Повернення львівського Жоржа де Ла Тура

Повернення львівського Жоржа де Ла Тура

Музейний експонат
Укрінформ
Як картина геніального послідовника Караваджо стала візитівкою Львівської галереї мистецтв

Картина Жоржа де Ла Тура – мрія найкращих музеїв світу. До наших днів збереглося лише 32 роботи геніального художника з Лотарингії, лише 9 є з автографом автора і одна з них – в Україні.

Полотно Жоржа де Ла Тура (1593-1652) зберігається у Львівській галереї мистецв ім. Бориса Возницького. Торік картину реставрували, відкрили нові деталі та повернули колористику XVII ст., а головне – віднайшли підпис художника. Таким чином остаточно довели Європі, що «львівський» де Ла Тур – це оригінал. Останні сумніви мистецтвознавців світового рівня вдалося розвіяти на виставці «Жорж де Ла Тур: освітлена Європа» в міланському Палаццо Реале, звідки картина нещодавно повернулася до Львова.

БАТЬКО СВІТЛОТІНІ

- Для того, щоби зрозуміти сенс живопису лотаринзького геніального живописця Жоржа де Ла Тура, очевидно, треба збагнути суть епохи, в якій йому довелося творити, – каже генеральний директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.

Тарас Возняк
Тарас Возняк

Жорж де Ла Тур народився 1593 року в містечку Вік-сюр-Сей справді у дуже непростий час для Лотарингії, яка тоді стала плацдармом для міжусобиць між французами, італійцями та німцями. Це епоха антифеодальних повстань і перших буржуазних революцій, Тридцятилітня війна та час жорстких інквізицій, коли «в ім’я Боже» християни різали одне одного. Хто не помирав від солдатського свавілля та «правосуддя» церкви, той міг загинути від голоду й чуми.

Мистецтвознавиця Львівської галереї мистецтв Оксана Козинкевич зауважує, що в біографії художника чимало білих плям.

Оксана Козинкевич
Оксана Козинкевич

- Жорж де Ла Тур, мені здається, дуже важко платив за свій геніальний талант. Що ми можемо знати про людину, ім’я якої лише де-не-де вигулькує в архівних матеріалах, навіть французи не можуть знайти дані, а ми й поготів. Батько пекар, родина – ткачі, каменярі… а тут народжується хлопчик, у якому проявляється божа іскра, і це щастя, що той талант десь не загубився серед того пекарського світу. На руках художника померла у великих муках дружина Діана, де Ла Тур пережив її лише на два тижні, а з десяти дітей живими залишилися тільки троє, – розповіла Козинкевич.

Але період його життя припадає на переворот у культурному світі. Зіткнувшись із рухом Реформації, Церква остаточно зрозуміла, що потрібно змінюватися, й усвідомила роль мистецтва у впливі на народ. Розуміючи потребу актуалізувати свою зовнішню маніфестацію, Церква і суспільство породжують новий стиль – бароко, покликаний по-новому, більш експресивно, більш динамічно доносити ідеї оновленого християнства до якнайширших мас. Одним із революціонерів у цьому стилі стає Мікеланджело Мерізі да Караваджо. Він, використовуючи контрасти світла і тіні й точно фокусуючись на предметах, створює могутній стиль, який і стає визначальним у живописі бароко. Можна сказати, що мистецтво в Європі розділилося на епохи до і після Караваджо.

- Караваджо мав своїх послідовників не тільки в Італії, а й у Лотарингії, яка ще тоді не знала, що стане частиною Франції, а не Німеччини. Жорж де Ла Тур був одним із найвидатніших, навіть важко сказати, учнів чи послідовників Караваджо, тому що він за своєю суттю був достатньо оригінальний. Але саме Ла Тур використовує ті підходи і прийоми, що ввів у мистецтво Караваджо, втілюючи в життя образи простих людей, які його оточують, – ділиться Тарас Возняк.

На думку фахівців, цей стиль Жоржу де Ла Туру принесли іспанські нідерландці, або ж він сам міг відвідати цю країну під час першої буржуазної революції у пошуках демократії. І це мало величезний вплив на сюжети його картин.

