9 травня як пастка для Кремля
Напередодні чергового 9 травня Москва нагадує обложений гарнізон, що перебуває у стані перманентної істерики. Цього року «побєдобєсіє» набуло рис сюрреалізму: поки в Кремлі полірують бруківку, у третині регіонів Росії паради скасовано з міркувань безпеки, а в самій Москві – замість «аналоговнєтних» танків глядачам пропонують роботу глушилок мобільного зв’язку та відключення SMS.
Вочевидь, головним досягненням «великої геополітичної перемоги» Путіна стало те, що безпека його власного крісла на одну годину тепер прямо залежить від доброї волі або стратегічних планів Києва. Ситуація набула ознак гротеску: агресор, який щоночі засипає українські міста ракетами, раптом почав істерично вимагати «тиші», аби спокійно постояти на трибуні поруч із представниками Лаосу та невизнаної Абхазії.
Пропозиція України розпочати реальне припинення вогню вже з 6 травня була Кремлем прогнозовано відкинута, що де-юре і де-факто дало Силам оборони України повний карт-бланш на будь-які дії у ці сакральні для ворога дати. Тепер, коли «дзеркальність», про яку заявив Володимир Зеленський, стала офіційним курсом, питання полягає лише в тому, куди саме прилетить український «привіт» і чи наважиться Кремль на обіцяну «страшну відплату», враховуючи, що їхні погрози вже давно нагадують заїжджену платівку, яку ніхто не сприймає серйозно.
Дилема «дзеркальності»: чому порожні регіони РФ стають ціллю №1
Росія, порушивши оголошений Україною режим припинення вогню на 6-7 травня, власноруч знищила будь-які моральні чи політичні запобіжники для української сторони. Заклики Москви до «миру» виключно на період 8-10 травня виглядають не просто цинічно, а відверто безглуздо на тлі безперервних штурмів на Сході та обстрілів цивільної інфраструктури. Президент Зеленський чітко дав зрозуміти: відповідь буде дзеркальною. Однак у професійному середовищі точаться дискусії: чи є сенс бити по Москві, яка зараз перетворена на так собі фортецю з максимальною концентрацією засобів ППО? Можливо, значно ефективніше скористатися тим, що ворог «оголив» тили задля спокою свого диктатора?
Політолог Ігор Рейтерович переконаний, що Росія сама загнала себе в глухий кут, ігноруючи реальні можливості для деескалації. «У такій ситуації наша держава, безумовно, самостійно визначатиме, як і коли реагувати. Маємо повністю розв’язані руки. І тут ключове питання – це інтенсивність ударів та вибір цілей», – зазначає експерт.
Рейтерович наголошує на важливості непередбачуваності українських дій, вказуючи, що стратегічна невизначеність діє на ворога краще за будь-які анонси. «Щоб у Москві не розуміли, де саме, коли і по яких об’єктах можуть бути завдані удари. Це набагато ефективніше, ніж прив’язка до конкретних дат чи символічних жестів. Удари мають спрямовуватися насамперед по тих об’єктах, які безпосередньо впливають на можливості Росії вести війну: підприємства ВПК, нафтопереробка, логістика, військова інфраструктура», – наголошує політолог.
Він також додає, що хоча удари по Москві мають велике психологічне значення, прагматизм має переважати: «Для багатьох це виглядає як питання справедливості: якщо Росія роками тероризує українські міста, то росіяни також мають відчути, що війна – не телевізійна картинка. Але якщо говорити прагматично, то удари повинні давати результат саме для фронту. І тут важливо, що РФ зараз значною мірою посилила ППО навколо Москви, фактично оголивши інші регіони. Це створює для України додаткові можливості для ударів по менш захищених, але стратегічно важливих об’єктах у глибині РФ».
