Росіянам дозволили говорити, щоб випустити пару? Чи Путін таки дістав?

Цій тенденції уже не менше двох-трьох місяців: буквально дня не минає, щоб хтось із помітних у російському медійному полі осіб не виступив з публічною критикою самого «верховного» – президента Путіна. Серед виступаючих трапляються і «тузи» з московських кабінетів, і військові, і медійники, а ще – масово аборигени з провінції. Чому це так дивує багатьох? Починаючи з 2011 року лише одиниці з розгромленого табору опозиції на Росії дозволяли собі подібне, а розправа у випадку порушення табу була миттєвою – по наростаючій: або позбавлення посад і кар’єри включно з членами сім’ї, або знищення бізнесу аж до номенклатурної експропріації, освяченої російським «судом», або – вища міра – карна відповідальність з непомірними термінами відсидки. Інструментарій утисків наростав швидко – клеймо «иностранного агента», закон «про дискредитацию», реприватизація…

Своїх, звісно, не чіпали, та й вони нічого крамольного собі не дозволяли, бувало тільки виконували відповідні завдання. Виняток з військовим злочинцем Стрєлковим-Гіркіним, якого посадили, лише уточнив деякі неписані російські правила.

Масштаби явища і розмаїтість бажаючих «поцвірінькати» вражають

Іван Ступак, ексспівробітник СБУ, звертає увагу на ще один факт: останніми тижнями в Росії дозволяли публікувати дані про падіння рейтингу Путіна. Протягом семи тижнів поспіль у РФ публікували відповідну інформацію. Треба розуміти: такі матеріали з'являються виключно з дозволу управління інформаційної політики в адміністрації президента РФ. Але ще цікавіше інше: минулого тижня вони не опублікували нічого. Вирішили натиснути на гальма? Складається враження, що рейтинг падає настільки стрімко, що його вже неможливо прикрасити чи акуратно замовчати».

Але в будь-якому разі, нинішня ситуація з критикою «самого», що б то не було, точно є свідченням сучасного стану Російської Федерації, виснаженої війною з Україною і смертельно втомленої 26-літнім спогляданням одного й того самого Путіна на кремлівському «троні». Принагідно варто зазначити, що в ХХ столітті настільки довгі – від 10 років – періоди правління однієї особи нічим хорошим ніколи для Росії не закінчувалися. Та й раніше теж – такою є специфіка російської державності, яку б форму вона не приймала, починаючи з ХVІ століття. І Путіну точно не світить переламати цей закон історії. Нині є всі підстави говорити, що Російська імперія взяла курс на саме такий – традиційний фінал.

Щодо персоналій, то їхній картатий список підтверджує попередній висновок – це загальноросійський процес. У центр уваги потрапив дивовижний «зоопарк»: Геннадій Зюганов, глава КПРФ; Вікторія Боня, інстаграмерка з великосвітської московської тусовки; знаковий імперський пропагандист Максим Калашніков; Павло Губарєв, колишній «народний губернатор» Донецької області; Олег Царьов, колишній український депутат-зрадник, «глава парламента Новороссии»; переважна більшість найзатятіших Z-воєнкорів...

А хто б міг уявити ще вчора, що саме Путіна звинуватить у програші Україні топ-імперець і українофоб Костянтин Затулін? Коли його запитали про винних у сучасному стані справ, він спочатку намагався уникнути прямої відповіді: «Портрет», – відмахнувся він. Але Затуліна почали дотискати, і він був змушений відрізати: «Президент России Путин Владимир Владимирович».

А чого варта фантастична метаморфоза, яка відбулася з популярним письменником Захаром Прилєпіним, одним з ключових ідеологів і «прорабом русского мира в ДНР»?

Юрій Богданов, політичний експерт, характеризує ситуацію так: «Публічна критика диктаторського режиму з боку затятих прихильників Кремля може свідчити про початок глибокої психологічної та політичної кризи всередині РФ. Попри те, що репресивна машина намагається тотально контролювати інформаційне поле, навіть у середовищі лояльних пропагандистів зріє розуміння воєнної та економічної поразки Росії».

