Як Володимир Нарбут започаткував РАТАУ та як він загинув - 01.08.2018 19:04 — Новини Укрінформ
Як Володимир Нарбут започаткував РАТАУ та як він загинув

Як Володимир Нарбут започаткував РАТАУ та як він загинув

Укрінформу 100
1593
Ukrinform
Продовжуємо публікувати розділи з книги, присвяченої історії «Укрінформу»

У перших подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики майже одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси, а БУП – в УкРОСТА.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ВОЛОДИМИР НАРБУТ – ВІД ТВОРЦЯ НОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО ОРГАНІЗАТОРА РАТАУ

У квітні 1921 року наше агентство знову було перейменоване: з УкРОСТА – в Радіо-телеграфне агентство України (РАТАУ). За зміною назви крилася спроба знову-таки вийти з-під прямого підпорядкування Москві, Російському телеграфному агентству (РОСТА). Ініціював і здійснив цю спробу Володимир Іванович Нарбут.

Поміж колишніх керівників інформаційних служб України – прямих попередниць нинішнього Укрінформу – постать Володимира Нарбута, без перебільшень, є однією з найяскравіших. Він увійшов в історію як видатний поет, фундатор літературного руху – акмеїзму, авторитетний політичний і громадський діяч.

Народився В.Нарбут 2 квітня 1888 року на хуторі Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер село Червоне Глухівського району Сумської області) в збіднілій дворянській сім'ї козацько-старшинського походження. Принагідно варто додати, що його старший брат Георгій, визначний художник-графік, був автором перших українських державних знаків, одним із засновників і ректором Української Академії Мистецтв.

У 1906 році Володимир закінчує із золотою медаллю Глухівську гімназію. Цьому не перешкодила важка хвороба, внаслідок якої йому ампутували п’яту на правій нозі (через це він кульгав). Того ж року хлопець вступає на математичний факультет Санкт-Петербурзького університету, навчається також на факультеті східних мов та на історико-філологічному.

1908 року Нарбут дебютував у літературі. З 1911-го – керівник відділу поезії студентського журналу «Gaudeamus». Через рік стає одним із засновників товариства поетів-акмеїстів «Цех поетів». Пізніше поетеса А.Ахматова писала, що саме Нарбут був її вчителем у поезії. 1912 року, рятуючись від переслідувань поліції (у зв'язку з виданням збірки поезій «Алілуя», забороненої цензурою), залишив навчання в університеті й виїхав з етнографічною експедицією до Африки (Абіссінія, Сомалі).

Ахматова писала, що саме Нарбут (засновник акмеїзму та РАТАУ) був її вчителем у поезії

Після амністування 1913 року повернувся до Росії, де видавав і редагував «Новый журнал для всех». Згодом у зв'язку з фінансовими проблемами залишив Петербург і повернувся на батьківщину – до Глухова.

Після Лютневої революції 1917 року зблизився з лівими есерами, пізніше – з більшовиками. Обирався до складу Глухівської ради робітничих і солдатських депутатів. У цей час ледь не загинув – на його родинний хутір напали бандити. Вони прострелили Нарбуту зап’ястя руки (її довелося ампутувати). Його брат Сергій під час нападу загинув.

У 1918 році керував виданням більшовицької преси у Воронежі. До серпня 1919-го перебував у Києві, де брав участь у виданні журналів «Зори», «Красный офицер», «Солнце труда». Потім потрапляє до Ростова-на-Дону, де його заарештовують білогвардійці. Під час жорстокого допиту він, щоб врятувати життя, підписав відмову від подальшої політичної діяльності. (Згодом цей папірець відіграє драматичну роль у його житті).

Після звільнення з в’язниці офіційно вступає до Комуністичної партії. У 1920 році відряджається до Одеси, де очолює Одеське відділення УкРОСТА, видає журнали «Лава» та «Облава». Тут, як вже зазначалося в одній із минулих публікацій, він залучає до співпраці у відділенні талановиту творчу молодь, зокрема Ісаака Бабеля, Едуарда Багрицького, Юрія Олешу, Валентина Катаєва, Михайла Кольцова, Іллю Ільфа, Віру Інбер, які згодом стали класиками російської літератури. За спогадами Надії Мандельштам, дружини визначного поета Осипа Мандельштама, «саме з рук Нарбута одеські письменники їли свій хліб».

Надія Мандельштам
Надія Мандельштам

Ось як описував той час Багрицький (подаємо мовою оригіналу, щоб зберегти колорит тексту): «Провинциальная РОСТА. Стенки увешены плакатами. Сверхъестественные красноармейцы, протыкающие шарообразных буржуев в смокингах и цилиндрах. Художники в сияющих всеми цветами радуги блузах. Два поэта: один в обмотках, другой в кавалерийских сапогах, у обеих на головах фески».

Уся картина була списана з натури. Один із поетів – співробітник ЮгРОСТА Катаєв. А турецьку феску він одержав в умовах «воєнного комунізму» за ордером замість шапки. Тоді ж його «екіпірували» французькою шинелею і сандалями на дерев'яній підошві, які гострі на язик співробітники-одесити назвали «стукалками».

ЮгРОСТА було установою, яка поєднувала у собі й телеграфне агентство, й агітаційно-пропагандистську службу, клуб і театр, усні й стінні газети. У віданні ЮгРОСТА, зазначав той же Катаєв, були навіть агітпоїзди, агітпароплави та агітлітаки. Думається, дослідники ще проаналізують громадянську війну як протистояння не тільки озброєних людей, а й інформаційну боротьбу різних інформаційно-пропагандистських установ.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ: МАРНІ НАМАГАННЯ ОТРИМАТИ БІЛЬШУ ІНФОРМАЦІЙНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД МОСКВИ

Невдовзі Володимир Нарбут переїздить до столиці тогочасної України Харкова. На засіданні Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад (ВУЦВК) 21 квітня 1921 року Нарбут виступив з грунтовною доповіддю про його бачення того, яким має бути українське інформагентство. Цей день і вважається датою створення РАТАУ.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігається протокол того засідання. Цікава деталь – канцелярське приладдя Агентству дозволялося придбати за кордоном через «Внєшторг». А для забезпечення співробітників РАТАУ взуттям, одягом та «у продовольчому відношенні за другою посиленою нормою» Агентство мало заключити спеціальну угоду з Південним бюро Всесоюзних радянських профспілок (ВЦСПС). Все це випливало з озвучених Нарбутом на засіданні прохань колективу агентства. Вони свідчать про убогість умов роботи агенційних співробітників, про їхнє скрутне матеріальне становище. Хоча, забігаючи наперед, можна сказати, що періодично недофінансування відділень РАТАУ ставало критичним, у зв’язку з чим Нарбут просто волав, причому не до ВУЦВК, а напряму до ЦК КП(б)У, вимагаючи негайного перерахування грошей.

Ще така цікавинка – член ВУЦВК Лебединець пропонував перейменувати УкРОСТА не в РАТАУ, а в Українське радіо-телеграфне агентство, тобто УРТА (що більше нагадувало засноване більшовиками 1918 року УкТА – радянське Українське телеграфне агентство). Але цю пропозицію більшість членів ВУЦВК не підтримали.

Отже так з’явилося РАТАУ, і цій абревіатурі судилося стати скороченою назвою агентства на довгі сім десятків років, аж до того часу, коли воно було перейменоване в Укрінформ.

Від 25 червня 1921 року РАТАУ мало своє кореспондентське відділення у Москві

А на засіданні ВУЦВК від 25 червня 1921 року було ухвалено рішення організувати Московське відділення РАТАУ для закріплення надійного інформаційного мосту Україна–Росія. На цей корпункт покладалося завдання «передачи украинской информации в Р.С.Ф.С.Р. и передача российской информации в Украину». («в Украину»)

На засіданні Президії ВУЦВК 27 липня 1921 року заступник Нарбута Савін запропонував усі інформаційні органи наркоматів зосередити в РАТАУ. Але цю пропозицію РАТАУ рішуче відкинули. Іншого рішення годі було чекати. Концентрація інформаційних каналів у руках республіканського агентства суперечила намірам радянських ідеологів. Адже вони прагнули й на ділі зосередити інформаційну справу під своїм невсипущим контролем. Причому не стільки «під крилом» ВУЦВК, як Центрального комітету КП(б)У.

На довгі десятиліття, аж до проголошення незалежності України, РАТАУ отримало подвійне підпорядкування – в Харкові (Києві) та Москві

Більш того, з часом РАТАУ, всупереч позиції його керівництва та особисто Нарбута, отримало подвійне підпорядкування – Народному комісаріату УРСР і РОСТА (згодом – ТАРС). Звісно, саме друга з цих двох інстанції визначала політику, ідеологію, напрями діяльності інформаційного агентства України як лише однієї з багатьох «союзних республік». І так було на довгі десятиліття, аж до проголошення незалежності України.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: СУМНИЙ ФІНАЛ ЗАСНОВНИКА РАТАУ, «УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТА»

Ініціатора створення Радіо-телеграфного агентства України очікував, як часто бувало тоді, трагічний фінал. У 1922 році він переїхав до Москви, де працював (до 1927 року) на керівній посаді у відділі преси ЦК РКП (б), пізніше – ВКП(б). Тоді ж редагував журнали «30 дней», «Всемирный следопыт», «Вокруг света», був головою правління видавництва «Земля и фабрика». Унікальною була його роль у публікації романів Іллі Ільфа і Євгена Петрова «Двенадцать стульев» і «Золотой телёнок», які дотепно відобразили радянське життя у період НЕПу.

Але в 1928 році вигулькнула записка, яку Нарбут написав у ростовській в’язниці на вимогу білогвардійського слідчого – про те, що він начебто відмовляється від політичного життя. Це було представлено як звинувачення у «приховуванні низки обставин, пов'язаних із перебуванням у полоні в білих». Наслідком цього стало виключення з партії, звільнення з роботи.

Ініціатор створення РАТАУ був заарештований як «український націоналіст», страчений у Магадані – разом з іншими інвалідами для «розвантаження» табору

До 1936 року йому доводилося заробляти на прожиття випадковими літературними гонорарами. Та вже у жовтні 1936 року його заарештовують – тепер як «українського націоналіста». У липні 1937-го Нарбута засуджують до ув'язнення на 5 років і відправляють до пересильного табору поблизу Владивостока. Пізніше він потрапляє до Магадана, де 14 квітня 1938 року був повторно засуджений і розстріляний.

Втім маємо й інші свідчення про те, як загинув Володимир Нарбут. Їх наводить у своїх спогадах вже згадувана Надія Мандельштам: «Про нього (Володимира Нарбута – прим. ред.) говорять, що в пересильному [таборі] він був асенізатором, тобто чистив вигрібні ями, і загинув з іншими інвалідами на підірваній баржі. Баржу висадили, щоб звільнити табір від інвалідів. Для розвантаження…».

Офіційна дата смерті Нарбута – 15 листопада 1944 року – швидше за все, вигадана. «Дата в свідоцтві про смерть, виданому загсом, теж нічого не доводить, – пише Надія Мандельштам. – Дати проставлялися абсолютно довільно, і часто мільйони смертей свідомо відносилися до одного періоду, наприклад, до військового. Для статистики виявилося зручним, щоб табірні смерті злилися з військовими…»

Очевидці відносять смерть Володимира Нарбута в крижаних хвилях Охотського моря до весни 1938-го.

А 1956 року засновник РАТАУ Володимир Нарбут був повністю реабілітований.

Анатолій Михайлов, Михайло Сорока

(Далі буде)

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>