Надія Стефанів
Обличчя нового Верховного Суду
Лонгрід 15.02.2018 10:28 19904

Укрінформ продовжує проект, мета якого - познайомити українців з новими обличчями Верховного Суду України, з людьми, які пройшли туди за підсумками відкритого конкурсу. Цього разу пропонуємо розповідь про жінку, яка працює суддею з часу незалежності України.

Надію Стефанів обирали суддею на першому демократичному скликанні Івано-Франківської обласної ради. Поважні судді у той день відкрито зрікалися комуністичної партії. На запитання, як Надія Стефанів змогла закінчити юридичний вуз без членства в партії, молода жінка відповіла, що не підходила тій партії за віком, бо ж відмінно закінчила університет, щойно їй виповнився 21 рік. Конкурс до Верховного Суду Надія Стефанів називає «рухом уперед» для себе і прагне зробити усе можливе, щоб у сприйнятті людей слова «суд» та «справедливість» були максимально наближеними.

Про свій Івано-Франківськ

- Івано-Франківськ – це моя мала батьківщина, - каже Надія Стефанів. - Я народилась у Рожнятівському районі, у селі Сваричів, але саме в Івано-Франківську відбулося моє професійне зростання. Тут мені комфортно жити. Я люблю ці вузенькі вулички у середмісті, привітних людей, люблю прогулянки біля Катедри, Ратуші, Вірменської церкви. У цьому місті вже народились мої онуки, тому воно для мене особливе. Надзвичайно мені подобається наше приміщення суду на Грюнвальдській. Я навіть попросила художника Богдана Кузіва намалювати цю історичну будівлю. Тепер маю зимовий пейзаж, дуже гарну картину, яку заберу з собою до Києва, як пам'ять про мій Івано-Франківськ.

Саме в Івано-Франківську відбулося моє професійне зростання. Тут мені комфортно жити

Про вибір професії

Я навчалась у сільській школі на відмінно. Завжди подобалися точні науки — математика, фізика. Навіть думала йти вчитись  на факультет електронно-обчислювальних машин. Зараз  ІТ- дуже конкурентноздатний напрямок . Під час навчання завжди брала участь в  олімпіадах і якось  здобула перемогу на районній  олімпіаді з  права. Пам'ятаю, що запитання видалися мені цікавими і легкими. Тоді мені вчитель і підказав: чому б не обрати юридичний фах. Так і сталося.

Про суддівський досвід

Я працюю в суді з часу незалежності України. Суддею стала теж у період змін, коли в 1990 році обласні ради обирали суддів на 10 років. Працюючи юрисконсультом, я подалася на конкурс. Двох дітей, а тоді меншій було 7 місяців, довелось тимчасово залишити доглядати мамі. Обирали суддів, пам’ятаю, на першому демократичному скликанні, у сесійній залі облради. Тоді мене запитували, як я могла вчитись на юридичному факультеті, не будучи членом КПРС. Я пояснювала, що не підходила тій партії за віком, бо вступила до вишу в 16 років, а в 21 уже отримала диплом. Тоді старшим суддям доводилось уголос відрікатися від комуністичної партії, аби їх знову обирали.

На початку суддівської кар’єри в суді першої інстанції   зрозуміла, що суддя повинен не тільки вирішувати спори, а й дуже уважно вислухати кожну із сторін, щоб особа побачила не байдужість судді до її  проблем, через які змушені звернутись в суд.

Багато сторін вдавалось примирити, особливо в сімейних спорах, чи в справах приватного звинувачення, що завершувалось закриттям провадження. Відчуття були такі, що примиренням виконана повністю місія судді, а не тільки суддівський обов’язок. 

Багато сторін вдавалось примирити - відчуття були такі, що цим виконана повністю місія судді, а не тільки суддівський обов’язок.

У кримінальних провадженнях для мене було завжди важливим дотриматись принципів рівності сторін та змагальності процесу. Суддівська активність з метою вставлення істини, як було за нормами КПК 1960 року,  залишилась в минулому, і це правильно. Суддя не має показувати своїми діями прихильність чи негативне ставлення до жодної із сторін провадження.

