Просто слухай: уривок з книги Валентина Терлецького "Книга сили. Воля"

Просто слухай: уривок з книги Валентина Терлецького "Книга сили. Воля"

Подкаст
1875
Ukrinform
Пропонуємо уривок з нової книги Валентина Терлецького "Книга сили. Воля".

До цієї Книги можна використовувати різні визначення: історичний роман, екшн, сага, епічна оповідь, Книга Духу...

Але за змістом, це — художнє дослідження легенд і феномену українського козацтва від його зародження до теперішнього часу, що ґрунтується виключно на реальних подіях, маловідомих фактах та численних загадках. Напружений сюжет, карколомні пригоди, знакові постаті, нерозгадані до цієї пори таємниці запорозьких характерників — все це створює абсолютно новий погляд на минуле українських лицарів, дає несподівані відповіді на болючі питання сьогодення, призводить до переосмислення української історії та допомагає повірити у майбутнє нашого народу.

Серед героїв першого роману серії «Книга Сили. Воля» не лише такі знакові імена, як Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Семерій Наливайко, Самійло Кішка та інші, а й багато майже невідомих широкому загалу козаків та козацьких старшин.

У цій книзі немає жодного вигаданого персонажа, жодної вигаданої події, жодного вигаданого явища. Усе це колись відбувалося в реальності. І все це тепер має стати відомим, бо «прийшов час»...

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

Сивий, наче ковиловий степ наприкінці весни, дід розтер у руках якусь травичку, приклався гачком довгого носа до тремтячої, майже прозорої долоні, примружив від задоволення очі й завмер. Про те, що старець іще живий, сповіщав лише вітер, який погойдував його кошлату бороду й змушував зрідка посмикувати волохатими ніздрями. Чорнявий хлопчик, що прийшов разом зі старцем, дикий і наїжачений, немов вовченя, позирав з-під лоба на тутешніх рожевощоких дітей, що галасливо вовтузилися довкола. Босонога малеча навзаєм із цікавістю спостерігала за дивними зайдами, що зранку Великої Суботи несподівано з’явилися у їхньому зазвичай тихому й усамітненому Трипіллі.

Занімілий дідусь, певно, так би й сидів мовчки до самої ночі, розкошуючи пахощами своєї травички, та найбільш нетерплячий з-поміж дітлахів - кирпатий Яцько - зірвав довгу стеблинку і під схвальне лопотіння інших полоскотав дідів ніс-гачок. Хлопчик-вовченя загрозливо вишкірив зуби і хижо загарчав. Старець злегка смикнувся і неохоче розплющив очі. Він ніби щиро здивувався побаченому світу, повів довкола більмастими очима, а потім почав копирсатися в своїй подертій торбі, що звисала на широкій лямці з його плеча до самих босих, порепаних ніг. При цьому він щось стурбовано бурмотів собі під ніс і блаженно підкочував очі. Аж раптом спинився і суворо поглянув на дітей, що посміювалися з дивного прибульця.

- Ходіть-но до мене, пуп’янки трипільські!

Діти замовкли, але з місця не рушили. Тоді дідуган сам пришкандибав поближче до дітлахів і пильно роздивився кожного з них. Дістав з торби жменю своєї травиці, розім’яв між пучок і простягнув малечі.

- А-ну, втягніть цей цей запах! Що нагадує? Так! Ще нюхайте, ще! Запам’ятовуйте його - так пахне ваш Дім, ваша земля. Хто хоч раз відчує його, той вже ніколи не забуде. Це, діточки, євшан-зілля, воно зцілює від звиродніння. Доля кидатиме вас по світах і позасвіттях, але цей запах у споминах завжди повертатиме вас до рідного порогу.

Діти по черзі нюхали розтерту травицю й теж за прикладом старого заплющували очі та примовкали. Дід підсміювався беззубим ротом і вів далі:

- А поріг цей вріс у землю, що краєм зветься. Рідний край, найкращий, скупний, бо тут Скупа вкраїнська постала. Оу-країна - край початку всього. І життя, і віри нашої давньої, і народів, що усім світом помандрували, і мов земних, і ремесел. Рій родів оукраїнських здавна вкоренився на цій землі. Ось, бачите це? - дід дістав із торби куряче яйце і повертів ним перед дітьми. - Ви їсте такі щодня, а на Великдень ними, розписаними, залюбки христосуєтеся. Як-от і завтра зраночку вже будете робити… Але не відаєте ви головного, що це яєчко - джерело і захист всякого достатку. Як оте яйце-райце - чули, певно, казочку таку? Отак і наш край - це зародок, яйце світу сього. І пішов світ гуляти, а материнське лоно залишилось там, де і має бути - у цій землі. Тільки треба його плекати й берегти безнастанно.

- Від кого берегти, дідусю? - спитав кирпатий Яцько.

- Від злих людей, хлопче, своїх і чужих, - дід розбив яйце об камінь, на який знічев’я присів, полущив і роздав шкарлупки дітям. Яйце він з’їв сам.

- Це освячене яєчко, тому ви, дітки, киньте сьогодні ці шкарлупи в річку, і вони попливуть до Дніпра, потім - до Чорного моря, а звідти за три з половиною тижні принесе їх вода до країни рахманів. З цього блаженні рахмани довідаються, що на живій землі настав Великдень, тому й собі почнуть святкувати.

- А хто такі рахмани? - запитав Яцько.

- Це такі істоти: мерці - не мерці, люди - не люди, духи - не духи. Вони моляться за нас щохвилини і бережуть тим наші душі від зневіри. Той вирій, де живуть рахмани - сповнене достатку й благополуччя місце. Як рай небесний, що вам у церкві про нього пан-отець розповідав.

- Отой вирій, куди птахи відлітають щороку?

- І птахи, синку, відлітають, і змії також на Здвиження відповзають - кожні у свій вирій. Але і птаство, і зміяцтво вилуплюється з яєць. Пташиний вирій - на теплих водах, за пущами і за багатирями, а гадючий - в Руській землі. Змії землю стережуть, а птахи - небо. Мусимо поважати їх, як і пращури давні поважали. Бо людські роди залежать від тваринних родів, всі ми пов’язані спільною пуповиною. Усі ми з яйця вийшли, і всі колись у вирій підемо.

Валентин Терлецький

Слухати інші уривки:

Просто слухай: уривок з книги Андрія Кокотюхи "Називай мене Мері"

Просто слухай: уривок з книги Андрія Любки "Твій погляд, Чіо-Чіо-сан"

Просто слухай: уривок з книги П'єра Леметра "До побачення там, нагорі"

Просто слухай: уривок з книги Анастасії Нікуліної "Зграя"

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-