Олена Кібенко
Нові обличчя Верховного Суду 
Лонгрід 08.11.2017 14:54 4175

Розповіді про тих, хто вперше надягне суддівські мантії вищого органу третьої гілки влади

Укрінформ започатковує проект, у рамках якого має намір познайомити українців із новими обличчями Верховного Суду, розповісти про тих, хто вперше надягне суддівські мантії, хто прийшов до вищого судового органу країни з наукових і навчальних закладів, з адвокатури й інших сфер суспільної діяльності.

Олена Кібенко завжди наполегливо йшла до своєї мети. Не маючи жодного юриста в родині, вона самостійно поступила до юридичної академії всупереч поширеній думці, що «там усе куплене», захистила дві дисертації, стала професором і успішно реалізувала себе в юридичному бізнесі, працюючи не тільки в Україні, а й за кордоном.

Людина світу, яскрава, наполеглива, ініціативна, не прихильниця жорстких рамок і суворих правил у будь-якій роботі, вона кардинально змінила життя, узявши участь у конкурсі на посаду судді Верховного Суду. Олена збирається реформувати цю установу і вважає, що її різноманітний юридичний досвід стане їй у нагоді на новому місці роботи. «Я хочу зробити Верховний Суд відкритим, доступним для людей, зразком для всіх інших судів».

От що Олена повідала про себе:

Моє кредо? Цілеспрямованість та допитливість

- На кафедрі господарського права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого я провела п'ятнадцять років. Прийшла одразу після закінчення вузу і за цей час виросла від асистента до професора.

Першу юридичну фірму створили разом із друзями ще на другому курсі. Ми вирішили організувати курси для майбутніх абітурієнтів. Зробили дуже багато об'яв і кожного дня таємно розклеювали їх біля приймальної комісії юридичної академії. Їх щодня знімали, і ми весь час вигадували нові способи, як нам туди дістатись. І таки набрали групу.

Моє кредо? Цілеспрямованість та допитливість. Не боюся нового і вперто рухаюся вперед.

Я прихильниця наукової мобільності, з цією ідеєю познайомилася у Сполучених Штатах, де вважається дурним тоном працювати більше 5-7 років в одному університеті, й навіть у одному й тому ж місті. На мою думку, викладачу потрібно час від часу змінювати місце, колектив. Будь-яка нова комунікація дає поштовх для розвитку.

Про викладацьку діяльність і студентів

У Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна я вже читала не класичні юридичні курси, як в юракадемії, а авторські, наприклад, курс управління юридичною фірмою, менеджмент наукової діяльності – курс про те, як комерціалізувати свою роботу в галузі науки, яким чином демонструвати свої наукові досягнення і мати можливість отримувати фінансовий прибуток від них. Вважаю це дуже важливим у наших сьогоднішніх реаліях.

Сучасні студенти зараз не такі, якими були ми. Це зовсім інше покоління. Викладач вже не може просто виходити і читати лекції з трибуни чи вимагати від студентів вчити їх напам'ять. Сьогодні студенти більше схильні до самостійного навчання, вони швидко шукають інформацію, «ковтають» її величезними обсягами, критично ставляться до будь-якої ідеї. Поряд із цим у них є певні проблеми з концентрацією, комунікаціями наживо, присутня певна фрагментарність мислення. Це не прогрес і не регрес. Просто люди змінюються. Але як на це реагувати – університети ще не дуже розуміють. І у нас, і за кордоном. Це світова проблема.

Про юридичну практику

У 2011 році ми з колегами шукали приміщення для нової юридичної фірми. Коли зайшла в новий офіс, звідки видно панораму всього Харкова, будівлю Госпрому, університет, головні храми міста...  я відчула, що зараз перебуваю в самому серці Харкова. Це була якась неймовірна енергетика. І вона мене надихала всі роки, поки я тут працювала.

У той час я керувала Регіональним відділенням Асоціації юристів у Харкові, і ми намагалися якось згуртувати правників. Ми мали чудовий конференц-зал, де проводили багато заходів для юристів регіону, наша фірма перетворилася на своєрідний юридичний хаб.

Про 2014 рік

Але в 2014 році наше прекрасне робоче місце стало небезпечним. Адже ця будівля розташована одразу за ОДА, і коли почались заворушення, захоплення адміністрації, ми опинилися в епіцентрі подій.

Коли вивісили над будівлею ОДА російський прапор, було просто нестерпне відчуття наруги, і ми вийшли на площу на знак протесту, потім я вже сама поверталася до офісу з українським прапором, і мені було дуже страшно, я реально очікувала нападу. Коли ти йдеш своїм рідним містом зі своїм рідним прапором і відчуваєш небезпеку – це страшно і неправильно. Так не має бути. 

Про мотиви участі в конкурсі

Мною завжди рухає цікавість і думка «Якщо не я, то хто?»

