У вересні 2026 року три японські винищувачі F-2A вперше прибули до Індії. Разом із транспортними Kawasaki C-2 та понад сотнею військовослужбовців вони беруть участь у тактичних повітряних навчаннях Veer Guardian-2026 на авіабазі Джодхпур. З індійського боку залучені Rafale, Су-30МКІ та LCA Tejas.

На перший погляд, звичайні двосторонні навчання. Насправді переліт трьох японських бойових літаків за тисячі кілометрів від Японського архіпелагу добре демонструє значно масштабніший процес. Японія поступово переходить від післявоєнної моделі територіальної самооборони до активної участі у формуванні військово-політичного балансу в усьому Індо-Тихоокеанському регіоні. І головним фактором цього стратегічного розвороту є Китай.

КИТАЙ ЗМІНЮЄ ЯПОНІЮ

Протягом десятиліть безпека Японії спиралася на Сили самооборони та військовий союз зі США. Токіо залишався економічним гігантом, свідомо обмежуючи власну військово-політичну роль. Ця епоха завершується.

У 2026 році офіційний оборонний бюджет КНР становить 1,94 трлн юанів ($289,1 млрд), збільшившись на 6,9%. Китай продовжує масштабну модернізацію флоту, авіації, ракетних, космічних і кібернетичних сил. Для Японії ця військова потужність знаходиться буквально поруч. Зберігається протистояння навколо островів Сенкаку, на які претендує Китай. Китайські кораблі та авіація регулярно діють поблизу японського простору.

Тайванська протока залишається потенційним театром великого військового зіткнення. Від японського острова Йонагуні до Тайваню лише близько 110 кілометрів. Тому можливий конфлікт навколо Тайваню для Токіо давно перестав бути абстрактною кризою десь у Південно-Східній Азії.

Японія відповідає власним військовим посиленням. Оборонні видатки країни зросли приблизно з 6,8 трлн єн ($44,06 млрд) у 2023 фінансовому році до близько 9 трлн єн ($58,31 млрд) у 2026-му. Пріоритетами стали далекобійні ударні системи, безпілотники, протиповітряна і протиракетна оборона, космічні можливості та посилення південно-західного напрямку, найближчого до Тайваню.

Але найцікавіша зміна відбувається за межами самої Японії. Токіо фактично дійшов висновку: захищати Японію лише біля японських островів недостатньо. Потрібно створювати сприятливе стратегічне середовище на значно більшій відстані. Так виникає нова географія японської безпеки.

ІНДІЯ: ЯПОНІЯ ВИХОДИТЬ ДО ІНДІЙСЬКОГО ОКЕАНУ

Навчання Veer Guardian-2026 є лише видимою частиною значно глибшого японсько-індійського зближення. 20 серпня міністри оборони двох держав погодили нові напрями військового співробітництва. Йдеться про спільні навчання, взаємодію спеціальних сил, морську безпеку, оборонні технології та обмін оцінками безпекової ситуації. Окремий напрямок – це японська інтегрована корабельна система зв’язку UNICORN. Її передача має стати першим проєктом передачі японського оборонного обладнання Індії.

Токіо також запропонував вивчити можливість використання японськими Силами самооборони індійських полігонів. Ще важливіше інше: Японія та Індія домовилися розширювати співробітництво з третіми державами, зокрема країнами Південно-Східної Азії, та поглиблювати взаємодію у форматі Quad (неформальний стратегічний альянс чотирьох демократичних держав: США, Японії, Індії та Австралії, – ред.) разом зі США й Австралією.

Це вже не дипломатичний символізм. Формується інфраструктура реальної військової сумісності. Індія при цьому не стане класичним союзником Японії. Нью-Делі традиційно зберігає стратегічну автономію та власні відносини з Пекіном і Москвою. Але географію неможливо скасувати. Японія знаходиться біля тихоокеанського фасаду Китаю.

Індія контролює стратегічний простір Індійського океану, через який проходять критично важливі для китайської економіки морські комунікації. Тому вісь Токіо-Делі поступово стає одним із ключових елементів регіонального балансу.

ФІЛІППІНИ: ПЕРЕДОВА ЛІНІЯ

Найбільш показово японська стратегія проявляється на Філіппінах. У 2026 році набрала чинності угода Reciprocal Access Agreement, яка створила правову основу для перебування японських військових на території Філіппін та філіппінських сил у Японії.

Паралельно підписано угоду Acquisition and Cross-Servicing Agreement, що забезпечує механізм взаємної логістичної підтримки. Японські Сили самооборони вже залучаються до польової частини масштабних американсько-філіппінських навчань Balikatan.

Токіо також допомагає Манілі розвивати системи спостереження. Японська програма Official Security Assistance, створена у 2023 році, передбачає передачу партнерам військового обладнання та розвиток інфраструктури для посилення їхніх оборонних можливостей. Філіппіни стали одним із перших її отримувачів. Японія передає засоби берегового спостереження, радари та інше обладнання, необхідне для контролю морського й повітряного простору.

Географія пояснює цей інтерес. Філіппіни знаходяться між Південно-Китайським морем та західною частиною Тихого океану, а Лусонська протока відділяє їх від Тайваню. Фактично Японія допомагає створювати додатковий сенсорний та логістичний контур на одному з найважливіших напрямів потенційного виходу китайського флоту в Тихий океан.

В’ЄТНАМ: ПАРТНЕР БЕЗ ВІЙСЬКОВОГО СОЮЗУ

В’єтнам традиційно уникає військових блоків. Але саме територіальні суперечки у Південно-Китайському морі роблять Ханой природним партнером Токіо у питаннях морської безпеки.

У липні 2026 року міністри оборони двох країн домовилися розширювати взаємодію сухопутних, морських і повітряних сил, підготовку військових, заходи кораблів у порти, кіберспівробітництво та оборонні технології.

Сторони також розпочинають обговорення можливого спільного розроблення та виробництва швидкісних десантних катерів. Це принципово важлива зміна. Японія поступово переходить від передачі обладнання партнерам до спроб формувати з ними спільні оборонно-промислові проєкти.

ІНДОНЕЗІЯ І МАЛАЙЗІЯ: МОРСЬКІ ВОРОТА МІЖ ДВОМА ОКЕАНАМИ

Ще один напрям японської активності – це Індонезія. У 2026 році сторони підписали Defence Cooperation Arrangement (угоду про оборонне співробітництво, – ред.). Паралельно почалося предметне обговорення можливої передачі Індонезії японських есмінців типу Asagiri. Причому мова йде не просто про кораблі, обговорюються підготовка екіпажів, технічне обслуговування, забезпечення та експлуатація. Це вже створення довготривалого військового зв’язку між двома державами.

Індонезія має особливе географічне значення. Малаккська, Зондська та Ломбокська протоки є основними воротами між Тихим та Індійським океанами. Через цей простір проходять морські комунікації, критично важливі для економік усієї Східної Азії, включно з Китаєм.

Поруч знаходиться Малайзія. Японія розвиває з нею військово-морські навчання, обмін досвідом та програму OSA (Official Security Assistance – це стратегічна програма уряду Японії щодо прямого надання військової та технічної допомоги збройним силам дружніх держав, щоб посилити їхні спроможності стримування, – ред.). Японські кораблі проводять спільні тренування з Королівськими ВМС Малайзії у Південно-Китайському морі. Ні Джакарта, ні Куала-Лумпур не прагнуть ставати учасниками антикитайського військового блоку. Але Токіо цього від них і не вимагає. Йому потрібні партнери, здатні краще контролювати власні води, обмінюватися інформацією, взаємодіяти з японськими силами та у кризовій ситуації ускладнювати свободу дій будь-якої держави, яка спробує встановити військове домінування в регіоні.

АВСТРАЛІЯ: ПАРТНЕРСТВО ІНШОГО РІВНЯ

Австралійський напрям уже значно ближчий до повноцінної військової інтеграції. Токіо і Канберра розширюють спільні навчання, обмін розвідувальною інформацією, логістичну взаємодію та оборонно-промислове співробітництво.