Про справи, що залишаються в пам’яті

Запам’ятала справу про обвинувачення одного із очільників сусідньої області – я розглядала її  в апеляційному суді одноособово по першій інстанції (за діючим на той час процесуальним законом відносно такої категорії посадових осіб). Звинувачень було декілька. За найбільш суворим з них ч.2 ст.120 КК України  – доведення до самогубства, та ще за кількома статтями КК України,  ухвалила виправдувальний вирок, який було залишено в силі. Сама процедура судового розгляду запам’яталась тим, що в судове засідання підсудний прибував в машині медичної допомоги, жалівся на погане самопочуття та просив відкласти розгляд. Тому з дозволу суду в залі знаходився лікар і перед кожним засіданням обстежував підсудного, надавав висновок про можливість брати участь в судовому розгляді.

 Було допитано дуже багато свідків, в тому числі посадових осіб, науковців, які проживали поза межами області, застосовувала чималу кількість приводів, тому процес тривав більше року.

 Сам судовий розгляд викликав цікавість преси та громадськості, тому, отримавши клопотання від представників засобів масової інформації про здійснення аудіо та відеозапису засідання, ухвалила про задоволення клопотання та дозволила відеозапис судових засідань протягом всього розгляду кримінальної справи. Таким чином в судових засіданнях проводили відеозапис стаціонарною апаратурою представники всіх провідних телеканалів.

До речі, все це відбувалося в 2006 році і тоді практики відеозйомки засідань не було. Вирішуючи позитивно таке клопотання, розуміла, що всі мої процесуальні дії в засіданні будуть під пильним контролем, однак була впевнена, що відкритість процесу тільки допоможе авторитету суду, бо громадськість зможе побачити і оцінити дії судді та учасників судового розгляду. Це і відбувалось насправді.

Про те, заради чого варто працювати

Коли очолювала судову палату з розгляду цивільних справ, набула першого досвіду керівництва колективом, який складався з досвідчених суддів. Навантаження було значно більшим, ніж у кримінальній спеціалізації, доводилось розглядати велику кількість соціальних справ, земельних спорів, було непросто. Саме в цей час отримала листа-подяку.

Зберігаю той відкритий лист жінки, яка направила його мені на адресу суду. Кілька  простих слів – “Ви повернули мені віру в справедливість”  назавжди проникли в душу. Заради цього варто працювати суддею.

Про пілотні проекти у суді

Найпершим своїм досягненням вважаю реалізацію ідеї щодо облаштування в Апеляційному суді Івано-Франківської області та в міському суді спеціальної кімнати допиту свідків, до яких застосовано заходи безпеки. Після завершення навчальних програм щодо протидії торгівлі людьми, які відбувались в Україні та Німеччині у 2006 році та міжнародної програми  захисту свідків у кримінальних справах, пов’язаних з транснаціональною злочинністю у Міжнародній поліцейській академії права м. Будапешті,  в мене виникла ідея створення спеціальної кімнати для допиту свідків із технічними можливостями зміни голосу та зображення особи в режимі відеозв’язку, під час розгляду кримінальних справ щодо торгівлі людьми, яку допомогла впровадити в життя Міжнародна організація з міграції за підтримки посольства США в Україні. Ми відкрили таку кімнату в приміщенні Будинку правосуддя, де розміщені Івано-Франківський міський суд та Апеляційний суд Івано-Франківської області, облаштували окремим входом та технічними засобами, щоб під час допиту в судовому засіданні бачити та чути свідка чи потерпілого. Важливо, що при такій трансляції було застосовано заходи безпеки у двох режимах: для учасників судового засідання зображення особи було розмите та голос змінено з метою уникнення ідентифікації, а суддя бачив свідка на окремому моніторі перед собою дуже чітко. Дуже тішить, що ця кімната до сьогодні успішно функціонує і нею можуть скористатись в разі потреби судді всіх місцевих судів області.

Проведення судових засідань в режимі відеоконференції ми розпочали ще коли був чинним  КПК 1960 року

Пам’ятаю, як ми впроваджували систему відеоконференцзв’язку між Апеляційним судом та Івано-Франківським слідчим ізолятором. У червні 2011 року Апеляційний суд  Івано-Франківській області вперше в Україні запровадив систему відеоконференцзв’язку з Івано-Франківським слідчим ізолятором при розгляді кримінальних справ. Ця система надала нам можливість скоротити терміни розгляду справ, по яких особи перебували під вартою, зменшити витрати, пов’язані з конвоюванням осіб. Проведення судових засідань в режимі відеоконференції ми розпочали ще коли був чинним  КПК 1960 року. Цей проект було реалізовано також за підтримки Міжнародної організації з міграції та за сприяння Посольства США в Україні. В подальшому КПК України 2012 року передбачив положення щодо можливості відеоконференцзв’язку і надалі  такі системи були вже встановлені в усіх судах.

