Два світи – два способи життя: як Україна готується до приїзду свт. Варфоломія

Два світи – два способи життя: як Україна готується до приїзду свт. Варфоломія

Укрінформ
Москва й далі зацікавлена в тому, щоб в Україні був розбрат, все роблячи саме для цього

У серпні на День Незалежності Україну відвідає Вселенський патріарх. Російські лобісти УПЦ МП розпочали “протести”. Чи надовго вистачить запалу адептів “русского міра”?

У принципі, віряни, духовенство та священноначаліє ПЦУ цього очікували.

Штучних протестів УПЦ МП проти приїзду Вселенського патріарха Варфоломія, хвилі скарг на гоніння.

Очікували, але не боялися. Бо насправді у жодної людини, яка почувається набувачем Томосу та автокефалії, вже немає напруги та страхів. Сам візит Вселенського патріарха відбудеться.

А отримавши Томос, місце в Диптиху та благословення Вселенського престолу, всі стали просто жити, реформуватися, створювати перші церковні органи, вирішувати поточні проблеми (ковід таки багато що змінив), добудовувати храми, зрештою, вигравати суди різних інстанцій, у тому числі Верховний у праві громад, які перейшли до ПЦУ, на зміну підлеглості.

Як казав у нещодавній розмові автору цих рядків один дуже відомий грузинський ієрарх: все приходить до тих, хто вміє чекати. Продовжимо: а дочекавшись, вміє бути достойним отриманого.

Упродож останніх двох років стало зрозумілим, що влада не буде саботувати розвиток Православної церкви України. Таких сигналів світові, духовенству та вірянам ПЦУ з Печерських пагорбів було кілька. Один із них — звільнення першого заступника голови ОП Сергія Трофімова (досить жорсткого лобіста МП) і друге: підтвердження приїзду в Україну Вселенського патріарха Варфоломія. За два роки із патріархом Варфоломієм двічі зустрівся президент України Володимир Зеленський і один раз – прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

У профільних структурах змінилися особи, які займаються церковним питанням, але їхній вектор залишається незмінним. “Розвиток ПЦУ — стратегічно важливо для України”, – повторив у приватній розмові автору один з “опікунів” церковної теми у Кабміні.

Відкат, якого так чекала Москва, не відбувся. Але спроби продовжилися. До старих тем інформкампаній (гоніння, вимога скасувати закон про перейменування та зміну підлеглості) додалася ще одна. Протест проти приїзду Вселенського патріарха.

ПЦУ практично не реагувала, коли в грудні 2020 року біля Михайлівського люди, яких пов’язують із Медведчуком, зібрали мітинг, де учасники явно асоціального виду вийшли на протести проти патріарха Варфоломія. Протестанти – у найгірших традиціях замовних мітингів – були нульові в темі. Вони взагалі не знали про те, хто такий Варфоломій, кажучи журналістам щось на кшталт: це “наче мєсний патріарх, який разбіл вєру православную”. Така протестна активність була явним провалом Штірліца, але я оцінила те, що під цю небогоугодну справу організатори не стали мобілізовувати справжніх віруючих, обмежившись суто заробітчанами та безхатьками. Втім тішилася недовго.

Весна пройшла під знаком карантину, масових заходів не було. Канали, близькі до Медведчука, пішли в небуття (зникли майданчики, де регулярно говорили про “гоніння на Моспатріархат”). І спостерігачам навіть було цікаво: як Москва відновить дискурс “гонєній”, де, з ким, у якій формі, і як нашарує туди невдоволення майбутнім візитом Варфоломія. В квітні керуючий справами УПЦ МП Антоній Паканич (власне він чи-то працює, чи-то служить у парі з Вадимом Новінським) сказав, що візит його Всесвятості несе загрозу суспільній злагоді. А двома місяцями пізніше вони продемонстрували, як саме вони планують керувати церковною “злагодою”.

В кінці травня ЗМІ зафіксували приїзд в Офіс президента олігарха Вадима Новінського, який фінансує багатьох ієрархів цієї церкви. Як пізніше заявив Офіс, зустріч відбулася для “уточнення комунікаційної стратегії міжконфесійного діалогу”. Уточнення стратегії, так виглядає, не перетворилося на здачу ПЦУ з боку Банкової.

Бо “отвєтка” Новінського прийшла за кілька днів. На початку червня в соцмережах з’явився анонс руху Моспатріархату в Україні «Миряни» з запрошенням на молитовне стояння проти так званих “антицерковних” законів. Трансляції мітингу (“стояння”) стали чимось на кшталт театру абсурду. Жіночки з числа учасниць гордо заявляли журналістам, що вони – Московський патріархат, але при цьому завзято підписували листи проти закону, яким зобов’язувалося вказувати у назві церкви її пов’язаність із Московським патріархатом. Ну, і на додачу повторювали меседжі про безбожну владу. Для протестів вибрали фундаменталістів, людей без критичного мислення, бо всі коментарі немолодих учасників зібрання зводилися до старих штампів. Окрім клейміння «безбожної влади», офіційним листом вимагали відкликати приїзд Вселенського патріарха. Володимир Зеленський, коли його попросили прокоментувати мітинг, сказав, що бачив там лише бабусьок та дітей у жовтих кєпочках ОПЗЖ. Політтехнологи ініціативної групи мирян почали розкручувати заяву, мовляв, ніяких кєпочок не було. Не маючи повноважень трактувати слова глави держави, тим не менше, думаю, що зрозуміла його меседж краще. “Жовті кєпочки” – це не головні убори, це вміст голів парафіянок, з якими через єпископів попрацював нардеп ОПЗЖ Новінський.

Найстриманішу оцінку подібним крокам дав відомий богослов, клірик Московського патріархату Кирило Говорун, який викладає теологічні дисципліни у найкращих університетах світу. У останньому інтерв’ю він пояснив, що Москва і далі зацікавлена у тому, щоб в Україні був розбрат (так само, як всі попередні роки була зацікавлена у консервації розколу і лиш симуляції перемовин), бо це підтверджує тезу про «громадянську війну в Україні». Вірян (стимулюючи деяких грошима) продовжують накачувати наративами, щоб підбурювати українців до ненависті та несприйняття одне одного. Богослов висловив надію, що ця істерія (яка виникає, бо пастирі накручують людей) невдовзі завершиться. Бо зрештою, емоції – свідчення небайдужості, а тиха ненависть була б значно гіршою для відносин братів по вірі, які є громадянами однієї держави.

У цьому дописі ми навіть не беремося аналізувати заяви архієрея УПЦ МП Луки Запорізького, чиї священники відмовлялися ховати немовля через “неправильне хрещення”, а сам він то урочисто проголошував анафему Епіфанію, то обзивав Вселенського патріарха «фанарським фюрером». Нам здається, що це вже питання психіатрії, хоча коли йдеться про психічне здоров’я очільника єпархії, Лаврському керівництву вартувало бути обачнішим та строгішим.

ПЦУ тим часом по своєму готується до зустрічі Вселенського патріарха. Ні, вони не роблять “отвєт Чемберлену” у вигляді зустрічних мітингів. Хоча заради справедливості скажу, що за бажання дати таку відповідь – мітинги ПЦУ були б геть іншими, без білих хусточок, які по суті – “жовті кєпочки”. На хресні ходи цієї церкви, нагадаю, приходять молодь, волонтери, військові, вчені, журналісти, лідери громадської думки, колишні бранці Кремля. “Еліти” – це не церковне слово, а, скажімо так, – люди, за якими майбутнє і які формують дискусії та тренди.

Зрештою, якби стояло завдання дати інформаційну відсіч, ПЦУ могла б це зробити, так само публічно відновивши абсолютно ганебні сторінки історії співпраці кліру УПЦ МП та сепаратистів і росіян. Ну, уявіть собі серію відеороликів, де колишні віряни УПЦ МП (у тому числі з Донбасу, у тому числі бранці росіян) розповідають про свій деколи дуже травматичний досвід УПЦ МП. Могли би. Але не будемо. Бо який сенс? Маючи десятки інтерв’ю із кліриками ПЦУ, і тими, хто завжди був у Київському патріархаті, й тими, хто перейшов з Моспатріархату, практично завжди чула зрілу оцінку ситуації в МП: “Вони (духовенство МП) розгублені визнанням автокефалії, сердяться, що вже не єдині канонічні й не єдині визнані, ще більше сердяться, бо розуміють, що чинять неправильно по відношенню до нас. Вони заспокояться, а ми почекаємо, бо все одно колись будемо разом служити”. І я б не назвала ці слова занадто оптимістичними.

Бо міжцерковний діалог знизу вже відбувається. І йдеться не про чаювання чи спільні свята, хоча й таке теж є. Я знаю кілька випадків, коли клірики ПЦУ та УПЦ МП разом звершували чин погребіння. Це коли покійний казав, щоб “московський піп не відспівував його”, а діти покійного належать до МП – тож і запрошували дві юрисдикції. Компроміс, як не крути.

Днями у столиці пройшла презентація книги “Варфоломій: апостольська місія. пророче бачення” (видавництво “Дух і літера”). Це стало першою в низці подій підготовки до зустрічі Вселенського Патріарха в Україні на День Незалежності нашої держави. На презентацію книги (а в ній бачимо патріарха на основі церковних документів, особистих нотаток і в роздумах політичних та релігійних лідерів — від Папи Франциска до предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія та нинішнього президента США Джо Байдена) прийшли і дипломати, й очільники всіх християнських церков України, й науковці. Як зауважив один священник, що дивився трансляцію заходу із резиденції митрополита: “Коли я побачив таку кількість вагомих для християнського світу людей на презентації книжки про Вселенського патріарха і напередодні його візиту, то вчергове подумав: це та Помісна церква, про яку я мріяв”.

Тож усім, хто хоче підживитися перед візитом, – то є чим. А велике зібрання теж буде.

Предстоятель ПЦУ Епіфаній організовує всеукраїнське паломництво в Манявський скит (старовинний монастир) на Прикарпаття. Краще помолитися разом, аніж скаржитися на когось. Чи не так? Та й зустрітися разом у Києві ми матимемо нагоду. Не на мітингу. На літургії. Бо ж Вселенський патріарх приїде вже зовсім незабаром.

Лана Самохвалова, Київ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-