У квітні 2026 року Австралія підписала контракти на перші три фрегати на базі модернізованого японського проєкту Mogami. Перший корабель планується передати Королівським ВМС Австралії у 2029 році. Нові фрегати матимуть дальність ходу до 10 000 морських миль та 32 комірки вертикального пуску.

Для Японії це історичний прорив. Держава, яка десятиліттями фактично утримувалася від великого експорту озброєнь, перетворюється на постачальника складної бойової платформи одному з ключових союзників США.

НЕ «АЗІЙСЬКЕ НАТО», А МЕРЕЖА

Називати систему, що формується, «азійським НАТО» було б помилкою. Індія не відмовиться від стратегічної автономії. В’єтнам не вступатиме у військові блоки, Індонезія та Малайзія також не зацікавлені у формальній антикитайській коаліції.

Токіо це чудово розуміє. Тому Японія будує не блок, а мережу. З однією країною це навчання з використанням літаків. З іншою – радари. З третьою – кораблі. З четвертою – логістика. З п’ятою – оборонне виробництво. З шостою – розвідувальна та оперативна взаємодія.

Над цією конструкцією знаходиться військовий союз Японії зі США та формат Quad, до якого входять США, Японія, Австралія та Індія. На карті поступово проявляється своєрідна стратегічна дуга: Японія → Філіппіни → В’єтнам → Малайзія → Індонезія → Австралія → Індія.

Це не суцільний фронт проти Китаю. Усі ці держави мають різні інтереси та різні відносини з Пекіном. Але їх об’єднує одна фундаментальна зацікавленість: не допустити ситуації, коли одна держава отримає можливість одноосібно диктувати правила на морських комунікаціях Індо-Тихоокеанського регіону.

КИТАЙ МАЄ БІЛЬШИЙ ФЛОТ. ЯПОНІЯ СТВОРЮЄ БІЛЬШУ МЕРЕЖУ

Саме тут проявляється логіка японської стратегії. Токіо не може і, ймовірно, не буде намагатися самостійно наздогнати Китай за кількістю кораблів, ракет чи військовослужбовців. Але Японія має іншу перевагу. Вона здатна створювати партнерства.

США, Австралія, Індія, Філіппіни, В’єтнам, Індонезія, Малайзія та інші держави мають різний рівень відносин із Токіо, але поступово зв’язуються навчаннями, технологіями, системами спостереження, логістикою та оборонним виробництвом.

Тому майбутній баланс сил в Азії визначатиметься не лише тим, скільки кораблів побудує Китай. Не менш важливим буде питання, скільки держав зможуть одночасно бачити одне поле бою, обмінюватися інформацією, забезпечувати одна одну та діяти разом. У цьому сенсі японську стратегію можна сформулювати дуже просто: Китай має більший флот, натомість Японія намагається створити більшу мережу.

ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ УКРАЇНИ

На перший погляд, події в Індійському та Тихому океанах знаходяться далеко від російсько-української війни. Насправді ці два театри дедалі сильніше пов’язані. Росія і Китай поглиблюють стратегічну взаємодію. Північна Корея стала безпосереднім постачальником озброєння для російської війни проти України. Москва передає Пхеньяну технології та політичну підтримку.

Європейська й азійська системи безпеки більше не існують окремо одна від одної. Японія це усвідомила раніше за багатьох. Саме тому Токіо став одним із найбільш послідовних азійських партнерів України та одночасно прискорив власне військове переозброєння.

Для України японський досвід важливий ще з однієї причини. Безпека майбутнього не обов’язково будуватиметься виключно через великі формальні військові союзи. Вона може формуватися як мережа двосторонніх та багатосторонніх угод: спільне виробництво зброї, обмін розвідданими, логістика, взаємний доступ до інфраструктури, технологічні програми, спільні навчання та стандартизація озброєння.

Для України, яка після війни залишатиметься на східному кордоні європейського безпекового простору, така модель має практичне значення. Нам потрібні не лише політичні декларації про підтримку, а десятки конкретних військових зв’язків із державами, для яких безпека України є частиною їхньої власної безпеки. Саме це сьогодні робить Японія в Азії.