А ще з цікавого досвіду, який став пілотним в Україні – це впровадження в кримінальному процесі щодо неповнолітніх на базі місцевих судів та Апеляційному суді Івано-Франківської області нових елементів та стандартів, зокрема, документу, що дає можливість суду більш повно та всесторонньо вивчити особу неповнолітнього – так званого Звіту про неповнолітнього обвинуваченого. Це стало можливим після проходження навчальної програми «Канадський досвід кримінальної юстиції щодо неповнолітніх», організованої Українсько-Канадським Проектом  реформування кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні у   квітні 2013 року. Апеляційний судом було  укладено спільний Меморандум із відповідними державними структурами області, які підтримали таку ідею співпраці, затверджено форму Звіту щодо неповнолітнього, дані до якої вносили представники служби у справах дітей області. Наслідком такого, можна сказати “тестового” застосування, стали зміни в законодавстві – КПК України доповнено статтею 314-1 про порядок складання досудової доповіді уповноваженим представником органу пробації щодо неповнолітнього.

Коли бачу, що ці мої зусилля  не марні, а отримали корисний результат – це надихає і приносить неймовірне відчуття задоволення від роботи.

Поряд із ухваленням законних і справедливих рішень,  відкритість суду є тим фактором, який сприяє довірі до судової системи

Про публічність суду

Завжди виступала за прозорість і відкритість суду та комунікацію судів із суспільством. Тому дала згоду на участь в першому пілотному проекті «Оцінка рівня задоволеності громадян якістю окремих аспектів функціонування апеляційного суду» за методикою карток громадянського звітування у 2008 році, який проводила громадська організація за підтримки програми «Справедливе правосуддя». Процес підготовки запам’ятався хвилюючим періодом очікування перших результатів опитування, дуже цікавими та змістовними фокус-груповими дискусіями та  позитивним враженням як суддів, так і працівників апарату непомітною присутністю у приміщенні суду  інтерв’юерів в період опитування. Я була приємно вражена від перших результатів: вони показали дійсно високу оцінку якості деяких аспектів роботи суду, слушні пропозиції громадян щодо покращання роботи суду. Ми облаштували кімнату для ознайомлення учасників процесу  з матеріалами справ, до речі, нещодавно перемістили її на третій поверх, в так званий «публічний сектор», для зручності відвідувачів. Результати опитування сприяли тому, що в червні 2011 року в апеляційному суді вперше в Україні було розроблено та затверджено Комунікаційну стратегію суду. Вважаю, що поряд із ухваленням законних і справедливих рішень,  відкритість суду є тим фактором, який сприяє довірі до судової системи.

Ще більші принципи відкритості втілюємо зараз у Верховному Суді.

Жінка, керуючись своєю життєвою мудрістю, завжди зможе створити атмосферу злагоди в колективі, яка піде на користь спільній роботі

Про роль жінки у керівництві суду  

Спершу я стала заступником голови апеляційного суду області. Тоді я керувала суддями цивільної палати, там було більше жінок. А потім так сталося, що очолила весь  колектив апеляційного суду, в тому числі й кримінальну палату, де більшість, звісно, становили чоловіки. Скажу чесно, вони не дуже люблять, аби  керували жінки. Але я з усіма знаходила спільну мову. Тепер, коли жінка очолила Верховний Суд, зрозуміла, що тоді не помилилась, погодившись тоді на посаду голови суду. Адже жінка, керуючись своєю життєвою мудрістю та виваженістю, завжди зможе створити атмосферу злагоди в колективі, яка піде на користь спільній роботі.