- Світ шулерів і вуличних дівок – це світ повної недовіри, світ цинічний, низький. Кожен обманює кожного – bellum omnium contra omnes (війна всіх проти всіх (лат.) - ред.). Це так званий «світлий» період у творчості Жоржа де Ла Тура. Однак уся його «світлість» – не так у натуральному світлі, що неначе оприявнює ницість сцен, як у “профанічності” цього світла. Світло у творах цього періоду – це світло профанів і ошуканців. Часом це світло світу, який полишив Бог. Воно лине невідомо звідки. Воно нічийне. І попри всю прозорість і зрозумілість сцени, картини показують найтемніші сторони людського життя – коментує Возняк. І підкреслює, що саме тому картини де Ла Тура породжують багато дискусій і філософських роздумів, зокрема про боротьбу світла і темряви, добра і зла, чеснот і гріховності.

ТАЇНА ОДНОГО ТВОРУ

В Україні є лише одна робота Жоржа де Ла Тура, і зберігається вона у Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. Справжня назва картини невідома – «Платіж», «У лихваря» чи це “Іуда”, а може «Покликання Матвія»… Точна дата написання полотна теж невідома, фахівці називають період між 1620-1630 роками. Водночас, твір залишається важливим ключем до численних загадок, пов’язаних із лотаринзьким художником.

- В совєтський період схилялися до жанрової версії «У лихваря» чи «Платіж». Як на мене, то це чиста совєтська вульгаризація – бракувало б ще навести цитату з Маркса про визискування лотаринзьких селян чи підступи єврейських лихварів… Тому ми можемо спробувати своїми очима подивитися на картину і попробувати зрозуміти, про що в ній ідеться. Тим більше, що сьогодні вона перебуває у реставрації й відкриваються речі, яких до цього часу ніхто не бачив, а тому й не осмислював, – каже директор галереї.

Наразі час написання роботи окреслюють пізнім періодом творчості де Ла Тура. А фахівці зазначають: що більш зрілий ставав майстер, то глибшими у філософсько-релігійному сенсі робилися його сюжети.

Згідно з гіпотезами, на картині зображено викуп чи сплату боргу, або воєнну контрибуцію, або ж це релігійний сюжет, як Юда отримує свої тридцять срібних монет. За однією з версій, це жанрова сцена, що зображує бідного чоловіка, який прийшов сплатити податки. Хоча, як жартує директор галереї, зараз би це могли назвати даванням хабаря або обміном валюти, або ще краще – оплатою за комунальні послуги.

Але, якщо серйозно, Тарас Возняк розповідає, що в Галереї Брера у Мілані є робота ще одного караваджиста Маттіа Преті «Святий Петро платить данину», яка дуже подібна за сюжетом до львівської картини Жоржа де Ла Тура. Художник відтворює відомий євангельський сюжет про «рибу Святого Петра» (Євангеліє від Матвія 17:24-27).

Тарас Возняк
Тарас Возняк

- Ця притча говорить про різні речі, зокрема й про те, що вхід до храму, до Творця світу, не може бути платним, хоча з «малими світу цього» належиться розплатитись – горе їм, як і тим, що кинули гральні кості на сорочку Спасителя… Звісно, це тільки одна з версій. Чи має вона право на життя – судити кожному. Та не лише сюжет, а й розміщення фігур на полотні майже ідентичні, – ділиться спостереженнями Возняк.

Також він пояснює – чому, якщо в картині закладений релігійний підтекст, це важко розпізнати одразу.

- Всі роботи, які писав де Ла Тур, а також Караваджо, відрізняються тим, що вони зображували звичайних людей без лаврових вінків, без німбів над головами тощо. Якщо Караваджо малював образи розбійників, босяків, жінок відомої професії або матерів у вигляді святих – це і було одним із елементів його революції. Те саме робив де Ла Тур – він малював своїх сучасників з Лотарингії, підписуючи: «Святий Андрій», «Cвятий Ієронім, що читає», «Виховання Богоматері» (де лотаринзька мати і дівчинка – це Анна та Марія), «Йосип-столяр» і т.д.