Я – прибічник змін. Мною завжди рухає цікавість і думка: «Якщо не я, то хто?». В мене такий характер, що постійно відчуваю необхідність виходити із зони комфорту. Коли ти довго чимось одним займаєшся, ентузіазм, енергія зникає, ти потрапляєш до якоїсь колії, починається щось, схоже на «день бабака». Коли дізналася про те, що вперше в українській історії проводиться відкритий конкурс до Верховного Суду, в якому можуть взяти участь не лише судді, а й адвокати і науковці, то вирішила що не пробачу собі, якщо не спробую цим скористатися. Хотілося протестувати і себе, й сам конкурс – побачити на власні очі, зсередини – наскільки відкритим та чесним буде відбір. 

Про те, яким бачить Верховний Суд

Я хочу бачити Верховний Суд не тільки ефективним, але й відкритим, зручним, доступним для людей. З того моменту, коли людина звертається до ВС, кожна процедура для неї має бути простою і зрозумілою. Це і подача документів, і електронний суд, і зрозуміле за смислом рішення. Хочу протестувати кожну процедуру на комфортність та відкритість.

Про конкурс

Фраза «там усе куплене» слугує виправданням для людей, які бояться попробувати щось нове

Фраза «там усе куплене» слугує виправданням для людей, які бояться спробувати щось нове. Коли я поступала до юридичної академії, батьки сказали, що це не можливо без зв'язків, і навіть вже підшуковували мені якесь місце роботи після школи. В нашій сім'ї не було жодного юриста. А я поступила. І таких багато. Так само і з конкурсом до Верховного Суду. Я познайомилася з багатьма конкурсантами за цей час, і можу сказати, що це просто люди-зірки. Мені здається, що цей склад ВС є дуже сильним, і складається переважно з людей абсолютно іншої формації, аніж то було раніше.

Мене вразило ще й те, що конкурс до Верховного Суду був проведений на дуже високому організаційному рівні. Публічність всіх етапів, швидкий і зручний доступ до інформації, комфорт, повага до учасників – це все було. Не було типових для наших державних органів претензій при оформленні документів, не було черг. У мене інколи складалося враження, що все це відбувається у США, а не в Україні. Ще цікаво – було таке значне медійне покриття, що ми відчували себе зірками якогось популярного серіалу, адже усі наші знайомі уважно спостерігали за перипетіями конкурсу, обговорювали їх, знали конкурсантів, слідкували за ними. Це було дуже незвично. Якщо пару років тому запитали б звичайних людей про прізвища суддів Верховного Суду, то навряд чи би хто взагалі назвав хоч одне.

Про лідерство і конкуренцію 

Я люблю конкуренцію. Люблю працювати у команді, найчастіше виконую функцію лідера, мозкового центру

У командах, у яких я працювала, я найчастіше виконувала функцію лідера, мозкового центру, генератора ідей. Але поряд зі мною завжди працювали прекрасні люди, які допомагали мені втілювати ці ідеї у життя. Тобто я не одинак, я людина команди і компенсую свої слабкі сторони через правильний підбір людей для роботи у тому чи іншому проекті.

Я люблю кооперуватися, поєднувати зусилля, але не менше люблю й конкуренцію, вона мене стимулює працювати більше та краще. Люблю коли поряд зі мною є сильні гравці, у яких можна повчитися.

Про спосіб життя

Люблю ходити в кедах і джинсах на роботу, але тут важливо все ж таки не перегнути палку і не стати хіпстером Верховного Суду

Суддя – це образ життя, високі моральні якості, усталені цінності, особливе світосприйняття. Тому спосіб життя судді має бути максимально відкритим та чесним. При цьому ти не мусиш робити з себе того, ким ти не є. Я не дуже схожа на типового суддю, але хочеться все ж таки залишитися самою собою й на новій роботі. Від певних речей доведеться відмовитися. Так, я люблю ходити в кедах та джинсах на роботу, втім тут важливо все ж таки не перегнути палку і не стати хіпстером Верховного Суду. 

Я майже не вживаю алкоголю, тому спорт – це мій засіб зняти напругу після роботи. Біг для мене як медитація. Часто не маю часу для фітнес-клубу, а бігом можна займатись у будь-якому місці. Я не змагаюсь ні з ким, просто роблю це для задоволення. Неодноразово бігала напівмарафони, нещодавно пробігла перший марафон у своєму житті – 42 кілометри.
Нещодавно наша команда подала заявку на участь у Берлінському міжнародному марафоні. Це один із найвідоміших світових марафонів, якщо виграємо у лотерею право бігти – буде цікаво.

Віднедавна відкрила для себе гори, люблю підніматись на вершини сама, без провідника. Фантастичні відчуття – коли ти дивишся на світ згори!

