«Десятинка»: все тільки починається?

«Десятинка»: все тільки починається?

3367
Ukrinform
УПЦ МП захоплює землю самочинно, навіть це використовуючи як плацдарм для антиукраїнської пропаганди

Весна 2015 року, кухня дуже відомого центрального храму УПЦ МП. 

- Пройде якихось два-три роки і нас із такою проросійською церковною політикою всіх на х...р винесуть з усіх храмів, вибачте за мій новогрецький. 

- Так. Якщо священноначаліє не зупиниться у своїй московській риториці, священиків почнуть бити без розбору на політичні погляди та громадянську позицію, – кажу я.

- А церкви палити, – невесело каже третя учасниця розмови.

Ця аналітика групи віруючих УПЦ МП та деяких представників УПЦ КП не була кухонною у чистому вигляді. Її учасники – видавці релігійної літератури, журналісти, відомі в країні художники, музиканти, програмісти – всі люди, які десятиліттями ходять до церкви, перечитали гори релігійної літератури й, власне, живуть цим життям. І Бог бачить – ми в жодному разі не хотіли, щоб ці прогнози справдилися.

Не хотіли.

Але минуло три роки. 

Три роки, протягом яких із керівництва УПЦ МП були вичищені усі патріотично та автокефально налаштовані клірики.

Три роки, упродовж яких проросійські церковні спонсори розкрутили медіа, які стали фабрикою дифамаційної принизливої лексики для УПЦ КП.

Три роки, протягом яких священноначаліє УПЦ МП оголошувало себе церквою-мученицею, розкручуючи тему «гонінь».

Три роки, упродовж яких відмовлялася співпрацювати із власною державою

Три роки, які були використані не задля діалогу, а для нарощення силових м'язів, так званого бойового крила. Для чого, питається, бойове крило церкві, які позиціонує себе, як мучениця? 

А через три роки, зимою 2018-го, два тридцятирічних архітектори влаштували невеличке, швидше демонстративно-показове вогнище біля Десятинного монастиря, протестуючи проти незаконної забудови на природоохоронній зоні. Їхні прихильники стверджують, що підпал був просто перформенсом: хлопці, мовляв, тільки привернули увагу, вони не ховалися – дочекалися поліції, але запобіжний захід для них було обрано два місяці. 

Вже через тиждень під Десятинним монастирем стояло двісті людей, творча інтелігенція та націоналісти, які вимагають демонтувати храм УПЦ МП, що його було збудовано без дозвільних документів (ми на цьому не зупиняємося, бо скандал із забудовою відомий, документів дійсно нема). І вони не зупиняться, справа – стопроцентно виграшна. 

А за кілька днів перед тим у Львові горіла каплиця УПЦ МП. 

Періодично пікетують Києво-Печерську лавру. І навіть до добрих, віруючих священиків у регіонах навідуються націоналісти із запитанням. «Профілактують», назвемо так. І в нашому повітрі «пахне небезпеками». Приводом для вибуху може стати будь-що: відмова священиків відспівувати дитину, хрещену в УПЦ КП, проросійська проповідь, принизливий відгук про армію... Ми бачимо, що розгортається драматичний сюжет, у якому, прислуговуючи Москві, начальство руйнує велику церкву і робить заручниками своєї політики просте священство і життя парафій. Так, саме просте священство та парафії виявилися заручниками ситуації. З одного боку, вони притиснуті своїм начальством, з іншого – радикалами. 

«Єпископат живе, не відчуваючи власної церкви, – зауважив у одному інтерв'ю найпомітніший богослов сучасності Кирило Говорун, –  ...зараз усе більше єпископів ходять із охороною. Інколи ця охорона чисельна, що саме по собі є абсурдним. З одного боку, реальної загрози цим єпископам нема, вони просто хочуть продемонструвати пропагандистську тезу про гониму церкву. Але тим не менше, особиста безпека єпископів забезпечена: вони можуть говорити все, що захочуть, не думаючи про те, як це відіб'ється на священиках, як це будуть сприймати люди. Бо для багатьох вірян УПЦ МП слова єпископа спричиняють проблему для совісті: як чинити – чи залишатися в цій громаді й чи приймати, як певну норму, все, що каже єпископ, який є вчителем для громади. І чи, зрештою, усвідомлюють єпископи, що такими словами та рішеннями вони підставляють священиків та роблять їх цапами-відбувайлами».

...У понеділок Апеляційний суд Києва мав розглянути зміну запобіжного заходу. Я підійшла під суд зустрітися з учасниками акції «Свобода архітекторам». Справи архітекторів та Десятники пов'язані, тож коментар учасників акції стосується обох тем одночасно.

 «Архітектори, яких заарештовано – мої друзі, – каже учасник акції під судом Данило Ковжун. – Вони не планували підпалу, це була атракція, щоб привернути увагу до незаконних забудов церков УПЦ МП. Чому зараз? Ще п'ять років тому ситуація була іншою, ми не дивилися штрих-коди, купували російський бензин і виживали за рахунок російського газу. І, зрештою, ми святили паски у будь-якому храмі, махаючи рукою на юрисдикцію. – Але останні три роки УПЦ МП проявила себе як антиукраїнська структура. Вони проявили себе, приймаючи Гіркіна, роздаючи зброю, беручи участь у сепаратистському русі, вони кажуть, що не відспівуватимуть дітей, хрещених в УПЦ КП. При цьому вони захоплюють київську землю. 

Ми ініціюємо розмову про законність будівництва. При цьому, колись владика Климент (до недавнього часу спікер УПЦ МП – ред.) заявляє, що є указ президента про землевідвід для Десятинки. Ми шукаємо – рішення нема. Тобто виявляється, що владика Климент бреше. Проходить пару днів, і вони подають петицію до Київради узаконити будівництво. Тобто, спочатку вони кажуть, що будівництво законне, обманюють, а коли їх ловлять на брехні, показуючи документи, то змінюють тактику, перевзуваються у стрибку. 

І це хіба шлях? Це цінності, які має пропагувати церква? Замість цього вони погрожують директорці музею, обіцяють відтяти голову. Вони поводяться як бандити. 

Чи можливий інший шлях? Гіпотетично, якби МП поводився чесно, не здійснюючи повзучу анексію скверів та парків під неіснуючі громади із самозахопленням, якби їхня позиція по Україні була іншою, то діалог був би можливий. А то виходить, що вони захоплюють землю самочинно, навіть це використовуючи як плацдарм для антиукраїнської пропаганди. 

Знаєте, хто вчора прийшов під Десятинку? Голови трьох кінопродакшинів, художники, фотографи, архітектори – київська творча інтелігенція. Все, що ми просимо – зберігати законність при землевідведенні». 

Під судом удалося побачити нардепа Ігоря Луценка, який раніше був активістом містозахисного руху: «Я прийшов підтримати хлопців, бо вважаю, що здійснене ними не є злочином. Злочин – це здійснення захоплення легального майна. І щоб обгрунтувати позицію, ми активно пояснюємо – яким чином це майно з'явилося. Ми вимагаємо від державних органів пояснити, як з'явилося це майно. В 2014-му році було рішення комісії, яка обстежила ділянку, і був висновок про те, що неправильно встановлено. Ми вимагаємо, щоб органи діяли. Тобто хлопцям можна інкримінувати адмінпорушення, хуліганство. Проводжу аналогію: коли напівбожевільний із Севастополя розбив меморіал на алеї Небесної Сотні, йому дали адмінпорушення. І це зрозуміло – майно ж не узаконене. Так само й у цьому випадку. 

Але ми налаштовані продовжити перевірку незаконних церковних будівництв по Києву. Волонтери почали систематизовувати і думати, що з тим робити. Це десятки випадків – Відрадне, Троєщина, Центр. Це одна схема – просто цінність земель інша. 

Але я за компроміс. Нехай вони беруть в оренду ділянку – починають платити. У випадку з Десятинкою наш містобудівний рух (Андріївсько-Пейзажна ініціатива) готовий за наш кошт демонтувати та перенести каплицю на інше місце». 

Що робити?

На момент написання матеріалу ще нема судового рішення про те, що буде з архітекторами. Але я знаю, що націоналісти вміють відстоювати своїх, і стимулювати некорумпованість суддів. 

Повертаючись до долі УПЦ МП. Чи можливо ще зупинити процеси церковної деградації? Чи можливо упередити конфлікти?

Для УПЦ МП було б оптимальним повернути до керівництва церкви команду, яка працювала у Блаженнішого Володимира. Але це не можливо, бо руки, які тримають церковний штурвал, турботливо накриті п'ятернею РПЦ. Тому, на жаль, у внутрішнє прозріння я не вірю. 

Для держави оптимальним було б почати працювати з єпископатом УПЦ МП. Працювати так, щоб жодне антиукраїнське слово не зривалося з їхніх вуст. Працювати так, щоб викорінити систему м'яких заборон на свободи, що було створено для думаючого священства. Зрештою, поставити умови: або, або. Провести аудит усіх проблемних питань, починаючи від церковних статутів і закінчуючи існуванням ресурсів, створених лише для чорного піару проти самої української ідеї. 

Провести хоча б один із церковних законів. Ну, для порядку – щоб показати, що влада щось може, окрім розмов. 

Допомогти створенню освітніх програм, які б здійснювали проукраїнське крило УПЦ МП. Конференції, круглі столи, зустрічі, літні табори, висувати нове покоління церковних лідерів, не заморених та не куплених Москвою. 

І на Фанар (у Константинополь, від якого залежить питання визнання Київського патріархату), вибачте, возити не лише солодощі, а й подарунки дорожче. Так роблять політично дорослі хлопці, яким потрібна визнана церква. Демонтаж МП можливий тільки, коли буде канонічна альтернатива. Хочемо чи не хочемо, а визнання Київського патріархату реально полегшує проблему вибору. А інакше... Мені не хотілося б реалізації прогнозів, з яких я почала. 

Постскриптум: з'явилася новина, що обох звинувачених у підпалі випустили на поруки.

Лана Самохвалова, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-