“Донбаські закони”: насправді, позиція України стає жорсткішою

“Донбаські закони”: насправді, позиція України стає жорсткішою

Аналітика
1295
Ukrinform
В політиці є речі, які робити неприємно, але потрібно. Закони щодо буття і звільнення непідконтрольних Україні районів Донбасу - надважке, але дійсно державницьке завдання

«Донбаські закони» прийнято – один остаточно, другий – той, де Росію визнають агресором, а Донбас окупованим – у першому читанні. Те, що цей момент, якого вся свідома Україна чекає уже давно, знову відкладається, неприємно, звісно, але перший крок зроблено і, маємо надію, другий теж не забариться. Щодо до того, як все це виглядало: з блокуванням президії, щоб не дати голосувати, а потім – з блокуванням «проти блокування», димовими шашками в залі парламенту і сутичками під Верховною Радою – все це вписується в звичну «українську парламентську картинку», але, якщо чесно, то по світі ще вистачає країн, де законодавчий орган працює у схожому ключі. Отже, щодо до цього не переймаємось… А от чого добивалися противники прийняття законів – з цим складніше, бо зрозуміти логіку важко: і пряму згадку про мінські угоди з тексту законопроектів було оперативно виключено, а положення про першочергове виведення окупаційних військ, техніки і розформування бандитських корпусів, навпаки, внесено. Згадали і про Крим, який теж буде деокупований, згідно з іншим Законом, який ще належить прийняти. Звісно, можна дорікати розробникам за те, що вони замість нормального попереднього обговорення, яке зняло б одразу багато проблем і запитань, організували черговий квест з документом, якого ніхто не бачив, але всі підозрюють в зраді. Ну, така у нас, на жаль, поки що традиція. Можна також пригадати, що їх довелося примушувати вносити настільки очевидні речі, але вони, принаймні, внесли правки швидко, не примушуючи себе довго умовляти. Ті, хто в перший день піднімав у Раді бучу, хотіли ще якихось правок? То де ж вони? Скоріше за все, вони взагалі заперечували прийняття цих законів. А це уже, з огляду на український досвід останніх трьох з половиною років, уже їхня помилка. І це – м’яко кажучи.

Президентський законопроект № 7163
Президентський законопроект № 7163 "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях"

У «неостаточному» законопроекті №7163 є багато речей логічних, які витікають зі статусу окупованих територій. Про це багато писалося, тому давайте ще раз про принципове і те, що з нього випливає.

Теза: Росія - агресор і окупант

Документ констатує, що саме “Російська Федерація ініціювала, організовувала та підтримувала терористичну діяльність в Україні, здійснює збройну агресію проти України та тимчасову окупацію частин її території, застосовуючи регулярні з’єднання і підрозділи збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації".

Ця теза — Рубікон, нарешті, вона прямо вказує на винуватця та натхненника усіх подій на Донбасі, починаючи з весни 2014 року. Це визначення, закріплене на законодавчому рівні матиме принципово важливі наслідки.

Висновок: Мінський формат має бути переглянутий

Тут даний чіткий сигнал: Росія є агресором, а значить із нею неможливі будь-які подальші перемовини, де вона виступатиме в форматі “посередника”. Тобто це означає, що «мінський процес» у нинішньому форматі, до якого всі у світі нібито звикли, більше існувати не може. Вести переговори із агресором можливо, але за чітко визначеними статусами та наслідками.

Теза: окремі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими

Висновок: На Росію покладається відповідальність не лише за збройну, фінансову та організаційну підтримку незаконних формувань, а також — за створення окупаційної адміністрації.

Що важливо тут? Таке визначення дозволяє Україні на абсолютно законних підставах спростовувати риторику протилежної сторони щодо соціальних та гарантій мешканцям, які бажають залишатися на окупованій території. Уся відповідальність за дії окупаційної влади покладається на окупанта, а це — дуже корисний матеріал для майбутніх міжнародних слухань у Гаазі.

Переговори лідерів країн
Переговори лідерів країн "нормандської четвірки" у Мінську

Час відпрацював на нас

Вже неодноразово констатовано: “мінський формат переговорів” та вироблені у ньому протягом осені 2014 - зими 2015 року документи складені таким чином та в таких умовах, що виконати їх практично неможливо. Тоді усім сторонам був потрібен час для формулювання більш перспективної позиції. Навіть Росії, яка уже наразилася на серйозні санкції за збиття рейсу МН17 і почала своє піке в кризу.

І от за три роки потому все стає на свої місця: санкції проти Росії не зняті та посилені, міжнародні партнери України вживають щодо дій Росії на Донбасі все більш жорсткі визначення, а головне - з'явилися офіційні документи ПАРЄ, ОБСЄ, ООН, що прямо вказують на Росію як на агресора. Таким чином, визначення всередині України ролі Росії як агресора, а подій на Донбасі як окупації - це остаточно крапка.

Звичайно, хтось скаже, що правки законопроекту № 7163 - це маніпуляція, адже все одно в рішенні Радбезу ООН “мінські угоди” фігурують і це знов-таки не звільняє Україну від виконання деяких не надто приємних зобов'язань, на кшалт амністії основній масі бойовиків і «швидких» виборів, до яких, насправді, і регіону і Україні треба йти дуже довго… Але давайте спершу подивимось, як Росія виведе з Донбасу свої війська, інструкторів, найманців, озброєння; як вона поверне контроль за кордоном… Дію «неприємних» для України положень продовжено на рік. Але хто вам сказав, що Росія спроможеться до виконання всіх цих умов, якщо протягом втричі довшого часу вона їх не лише не виконувала, а навпаки, тільки ускладнювала ситуацію?

Тоді навіщо все це? А для того, щоб забезпечити дипломатам грунт і робочий інструмент. До того ж, нехтувати думкою партнерів та союзників просто недалекоглядно. Ви спитаєте: а як же Ізраїль, який завжди діяв в своїх національних інтересах, не зважаючи на міжнародний тиск і «неприємні» для себе резолюції РБ ООН? В тому й річ, що це міф, ніби він завжди чинив саме так. Ізраїльська дипломатії діяла достатньо гнучко. І ту ж Кемп-Девідську угоду, згідно з якою Єгипту було повернуто Синай, незважаючи на шалений опір всередині країни, було підписано і, між іншим, уже більше 30 років це забезпечує нехай «поганий», але мир у цьому секторі Близького Сходу.

Донбаський сюрпляс

Що ж маємо зафіксувати? Принципово: Україна де-факто формулює своє незадоволення нинішнім “мінським форматом”, не відкидаючи його взагалі. Із цього випливає, що треба міняти не лише формат і вимагати закріплення нового статусу Росії, а, можливо, розширювати склад учасників переговорів. А от далі - мистецтво можливого. Сама поява законів щодо ОРДЛО (як і взагалі цей термін) у 2014-му не була ані капітуляцією, ані зрадою, як декому в Україні досі видається. Це була класична політична та дипломатична гра на витримку.

У велосипедному спорті є прийом, який називається “сюрпляс”. Він полягає в умінні велосипедистів під час змагань на треку тримати рівновагу не рухаючись уперед. Суперники ніби застигають на місці, вичікують зручного моменту для атаки, намагаючись підловити один одного на втраті концентрації. Чого приховувати, усі учасники “мінських перемовин” саме й виконують усі три роки цей самий “сюрпляс”: в кого раніше не витримають нерви, хто зірветься та першим вийде з-за столу?

Не секрет, що саме такий розвиток подій - найбільш бажаний у Москві, яка розуміє, що тільки наш вихід із “мінського процесу” дає їй хоча б якійсь шанс звинуватити Україну хоч у чомусь значущому для наших партнерів і союзників. А от «зрив» з боку Росії може бути виражений, наприклад, в черговому загостренні ситуації на фронті. Але це - прямий шлях до нових санкцій.

Нові закони щодо Донбасу не повернуть його Україні завтра. Але без послідовного просування та вірного визначення процесів, що відбуваються там, це повернення може тільки значно затримуватися. Нам важливо поки що тримати цей “сюрпляс”, щоб спочатку нерви здали у Кремля, а потім і перемовини щодо Донбасу (та й реінтеграції Криму, що має з'явитися у другому читанні законопроекту) перейшли на інший рівень, а “мінські угоди” - стали документами історії та певного етапу подолання наслідків російської агресії.

Віктор Чопа, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-