«Смерть Сталіна» і життя Сталіна в Росії
25 січня, як годиться, в Україні виходить на екрани англо-французька кінокомедія «Смерть Сталіна». Дуже раджу сходити на неї (чому – розповім нижче).
А ось в Росії, як неважко здогадатися, у глядачів такої можливості не буде. За два дні до прем'єри Мінкульт РФ відкликав прокатне посвідчення; а сам глава «минпрачечной» Володимир Мединський заявив, що фільм в Росії можуть сприйняти як насмішку «над усім радянським минулим», у тому числі над жертвами сталінізму.
Насправді ж заборона, накладена на показ «Смерть Сталіна», ясно показує «життя Сталіна» в Росії. Шарлю де Голлю приписується яскрава фраза «Сталін не пішов у минуле – він розчинився у майбутньому». Її, до речі, частенько повторюють і сталіністи, вбачаючи в ній похвалу. У дійсності ж – це грізне попередження. Ну не відбувається в Росії Покаяння, ну не хоче російське суспільство «розлучатися з минулим, сміючись».
З ЧОГО ТА ЯК СКЛАДАЛАСЯ КАРТИНКА
Картина заснована на двотомному французькому графічному романі Фаб'єна Нурі і Тьєррі Робена з однойменною назвою – La mort de Staline. (Перший том «Агонія» вийшов у 2010 році, другий том «Похорони» – у 2012 році). Роспроп, скасовуючи прокат фільм, заявляє про образу почуттів (з'явився навіть окремий жарт – «образу почуттів тих, хто вірить у Сталіна»). Насправді ж, автори кажуть, що працюючи над цим коміксом, окремі особливо макабричні та абсурдні історичні деталі змушені були опустити.
Ідея екранізувати історико-політичний комікс виникла під час Каннського кінофестивалю-2016. Режисером був призначений відомий шотландський телережисер, комік, лібретист, сатирик Армандо Іаннуччі. Сценарій писала велика команда: крім нього ще три людини. Вони посилили сатиричний посил порівняно з графічним романом (отаким нуаром-горрором на основі сталінського (в)ампіру). Але трагізм і жах історії в результаті зберігся. І у поєднанні з бурлеском, гротеском це справляє сильне враження.
Важлива деталь – автори коміксу надихалися класичним фільмом Стенлі Кубрика у схожому жанрі політичного чорного гумору, сатири «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив бомбу».
А ось автори кіно для уловлювання атмосфери дивилися інше кіно. Перш за все, «Хрустальов, машину!» Олексія Германа-старшого (у фільмі Іануччі в пам'ять про це Берія пакет з компроматом на конкурентів передає зі словами: «Хрустальов, лови!»). По-друге, «Стомлені сонцем» Микити Михалкова. Правда ж, кумедна деталь, яка самому Микиті Сергійовичу задоволення не приносить – адже він був одним з ініціаторів відкликання прокатного посвідчення. Під час підготовки до зйомки, автори кіно відвідали Кремль, дачу Сталіна, спілкувалися з істориками та москвичами, які застали 1950-ті роки. І, як на мене, вловити атмосферу, аромат (у тому числі і сморід) часу їм вдалося.
Прем'єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (вересень-2017). Відгуки критики були хороші – автора хвалили за класний акторський ансамбль, вміння розповісти смішно про страшне; просто і узагальнювально – про вічне та складне. У Європі він був у прокаті ще у жовтні минулого року.
РОСІЯ: ПРОКАТ – У ПРОЛЬОТІ
17 січня фільм отримав прокатне посвідчення в Росії. Але п'ять днів потому цей недогляд було виправлено. Підводні течії і приводні ремені цієї історії точно не відомі. Припущення робляться різні. Одне з найпоширеніших – що Мединський, який ось вже півтора року перебуває під загрозою відставки, вирішив показати свою ідеологічну завзятість. Деякі ж підозрюють голову Мінкульту у банальній помсті. Напередодні прокатник «Смерть Сталіна» – компанія «Вольга» зуміла відстояти омертвілу через комерційні причини прем'єру сімейного фільму «Пригоди Паддінгтона-2».
Дрібна мстивість тут, звичайно, теж могла зіграти свою роль. Але все ж якось вже занадто розгонисто почали працювати ура-патріоти. У середу Громадська рада при міністерстві культури РФ попросила генпрокурора Юрія Чайку перевірити фільм «Смерть Сталіна» на наявність ознак екстремізму. Ось слова цих милих людей: «Фільм спрямований на збудження ненависті і ворожнечі, на приниження гідності російської (радянської) людини, пропаганду неповноцінності людини за ознакою її соціальної та національної приналежності, а це ознаки екстремізму». Крім того, у трейлері члени громадської ради угледіли образливе ставлення до гімну СРСР: «Використовуються непристойні висловлювання і дії під звучання державного гімну».
Під шумок цих хвилювань за моральність росіян лунають пропозиції запровадити попередню цензуру. Правда, це суперечить чинній Конституції РФ, прийнятій 25 років тому. Але ж можна придумати інше слово для процедури. Та й варіант переписування Конституції в очікуванні президентських «Виборів-2024» вважається цілком реальним.
ЕСЕМЕС: СМІШНО-МЕРЗЕННО-СТРАШНО
Про «Смерть Сталіна» в російському інформполі вже сказано багато. Сумно, що багато хто (у тому числі ліберальні громадські діячі та журналісти) розгорнуто висловлюються про картину, так і не подивившись її. Просто незручно дивитися, коли на запитання прихильників заборони «Ви самі бачили?» відповідь: «Бачив... Але тільки трейлер».
Фільм сильний, хоча все ж не шедевральний. Великих призів він не отримав і не отримає. Але оскільки «Смерть Сталіна» стосується нашої історії, то для нас перегляд обов'язковий. Картина затиснута в лещата між двома смертями – Сталіна і Берії. І ще – поміщена у рамки титрів. На початку титри повідомляють, що в ті часи, довгі десятиліття спецслужби в СРСР мали величезну і страшну владу над народом. У фіналі титри розповідають, що сталося після загибелі, здавалося б, всесильного Лаврентія Палича. До влади прийшов Хрущов. Через кілька років він відтіснив від влади інших своїх союзників. А у 1964 році його самого змістив Брежнєв.
Враховуючи, що між цим показана люта і абсурдна «сутичка бульдогів під килимом», одночасно і смішні, і страшні інтриги у боротьбі за престол, то вимальовується об'ємна узагальнювальна картина системи влади в СРСР-Росії – диктатура безнадійна. Безнадійна у всіх сенсах – від струмків та річок невинної крові, від загальної безглуздості того, що відбувається. І через хаос того, що виникає при з'ясуванні, хто «цар гори».
Останнє особливо важливо. Сам роспроп розкрутив тему, що це провокація Заходу – показати фільм в Росії напередодні Виборів-2018. На злодієві шапка горить. Уся ця мишачо-бульдожа метушня героїв «Смерть Сталіна» так упізнавано схожа на російську політику всіх часів, включаючи нинішню (досить згадати розшифровки розмов глави «Роснафти» Сєчіна і засудженого екс-міністра Улюкаєва), що російській бюрократії різних ланок дивитися на все це вкрай неприємно.
Особливо нинішньому «царю гори». Правда, ще невідомо, на кого з героїв цього фільму він виявиться у підсумку більше схожим. Якщо помре престарілим диктатором, який валяється на килимі у власній сечі (а не підміненій, як це зараз у Росії прийнято) – значить, він таки Сталін-лайт. Якщо ж його змістять у результаті якогось перевороту, в залежності від реалій і кривавості цього перевороту – на Берію, Маленкова або Хрущова.
Не хочу спойлерствувати, переказуючи якісь деталі фільму. (А там багато такого, що проситься до переказу). Скажу тільки, що я би відчуття від цієї картини описав трьома літерами, трьома словами – СМС, смішно-мерзенно-страшно.
Дивлячись цю картину, сам себе питав. Адже тут стільки історичних неточностей (є й інші недоліки – кілька сюжетних провисань, коли хід картини як би сповільнюється, буксує). Але чому ж мене це не дратує, як у недавньому бадьорому російському серіалі «Троцький»? А тому що там я не бачив іншого сенсу крім продюсерського випендрьожа видати на-гора круту Мейд ін Раша.
А ось у «Смерті Сталіна», зробленій людьми, які ніколи не жили у нас, чиїх предків не катували і не розстрілювали в наших катівнях, вдалося неймовірне. Згустивши фарби, спотворивши якісь історичні деталі, вони, тим не менш, правдиво і точно показали головне – саму суть нашого минулого життя – погано скроєного, як піджаки на «вождів», смердючого, як луб'янські підвали, совка.
При цьому, що важливо, це зроблено без тіні зарозумілості до простих людей. Батьки, які зустрічають біля воріт Луб'янки дівчину, зґвалтовану Берією (офіцер ніяково простягає їм букет – як відшкодування за неприємності). Батько, який повернувся додому завдяки тому, що в рамках маленковсько-беріївської лібералізації розстріл скасували. Це знято з любов'ю до людей, з розумінням – людяно.
Хоча в чомусь і з нерозумінням – ну як же можна все це терпіти? Десятиліттями!
І ось цього у сьогоднішній Росії пробачити не можуть. І не пробачили. Цього бояться. Там нині совок треба любити, а Сталіну і навіть Берії – віддавати належне.
Актори в картині і справді хороші. Але око звично зупиняється, в першу чергу, на зірках. Колоритний Джеффрі Тембор, який грає нерішучого Маленкова. Екс-«Монті Пайтон» Майкл Пейлін – у ролі Молотова. Ну і найбільша зірка Стів Бушемі – у ролі Хрущова. Він чудово показує перетворення вчорашнього клоуна на завтрашнього лідера і нового диктатора, вже більш ліберального.
Приємно також, що в одній з головних ролей – українка, уродженка Бердянська Ольга Куриленко. Вони грає прекрасну у всіх сенсах піаністку, яка стала причиною довгоочікуваного скону Людожера.
Обов'язково подивіться цей фільм – як мінімум, для вироблення і закріплення імунітету до совка.
Ну і просто смішно. І страшно. І мерзенно. Втім, про це я вже казав.
НАКАЧАНИЙ СТАЛІН ПРОТИ МЕРТВОГО
Як поетично йдеться у подібних випадках, «Коли матеріал вже був готовий...».
Дійсно, в останній момент заглянув на аккаунт відомого кінокритика Ольги Галицької. А там таке пояснення з посиланням на інсайд від іншого теледіяча:
«...у мене це в голові не вкладається – глава однієї прокатної компанії (причому, американської) підписує лист проти іншої компанії – свого конкурента, тому що на дату "Смерті Сталіна" у Каро стоїть свій «фільм-подія» – «Зомбоящик».
Якось це непорядно.
Але краще інше – я ніколи б не доторкнулася до Зомбоящика (це ображає усі мої почуття), але у сформованій ситуації подивилася ролик.
І що я там бачу? "Накачаний Сталін", "свінг", "любов" тощо, тобто Камеді-клаб глумиться над Сталіним (він там з базуки всіх розстрілює), поруч свінгери і геї – і все чудово, Каро (Каро-фільм, – ред.) дає потужний розпис, і одразу ж глава Каро підписує лист за заборону британської комедії.
Це що взагалі таке?!»
Не знаю, чи потрібно тут щось пояснювати. Камеді-клаб, який видохся, але не здох, зняв якусь чергову лабуду (Ваня Охлобистін там теж присутній), чий вихід заплановано на 25 січня. Тобто фільм російський, а прокатник у нього – американська філія в РФ «Каро-фільм». Правда ж, який оригінальний перевертень?! Американський прокатник російської комедії виступає за блокування британської комедії від російського прокатника («Вольга» взагалі відрізняється від конкурентів тим і спеціалізується на тому, що набагато частіше за інших крутить розумні, важливі «неформатні» фільми; до речі, і у нас «Смерть Сталіна» прокручує «Вольга Україна»).
Але не думаю, що в цій історії даний сюжет головний. Більш того, судячи з того, що немає настирливого піару «Зомбоящика», камедіклабці притихли з переляку – бояться, що на хвилі ура-патріотичної сталінсько-радянської істерики ліцензію можуть відкликати і у них.
Та бог з ними. Хоча ні. Чесно кажучи, тепер буде цікаво поспостерігати за драчкою сталіністів з фільмом, де Сталін-топлес (хм, взагалі-то непогане прізвисько і для ВВХ) десь недалеко від свінгерів і геїв розстрілює усіх базукою.
Але це той вид бійки, в яку лізти не хочеться, хочеться як в анекдоті: «А мені, будь ласка, чашечку кави і стілець – он там, у кутку».
Олег Кудрін, Рига