ВІД КОНЮШНІ ДО ЛУВРУ

Найперше запитання, яке виникає, коли люди дізнаються, що така цінна й унікальна картина французького художника є у Львові, – як вона тут опинилася?

У галереї розповідають, що полотно походить з приватної збірки Лукаша Домбського (1751–1824). На початку 1930-х років вся колекція цієї родини була здана в депозитарій князів Любомирських, які мали свої колекції у Пшеворську (Польща), а з приходом радянської влади переїхали до Львова і передали свої твори в Національний заклад ім. Оссолінських, першим куратором якого й був Генрик Любомирський.

- У кінці 1930-х років, перед приходом «товаріщєй» – великі й малі збірки мистецтва люди почали віддавали в музей Любомирських з надією, що хоч щось вдасться зберегти, – розповідає мистецтвознавиця Оксана Козинкевич.

Значну частину колекції Домбського складала збірка белзького воєводи Ігнація Цетнера, тут були й графіка, і живопис, і нумізматика. Цетнер кохався в мистецві й привчив до цього свою доньку Анну. Саме через неї, імовірно, до Львова потрапила картина Жоржа де Ла Тура.

Оксана Козинкевич розповідає, що життя Анни було дуже цікавим, і в четвертому шлюбі вона одружується з князем Шарлем Еженом де Лореном Ламбеском, а він був останнім спадкоємцем однієї з гілок лотарингського герцогського роду. Швидше за все, саме він привіз картину до України.

- Дітей від цього шлюбу не було. Анна мала великий сентимент і пошану до Лукаса Домського, який вів її нотаріальні справи і працював у Галицькому сеймі. Він теж не мав спадкоємців, але мав племінників і племінниць, тому ця збірка кочувала то до Польщі, то до Галичини. І це чудо, що збереглась. Живопис Домських, ці безцінні шедеври, зокрема і де Ла Тур – прикрашали як інтер’єри Ратуші в Ряшеві, так і лазні чи навіть конюшні, часто власники просто не цінували того, що мали. Після різних судових тяганин ця колекція потрапила до князів Любомирських. У 1940 р. збірка закладу була розпорошена поміж музеями Львова, найбільша частина, а це понад 40 творів, потрапила до Львівської картинної галереї.

Музейники бідкаються, що ідентифікувати картини було дуже складно і багато з них ще й досі потребують досліджень. Зокрема, картина Жоржа де Ла Тура була приписана Герріту ван Гонтгорсту. І не лише львівська. По цілому світові картини лотарингського художника присвоювали різним майстрам, доки в 1915 році в Німеччині не відкрили зв'язок та ідентичну стилістику між трьома роботами. А в 1934 році у Луврі була виставка «Живописці реальності», тоді тут з’явилися роботи Жоржа де Ла Тура. Побачивши їх цінність і зрозумівши, що доробок малочисельний, бо більшість робіт автора згоріли ще при його житті, картини почали шукати по світу.

Про те, що у Львівській галереї мистецтв зберігається саме картина Жоржа де Ла Тура, почали говорити ще в 1953 році. Радянська дослідниця мистецтва з Ермітажу Марія Щербачова, приїхавши до Львова і зосередивши свою увагу на цій роботі, вперше озвучила думку, що це, ймовірно, де Ла Тур. Повернувшись до Ленінграда, Щербачова здійснила атрибуцію картини «Платіж», але публікація її дослідження вийшла аж у 1970 році, після смерті науковиці.

- А ще в той час в Англії Віталій Блог видає свою публікацію «Картина Жоржа де Ла Тура в Росії». Для них – що Росія, що ми на той час – було одне й те саме. Так Європа дізнається, що у Львові є ця геніальна робота. І тут французам дуже закортіло її побачити. У 1972 році нашу картину запросили на виставку «Жорж де Ла Тур і митці його кола», яка експонувалась у музеї Orangerie в Парижі, – розповідає Козинкевич.

