18 лютого. Пам’ятні дати

18 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сім років тому, 18 лютого 2014 року, в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності.

Зранку 18 лютого 2014 року протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни вимагали від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації в країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом повернення до Конституції України 2004 року.

На той час до урядового кварталу було стягнуто великі сили міліції, БТР і два водомети. А у Маріїнському парку зібралися сотні «тітушок».

Коли майданівці наблизилися до Верховної Ради, силовики розкололи колони і разом із «тітушками» почави відтісняти людей. На вулиці Грушевського та Кріпосному провулку почалися сутички. На вулиці Шовковничній проти демонстрантів бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби: світлошумові гранати та помпові рушниці.

З боку майданівців в сторону правоохоронців летіло каміння та петарди, крім того, протестувальники підпалили дві вантажівки КАМАЗ, що блокували проїжджу частину. Сутички між силовиками та євромайданівцями відбулися також у Маріїнському парку з боку станції метро «Арсенальна».

Опівдні «Беркут» почав відтісняти мітингувальників по вулиці Інститутській у бік Майдану Незалежності. У свою чергу мітингарі розпочали спорудження барикад на перехресті вулиць Інститутської і Банкової та у Маріїнському парку.

О 16 годині міліція відтіснила протестувальників до Жовтневого палацу, а на  вулиці Грушевського «беркутівці» захопили барикади та взялися за руйнування барикад на Хрещатику. Також міліція зайняла Український дім, і взяла під контроль Європейську площу.

Тим часом Служба безпеки України у зв'язку з подіями, що відбувалися в Україні, оголосила про проведення антитерористичної операції на території всієї країни. В свою чергу у Міністерстві внутрішніх справ попередили, якщо до 18-ї години не припиниться протистояння, то вони готові «навести лад» у Києві всіма доступними засобами.

Ще вдень центральні станції київського метрополітену почали закривати, о 16-й метро зупинили повністю. Дороги міста були паралізовані. Окрім того, було повідомлено що рух транспорту в бік Києва буде обмежено.

Близько 20 години силовики почали ще один штурм Майдану, але вже за допомогою бронетехніки - БТР врізався в барикаду, і за ним на штурм пішли «беркутівці» і бійці Внутрішніх військ. У бік активістів безперервно летіли світлошумові гранати, а в бік «Беркуту» - піротехніка. На Майдані загорілася барикада, біля Будинку профспілок - намети.

З боку Інститутської мітингувальники підпалили покришки. Через деякий час їм вдалось утворити суцільну смугу полум'я, яка заважала пройти правоохоронцям.

Пізно ввечері На Майдані загорівся Будинок профспілок. Полум’я поширилось на верхні поверхи. Спершу мітингувальники гасили вогонь власними силами. Згодом на місце прибули рятувальники. В будівлі були заблоковані люди, але їх вдалось вивести на вулицю.

Події в Києві викликали неабияке занепокоєння в світі. Канцлер Німеччини Ангела Меркель телефонувала Віктору Януковичу, але він не відповів на дзвінок. Намагався зв'язатися з Януковичем і тодішній президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, але також безрезультатно. Водночас, віце-президент США Джо Байден у телефонній розмові закликав Януковича відкликати силовиків. Високий представника ЄС із закордонних справ і безпекової політики Кетрін Ештон засудила насильство в Україні. Офіційна Варшава попередила владу України про серйозні наслідки у відносинах з Євросоюзом у разі силового розгону Євромайдану.

Під впливом цих сигналів Янукович запросив лідерів опозиції на переговори на Банкову. Розмова тривала близько години, а по її закінченню Віталій Кличко повідомив, що Янукович не йде ні на які поступки і хоче, щоб Майдан очистили.

В результаті протистоянь 18 лютого, на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку, у Маріїнському парку та Майдані Незалежності загинуло 23 людини, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості.

Шість років тому, 18 лютого 2015 року, після тривалої оборони Дебальцевого українські військові залишили місто. У січні-лютому 2015 року відбулася головна битва між українською армією та російсько-терористичними військами. До цього часу сили АТО протягом дев’яти місяців забезпечували ізоляцію кризового району на сході України та не допускали його розширення на решту території держави. Починаючи з травня 2014 року штабом АТО було проведено понад 40 операцій з визволення території Луганської та Донецької областей від незаконних збройних формувань. Більшість із них була успішною, у тому числі визволення міста Дебальцевого у липні 2014 року. Черговий виток загострення обстановки в районі АТО відбувся у січні-лютому 2015 року. Найбільш складна ситуація склалася в районі Донецького аеропорту та Дебальцевого. Бойовики, маючи підтримку підрозділів Збройних сил РФ, намагалися будь-якою ціною ліквідувати Дебальцівський виступ та захопити Донецький аеропорт, тим самим примусивши Україну йти на політичні поступки під час переговорного процесу стосовно особливого статусу Донбасу, амністії для бойовиків, а також термінів і порядку проведення виборів до органів місцевого самоврядування. Безпосередньо в район Дебальцівського виступу у лютому 2015 року російсько-терористичні війська стягнули понад 19 тис. осіб, яким протистояли у секторі «С» 13 тис. українських військових, з яких безпосередньо в районі Дебальцевого – близько 4700 бійців. Українські захисники мужньо вели важкі бої з противником.  Саме значні втрати, нанесені агресору, примусили його відмовитися від подальших наступальних дій. Враховуючи, що підрозділи сил АТО на Дебальцівському напрямку виконали усі визначені завдання, а також обстановку, що склалася, о 13:00 18 лютого 2015 року Верховний Головнокомандувач віддав наказ скоординувати під керівництвом начальника Генштабу операцію із планового організованого виходу українських військ з Дебальцевого. За даними Генерального штабу ЗСУ під час бойових дій в районі Дебальцевого у період з 15 січня по 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 – взято в полон та 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцівського виступу загинуло 136 та було поранено 331 військовослужбовців ЗСУ. Значними були втрати українських військ в озброєні. Близько 30% техніки було знищено противником або виведено з ладу силами наших підрозділів. За ведення бойових дій в районі Дебальцевого державними нагородами України нагороджено 379 військовослужбовців (у тому числі 136 - посмертно), а відзнаками Міністерства оборони та Генерального штабу ЗСУ - 450 осіб.