Що сталося і чого не сталося з Іллею Ремеслом

«Перлиною» у цьому списку став Ілля Ремесло, який зробив при Путіні кар’єру професійного провокатора і фактично не приховував, що робив це згідно з вказівками «згори». Наприклад, він як «юрист» допомагав владі переслідувати Алєксєя Навального і його ФБК (Фонд боротьби з корупцією).

Навіть такий суб’єкт, на якому нема де проби ставити, 17 березня «наїхав» на Путіна. І як наїхав! Закликав до суду (!) над президентом Росії: «Владимир Путин не является легитимным президентом. Владимир Путин должен уйти в отставку и быть отдан под суд как военный преступник и вор». Війна з Україною триває «исключительно ради комплексов Путина». «Президент не уважает своих избирателей, планирует сидеть на троне до 150 лет и несёт ответственность за удушение свободы интернета и СМИ»…

Ця історія – через несподівану розв’язку – особлива, знакова. Спочатку Ремесла запроторили до психлікарні. Мовляв, що ви хочете, хто ще таке скаже, тільки хвора на голову людина… Всі чекали розвитку сценарію за канонами каральної психіатрії радянських часів. Але уже за місяць Ремесло з «психушки» вийшов і жодних ознак того, що «психіатри в погонах» зробили з нього «овоч», не виявив. Навпаки, він дав розгорнуте інтерв’ю Ксенії Собчак, де повторив практично те саме. Виникає питання: від чого саме Іллю Ремесла лікували у психлікарні?

Таку оцінку в основному поділяє і Юрій Богданов: «Ілля Ремесло несподівано перейшов до гострої критики Путіна. Це може бути як наслідком внутрішніх конфліктів у силових структурах РФ, так і симптомом реального «прозріння» через провал агресії проти України. Це людина, яка системно працювала на те, щоб знищувати будь-якого опонента Путіна, глибоко інтегрована в систему. Відповідно, тут два ключові варіанти: або він отримав команду від якоїсь із «башт Кремля», або ми спостерігаємо виключний випадок щирого прозріння».

Феномен Стрєлкова-Гіркіна: коли в тюрмі свободи більше, ніж на волі

Навіть у тому, що робить Кремль і його вірна ФСБ, можна і треба шукати свою логіку. Стрєлкову-Гіркіну уже давно дозволялося «цвірінькати» з позиції непримиренного борця за імперські цінності, за мобілізацію, задіяння всього арсеналу засобів у війні на знищення «так называемой Украины» (так званий Стрєлков досі тільки так нас називає). Подібна його функція могла бути затребувана як постійний подразник для населення і влади, але доти, поки він не дозволив собі публічно образити Аліну Кабаєву, «тіньову» подругу Путіна і матір його «тіньових» дітей. Тут, думається, спрацював і фактор неоднорідності самої ФСБ, адже там існують групи, які конкурують між собою. І тільки тоді полковник ФСБ Гіркін перетворився в Росії на привілейованого в’язня №1.

Нам не відомо, як облаштований його побут в ув’язненні, але антипутінськими постами він сипле з буцегарні (!) ледь не щодня, не маючи жодних проблем ані з інтернетом, ані зі свободою слова – на відміну від тих росіян, хто начебто ще на волі.

Схоже, тут є підстави для дуже ймовірного припущення: неочікувана «свобода слова» по-російськи (принаймні, у московсько-петербурзьких верхах) – це процес, керований спецслужбами. Тож виникає два очевидних запитання: Путін реально всіх дістав настільки, що дехто уже не витримує? Чи то ФСБ таким чином випускає пару з котла суспільних настроїв, щоб не рвонуло?

