Косяк з пов'язкою спостерігача: груба провокація на Донбасі

Пропаганда Росії просуває твердження, що затриманий 13 жовтня поблизу лінії розмежування бойовик Андрій Косяк мав «дипломатичний імунітет». Тому що начебто був офіційним спостерігачем. Що з цим не так? Спойлер: все не так.

Оперативна група ЗСУ затримала Косяка, який вів розвідку українських позицій, прикриваючись проведенням робіт із розмінування.

Українська делегація для участі у Тристоронній контактній групі (ТКГ) повідомила, що російські збройні формування «вдалися до грубої провокації», оскільки порушили домовлені маршрути пересування з чітко визначеною граничною точкою висунення в сторону позицій ЗСУ.

Затриманий – громадянин РФ Косяк Андрій Валентинович Він назвався «спостерігачем у Спільному центрі з контролю і координації режиму припинення вогню (СЦКК) від ЛНР». За свідченням військового кореспондента Андрія Цаплієнка, який опублікував кадри затримання, Косяк мав при собі офіцерське посвідчення та погони лейтенанта. У нього вилучили зброю і боєприпаси (яких не має бути у спостерігача). На мобільному пристрої українські силовики виявили відео його участі в обстрілі позицій ЗСУ.

У Росії відреагували бурхливо, називаючи це затримання «плювком в обличчя» та «актом відвертої агресії». Колишній ватажок окупаційної адміністрації в Донецьку, а нині депутат Держдуми РФ Алєксандр Бородай навіть заявив, що «ця ситуація певним чином є casus belli, приводом до війни».

На окупованих територіях перейшли до агресивних дій. І почали фізичне блокування роботи місії ОБСЄ, вимагаючи визволення Косяка.

● Зранку 15 жовтня в Донецьку група людей оточила готель Park Inn, де розташована штаб-квартира місії ОБСЄ, блокуючи виходи та заважаючи роботі патрулів.     

       

● Акція блокувальників, яка супроводжувалася заявами на кшталт «скоро у вас земля горітиме під ногами», продовжилась і наступного дня, 16 жовтня. Спостерігачі ОБСЄ знову не змогли виконувати свої функції. У щоденному звіті вони зазначили, що це зібрання «перешкоджало будь-якому пересуванню патрулів 15 і 16 жовтня».       

● 17 жовтня голова Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Яшар Халіт Чевік заявив про загрозу для безпеки представників ОБСЄ на окупованих територіях.        

● Того ж 17 жовтня на блок-посту близько Кременця у Донецькій області російські бойовики заборонили патрулю СММ проїзд на непідконтрольні території.         

● Російські бойовики заблокували спостерігачів СММ ОБСЄ на їхній передовій патрульній базі в Горлівці. Вони оточили готель і заборонили представникам Місії виходити. «О 16:00 патруль зафіксував, що автомобільні ворота передової патрульної бази у Горлівці зачинені за допомогою ланцюга і навісного замка, а біля воріт припаркована машина з блакитною табличкою «ДНР», яка блокує виїзд», − ідеться у звіті від 17 жовтня. Як написав представник Донецька в ТКГ від України Сергій Гармаш, співробітників ОБСЄ «фактично захопили в заручники».

Пропагандою ці агресивні дії виправдовуються таким чином, що СММ ОБСЄ начебто заплющує очі на взяття в полон спостерігача, який має «дипломатичний імунітет».

Крім того, що затриманий Косяк був там, де не повинен був бути, і мав при собі зброю, яку не повинен був мати. Він діяв під прикриттям мандату організації, якої не існує юридично.

Спільний центр з контролю і координації питань припинення вогню (СЦКК) було створено в вересні 2014 року представниками військових відомств України та Росії за посередництвом ОБСЄ. Попри те, що в російських джерелах стверджується, начебто «на початковому етапі роботи Центру в його склад входили представники... ЛНР і ДНР», вони не згадуються в офіційних пресрелізах. І не могли згадуватися, бо Україна, як і міжнародна спільнота, не визнавала гібридних «республік».

«Тристороння контактна група вітала початок роботи у Дебальцевому СЦКК… за участю представників України, Російської Федерації та ОБСЄ», – йдеться в пресрелізі від 4 жовтня 2014 року.

У грудні 2017 року Росія в односторонньому порядку фактично розірвала домовленості стосовно співробітництва в рамках СЦКК, відкликавши своїх військовослужбовців. На Мюнхенській конференції з безпеки у 2020 році автори доповіді на тему «Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні» першим кроком назвали саме відновлення СЦКК. Тобто його було визнано фактично неіснуючим.

Зрештою, на думку експертів, Центр був приречений з самого початку.

«Історія СЦКК почалася досить загадково, коли російські військові прибули восени 2014 року на Донбас у пов'язках "ОБСЄ"... Здається, Центр від самого початку був приречений. Він не був «спільним», мав обмежений «контроль» і майже не мав «координації», – пише спеціальний радник Ініціативи за співпрацю заради безпеки (Cooperative Security Initiative) Волтер Кемп.

Мета виходу Росії з СЦКК була очевидною: зняти з себе відповідальність за війну на Донбасі та змусити Україну визнати московських проксі – домовлятися з ватажками «ДНР» і «ЛНР». Бойовики відразу ж заявили про створення нібито своїх представництв при СЦКК. Але це було тільки блефом, насправді участь у діяльності Центру представників незаконних збройних формувань як самостійних суб’єктів не передбачалася, оскільки вони існують під тотальним контролем і за повної підтримки з боку РФ.

Росія ж пояснювала своє рішення з максимальним цинізмом. МЗС РФ видало заяву, що російські представники в СЦКК залишають Україну через «напружену морально-психологічну обстановку» і «випадки зневажливого ставлення українських військовослужбовців до своїх російських колег». Заступник начальника Генштабу ЗС РФ Істраков скаржився начальнику Генштабу ЗСУ Муженку, що росіян не пускають до басейну. А також на українського військовослужбовця, який не тільки посмів не віддати честь російському генерал-майору, але ще й штовхнув його плечем, додавши, що той лише в Росії генерал.

З таким самим цинізмом Росія тепер демонстративно хвилюється за долю «дипломата» Косяка, який, за інформацією СБУ, ще у 2010 році підозрювався у скоєнні умисного вбивства в Україні. А в 2014 році вступив до лав бандформування «Брянка СССР», яке «прославилося» тим, що полонених «більшу частину вбивали, забивали, гвалтували, знущалися, стріляли, ставили над ними досліди».

Нагадаємо, що на початку вересня Росія відмовилася продовжити мандат місії спостерігачів ОБСЄ на російських пунктах пропуску «Гуково» і «Донецьк», розташованих на ділянці кордону з окупованими територіями України. Чим вкотре порушила свої зобов'язання, адже у 2014 році РФ підписувала Мінський протокол з гарантією «постійного моніторингу на українсько-російському державному кордоні та верифікації з боку ОБСЄ».

У травні цього року Росія устами Пушиліна, ватажка окупаційної адміністрації в Донецьку, висловила незадоволеність діяльністю СММ ОБСЄ. Її звинуватили у тому, що вона «стала частіше ставати на бік Києва».

Скоординованість реакції на інцидент із Косяком та її спрямованість проти СММ ОБСЄ вказують на те, що Москва була зацікавлена у створенні приводу для подальшого згортання міжнародного спостереження на окупованій частині Донбасу.

Якщо Росія нічого не робитиме для відновлення нормальної роботи й безпеки спостерігачів ОБСЄ на окупованій території, то це означає, що російська сторона спеціально вдалася до провокацій та перешкоджання діяльності ОБСЄ як інституції.

У підсумковому документі саміту в Нормандському форматі в Парижі в грудні 2019 році був зафіксований обов'язок гарантувати безпечний і надійний доступ СММ ОБСЄ на всій території України. Це означає, що Росія несе пряму відповідальність за блокування роботи СММ ОБСЄ у незаконно окупованих районах Донецької області.

Після цього інциденту формула Штайнмаєра у вигляді «спочатку вибори – потім кордон» остаточно втрачає сенс. Адже без контролю України за кордоном та всім комплексом заходів перехідного періоду – дати гарантії безпеки на території ОРДЛО, вочевидь, ніхто не може.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки