,8 млрд грн. Але і досі тривають спостереження і обрахунки, тому цифри у статистиці можуть збільшуватись. Близько 1,3 млрд грн – це розрахунок збитків лише за воду, яка витекла в Чорне море, опріснивши його. 1,2 млрд грн – це збитки ґрунтам, забрудненню та деградації. До 76 млрд грн – це збитки, завдані заповідному фонду. Але чи можуть навіть астрономічні суми загоїти всі рани, завдані росіянами довкіллю?

Проте, природа бере своє. Принаймні на території Великого Лугу, який 70 років тому був затоплений рукотворним морем, можна очікувати повернення екосистеми лугу. За рік деякі верби сягають трьох метрів, деякі навіть п’яти – таким результатам дивуються фахівці. Як виглядає дно колишньої водойми – дивіться у невеликому любительському відео, знятому під час поїздки.

Однак, окрім колишнього Каховського водосховища, яке показує динаміку на рекультивацію, надзвичайно складним з погляду оцінки наслідків об'єктів є Національний заповідник «Хортиця». 

Хортиці, умовно кажучи, не пощастило двічі. Спершу територію, насичену унікальною флорою і фауною, було зруйновано під час будівництва ДніпроГЕСу і введення його в експлуатацію у 1932 році. І вдруге – у 2024 році, під час вже підриву гідроелектростанції.

«У нас оголилися території, які раніше були затоплені. Рівень води за цей час падав на 5 метрів», – каже Світлана Охріменко, заступниця директора Національного заповідника «Хортиця». У заповіднику наслідки російського терору вже рахують. «80 гектарів озер, які стали зараз сушею. На цій території відновлюється рослинність. Після осушення загинула велика кількість водної живності. Особливо хребетних, риби». Заказник «Дніпровські пороги» нарахував збитки у сумі 1.5 млрд грн. «Загалом ці обсяги значно більші. Ми фіксуємо факти. Адже оголилися території не тільки там, де в нас знаходились раніше озера, оголилися території по узбережжю Хортиці. Рівень води постійно змінюється. Тож береги розмиваються. Острову Хортиця додалось понад 180 гектарів території». 

Наслідки катастрофи відчули і території, які поруч. Світлана Охріменко пояснює, що через зміни гідрологічного режиму в лісових масивах заплави починаються пожежі і руйнування лісових насаджень. «Тобто остаточно ті зміни, які відбулися через падіння рівня води, ми зможемо порахувати і побачити через роки».

«Разом з тим природа має ресурс до відновлення, і він значний, – запевняє науковиця. – Ми спостерігаємо наразі верби та тополі, які зростають на цих оголених територіях, досягають висоти 3 метрів і більше. Однозначно будуть формуватися різні природні комплекси, не такі самі, як були раніше під час існування Великого Лугу, але все одно нові системи матимуть подібність із доГЕСівською природою».

При будівництві ДніпроГЕСу і Каховської ГЕС роботи щодо археологічних пошуків, може, й велися якось, але недостатньою мірою. Тепер у тих, хто працює над збереженням матеріальної спадщини, інші виклики. З-під води з'являються артефакти. «Весь 2023 рік після підриву Каховської ГЕС і зараз проводяться археологічні дослідження.

Спостерігається значне збільшення кількості предметів по узбережжю, в тому числі піднімаються предмети з кераміки, мокрої археологічної деревини. Минулого року ми підняли і реставруємо досить великий човен. Якщо оголюються великі пам'ятки, ми консервуємо їх на місці, щоб вони не руйнувались піском».

У археологів нині час напруженої роботи. Понад три тисячі зібраних зразків знаходиться зараз у Запоріжжі. У місті також проводилися археологічні експедиції співробітниками заповідника, а ті, хто зараз у лавах ЗСУ, намагаються працювати і на інших територіях, відшукуючи цінні знахідки. 

Хортиця. ДніпроГес
Хортиця. ДніпроГес

У розмові після пресконференції ми поговорили з пані Світланою стосовно викликів, адже на сьогодні водопілля вже завершено. На майбутнє саме в цьому і полягає найбільша проблема, на яку із тривогою очікують дослідники. Адже Дніпровська ГЕС у Запоріжжі, якщо мало води, майже повністю перекриває воду нижче по Дніпру, – для утримання рівня води вверх по течії. І виходить так, що одразу біля Хортиці русло Дніпра міліє, вода фактично зникає. І якщо літо буде посушливим, доступ до води пониззю Дніпра буде обмежений. А це може мати неприємні наслідки. Які саме – науковці спрогнозувати ще не можуть (чи не хочуть озвучувати), але називають таку ситуацію достатньо небезпечною.

На превеликий жаль, українська сторона не може зробити всього, щоб повернути назад те, що знищили росіяни, але робить все можливе, аби ситуацію контролювати і максимально нормалізувати. Про це, зокрема, і говорив Олег Бігдан, нагадуючи, скільки було страхів, прогнозів пустелі. Але стратегія спрацювала, – не втручатись, а дати природі час на адаптацію. Здається, вона мудріша за нас.  

Тим часом наш автобус знову завертає до Запоріжжя. Довоєнне місто із вічними корками на дорогах тепер має постійні тягнучки лише біля мостів, – адже живе воно по обидва береги Дніпра. А ще у Запоріжжі мені вдалося вперше за два з гаком роки війни побачити картину, яка вразила своїм мирним довоєнним символізмом. Працюючий фонтан! Так, він невеликий, але працював, – і я зрозуміла, що вже відвикла від звуку плюскоту води, такого мирного і безтурботного. 

Закинута станція
Закинута станція неподалік Каховського водосховища. 

І троянди, які вперто цвітуть на закинутій станції неподалік Каховського водосховища посеред високих бур’янів. Станції, яка зустрічала біля моря, якого нема, а її колії тягнуться на поки що окуповані території. Ці квіти є свідченням і символом стійкості і витримки, яку українці демонструють, де б вони не жили і всупереч всім катастрофам – наша крихкість має свою силу. А резервів вистояти і у нас, і у природи вистачає. 

Ярина Скуратівська, Київ-Запоріжжя

Фото Володимира Тарасова, відео авторки публікації. 

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-