Взагалі мене завжди цікавили питання жіночого лідерства в судовій системі і як член Асоціації правників України виступала з доповідями про застосування рішень Європейського суду з прав людини. У 2014 році довідалась про існування в США   Національної Асоціації жінок-суддів і вже у вересні 2014 року асоціація згідно заяви обрала мене міжнародним стипендіатом на участь у 36-й Щорічній Конференції Національної Асоціації жінок суддів США. А в жовтні того ж року мала можливість брати участь в  роботі цієї конференції, яка проходила у Сан-Дієго, США. Там я і вступила до Міжнародної Асоціації жінок суддів. Це знайомство з дивовижним об’єднанням жінок-суддів світу знову ж таки сприяло виникненню ідеї створення такого ж професійного об’єднання в Україні. Тому в березні 2015 року разом з жінками-суддями та однодумцями заснували громадську організацію «Всеукраїнська Асоціація Жінок-суддів»,  яку мені довірили очолити. 

Про конкурси  як рух уперед

Для мене конкурс означає «рух уперед». Я хочу відчувати, що живу, працюю і не зупиняюсь на досягнутому

Конкурси завжди супроводжують мене по життю, люблю їх, бо вони сприяють розвитку та руху уперед.  Саме за конкурсом колись я  потрапила на навчання до Варшави, потім у Нідерланди. У 2013 році за конкурсом потрапила на всесвітню конференцію жінок-суддів, куди приїхали представниці з усіх країн світу. Щойно довідалась про конкурс до Верховного Суду, одразу вирішила взяти в ньому участь.

Протягом суддівської кар'єри мені завжди вдавалося поєднувати здійснення правосуддя та підвищення професійного рівня та кваліфікації. До речі, вважаю, що поняття “кар'єрний суддя” дуже вдало відображує професійний розвиток у цій сфері. Результати такого постійного професійного розвитку сприяли моїй перемозі в конкурсі до Верховного Суду. Взагалі конкурс до ВС був зовсім непростим. Найскладнішими для мене були тести, бо я в житті звикла до усних іспитів. Тисяча запитань, що їх готувала до конкурсу,  не здавалися важкими. Але коли зустріла їх у тестах, одразу зрозуміла, що складність полягає в тому, аби обрати єдину відповідь із двох можливих, які на перший погляд здаються правильними. Над цим треба було добре подумати. У практичних завданнях я почувалася «як риба у воді», бо сама пишу рішення довгий час. Помічника у мене на попередній роботі не було, і це не дозволяло  розслаблятись. Тому цей етап конкурсу я пройшла легко. Тим паче, що маю звичку часто і багато писати «від руки».

Як сприйняли перемогу рідні? Вони переживали за мене найбільше. Коли оголошували переможців конкурсу, ми сиділи всі вдома за столом. Пам’ятаю, діти відразу вигукнули: «Ура!». Для мене їхня підтримка дуже важлива.

Про 2,5 тисячі накопичених справ

Зараз у Верховному Суді надзвичайно багато справ. У нас ситуація є кращою, ніж у Касаційному адміністративному суді. На 24 судді кримінальної палати тепер залишок складає близько 2,5 тисячі справ. За один день мені приходить 20-25 справ. Касаційні скарги, заяви про перегляд, які лише надходять, ми розглядаємо швидко. Той залишок справ ми розписали до травня. Думаю, їх вдалося б розглянути ще швидше, якби у ВС було більше залів для судових засідань. Нам бракує цих приміщень, і це організаційне питання треба вирішити.

На 24 судді кримінальної палати тепер залишок складає близько 2,5 тисячі справ.

Певний період апеляційні суди в областях були судами касаційної інстанції. Зараз законодавець не пішов на цей крок. І це правильно, бо в іншому випадку могла би знівелюватися ідея реформування ВС. Отримуючи високі зарплати, судді ВС мають відповідно працювати, а не перекладати справи на інші інстанції. А те, що ми взялися за розгляд тих справ, які накопичились, лише допоможе новим суддям, які щойно отримали цей статус, отримати добрий досвід.

Про сімейні традиції

Я люблю готувати. Особливо на великі свята. Намагаюсь усі традиції, що перейшли до мене від батьків передавати дітям. Вважаю, вони мають це знати і вміти. Дуже любимо з доньками і онуками ліпити вареники. Найкращі - ті, що з мішаною начинкою. Картоплю для цього треба не чистити, а відварити в мундирах. Так ще робила моя бабця. А тоді потерти її на тертці, змішати з сиром. Для мене це - найсмачніша страва.