Схожої версії в коментарі Укрінформу дотримується Іван Ступак, ексспівробітник СБУ: «Путін дістав усіх. Я бачив опитування суспільної думки, де люди, вже не ховаючи обличчя, відверто кажуть, що головною проблемою для них є президент. Чи робиться це умисно? Я схиляюся до того, що ми спостерігаємо комбінацію факторів:

• Випуск пари: владі потрібно давати суспільству можливість іноді «випускати пару», щоб уникнути соціального вибуху.

• Брак ресурсу силовиків: до всіх критиків ФСБшники просто не встигають добігти. Вони можуть заблокувати Telegram-канал або кинути рядову людину за ґрати, але закрити рота абсолютно всім незгодним зараз неможливо.

• Гра на страхах Путіна: силовики можуть навмисно демонструвати диктатору масу незадоволених, щоб виправдати потребу в ще більших репресіях і, відповідно, вибити більше фінансування на свої відомства.

• «Ловля на живця» (чергова хвиля зачисток): чим більше людей починає публічно виступати з критикою, тим більше навколо них гуртується однодумців. Відповідно, спецслужбам легше виявляти цих союзників, щоб потім масово їх затримувати».

Скоріш за все, має місце і перше, і друге, і третє, і четверте... Тобто це комбінація причин. І з цього випливає ще одна версія...

Де для Путіна вирощують «чорного лебедя»

Путін став заручником ФСБ. Чекісти спеціально його залякують, дозволяючи комусь «цвірінькати», а комусь безпосередньо віддаючи такий наказ. Вони й створюють для президента атмосферу страху: всюди вороги. Нагорі і внизу. Промовиста деталь: путінській обслузі – охоронцям, покоївкам, кухарям – всім заборонено користуватися громадським транспортом. Навіщо? Щоб вороги десь там у трамваї не завербували чи не підклали отруту в кишеню... А ще Путін уже пів року майже не з’являється у відкритому просторі, де багато людей. Недарма ж він відмінив передбачений конституцією РФ щорічний виступ перед федеральними зборами.

Ці та інші безпрецедентні заходи безпеки переконують: Путіна залякують ймовірним замахом на його дорогоцінне життя, яке він запланував до 150 років. Ця небезпека для нього має виходити з усіх шпаринок, навіть від членів «кооперативу «Озеро», не кажучи вже про генералів, грос-пропагандистів Соловйова і Симоньян і всякої дрібноти на кшталт Ремесла. Тобто немає у тебе друзів, Путін, нема нікого, всі хочуть твоєї смерті, крім рідної ФСБ. Тільки справжні чекісти хочуть того ж, що хочеш ти – продовження війни з Україною і з усім цивілізованим світом і закручування всіх можливих гайок всередині країни.

Тут, щоправда, виникає запитання: наскільки довго здатний витримувати державний організм подібний режим? На Луб’янці переконані: населення в Російській Федерації тотально настрахане і деморалізоване. Воно ні на що серйозне не здатне. Еліти залякані, політичні організації опозиції ліквідовані де-факто, їхні лідери, здатні переконливо говорити з людьми, витіснені за кордон, або повільно знищуються в тюрмах і по зонах, чи уже знищені. Створити все це заново? Не смішіть. Для цього за нинішніх часів потрібний як мінімум надійний засіб комунікації, тобто вільний інтернет. А де його взяти в сучасній Росії?

І це все при тому, що й у ФСБ, принаймні на рівні аналітичних служб, знають, що таке не буде тривати вічно. Не хочеться вдаватися до конспірології. Але логіка – штука вперта. Безперечно, і на Луб’янці не можуть не формуватися в головах плани усунення Путіна. От тільки вагаються чекісти, коли дати відмашку на його реалізацію. Бо треба максимально скористатися власноруч створеною ситуацією – нагребти більше, розставити своїх людей всюди, знешкодити конкурентів максимально. А там і прилетить у Кремль довгоочікуваний «чорний лебідь», і тоді президенту Путіну не позаздриш…

Сергій Тихий, Мирослав Ліскович, Київ