ТРИ ВИНИЩУВАЧІ ЯК СИМВОЛ ВЕЛИКОГО РОЗВОРОТУ

Три F-2A, які у вересні 2026 року прибули на індійську авіабазу Джодхпур, самі по собі не змінять баланс сил у регіоні. Але вони дуже точно демонструють напрямок змін. Ще десять років тому подібне розгортання японської бойової авіації далеко від власної території виглядало б політично нетиповим. Сьогодні воно стає частиною нової норми.

Японські винищувачі в Індії. Радари на Філіппінах. Військово-морська взаємодія з В’єтнамом та Малайзією. Можливі японські есмінці для Індонезії. Фрегати японського проєкту для Австралії. Окремо це різні програми. Разом вони формують нову стратегічну географію. Японія більше не просто захищає власний архіпелаг, вона поступово стає одним із архітекторів системи стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні. І саме це, а не кількість винищувачів, що прилетіли до Джодхпура, є головним сигналом для Пекіна.

Ключова фактологія фінальної редакції підтверджується офіційними джерелами: Індія підтвердила проведення Veer Guardian-2026 9-22 вересня з F-2A, Rafale, Су-30МКІ та Tejas, а японське міноборони називає це першим прибуттям винищувачів JASDF до Індії. Японсько-індійські домовленості щодо UNICORN, полігонів, морської безпеки та співпраці з третіми країнами також зафіксовані Токіо.

По інших напрямках підтверджені RAA, ACSA та Balikatan з Філіппінами, поглиблення оборонної співпраці з В’єтнамом, переговори щодо Asagiri з Індонезією та морська взаємодія з Малайзією. Австралія у квітні 2026 року законтрактувала перші три фрегати модернізованого типу Mogami з першою поставкою у 2029 році.

Нарешті, цифри добре показують масштаб стратегічного зсуву: японський оборонний бюджет уперше досяг приблизно 9 трлн єн, тоді як офіційний оборонний бюджет КНР на 2026 рік становить 1,94 трлн юанів, на 6,9% більше попереднього року.

Стратегічний висновок полягає в тому, що Японія фактично випробовує модель безпеки, яка може стати однією з визначальних для наступного десятиліття. Це не створення нового НАТО і не формування жорсткого антикитайського блоку. Токіо вибудовує мережу держав, пов’язаних спільними навчаннями, логістикою, розвідданими, оборонними технологіями, виробництвом озброєнь та доступом до військової інфраструктури.

Саме така система дозволяє об’єднати країни з різною зовнішньою політикою навколо конкретного інтересу: не допустити військового домінування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Світ дедалі очевидніше входить у період, коли поряд із традиційними союзами виникатимуть менші коаліції та двосторонні військові пакти, створені під конкретні загрози й театри можливого протистояння.

Для України цей процес має пряме значення. Російсько-українська війна затягується, а перспективи її швидкого завершення дипломатичним шляхом залишаються обмеженими. Отже, Україні також необхідно будувати не лише систему політичної підтримки, а мережу довгострокових військових зв’язків: з Великою Британією, Польщею, країнами Північної Європи, Балтії, Німеччиною та іншими партнерами.

Окремим перспективним напрямом може стати Японія. Сьогодні українсько-японське партнерство є переважно політичним, технологічним, фінансовим та економічним, але в умовах зближення РФ, Китаю і КНДР логічно припустити, що з часом у ньому може посилюватися й оборонна складова.

Український досвід сучасної війни, дронів, ППО, РЕБ та бойового застосування технологій становить для Японії практичну цінність, а японські технологічні та промислові можливості можуть бути важливими для України. Тому японська «дуга» важлива для нас ще й як підтвердження ширшої тенденції: майбутня система безпеки України може складатися не з одного великого союзу, а з цілого набору взаємопов’язаних військових партнерств, кожне з яких додає окремий елемент стримування Росії.

Микола Зенцев, експерт з міжнародної безпеки, генерал-майор запасу ЗСУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства