Побут пізнього палеоліту

Побут пізнього палеоліту

Репортаж
Укрінформ
Українсько-польська археологічна експедиція досліджує на Буковині стоянку мисливців на мамонтів, якій може бути близько 25 тисяч років

Кореспондент Укрінформу побував на місці розкопок і «на базі», де зберігаються уже знайдені на цьому місці рештки тогочасного життя. Археологи показали, розказали і дали потримати в руках те, заради чого мандрівники з інших міст і країн долають сотні кілометрів.

НАЙВАЖЛИВІШІ ЗНАХІДКИ ТА ВІДКРИТТЯ

Серед головних моментів нинішньої експедиції археологи виокремлюють не лише власне знахідки, а й саме поселення. Знайдені тут рештки свідчать, що вже 20-22 тисячі років тому люди зонували своє житло: в одному місці вони обробляли туші тварин, в іншому – виготовляли знаряддя праці й побуту.

«Перше – це те, що наразі ми досліджуємо зовсім іншу ділянку, ніж раніше. Швидше за все, це місце, де первісні люди обробляли туші тварин – розчленовували, білували, зрізали м’ясо тощо. До такого висновку ми дійшли через те, що тут мало кремінних пам’яток і багато фауни. Поселення не однотипне, воно має певні свої ділянки. В одному місці у них було вогнище, можливо, якісь споруди, десь обробляли кремінь, виготовляли якісь речі тощо.

Другий момент – під час нинішньої експедиції ми знайшли другу щелепу мамонта, першу знайшли тут у 2019 році. І швидше за все, це один і той же мамонт. Попередня щелепа була такою ж: у ній один зуб витискав інший. Це свідчить про те, що мамонт помер або його вбили у процесі заміни зубів. Це вже матеріал для палеонтологів.

Третій момент – ми знайшли ріг, і не виключено, що є ще кістки шляхетного оленя. Існування цієї тварини свідчить про те, що тут були широколистяні ліси й був якийсь невеличкий період потепління. Хоча сама стоянка, усі її шари свідчать про те, що люди приходили сюди у найбільш холодний період. Таких стоянок, які існували у період максимального зледеніння, небагато. І ось у такий час люди приходили у долину Дністра, де був свій мікроклімат.

Четверте – археологічні знахідки, які ми тут знайшли – скребки, якими обробляли шкіру, і різці, якими розрізали м’ясо, дерево та кістку.

Лариса Кулаковська
Лариса Кулаковська

Крім того, ми знайшли залишки мінімум трьох особин північного оленя, який був характерним для цього регіону та того періоду. Ми знайшли кістки, які були з м’ясом. Очевидно, ці рештки первісні люди приносили після полювання та брали собі м’ясо на харчування», – розповіла вже по завершенню експедиції її керівниця, завідувачка відділу «Археологічний музей» Інституту археології НАН України Лариса Кулаковська.

ОКОПАЛИСЯ НА ВІСІМ МЕТРІВ

Після телефонної консультації з керівницею експедиції про те, як саме доїхати до місця розкопок, мені з колегами все одно доводиться «блукати» селом Дорошівці. Але недовго, перший же перехожий місцевий мешканець, почувши, кого ми шукаємо, направляє нас у потрібному напрямку.

Місце археологічних розкопок «Дорошівці ІІІ» розташоване на пагорбі, за два десятки метрів від берега Дністра. Коли ми приїхали туди, двоє дослідників саме завершували обідати. Поряд горіло багаття, на якому щось розігрівали. Привіталися, відповіли трохи незвичною мені українською. Пізніше вже я зрозумів, що то саме польська частина експедиції була біля багаття – Марта Полтович-Бобак, професорка Жешувського університету, та Даріуш Бобак, представник Фундації Жешувського археологічного осередку.

Марта Полтович-Бобак
Марта Полтович-Бобак

А на пагорбі працювали дослідники Інституту археології разом із науковцями Чернівецького національного університету. Працювали лопатами, шпателями і тоненькими паличками.

«Зараз ми розкриваємо культурний шар палеолітичної доби, якому близько 22 тисяч років. Приблизний вік можна визначити насамперед за глибиною наших розкопок. Наприклад, зараз ми уже десь на восьмому метрі від початкового шару. Чим глибше копаємо, тим давніші знахідки», – пояснює науковий співробітник Інституту археології Дмитро Гаскевич.

Дмитро Гаскевич
Дмитро Гаскевич

Кожен віковий період має характерні кліматичні умови, які відображаються на кольорі нашарувань землі. На прокопаній стінці землі видно світлі й темні горизонти, що змінюють один одного. Дослідники пояснюють, що за такими ознаками можна зрозуміти, якого періоду знахідки.

«Крім того, вік знахідок можна визначити й методом ізотопного датування. Тобто, береться зразок й у спеціальних лабораторіях визначається його вік. Насамперед ми з’ясовуємо, у яких умовах мешкали наші предки, чим вони займалися. Бо все це відбивається у знахідках. Тут є багато епізодів відвідування цього місця і щоразу наші предки, первісні люди, робили щось інше. В одному випадку вони забили і освіжували тушу мамонта, в іншому – виготовляли кремінні знаряддя. І за тим, як вони лежать у шарах землі, ми відтворюємо побут людей, їх щоденну роботу», – розповідає науковець.

Спочатку археологи копають землю тонкими шарами з допомогою звичайних лопат, а коли натрапляють на якусь знахідку, то переходять до більш філігранних інструментів – шпателів і тоненьких бамбукових паличок. Потім знахідку фіксують і заносять у спеціальний журнал, а пізніше – у комп’ютери.

Археологи розповідають, що найчастіше натрапляють на рештки кісток північного оленя, мамонта, іноді трапляються дрібніші ссавці. Це фауна тундрової зони.

«Люди тут жили не постійно. До Дністра ішли тварини попити води і попастися. Ось наші предки тут сиділи і полювали на цих тварин. Але щоб уполювати тварину, потрібно було зробити якісь знаряддя – з кременю, з кістки чи з дерева, але дерев’яні інструменти, на жаль, не зберігаються. Після того, як тварину вполювали, її треба оббілувати, розрізати те м’ясо. Тут саме виготовляли кремінні знаряддя», – говорить керівниця експедиції Лариса Кулаковська.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ВСІЄЇ ЄВРОПИ

Вона також розповіла, що саму стоянку вперше виявили археологи ще у радянський період, у 1968 році. Але жодних досліджень тут довго не проводили, вважаючи стоянку неперспективною. Аж поки на артефакти не натрапили місцеві відпочивальники.

«Неподалік цього місця на березі Дністра мешканці облаштували собі відпочинкову зону, й одного разу хтось зі студентів знайшов тут якісь кістки і відвіз їх до науковців Чернівецького університету – Богдана Рідуша та Сергія Пивоварова. Вже вони приїхали сюди та під час розкопок і віднайшли орнаментований фрагмент бивня мамонта. Вчені побачили, що тут є археологічний шар – вугілля, кістки тощо. Це було у 2001 році. Потім вони розповіли про це нам в Інституті археології. І десь у 2006 році ми приїхали сюди самі й побачили, що стоянка є перспективна. Почали вишукувати кошти на проведення досліджень – брали участь як в українських, так і в міжнародних грантах», – продовжує київська дослідниця.

У 2008-2010 роках Інститут археології мав спільний проєкт із німецькими дослідниками з Кельнського університету. А у 2019 році тут поновили дослідження археологи спільної українсько-польської експедиції.

Поки спілкуємося з українською частиною спільної експедиції, на пагорб підіймаються науковці з Польщі. Марта Полтович-Бобак й Даріуш Бобак із Жешува «озброюються» лопатами та починають акуратно знімати тонкі шари землі. Ми перериваємо їхню працю, запитуючи, що ж змушує їх долати сотні кілометрів з іншої країни для проведення розкопок.

Як розповідає Марта Полтович-Бобак, професорка Жешувського університету, для європейських науковців вважається дуже престижним працювати на подібних стоянках первісних людей.

«Для нас це село криє багато таємниць та археологічних знахідок, тому ми тут, ми співпрацюємо з колегами з Києва із 2019 року, разом проводимо розкопки тут, в Дорошівцях. І для нас, науковців-археологів, які займаються періодом палеоліту в Польщі й Центральній Європі, ця стоянка є неабияким цінним джерелом для наукових досліджень. У Польщі немає досліджених стоянок такого типу з доби палеоліту, з таким багатим культурним нашаруванням, основною особливістю цієї стоянки в Дорошівцях є добре збережені рештки тварин з доби палеоліту», – розповідає польська археологиня.

Даріуш Бобак
Даріуш Бобак

Її колега з Фундації Жешувського археологічного осередку Даріуш Бобак пояснює, що ці дослідження є важливими не тільки для України, а й для археології всієї Європи.

«Ці розкопки є дуже цікавими і корисними для моїх наукових досліджень. Адже тут є кілька культурних шарів різного часу доби палеоліту, які накладені один на один. У Польщі немає такого об’єкта для досліджень, з таким багатим матеріалом для вивчення. Загалом на території Польщі кілька тисяч років тому клімат був холодний і там ніхто не проживав. Тут, на берегах Дністра, було тепліше, що створювало передумови для більш комфортного життя людей доби палеоліту», – говорить польський дослідник.

За словами керівниці археологічної експедиції, вивченням цієї стоянки у різні часи займалися також і науковці Німеччини, Франції, Бельгії, Польщі – з Любліна, Кракова, Жешува.

ОСТЕРІГАЮТЬСЯ «ЧОРНИХ» АРХЕОЛОГІВ

За кілька днів до нашої зустрічі експедиція натрапила тут на щелепу мамонта, яка збереглася у досить гарному стані. У стінці пагорба видно місце знахідки – викопану виїмку, діаметром близько пів метра.

«Коли ми прийшли на цю ділянку у 2019 році, у нас було дуже мало знайдено знарядь праці, але багато решток тварин – мамонтів, північних оленів, вовків, песців, коня тощо. І ось тут, на цій ділянці, знайшли рештки мамонта із певною патологією. Вона проявляється саме в нижній щелепі, в зубах. Мамонт за своє життя 4 рази змінював зуби. І коли росте зуб, він виштовхує старий. Під час минулих розкопок ми знайшли два зуби мамонта. І один із них був закручений колом. А вже під час нинішньої експедиції, очевидно, що ми знайшли верхню щелепу від того ж мамонта. Бо там також молоді зуби виштовхують старі. Це може свідчити про те, що ця тварина була впольована нашими предками», – пояснила дослідниця.

Науковці припускають, що тут було місце, куди первісні люди не лише приносили впольованих тварин і обробляли їх, сюди приносили вже знайдені кістки мамонтів. Адже ці кістки слугували і будівельним матеріалом, також їх кидали у вогонь для підтримання багаття, виготовляли з них голки, якісь проколки, мистецькі вироби, вістря до стріл.

«Чому ця ділянка була така популярна у людей у різні епохи? Усе просто. Поряд є Дністер, відкриті простори, де перебували стадні тварини, на яких полювала первісна людина, і також тут є поклади крейдяного кременю. Із цього матеріалу наші предки виготовляли знаряддя праці та побуту. Ось і все. Їм для життя більше нічого не було потрібно. Є сировина, дичина і є вода. Тому вони тут і селилися. Крім того, у цьому каньйоні Дністра були дуже комфортні кліматичні умови. Стоянка датується найхолоднішим часом, коли було максимум зледеніння. На рівнинній Україні таких стоянок немає. Більшість із них сконцентрована саме в цьому регіоні, у долині Дністра», – додала Лариса Кулаковська.

За словами археологів, сюди час від часу навідуються місцеві мешканці з Дорошівців. Люди підтримують, розпитують, цікавляться дослідженнями. Цього року місцевий депутат пропонував допомогу, а селяни перевіряли, чи мають археологи дозвіл на розкопки.

«Зараз є кримінальні археологи, які проводять розкопки подібних місць для власної наживи. Тому ми спокійно ставимося до такого прохання селян, які помітили нашу роботу. Вони розпитують, ми розповідаємо, показуємо документи. Щоб у людей не виникало якихось сумнівів. Насправді це приємно. Ми усвідомлюємо, що нашу роботу цінують, розуміють, готові допомогти», – каже дослідниця з Інституту археології.

Також до науковців підходили туристи, які прогулювалися берегом Дністра: місцева мешканка, яка раніше виїхала до Польщі, відвідувала своїх родичів зі своїми польськими друзями. Вони приходили на місце розкопок, спілкувалися з польськими науковцями, цікавилися знахідками, навіть допомагали копати.

“ТЕХНОЛОГІЇ” ПЕРВІСНИХ ЛЮДЕЙ

Після роботи археологів, на місце розкопок приїдуть геологи, які відберуть аналізи для власних досліджень. Усе, що знаходять на стоянці, науковці забирають до Києва в Інститут археології. А пізніше знахідки передають у музеї. Наприклад, орнаментований фрагмент бивня мамонта у 2017-2018 роках був представлений на міжнародній виставці у Німеччині.

Знайдені тут предмети зберігаються «на базі» археологічної експедиції. На період проведення розкопок група археологів винаймає житло у селі Дорошівці за кілька кілометрів від місця розкопок. Велику залу зі столами науковці перетворили на своєрідний дослідницький центр, де після відкопування із землі знахідки вичищають, порівнюють одну з одною. Уздовж кількаметрового підвіконня у картонних коробках зберігаються кістки. Археологи пояснюють, що усі вони належали колись одній тварині. Усе це деталі однієї щелепи мамонта.

«Для того, щоб із такого «сирого» матеріалу ми могли передати експонат у музей, його треба відчистити від залишків, скласти з деталей своєрідний пазл, склеїти їх, так би мовити, надати експозиційного вигляду», – каже Лариса Кулаковська.

Поряд на столі лежать уже відсортовані частини знайдених знарядь для полювання та матеріалу, з якого ці знаряддя виготовляли.

«Ось це крем’яна галька, цілою вона мала зазвичай круглу чи овальну форму, – показує науковиця на звичайну каменюку. – А потім взяли ось такий камінь, це кістковик чи інша порода, – бере вона до рук трохи менший гладенький камінь. – І ось цим більшим каменем били менший камінь, а з нього відколювалися гострі деталі. Після певної «відшліфовки» з таких уламків робили ножі, наконечники стріл, списів тощо. Але щоб така деталь відкололася, потрібно взяти потрібний за вагою камінь, бити заздалегідь розрахованим рухом. Це цілий ланцюжок технологічних операцій. Враховувалося багато таких, на перший погляд, дрібниць. Але насправді усе це нашим предкам дозволяло виживати у тих умовах», – зазначає дослідниця.

Археологи годинами готові розповідати про всі знайдені під час розкопок знахідки, зупиняючись на різних деталях. Кожна із таких деталей дає змогу науковцям дізнатися про життя, побут, спосіб життя людей, які населяли ці краї десятки тисяч років тому.

Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-