Дипломат Володимир Огризко акцентує, що Путін використовує війну як єдиний інструмент виживання, а тому будь-які розмови про перемир'я з його боку – димова завіса. «Це елемент пропаганди й тактичної гри. Росія сама порушила власні заяви, а отже Україна точно не зобов’язана підлаштовуватися під кремлівські сценарії чи враховувати їхні побажання щодо «тиші» на 8–10 травня. І коли Зеленський говорить про дзеркальну відповідь – це виглядає абсолютно логічно. Україна має право реагувати так, як вважає за потрібне в умовах війни, яку проти нас веде Росія», – каже Огризко.
Щодо вибору цілей, дипломат звертає увагу на технічний аспект: «Я б дивився на це не з точки зору символізму, а з точки зору практичного результату. Ворог стягнув величезну кількість систем ППО навколо Москви, щоб максимально прикрити свій парад і Путіна. Якщо проаналізувати супутникові знімки чи карти розміщення ППО, то стає очевидно: вони познімали комплекси з багатьох інших напрямків і об’єктів. А це означає, що частина критично важливої інфраструктури Росії сьогодні стала значно менш захищеною. І от тут для України відкривається дуже цікаве «вікно можливостей».
Він закликає зосередитися на знищенні ресурсів ворога: «Значно важливіше не налякати Путіна картинкою в Москві, а зменшити ресурси РФ для продовження війни. Бо кожен знищений завод, склад чи нафтобаза – це мінус до їхньої здатності виробляти ракети, ремонтувати техніку та фінансувати агресію. І ще один важливий момент: перекидання ППО – це не процес на один день. Системи треба доставити, розгорнути, налаштувати, а потім повернути назад. Тобто це «вікно» буде існувати певний час. І Україна цілком може цим скористатися».
Дипломат Вадим Трюхан бачить у діях Путіна ознаки глибокої політичної кризи. На його думку, відмова від української пропозиції про перемир'я з 6 травня стала фатальною помилкою Кремля: «На Росії поступово приходить усвідомлення: політика Путіна веде країну в глухий кут. Якщо раніше про це говорили пошепки й несміливо, то зараз ці голоси починають зливатися в хори. Поки що це відбувається на регіональних або функціональних рівнях, але тенденція вже очевидна – невдоволення диктатором стрімко зростає», – зазначає Трюхан.
Він вказує на те, що святкування 9 травня цього року перетворюється на демонстрацію слабкості, а не сили. «Путін скасовує паради по всій країні... Але вже очевидно: цьогорічне святкування стане для нього реальним провалом. Відмовившись від ініціативи України щодо початку перемир'я з 6 травня, він фактично підписав собі політичний вирок. Україна також не зупинятиметься і завдаватиме ударів 8-го та 9-го травня. Не факт, що прилетить безпосередньо по Москві (хоча цього не можна виключати), але на масовані удари по військових об'єктах у європейській частині РФ їм точно варто чекати. Тому тло для святкування «великої перемоги» цього року буде для Путіна безпрецедентно чорним», – констатує експерт.
Військовослужбовець та політолог Кирило Сазонов каже, що розрахунок Кремля на маніпуляцію західною думкою через тему «перемир'я» повністю провалився. Зеленський, запропонувавши припинення вогню на кілька днів раніше, вибив у Путіна козир звинувачень у «немиролюбності». «Оголошуючи одностороннє «перемир’я» у Кремлі були впевнені: Україна навряд чи ризикне порушити тишу навіть у нав’язаному форматі. А якщо все ж порушить – Москва отримає можливість демонструвати Трампу та європейцям власне «миролюбство» й звинувачувати Київ у зриві домовленостей. Однак Зеленський переграв цей сценарій, запропонувавши припинення вогню вже з 6 травня. Аргумент був простий: неможливо щодня атакувати українські міста, а потім вимагати паузу лише заради проведення власних урочистостей», – переконує Сазонов.
Він зауважує, що Кремль міг би погодитися на нашу пропозицію хоча б із прагматичних причин. Декілька додаткових днів без ударів Сил оборони України дали б змогу самим росіянам трохи заспокоїти ситуацію на НПЗ та промислових об’єктах. «Втім, поєднання впертості та політичної короткозорості вкотре взяло гору. Кремль проігнорував цей варіант і фактично втратив останню реальну можливість хоча б частково знизити ескалацію. Тепер удари, ймовірно, лише наростатимуть», – прогнозує військовослужбовець.
Сазонов підкреслює, що українські засоби ураження вже здатні створювати проблеми для чверті російської території, де зосереджена основна частина населення, промисловості, логістики та експортної інфраструктури. «Тож наша робота триватиме системно й по найбільш чутливих напрямках. Масштаби таких атак у Росії вже добре відчули – достатньо згадати Туапсе чи подивитися численні відео наслідків ударів. На цьому тлі навіть перебої з інтернетом у Москві виглядають симптоматично. Сили оборони України, спецслужби та військова розвідка, ймовірно, й надалі методично тиснутимуть на російську військову й економічну інфраструктуру. І цей процес триватиме доти, доки ціна війни для Росії не стане критично високою», – підсумовує Кирило Сазонов.
Таким чином, ситуація з «дзеркальною відповіддю» виходить далеко за межі простої помсти за обстріли. Це стратегічний вибір між ефектним ударом по символах імперії та ефективним нищенням її збройових і нафтових м'язів. З огляду на те, що майже всі «Панцирі» та С-400 зараз зосереджені навколо МКАД, захищаючи спокій диктатора, для українських дронів відкриваються справді «смачні» локації. Питання лише в тому, чи захочуть росіяни потім питати свого президента: «Нас спалили заради твого параду?»
Фактор Вашингтона: як Трамп «прочитав» слабкість Путіна через українську хитрість
На міжнародній арені ситуація навколо 9 травня та можливих українських ударів виглядає ще більш багатогранною. Особливу увагу привертає позиція Сполучених Штатів, а точніше – Дональда Трампа, чия риторика останнім часом зазнала цікавих метаморфоз. Його слова про те, що Зеленський «хитрий», а ЗСУ сильніші за будь-яку європейську армію НАТО, багато хто сприйняв як прихований комплімент. Важливо й те, що Вашингтон фактично проігнорував прохання Москви про посередництво у питанні перемир'я на 9 травня, не здійснюючи жодного тиску на Київ. Це створює унікальну ситуацію, де Україна діє в умовах певної «мовчазної згоди» ключових гравців.
Ігор Рейтерович вважає, що Трамп зараз веде складну дипломатичну гру, в якій Путін поступово втрачає статус сторони, з якою варто домовлятися. На думку експерта, відсутність сигналів із Вашингтона щодо обмеження українських дій є дуже промовистою. «Складається враження, що Трамп чудово розуміє: нав’язати Україні свою волю він не може. І, схоже, зараз він виходить із логіки, що саме Путін не виконав своїх обіцянок, а отже має отримати наслідки. Тому якщо до 9 травня ми не побачимо від Вашингтона жодних чітких сигналів чи публічних заяв із закликом до України утриматися від ударів, це фактично означатиме: Київ може діяти так, як вважає за потрібне», – вважає Рейтерович.
Він також припускає, що Трамп використовує безпорадність Путіна як інструмент власного політичного впливу: «Мовляв, ти (Путін, – ред.) просив про певні речі, але сам нічого не виконав – тепер дивись, до чого це призводить. У цьому сенсі вся історія з його заявами про «хитрого Зеленського» чи компліментами на адресу ЗСУ виглядає дуже показово. Трамп зараз веде свою традиційну гру: однією рукою робить одне, другою – інше, а публічно може говорити взагалі третє. Це його стиль у міжнародній політиці. Але загалом складається враження, що зараз він не поспішає рятувати Путіна від наслідків його ж дій».