Ювілеї дня:

165 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), української громадської, культурно-освітньої діячки і педагога. Дружина Олександра Русова. Працювала в освітніх і виховних закладах Києва; брала участь у русі українського земляцтва у Петербурзі (1874-1876), працювала в секретаріаті Центральної ради. Софія Русова - піонер жіночого демократичного руху в Україні 70-80-х років ХІХ ст., автор ряду праць з питань мистецтва, літератури, шкільних підручників, досліджень з педагогіки, історії, георгафії тощо. З 1921 року жила у Празі (там і померла).

121 рік від дня народження Оксани Петрусенко (справж. – Бородавкіна; 1900-1940), української співачки (лірико-драматичне сопрано). Визначний майстер української вокальної школи, одна з кращих виконавиць українських народних пісень і романсів. Неповторною вона була і в операх «Наталка Полтавка» Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського (знаменитими у 30-х рр. ХХ ст. були два дуети: Марія Литвиненко-Вольгемут – Іван Паторжинський та Оксана Петрусенко – Михайло Донець). У Оксани Петрусенко було нелегке життя і тернистий шлях до слави. Дебютувала у Херсонському українському музично-драматичному театрі, працювала в мандрівних і стаціонарних українських музично-драматичних трупах. І лише в 1934 році її запросили до Київського театру опери та балету, де вона працювала до кінця життя.

102 роки від дня народження Джека Паланса (Володимир Палаганюк; 1919-2006), американського кіноактора українського походження, зірки американських вестернів. Знімався у фільмах: «Дракула», «Професіонали», «Раптовий страх», «Шейн», «Танго і Кеш», «Міські піжони» (премія «Оскар», 1992), «Бетмен». Володимир Палаганюк народився в родині українських емігрантів з Австро-Угорщини. Його батько працював на шахті в Пенсильванії й досить рано помер від раку легень. Можливо, така доля очікувала б і Володимира, але врятував спорт: хлопець чудово грав у футбол, бокс. Під час Другої світової воював, мав державні нагороди. Пільги для ветеранів допомогли Палаганюку вступити на факультет акторського мистецтва Стенфордського університету. Після закінчення навчання був диктором на радіо, кореспондентом. Його перша робота – на Бродвеї разом з Марлоном Брандо у «Трамваї «Бажання». Після цього він змінює своє українське прізвище на Волтера Джека Паланса. Хриплуватий голос і шрами на обличчі сформували його амплуа – Паланс грав переважно жорстоких злочинців. У житті він був м’якою інтелігентною людиною, захоплювався поезією і мистецтвом. Мріяв про комедію і таки знявся в ній («Міські піжони»), за що, власне, й отримав «Оскара». У 2004 році Джек Паланс відмовився від російської нагороди на фестивалі в Лос-Анджелесі, наголосивши, що він українець, а не росіянин (до речі, Дастін Гофман нагороду від росіян тоді прийняв, за що Палаганюк його критикував). Близькі згадували, що до останнього Джек Паланс був справжнім «мачо» і ніщо не могло зробити його «згорбленим дідусем». Актор мав зніматися у фільмі Олеся Саніна «Поводир».

89 років від дня народження Мілоша Формана (1932-2018), чеського і американського кінорежисера, сценариста. З 1967 року працює у США. Зняв фільми «Чорний Петро», «Любовні походеньки блондинки», «Відрив» (Гран-прі МКФ у Каннах, 1971), «Волосся» (премія «Давід Донателло», 1979), «Пролітаючи над гніздом зозулі» (премії «Оскар», 1976; «Золотий глобус», 1976; «Давід Донателло», 1976; BAFTA, 1977), «Регтайм», «Амадей» (премії «Оскар», 1985; «Золотий глобус», 1985; «Сезар», 1985; «Давід Донателло», 1985), «Вальмон», «Народ проти Ларрі Флінта» (приз «Золотий ведмідь» МКФ у Берліні, 1997; премія Європейської кіноакадемії за визначні досягнення у світовому кінематографі, 1997; премія «Золотий глобус», 1997), «Примари Франсіско Гойї». Лауреат міжнародної премії Франца Кафки.

69 років від дня народження Джеймса Мейса (1952-2004), американського історика, дослідника голодомору в Україні. В одній із своїх статей Мейс так пояснив, чому голодомор став справою його життя: «Мене часто запитують: чому саме я, корінний американець, і навіщо це мені було треба? Не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що потрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекій, Богом забутій країні – моїй Америці? Тому що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що ваші мертві обрали мене. І так само, як не можна займатися історією голокосту і не стати хоч би напівєвреєм, так само не можна займатися історією голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем».

Роковини смерті:

457 років з дня смерті Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), італійського скульптора, живописця, архітектора і поета, представника Високого і Пізнього Відродження. Працював переважно у Римі на замовлення сім’ї Медічі і папи Юлія ІІ. Мікеланджело був, передусім, скульптором; його фігури, написані на плафоні в Сікстинській капелі, можна сприйняти за статуї, а в його віршах, здається, відчувається різець скульптора. Скульптуру він ставив понад усі інші види мистецтва. Помер Мікеланджело Буонарроті у Римі, на 89-році життя; похований у Флоренції.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-