Уперше картину до Франції возив покійний директор галереї Борис Возницький. А приїхавши, розповідав, як Париж уперше зустрічав львівського де Ла Тура. Зокрема, його зустріли жандарми, які супроводжували картину в спеціальній машині, в каталозі роботі виділили окрему публікацію «Картина зі Львова». Натомість, коли Возницький повернувся з картиною до Радянського Союзу, а саме – в Москву, його просто вивантажили на пероні з коробкою, навіть не зустріли.

- Щоби прислали машину, треба було подзвонити з вокзалу. Він попросив двірничку постерегти його вантаж. А та так глянула і каже: «Та на кой кому нужна ета ваша каробка?!», – пригадує, сміючись, розповіді Бориса Григоровича пані Оксана.

Після того, як Європа познайомилася з львівським полотном Жоржа де Ла Тура, картина викликає чималу цікавість у світової спільноти. «Це робота, яка найбільше подорожувала», – зізнаються у галереї. Вона експонувалася на виставках в Америці, Польщі, Росії, Німеччині, Італії, Іспанії, Японії…

- Картини, як і люди, стомлюються, далекі переїзди, зміна температурно-вологісного режиму, їм теж хочеться приїхати додому, трохи набутися, відпочити, а потім – з новими силами знову поринути в це житейське море, – зазначає Козинкевич.

Останні роки картина була «невиїзна», та за цей час пережила своє переродження.

ПОВЕРНЕННЯ ЛЬВІВСЬКОГО ДЕ ЛА ТУРА І ПІДКОРЕННЯ МІЛАНА

Коли у 2018 році постало питання подорожі картини пензля Жоржа де Ла Тура “Платіж” на закордонні виставки, було зібрано комісію реставраторів для оцінки стану збереження твору і можливості його транспортування. На превеликий жаль, висновки були однозначні – картину необхідно реставрувати.

- Прийшла до неї черга, ми побачили, що твір перемальований зверху. При вторинних втручаннях, не знаю яких, бо їх було багато. Тобто якийсь реставратор, добрий художник, не скажу, що поганий, собі дозволяв його підмальовувати під час реставрації чи, може, і не під час реставрації. Бо погляд на реставрацію як науку сформований зовсім недавно. Може, просто художник побачив, що щось потерлося і домальовував у різний час, – розповідає завідувачка науково-дослідного відділу реставрації галереї Інна Дмитрук-Сорохтей.

Інна Дмитрук-Сорохтей
Інна Дмитрук-Сорохтей

За її словами, реставраційні втручання в картину та дослідження були протягом кількох століть неодноразово, часом дуже неделікатні, грубі. 100-200 років тому було замінено підрамник. Після перемальовування робота втратила не лише колористику, а й глибину. Шар кіптяви приховав багато деталей. Тому Європа тривалий час вагалася, чи дійсно ця картина – оригінал.

Востаннє картину реставрували в Ермітажі в 1970-х роках, навіть не спитавши дозволу в Львівської галереї, а потім при поверненні не надали опису виконаних робіт. «Усе, що досліджувалося в центрах у Москві й Петербурзі, ніколи не доходило до музеїв, як вони казали, на периферії», – каже реставраторка. Про виконані в Ленінграді роботи дізнавалися з книг, що були у бібліотеці.

Перед останньою реставрацією картини науковці Львівської реставраційної лабораторії провели низку досліджень: інфрачервоними променями, рентгеном та ультрафіолетом. Біологічні, хімічні та фізичні дослідження дали змогу вивчити походження фарб, лаку, клею, полотна. Паралельно з нашими фахівцями працювала київська лабораторія «Артлаб» для більш достовірних результатів. Для порівняння даних спробували співпрацювати з закордонними музеями, оскільки в Центрально-Східній Європі полотен Жоржа де Ла Тура немає, зверталися до Франції, Німеччини, Британії та США, але безрезультатно.

Перше, що вразило дослідників, – те, що картина «Платіж» була обрізана.

- Видно явно, що він обрізаний, бо коли ми робили дослідження в інфрачервоному промені – там не вистачає кількох перших букв імені в підписі. І звичайно, ще кілька сантиметрів картина точно мала, але частину живопису натягнули на підрамник, використавши, як канву, – розповідає Інна Дмитрук-Сорохтей.

Виставка
Виставка "Жорж де Ла Тур: освітлена Європа" в Мілані, Палаццо Реале

- В історії трапляються такі дивні речі, – якщо картина для запланованого приміщення була заширока, її могли урізати, або також за розміром рами, – додає Козинкевич.

Важливо, що на картині лишилася частина підпису, він значно потертий, не вистачає перших букв, але при порівнянні з іншими 8-ма відомими – це безсумнівно автограф Жоржа де Ла Тура.

Відкриттям львівських реставраторів під час фотографування в інфрачервоному світлі стала рука на спинці крісла, яку, очевидно, замалював сам де Ла Тур. На столі біля монет відкрився перстень, а на береті одного з героїв відкрилися пір’їнки. Та головне – змінилася колористика, картина стала насиченою та ще більш динамічною, завдяки відновленому світлу.

Після реставрації, яка тривала майже рік, полотно представляють на короткий час у Львівській галереї мистецтв. А в січні 2020 року оновлений «Платіж» вирушає у нову подорож до Мілана. Тут у Галереї Палаццо Реале на виставці «Жорж де Ла Тур: освітлена Європа» зібрали роботи лотаринзького художника і його послідовників.

- З тих творів, які я бачила, на виставці цей твір був найтиповіший для де Ла Тура, найкраще відреставрований і найвиразніший, це без самохвальства. Я бачила реакцію директора і кураторів, які дуже чекали на наше полотно. Насправді, вони мало знають про Україну і уявляють нас якимись обмеженими. Вони чекали, що це буде погано відреставрована, замучена робота. Італійці були вражені й здивовані. Реставраторки, які приймали твір, прибігли з величезними лупами і просто розглядали наші втручання і казали, що вони в житті не бачили такої делікатної ювелірної роботи. Це було надзвичайно приємно, – ділиться враженнями Інна Дмитрук-Сорохтей, яка відвозила полотно на виставку в Мілан.

Її враження повністю поділяє Тарас Возняк, зазначаючи, що львівська картина Жоржа де Ла Тура стала «зіркою експозиції».

- На відкриття виставки з'їхались усі “вершки” дослідників-мистецтвознавців, зокрема й такі, що писали цілі книги та монографії про Жоржа де Ла Тура. Вони свого часу дуже сумнівались, що наш львівський де Ла Тур оригінальний, але після реставрації ми розвіяли всі сумніви, – каже директор.

Виставка в Мілані планувалася на пів року, але через пандемію коронавірусу її довелося продовжити, оскільки Італія ввела жорсткі карантинні обмеження і музей на тривалий час закрили.

- Усі картини під час карантину були в Мілані в галереї, там дуже добрий клімат і все організовано так, щоб твори себе почували якнайкраще, просто їх не бачили глядачі. І вони попросили продовжити угоду. Нарешті коли вони відкрилися, то місяців два ще мали цю експозицію. І ось тепер наш де Ла Тур повернувся додому – каже Дмитрук-Сорохтей.

Картина певний час перебувала в реставраційній майстерні галереї, де пройшла акліматизацію. Напередодні роботу Жоржа де Ла Тура повернули в експозицію Палацу Потоцьких, проте керівництво музею наголошує, що найближчим часом відбудеться реекспозиція полотна в оновленому залі зі всіма атрибуціями, достойними цього шедевру, який є візиткою Львівської галереї мистецтв.

- Ми випустили окремий каталог, котрий розказує про всю історію Лотарингії Жоржа де Ла Тура, історичний контекст, у якому виникло його мистецтво, вплив караваджистської революції, наші дослідження і реставрацію полотна, – каже Возняк.

Людмила Гринюк, Львів

Фото надала пресслужба Львівської галереї мистецтв ім. Бориса Возницького

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-