Володимир Огризко також акцентує на тому, що світ починає розуміти справжню природу путінської одержимості символами. Для Кремля безпека параду є важливішою за безпеку країни, і на Заході це бачать. «Росія зараз фактично просить не зіпсувати їм «свято побєдобєсія». Їх найбільше хвилює не вся територія РФ і навіть не військові об’єкти як такі, а саме безпека параду та особисто Путіна. Для Кремля це сакральна історія – картинка, де Путін стоїть на трибуні й демонструє контроль над ситуацією. Насправді головна проблема Путіна – це завжди його власна безпека, а не безпека Росії», – зазначає колишній очільник МЗС.
Огризко вказує на те, що право України на самооборону вже не викликає заперечень у Вашингтоні: «Україна і так регулярно б’є по військових та інфраструктурних об’єктах на території РФ, і ми не бачимо жодної особливої реакції з боку США. Трамп не телефонує із заявами «не атакуйте Туапсе» чи «не чіпайте російські заводи». Усі прекрасно розуміють: Україна веде оборонну війну і має законне право знищувати ресурси держави-агресора. Тому я не думаю, що у випадку нових ударів по російській інфраструктурі буде якась різка реакція США. Найімовірніше, реакція буде такою ж, як і раніше, – її не буде. Тим більше, що останні заяви Трампа щодо Зеленського й української армії були, радше, позитивними для України».
Список закордонних гостей параду лише підкреслює ізоляцію Москви. Коли серед «лідерів іноземних делегацій» фігурують в.о. президента невизнаної Абхазії Бадра Гунба чи президент Лаосу Тонлун Сісуліт, стає очевидним, чому Трамп дозволяє собі іронізувати над «хитрістю» Зеленського. Україна зуміла зберегти підтримку глобальних сил, тоді як Путін змушений ховатися за спинами лідерів самопроголошених утворень. Рішення Кремля виключити іноземних журналістів провідних світових видань, таких як SPIEGEL, Reuters чи AFP, лише підтверджує: Москва боїться не лише українських дронів, а й самого факту того, що світ побачить її приниження. Це остаточна втрата обличчя: парад, який десятиліттями був вітриною «величі», тепер зачиняється від сторонніх очей, перетворюючись на закритий корпоратив для диктаторів та їхніх сателітів.
Кура, «Орєшнік» та китайське посольство: межі російського ядерного шантажу
У відповідь на ймовірну українську «дзеркальність» Москва запустила на повну потужність свою машину залякування. Погрози Захарової про удари по «центрах прийняття рішень», демонстративні випробування на полігоні «Кура», розмови про ядерний «Орєшнік» – все це покликане паралізувати волю українського керівництва та суспільства. Кремль навіть вдався до відвертого шантажу дипломатичних місій, вимагаючи евакуації з Києва через «неминучість» ударів. Проте у цій конструкції жаху є одна суттєва прогалина, яка зводить нанівець усю російську аргументацію.
Аналізуючи загрози масованих атак, Ігор Рейтерович зауважує: «Ракетно-дронові атаки Росія, найімовірніше, продовжить – тут нічого нового немає. Вони робили це раніше і робитимуть надалі. Українцям, на жаль, потрібно залишатися готовими до таких загроз незалежно від конкретного інформаційного приводу. Але всі заяви про «фатальну відплату», ядерні сценарії чи якісь надзвичайні кроки – це насамперед спроба психологічного тиску».
Він впевнений, що Путін обмежений у своїх діях позицією ключових партнерів. «Путін прекрасно розуміє наслідки можливого різкого загострення. Йдеться не лише про реакцію США чи Європи, а й про позицію КНР, яка буде категорично негативною. Тому реально в Росії залишаються ті самі інструменти, які вона використовує вже давно: масовані обстріли, терор цивільної інфраструктури, інформаційне залякування. І тут дуже важливо не піддаватися нав’язаній росіянами логіці про нібито «відповідь» на дії України. Це принципово неправильне трактування. Росія атакує Україну не тому, що Київ щось зробив чи не зробив, а тому що веде агресивну війну. Україна ж діє в межах міжнародного права та реалізує своє законне право на самозахист відповідно до 51-ї статті Статуту ООН. Тому українському суспільству варто сприймати можливі нові атаки не як «помсту», а як продовження тієї самої тактики терору, яку Росія застосовує вже багато років», – наголошує експерт.
Володимир Огризко також звертає увагу на ризик нових атак, але закликає відрізняти реальні наміри від блефу. «Я думаю, що масований удар Росія цілком може здійснити. І тут не треба себе заспокоювати. Путіну важливо демонструвати власному оточенню та російській аудиторії, що він досі здатний тероризувати Україну, вбивати цивільних і тримати градус страху. Тому ризик нових атак – абсолютно реальний. Саме тому українцям зараз потрібно бути максимально уважними до сигналів повітряної тривоги й не нехтувати безпекою», – застерігає дипломат.
Щодо ядерної зброї, Огризко вказує на «червоні лінії», які Путін не наважиться перетнути через страх повної ізоляції. «Тут важливий і фактор Китаю. Навіть Пекін неодноразово давав зрозуміти, що ядерна зброя – це табу. А без підтримки Китаю Росії буде надзвичайно складно втримуватися в нинішньому стані. Тому всі ці заяви Медведєва, Захарової та інших російських спікерів – це передусім елемент психологічного тиску й пропаганди. Вони намагаються залякати і Україну, і Захід. Інша річ, що логіка путінського режиму далеко не завжди раціональна. Тому Україна й союзники все одно мають бути готовими навіть до найгірших сценаріїв. Але станом на зараз ядерний удар виглядає радше інструментом шантажу, ніж реальним планом Кремля», – зазначає він.
Політичний експерт Вадим Денисенко наводить максимально приземлений і логічний аргумент проти ядерного сценарію, пов'язаний із дипломатичною присутністю Китаю в Києві. «Ніякого ядерного удару не буде. Або в усякому разі його вірогідність мінімальна. Ядерний удар – це абсолютне невідоме, при якому різко ростуть санкції, Трамп не зможе клеїти дурня, бо буде абсолютна консолідація демократів та республіканців проти Росії, Китай, з дуже високою долею імовірності займе жорстку позицію. Зрештою, ця ситуація призведе до загострення всередині Росії. Путін просто побоїться», – переконаний Денисенко.
Він зазначає, що підготовка до таких кроків не може бути прихованою. «Рішення про ядерний удар Путін прийматиме (якщо прийматиме) колегіально, через Совбєз. У Росії все протікає. Тобто про це ми знатимемо з усіх чайників. Якщо вже зовсім страшно – треба дивитися чи китайський посол залишається в столиці. Поки він тут, ніякого ядерного удару не буде», – іронізує експерт.
Стосовно звичайних обстрілів Денисенко закликає до спокою, заснованого на досвіді: «Щодо масованої ракетно-дронового удару. Він відбудеться безвідносно до того, буде щось 9 травня, чи ні. Але за останні 4 роки ми пережили сотні таких атак. Переживемо й цю».
Справді, заклики Захарової евакуювати посольства з Києва виглядають особливо безглуздо, коли згадати, що саме поруч із Верховною Радою та Офісом Президента розташована дипмісія КНР. Важко уявити, що Путін готовий ризикнути відносинами зі своїм «старшим партнером», випадково поціливши «Орєшніком» у будівлю з китайським прапором. Речник Єврокомісії Ануар Ель-Ануні вже підтвердив, що ЄС не змінюватиме свою присутність у Києві, назвавши російські погрози «безрозсудною тактикою ескалації». Це свідчить про те, що світ навчився читати російський блеф.
9 травня в Москві пройде під акомпанемент страху, незалежно від того, скільки разів Захарова вийде до мікрофона. Парадокс «великої перемоги» у 2026 році полягає в тому, що Росія тепер боїться свята, яке сама ж і канонізувала. І поки Кремль тремтить над кожним дроном у небі над Москвою, Україна спокійно та методично визначає пріоритети для своїх «далекобійних санкцій», які обов’язково знайдуть свої цілі – чи то в святкові дні, чи то одразу після них.
Мирослав Ліскович. Київ