Я люблю читати, зараз віддаю перевагу кіберпанку, раніше захоплювалася детективами, скандинавські, мабуть, усі перечитала, які тільки є. Мені подобається писати, я є автором семи книжок, але всі вони юридичні. А я все ж таки мрію написати детектив чи роман.

Про навчання, роботу і науку

Народилася у Харкові 30 грудня 1972 року. У 1989 році закінчила середню загальноосвітню школу зі срібною медаллю і поступила до Харківського юридичного інституту (з 1991 року – Українська державна юридична академія). Закінчила з відзнакою у 1994 році, отримавши спеціальність «правознавство». У 1997 році захистила кандидатську дисертацію з питань іноземного інвестування за спеціальністю цивільне право та цивільний процес, міжнародне приватне право.  

Після закінчення аспірантури залишилась працювати на кафедрі (з 2004 року вона має назву – кафедра господарського права), пройшовши шлях від асистента кафедри до професора. У 2006 році отримала наукову ступінь доктора юридичних наук, захистивши дисертацію на тему «Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України». 2012 року перейшла працювати на посаду професора до Харківського національного  університету імені В.Н.Каразіна.

Таким чином, має науковий та викладацький стаж більш як 20 років. За цей час вела активну наукову діяльність – опублікувала понад 130 праць, підготувала 5 кандидатів наук, брала участь як офіційний опонент у захисті 18 дисертацій, працювала у складі трьох вчених рад з питань захисту дисертацій, кожен рік беру участь у середньому десь у 10 публічних заходах – конференціях, круглих столах.

Три роки поспіль (2011-2013) читала англійською лекції в Школі американського права (Харків, Гданськ).   Неодноразово брала участь у програмах наукових обмінів. В 1999 році стажувалася у Великобританії (Thames Valley University) за програмою TACIS. У 2002 році протягом чотирьох місяців проводила наукові дослідження в університетах США (West Virginia University, University of Baltimore), у рамках програми  «Contemporary Issues Fellowship Program». В 2015 році проходила двотижневе стажування в університеті в Італії з питань міжнародного комерційного права, в інституті Унідруа – Міжнародний інститут уніфікації приватного права в Римі.

Планую практично все, починаючи від особистого життя і закінчуючи роботою

Своїм основним досягненням у науці вважає внесок у розробку науки корпоративного права і корпоративного законодавства. У 1999 році вперше в Україні розробила курс корпоративного права і опублікувала навчальний посібник. У 2000 році підготувала перший і на сьогодні єдиний в Україні коментар до Закону України «Про господарські товариства». Але основним досягненням вважає розроблену в 2005 році Концепцію розвитку корпоративного законодавства на 2007-2010 роки. На сьогодні понад 75% пропозицій, які були у концепції, впроваджені в чинне законодавство. У 2005 році цикл робіт, присвячених питанням розвитку корпоративного права, був нагороджений Премією Президента України для молодих учених.

Ще один проект і науковий продукт, яким пишається, це – підготовка перекладу директив ЄС з корпоративного права українською мовою. Це був проект pro bono. Як експерт Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції України підготувала переклад низки директив самостійно, а також здійснювала наукове редагування усіх перекладів. У 2006 році переклади та коментар до них були опубліковані  – «Право товариств (Company Law); порівняльно-правовий аналіз acquis Європейського Союзу і законодавства України». Очолювала робочу групу при Мінекономіки по розробці проектів модельних статутів для товариств (2011). Наразі працює над новою редакцією принципів корпоративного управління.

У вересні 2011 року обрана до складу Науково-консультативної ради при Верховному Суді  (за спеціалізацією господарське право та господарський процес).

Має значний практичний досвід. Ще на другому курсі юридичної академії створила власну юридичну фірму «Профіт». З 2002 по 2011 рік працювала юристом, а потім старшим партнером юридичної фірми «Інюрполіс». З 2011 року по жовтень 2017-го – керуючий партнер юридичної фірми «Кібенко, Оніка і партнери», яка входить до ТОП-50 найкращих юридичних фірм України. Супроводжувала як юридичний радник важливі інфраструктурні проекти у регіоні – реконструкцію харківського аеропорту, випуск муніципальних облігацій (100 млн грн.), будівництво нового органу для Харківської філармонії та інші.

Про громадську діяльність

Активний член Асоціації правників України: 2008-2015 роки – член правління АПУ, з 2015 по 2017 рік – член ревізійної комісії АПУ; у 2011-2013 роках очолювала Харківське регіональне відділення АПУ. 

В 2010-2015 роках також входила до складу Експертної ради з питань корпоративного управління при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також Громадської ради при Міністерстві аграрної політики та продовольства України.

Юліта Ран. Харків

Фото Артема Нестерова та з особистого архіву Олени Кібенко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-