Дуже люблю вишиванки. У моєму гардеробі їх п'ять. Кожна має свою історію. Найдорожча для мене та, яку вишила мені бабця. Нещодавно передала її своїй доньці - тепер це буде наша сімейна традиція. Решта вишиванок купляла собі за вподобою. Ось цю, що сьогодні на мені, купила на «Полонинському літі» (фестиваль - авт) . Інші придбала у місцевої майстрині Любці Чернікової. Вишиванки одягаю не лише на свята. Буває, що й до роботи. Вишивка для мене багато значить. Я і сама вишиваю, але це дуже мало у порівнянні з тим, як багато вишивала моя бабця. Вона передала мені багато скатертин, подушок з візерунками. І  ці речі використовувалися при оформленні інтер'єру моєї квартири.

Про фотографування і спорт

Раніше захоплювалась фотографією. Дитячі фото моїх доньок - чорно-білі, які я робила сама. Вчилась фотографувати у виші. У нас був такий предмет «Судова фотографія». Тоді я й довідалась про такі поняття як «розчинник», «закріплювач» і про те, як із ними поводитись. У той час фотографії були дорогі, а я їх мала багато, бо ця справа мені дуже подобалась.

Зараз моє хобі — це спорт. Разом з колегами беру участь у біговому суддівському клубі Supreme Run, який заснувала колега-суддя. Вважаю це гарною ініціативою, яка сприяє розповсюдженню здорового способу життя серед нашого колективу. Адже судді працюють дуже багато, а спорт дає вихід енергії та слугує найкращим “тім-білдінгом”.

Про здійснення мрій

У професійному плані в мене збулося навіть більше, ніж я могла собі мріяти.  У дитинстві  уявляла, що стану вчителькою. І це, виявляється, теж здійснилось.  

У 2006-2008 роках викладала навчальний курс «Протидія торгівлі людьми» в  Академії суддів України, а також «Цивільний процес» та  «Захист прав людини»  в Івано - Франківській філії Міжнародного університету «Україна». Наразі викладаю та розробляю навчальні курси і тренінги  для суддів Національної школи суддів України, а також є співавтором двох методичних посібників для суддів. На запрошення ректора НШСУ пана  Оніщука була відряджена для роботи в НШСУ на один рік, тому вважаю його колектив також своїм.

Викладацька робота мені подобається можливістю передати свій досвід та знання суддям, які ще тільки починають працювати. А ще це корисне для мене спілкування з досвідченими суддями, яке постійно вимагає від мене досконалого  володіння  темою та предметом викладання, тобто бути в професійній формі.

Про повернення довіри до суду

Найперше хочу, аби рішеннями, які підписуватиму, повернути довіру людей до суду. Адже суд - це той орган, який утверджує справедливість. Так, це не завжди означає, що суд має бути дуже добрим для всіх. Ні. Але для всіх суд має бути справедливий. Хочу, аби в людей поняття «суд» і «справедливість» максимально зблизились.

Про те, коли українці відчують результати судової реформи

Думаю, не швидше ніж за кілька років. Під час реформи сам суддя ще не має відчуття стабільності. Ліквідують одні суди, створюють інші, окружні. Реформа має завершитись. Коли будуть створені нові суди, коли ВС матиме єдину практику, тоді можна буде відчути зміни у судовій гілці влади. І для цього не лише я прийшла працювати до ВС, а й мої нові колеги.

Хочу, аби рішеннями, які підписуватиму, повернути довіру людей до суду

Справедливість і єдність практики є для нас основним завданням. Люди не мають  переживати, до кого з суддів потрапить їх справа. Через кілька років, коли ми напрацюємо цю практику, не буде потреби кожній людині йти до ВС, бо апеляційний суд буде зобов'язаний прийняти таке рішення і зайняти таку правову позицію, яку напрацював ВС. У цьому бачу наше завдання на наступне десятиліття.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Інші публікації проекту «Обличчя нового Верховного Суду» – ​Тетяна АнцуповаОлена КібенкоВіталій УркевичКостянтин ПільковНаталія АнтонюкЄгор КрасновОлег ТкачукДмитро Гудима,Олександра Яновська.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-