17 жовтня. Пам’ятні дати

Своєю резолюцією, прийнятою 22 грудня 1992 року, Генеральна Асамблея оголосила 17 жовтня Міжнародним днем людей боротьби за ліквідацію бідності.

Історія проведення Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності починається 17 жовтня 1987 року. Того дня понад сто тисяч людей зібралися на площі Трокадеро в Парижі, де в 1948 році була підписана Загальна декларація прав людини, щоб віддати данину пам'яті жертв бідності, насильства і голоду. Присутні заявили, що бідність є порушенням прав людини, і підтвердили необхідність спільними зусиллями добиватися дотримання цих прав. Відповідні заяви були вибиті на пам'ятному камені, відкритому в той день.

Згодом такі ж пам'ятні камені були відкриті в багатьох країнах світу. Один з них знаходиться в саду Центральних установ ООН, і саме біля нього проводиться щорічна урочиста церемонія організована Секретаріатом ООН в Нью-Йорку.

Згідно з міжнародною класифікацією, на сьогодні в світі 736 млн людей живуть за межею бідності, тобто на 1,90 дол. США на день. І більшість цих людей проживає в двох регіонах світу - Південній Азії і країнах Африки на південь від Сахари.

Як зазначають в ООН, в сучасному світі з розвиненою економікою, технологіями і наявністю фінансових ресурсів є неприпустимим те, що мільйони людей живуть за межею бідності. Бідність - це не просто економічна проблема, це позбавлення людей можливості жити на достойному рівні.

Цьогорічна тема Дня – «Спільні дії для досягнення соціальної і екологічної справедливості для всіх». Вона підкреслює багатоаспектність проблеми бідності і означає, що ці два питання нерозривно пов'язані один з одним, і соціальна справедливість не може бути повністю реалізована без одночасного вирішення екологічних питань.

Події дня:

Цього дня у 1659 році в Переяславі між Юрієм Хмельницьким і московським урядом було підписано угоду, якою регулювалося політичне й правове становище козацької України в складі Московської держави (Переяславські статті). Російські воєводи мали право стояти в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані.

Ювілеї дня:

324 роки від дня народження Якова Марковича (1696-1770), відомого українського державного діяча, мемуариста. Походив з багатого і впливового старшинського роду. Закінчив Київську академію, де був улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Служив наказним лубенським полковником, генеральним підскарбієм. Був одружений на доньці гетьмана Павла Полуботка. Зібрав величезну бібліотеку, де були рукописні твори з усієї України. Протягом 1717-1776 рр. вів щоденник (називав його «домашнім протоколом»). Твір є продовженням «Кройніки» наказного гетьмана Павла Полуботка (батька дружини Якова Марковича), події в якій доведено до 1715 р. У щоденнику простежено розвиток економіки, соціальних відносин і культури Гетьманщини (Лівобережної України з Києвом). Відображено колоніальну політику російського царизму в Україні, показано яким важким тягарем лягли на український народ руйнівні війні, що вела Росія з Туреччиною (передусім, за рахунок українських козаків і селян). Щоденник містить багато майстерно виписаних картин і деталей побуту ХVІІІ ст. В ньому чимало витягів з періодики, у т.ч. зарубіжної (польської, німецької, французької), копій віршів, рецепти тощо. Рукопис твору зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України.

Сьогодні виповнилося б 85 років Олександру Пономаріву (1935-2020), відомому українському мовознавцю, перекладачу і публіцисту, доктору філологічних наук, професору кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, її відродження та утвердження як державної, укладач і редактор навчальних посібників та словників різних типів. Понад 40 років Олександр Данилович викладав в Інституті журналістики, а останні 15, разом з іншими науковцями, працював над новим українським правописом. Олександр Пономарів помер 14 жовтня. До свого 85-річчя він не дожив 3 дні.

Цього дня народився Іван Драч (1936-2018), український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, драматург, громадський діяч. Герой України (2006), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976). Автор збірок поезій «Соняшник» (1962), «Протуберанці сонця» (1965), «Корінь і крона» (1974), «Теліжинці» (1985), «Противні строфи» (2005) та ін. Іван Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота». Йому належать переклади поезій Ципріяна Норвіда, Поля Елюара, Фредеріко Гарсіа Лорки, Назима Хікмета. Очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом, першим головою Народного Руху України. До слова, Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг». Саме як і належить «трудящій бджолі», а не плигучій блосі. Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, в людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й сьогодні та надихає більш молодих. Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Поет Іван Драч – це легка іронія та філософічність без занудства. Він – справжній інтелектуал, що широко і в кольорах бачив світ і тонко розумів його.  Але, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним комуністом, чесним політиком, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.

Роковини смерті:

171 рік з дня смерті Фридерика Шопена (1810–1849), польського композитора і піаніста. Широкому загалу, людям далеким від світу класичної музики, Шопен відомий передусім як автор чарівних ноктюрнів. Композитор помер у Парижі від сухот. Згідно волі Шопена його серце було перевезено сестрою до Варшави і поховане в підземеллі костьолу Святого Хреста; в 1879 році воно було замуровано в одній із колон цього храму, на якій встановлена дошка з написом: «Фридерику Шопену – співвітчизники». Шопен відіграв величезну роль у розвитку польської культури і утвердженні її світового значення. Він спілкувався з Ференцом Лістом, Гектором Берліозом, Віктором Гюго, Генріхом Гейне, Альфредом Мюссе та іншими видатними письменниками, композиторами та художниками свого часу.